2. Колізії законів, види

Під методом правового регулювання в правознавстві традиційно розуміють сукупність прийомів та способів правового впливу на суспільні відносини, що входять до предмету галузі права [3, c. 262].

Оскільки міжнародне приватне право належить до галузей приватного права, для нього загалом характерний диспозитивний метод регулювання. Однак для міжнародного приватного права характерна наявність специфічних прийомів та способів регулю- вання правовідносин, що обумовлено наявністю в таких правовід- носинах «іноземного елемента». Такі способи поєднуються у два спеціальних методи міжнародного приватного права – колізійний та матеріально-правовий [8, С. 60].

Термін «колізія» походить від латинського «collisio» – зіткнен- ня. Колізійний метод можна визначити як сукупність прийомів і способів регулювання правових відносин, що застосовуються за необхідності зробити вибір норми для регулювання таких правовід- носин. Колізійний метод застосовується майже в усіх галузях права, однак саме в міжнародному приватному праві він набуває особливо- го значення [9, С. 74].

На думку В. П. Звекова, колізій в міжнародному приватному праві поділяються на три види: інтерперсональні, інтертемпоральні та такі, що виникають із дії законів у просторі.

Інтерперсональні колізії виникають у зв’язку із належністю фізич- них осіб до певної національності, релігії, тощо. Тобто, це – колізії, що існують між нормами права та нормами моралі, релігійними нормами і звичаями. Такі колізії пов’язані із визначенням статусу осіб в сімейних, спадкових, деліктних та інших приватноправових відносинах.

Інтертемпоральні колізії виникають за необхідності визначення дії нормативних актів у часі. Вказані колізії недостатньо вивчені в міжнародному приватному праві і, на думку вчених, потребують по- дальшого вдосконалення [5, c. 18]. Найбільше значення в міжнародному приватному праві мають

колізії, що виникають із дії законів у просторі. Вони виникають за необхідності визначення права, що підлягає застосуванню для регулювання правовідносин. Такі колізії поділяються на два види –

внутрішні та міжнародні. Внутрішні колізії характерні для держав з федеративним державним устроєм і виникають між законодавством суб’єктів федерації та федеративним законодавством [5, С. 18]. В та- ких державах, зазвичай, застосовується різний підхід до внутрішніх та міжнародних колізій. В Російській Федерації цивільне законо- давство віднесено до федеративного відання. За тим самим принци- пом виключена правотворча діяльність суб’єктів Російської Федерації в сфері цивільного законодавства та можливість виникнення внутрішніх колізій в цій галузі. Сімейне та трудове законодавство віднесено до сумісного відання Російської Федерації та її суб’єктів. Однак нормативні акти суб’єктів федерації не можуть суперечити федеральним законам. В США вирішення «міжштатних» та міжнародних колізій загалом характеризуються однотипним підходом, винятки встановлюються в Конституції США [5, C. 19–20]. Застосування колізійного методу відбувається за допомогою колізійних норм, які є його основним інструментом.

“Колізія” – слово, яке походить від латинського collisio, що означає “зіткнення”. Колізія права полягає у різниці змісту приватноправових законів країни суду та тієї держави, до якої належить іноземний елемент в даному правовідношенні. Іншими словами, правова колізія обумовлена двома причинами: наявністю іноземного елемента в приватноправовому відношенні та різним змістом права різних держав, з якими це відношення пов’язане.

Таким чином, перед судом виникає проблема “вибору закону”, що вирішується за допомогою колізійної норми.

Однак колізійна норма сама по собі не дає відповіді на питання про те, які права та обов'язки сторін виникають з даного правовідношення, вона лише вказує компетентний матеріально-правовий закон, що підлягає застосуванню до правовідношення. Саме в цьому полягає її особливість. Однак необхідно враховувати ще й те, що у випадку відносин з іноземним елементом колідують не окремі норми різних держав, а їх правові системи. В іншому випадку норма відривається від правопорядку, до якого вона належить; „ця норма “інкорпорується” правовою системою держави, чий суд розглядає справу, й отримує тлумачення в аспекті сторонньої їй системи права. Таким чином, застосовується не „жива” норма права будь-якої держави, а норма, що по суті ніде не діє. Адже норма права, що відокремлена від складу правової системи, до якої вона належить, мертва й у будь-якому випадку в значній мірі втрачає свій зміст”.

