44 Глава з

а) перевага в фінансово-правовому регулюванні позитивних зобов'язань. Держава, видаючи владні розпорядження, зобов'я­ зує суб'єктів до їх виконання (нерідко в однозначній, визна­ ченій формі);

б) метод владних розпоряджень виступає як імперативний, коли суб'єкти фінансового права виконують обов'язки суворо відповідно до приписів законів і підзаконних актів. Права при цьому похідні від обов'язків;

в) регулює підстави виникнення правовідносин, виходячи з того, що за наявності певного юридичного факту, суб'єкт права зобов'язаний вступити в ці правовідносини й суворо слідувати приписам закону, а не волі вибору;

г) цей метод характеризується юридичною нерівністю суб'єк­ тів, коли одні суб'єкти володіють однобічними юридично-влад­ ними повноваженнями щодо інших суб'єктів, тоді як останні не мають адекватних повноважень щодо владних суб'єктів. На цьому ґрунтується основа правосуб'єктності, коли у владних суб'єктів вона складається переважно з прав, а в зобов'язаних суб'єктів — здебільшого з обов'язків і похідних від них прав. Може скластися враження, що фінансовому праву, поряд із імперативним, притаманні й елементи диспозитивного методу. Наприклад, у сфері регулювання відносин щодо формування грошових ресурсів добровільного характеру (облігації держав­ ної внутрішньої позики, казначейські сертифікати, лотереї тощо) разом із видимістю диспозитивності, основою регулювання за­ лишаються владні розпорядження. Справді, придбання держав­ ного цінного папера здійснюють на добровільній основі, але всі відносини, що випливають з цього факту, регулюють державні, однобічні веління (терміни позики, відсотки, порядок погашен­ ня заборгованості не можуть бути предметом договору, їх закр­ іплено законодавчо).

Імперативний метод фінансово-правового регулювання до­повнюють і підлеглі, похідні від нього методи рекомендацій, погоджень. їхньою особливістю є похідний характер від основ­ного імперативного методу, в межах реалізації, виконання влад­ного розпорядження. Дійсно, узгодження між суб'єктами фінан­сово-правових відносин можливі, але з приводу більш зручно­го, точного, своєчасного виконання імперативного обов'язку, тобто погоджується не сама природа обов'язку, а порядок, особ-

Фінансове право як галузь права 45

ливості його виконання. Рекомендації також доречні в фінан­совому праві, однак вони або гарантовані, підкріплені імпера­тивними веліннями, або уточнюють їх.

Застосування переважно імперативного методу не виключає використання рекомендацій, погоджень, наявності права вибо­ру в поведінці підлеглого суб'єкта. Наприклад, податкові орга­ни можучії надати підприємствам податковий кредит (відстроч­ку ііл.тк-жу) ма шдсіамі спеціальної угоди. Крім того, часткова Лііпю.мі цінність ііонсдінки підлеглої сторони — платника по­дл і кін може виявлятися іі у можливості податкового плану-

п; я. Однак усі ці особливості врешті-решт підлеглі основній

:<асаді — методу владних приписів.

§ 3. Система фінансового права

Правова форма певного виду суспільних відносин формуєть­ся, виходячи зі змісту й завдань тих відносин, що вона регу­лює. Саме тому правова форма при реалізації цієї мети може включати різні інститути, підгалузі, що часом виходять за межі однієї галузі права. В цьому випадку можливий аналіз право­вих норм і інститутів права сукупно з іншими галузями науки, що конкретизують розглянутий об'єкт. Такими галузями знань можуть виступати філософія, історія, економіка та інші. Пра­вова форма суспільних відносин, охоплюючи сукупність норм і правових інститутів, підлегла змісту регульованих відносин, їхній структурі й завданням державного регулювання. Надаю­чи правової форми певній групі відносин, держава виходить з їхнього змісту, цілей і завдань на конкретному етапі розвитку.

Галузі фінансового права властивий набір інститутів, що забезпечує всі сторони й елементи юридичного режиму руху державних коштів. Потрібно, природно, враховувати, що інсти­тути фінансового права передбачають цілісне регулювання тільки в межах галузі й мають спеціалізований характер стосовно ви­значеної групи правових норм.

Таким чином, галузь фінансового права містить увесь ком­плекс норм, що регулюють відносини, які складають предмет фінансового права, й забезпечують правове регулювання руху державних коштів. Кожний з інститутів реалізує більш вузь­ку мету.