1. Залежно від стадії руху грошових фондів (формування, розподіл, використання грошових ресурсів, контроль);

2. Залежно від характеру фінансово-правових інститутів (бюджетні, податкові, валютні тощо)

3. залежно від суб'єктного складу відносин (можливі різні варіації відносин, учасниками яких, насамперед, виступають: держава, територіальні громади, державні органи, юридичні та фізичні особи).

Проте видова своєрідність кожної групи фінансових відно­син не виключає їхнього основного загального змісту — утво­рення, розподіл і використання публічних грошових фондів. Держава забезпечує планомірність у цій галузі, гарантує й реа­лізує загальні принципи та форми фінансової діяльності, мето­ди регулювання. Акцент на фінансово-правовому аспекті відно­син визначено кількома моментами:

1. за рахунок фінансових ресурсів забезпечено виконання майже всіх функцій держави;

2. саме за рахунок фінансових відносин забезпечено форму­ вання централізованих і децентралізованих грошових фондів;

3. на основі нормативних актів відбувається рух публічних грошових фондів.

¹ Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. — М.: Юристъ, 1999. — С. 37 — 38; Финансовое право Российской Федерации: Учебник / Отв. ред. М. В. Карасева. - М.: Юристъ, 2002. - С. 36-38.

§ 2. Метод фінансового

, під яким розуміють сукупність прийомів, способів впливу права на суспільні відносини. Метод правового регулювання реалізують також ступенем впливу на поведінку учасників суспільних відно­син, на характер їх взаємозв'язків. Кожному методу правового регулювання властиві риси, сукупніртю яких і досягають зав­дань і мети правової регламентації.

Аналізуючи систему впливу на відносини, регульовані фінан­совим правом, можна зробити висновок про те, що основною рисою методу регулювання фінансових відносин є державно-владні розпорядження одним учасникам фінансових відносин з боку інших, які виступають від імені держави. Метод, заснова­ний на владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, прита­манний й іншим галузям права (наприклад, адміністративному), але при регулюванні фінансових відносин цей метод набуває своєї специфіки, що міститься в конкретному змісті, а також у колі органів, уповноважених державою на владні дії. Наприклад, характерною рисою методу фінансового права виступає та обста­вина, що владні приписи торкають коло платників, порядок, умови й розмір платежів у бюджети, мету використання коштів тощо. Коло державних органів, уповноважених давати розпорядження учасникам фінансових відносин, складають фінансові органи. Іншою рисою методу фінансового права є широке застосування імперативних (тобто однозначних, що не допускають вибору) норм із метою формування бюджетів.

Держава, закріплюючи вимоги щодо досягнення першочер­гових потреб (формування коштів для забезпечення виконання державних функцій), установлює чіткі межі поведінки підлег­лих суб'єктів. Наприклад, обов'язок сплати податку опосеред­кований правом вимагати його сплати та контролювати його. Певна свобода зобов'язаних суб'єктів можлива лише в межах, окреслених імперативними приписами. Режим свободи можли­вий у декількох формах:

1) свобода в межах імперативного суб'єктивного права, коли безумовне право фінансового органу на перевірку може реалі-

Фінансове право як галузь права 43

зуватися ним за власним планом, але за умови обов'язкової реалізації цього права, що одночасно є і його обов'язком, засо­бом здійснення його функцій;

2. свобода певного суб'єкта в межах делегованих державою прав припиняти правовідносини (наприклад, залік сум подат­ кової застави в рахунок податкового зобов'язання);

3. свобода зобов'язаних осіб при використанні специфічних прав (наприклад, прана па застосування податкових пільг, по­ даткового кредиту).

"\Осцовним методом фінансово-правового регулювання є імпе­ративний. Він допускає нерівність суб'єктів відносин, що за­безпечує надзвичайний стан і роль держави. Цей метод вияв­ляється у владних приписах, наказах одним суб'єктам із боку інших, що представляють державу, органи самоврядування. Може скластися враження, що цей метод цілком повторює ме­тод регулювання адміністративно-правових відносин, що також має владний, імперативний характер. Однак метод фінансового права відрізняється певною галузевою специфікою:

1. на відміну від адміністративно-правового методу, він не ґрунтується на вертикальній субординації, співпідпорядкова- ності суб'єктів, тоді як владні вказівки виходять від фінансо­ вих органів, з якими інші суб'єкти відносин не перебувають у адміністративній залежності;

2. основна маса владних розпоряджень виходить від органів, спеціально створених державою для фінансової діяльності;

3. метод фінансового права не допускає повного підпоряд­ кування й залежності одного суб'єкта від іншого, а стосується тільки економічного змісту фінансової норми;

4. фінансово-правовий метод регулювання допускає твер­ дий ступінь імперативності на всіх рівнях законодавчого регу­ лювання й не змінюється, не знижується залежно від типу за­ конодавчого акта (від закону до інструкції);

5. специфічний об'єкт, що регулює за допомогою фінансо­ во-правового методу публічні грошові фонди.

Владність як зміст методу фінансово-правового регулюван­ня має свої особливості, які реалізовано в імперативних припи­сах у сфері фінансової діяльності держави¹:

¹ Дми Финансовое право Российской Федерации: Учебник / Отв. 1>сд М В Карассва. - М.: Юристь, 2002. - С. 39-42.