Правові системи окремих держав можуть колідувати у питаннях, які пов’язанні як з колізіями матеріального права (його вибору, кваліфікації, тлумачення), так і з колізіями процесуального права (тобто, право якої держави повинно застосовуватись до процесуальних відносин, що

пов'язані з розглядом справ з іноземним елементом та виконанням судових рішень, у тому числі, держави, правозастосовчий орган якої компетентний розглядати справи такого роду).

Таким чином, основний зміст міжнародного приватного права зводиться до колізійної проблеми та її вирішення. Тому колізійні норми, за допомогою яких головним чином вирішується ця проблема, є центральним інститутом цієї правової галузі.

Колізійна норма – це норма, яка визначає, право якої держави повинно бути застосовано до даного правовідношення, що ускладнено іноземним елементом.

Структура колізійної норми складається з двох елементів: обсягу та прив’язки.

Обсягом колізійної норми називається вказівка в ній на ті відносини, які потребують правового врегулювання, а прив'язкою – вказівка на закон (тобто правову систему, правопорядок), за допомогою якого і будуть врегульовані зазначені відносини.

Звернемося до проекту Закону України “Про міжнародне приватне право”, а саме п. 1 ст. 48: „Права та обов’язки за зобов’язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди (обсяг), визначаються за правом країни, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди (прив’язка)”.

В обсязі визначаються відносини, пов'язані із зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди (зобов’язання з делікту).

В прив’язці визначається, правом якої країни будуть врегульовані ці правовідносини, тобто “за правом країни, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди”.

Отже, ця стаття не встановлює прав та обов’язків учасників вказаних відносин, а відсилає до права держави, в якій мала місце дія.

Таким чином, обсяг – це частина колізійної норми, яка вказує на коло приватноправових відносин міжнародного характеру, що підлягає правовій регламентації. Традиційно обсяг відповідає конкретному приватноправовому інституту: спадкові відносини, договірні зобов'язання, деліктні зобов'язання, взяття шлюбу і т.д.

Теорія відсилань в міжнародному приватному праві

Приховані колізії являють собою основну причину конфлікту кваліфікацій . Приховані колізії прийнято називати «колізіями колізій» , Тобто зіткненням колізійних принципів. Позитивні колізії колізій - Коли дві і більше правопорядку одночасно претендують на регулювання одного й того ж відносини. Негативні колізії колізій - Жоден з можливо застосовних правопорядку не погоджується регулювати спірне правовідносини.

Приховані колізії лежать в основі теорії відсилань: зворотного відсилання і відсилання до третього закону. Зворотне відсилання означає, що обране на основі колізійної норми країни суду іноземне право відсилає назад до закону суду. Відсилання до третього закону має місце у випадку, коли обраний іноземний правопорядок не містить матеріального регулювання даного відносини, а наказує застосувати право третьої держави. Причини появи посилань не тільки приховані колізії, а й характер колізійної норми: це норма абстрактного, загального характеру, що відсилає до іноземного правопорядку в цілому, в тому числі не тільки до матеріального, але й до колізійного права. Безпосередньою причиною виникнення відсилань є негативні колізії колізій.

Проблема відсилань має принципово різне правове регулювання у законодавстві різних країн:

1) держави, які передбачають застосування всієї системи посилань в повному обсязі, в тому числі відсилань третьої, четвертої і т.д. ступенів, поки не буде виявлено право, що передбачає матеріальне регулювання спірного відносини (Австрія , Польща , Фінляндія , Держави колишньої Югославії );

2) держави, в праві яких передбачена можливість застосування відсилань першого та другого ступеня, але така можливість обумовлена будь-якими принциповими умовами (Мексика , Чехія , ФРН );

3) держави, що передбачають можливість застосування тільки зворотного відсилання (Угорщина , Венесуела , Румунія , Японія );

4) держави, що передбачають можливість застосування відсилань першого і другого ступеня або тільки зворотного відсилання у випадках, конкретно обумовлених у законі (Італія , Швейцарія , Швеція , Росія );

5) держави, законодавство яких повністю забороняє застосування відсилань (Бразилія , Греція , Перу );

6) держави, законодавство яких у принципі не містить регулювання цього питання (Алжир , Аргентина , Китай