3. Значення поділу колізійних норм на гнучкі та жорсткі
Залежно від обов'язковості застосування вказаного в них пра-ва до правовідносин колізійні норми поділяються на:
імперативні норми - це норми, які однозначно вказують на пра-во, що підлягає застосуванню, і не можуть бути змінені по волісторін. Прикладом такої норми може бути норма статті 40 Зако-ну України «Про міжнародне приватне право»: «Право власнос-ті та інші речові права, відомості про які підлягають внесеннюдо державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій цемайно зареєстровано»;
диспозитивні норми - це норми, які дозволяють сторонам само-стійно обрати право, що підлягає застосуванню до правовідносин.Наприклад, диспозитивною є норма частини 1 статті 41 ЗаконуУкраїни «Про міжнародне приватне право»: «Право власності таінші речові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в
дорозі, визначаються правом держави, з якої це майно відправле-не, якщо інше не встановлено за згодою сторін»
За способом регулювання розрізняють колізійні норми імперативні, диспозитивні та альтернативні.
Імперативні колізійні норми містять категоричні вказівки про вибір права. Розглянемо приклади.
“2. Право власності на транспортні засоби, що підлягають внесенню до державних реєстрів, визначається за законодавством Договірної Сто-рони, на території якої знаходиться орган, який здійснює реєстрацію транспортного засобу” (витяг зі ст. 38 “Право власності” Конвенції про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримі-нальних справ від 20 січня 1993 р., укладеної у Мінську).
У ст. 1617 “Виключна компетенція ” проекту Цивільного кодексу Ук-раїни від 25 серпня 1996 р. зазначено: “Компетенція судів або інших ор-ганів України є виключною у таких справах з іноземним елементом:
1) якщо будівля або інше нерухоме майно, щодо яких виник спір, зна-ходяться на території України;
2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батька-ми, обидві сторони мають постійне місце проживання в Україні;
3) якщо у справі про спадщину спадкодавець громадянин України помер в Україні”.
У п. 2 ст. 34 “Форма правової дії” Договору між Україною і Респуб-лікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р. зафіксовано: “Форма право-вої дії щодо нерухомого майна визначається законодавством тієї Догові-рної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно”.
У наступному прикладі імперативність підкріпляється словами “вик-лючно”, “не може бути змінена угодою сторін”.
“3. Позови суб’єктів господарювання про право власності на нерухо-ме майно розглядаються виключно судом держави — учасниці СНД, на території якої знаходиться майно.
4. Справи про визнання недійсними повністю або частково актів, що не мають нормативного характеру, державних та інших органів, а та-кож про відшкодування збитків, завданих суб’єктам господарювання та-кими актами або таких, що виникли внаслідок неналежного використан-ня вказаними органами своїх обов’язків щодо суб’єктів господарювання, розглядаються виключно судом за місцем знаходження вказаного органу. Вказана у пунктах 3 і 4 компетенція судів не може бути змінена Угодою сторін” (витяг зі ст. 4 Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, укладеної у Києві 20 березня 1992 р.).
Диспозитивні колізійні норми дають сторонам можливість відмови-тися від права, замінити його іншим і можуть формулюватися так:
“4. Виникнення і припинення права власності або іншого речового права на майно, яке є предметом угоди, визначається за законодавством місця укладення угоди, якщо інше не передбачено угодою сторін” (витяг зі ст. 38 “Право власності” Конвенції про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ, укладеної у Мінську 20 січня 1993 р.).