Семінарське та практичне заняття по темі 10

1. Необхідність і сутність перестрахування

2. Методи перестрахування

3. Особливості та форми операцій перестрахування. Договір перестрахування

4. Вимоги щодо перестрахування ризиків нерезидентів

5. Співстрахування і механізм його застосування

Індивідуальна робота студента під керівництвом викладача:

1. Вимоги, що ставляться до перестрахування ризиків у нерезидентів.

2. Співстрахування та механізм його застосування.

3. Проаналізуйте основні недоліки факультативного перестрахування та шляхи їх подолання.

Самостійна робота студента

1. Пропорційне перестрахування та непропорційне перестрахування

2. Регулювання процедури перестрахування

3. Співстрахування. Страхові пули

Літературні джерела: [14, 19, 20, 21, 22, 24, 25, 29, 30, 31, 34, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 51, 52, 55, 57, 84,88, 97, 103, 107]

Тема 11. Доходи, витрати і прибуток страховика

Склад доходів страховика: доходи від страхової діяльності. Зароблені страхові премії, порядок їх визначення. Доходи від інвестування тимчасово вільних коштів.

Витрати страховика: їх склад і економічний зміст. Виплата страхових сум та страхових відшкодувань. Витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування. Витрати на утримання страхової компанії. Собівартість страхової послуги.

Прибуток страховика. Визначення прибутку від страхової діяльності. Прибуток від інвестиційної діяльності. Розподіл прибутку.

Оподаткування страховиків.

Студент повинен знати:

Особливості формування грошових потоків страховика; основні джерела формування доходів страховика; законодавчу базу, що визначає порядок та правила інвестування страхових резервів; основні складники витрат страховика, що належать до собівартості страхової послуги.

Студент повинен вміти:

Визначати дохід страховика від страхової діяльності залеж-но від резерву незароблених премій та участі перестраховиків; визначати фінансовий результат від операційної діяльності залежно від операційних та інших доходів і витрат; визначати фінансовий результат від звичайної діяльності за-лежно від фінансових та інших доходів і витрат страховика.

Двоїстий характер діяльності страховика, що сполучає проведення саме страхування і виконання ролі активного інвестора, обумовлює специфіку його доходів.

Ці доходи можна поділити на три великі групи:

• доходи від страхової діяльності, тобто всі надходження на користь страховика, пов’язані із проведенням страхування та перестрахування;

• доходи від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів (тимчасово вільних власних коштів і тимчасово вільних коштів страхових резервів);

• інші доходи, тобто ті, які не належать ні до страхових, ні до інвестиційних доходів, але часом з’являються у страховика в процесі його звичайної господарської діяльності.

Доходи від страхової діяльності є, так би мовити, первинними доходами страхової компанії. Саме на залучення цих доходів розраховує страховик, з’являючись на страховому ринку і пропонуючи страхові послуги за певну плату. Платою за страхування є страхова премія, яку страхувальник зобов’язаний внести страховику згідно з договором страхування. Тільки після сплати страхової премії договір страхування набуває чинності.

Термін «страхова премія» є загальноприйнятим у світовій практиці. Проте в практиці українських страховиків і в українському законодавстві частіше вживаються терміни «страховий платіж» і «страховий внесок». Всі ці терміни – синоніми. Але варто зауважити, що інтеграція в світовий страховий ринок потребує дотримання певних стандартів, у тому числі й у визначенні понять. Через це вважається за краще використовувати термін «страхова премія».

Страхова премія визначається залежно від суми, на яку укладається договір страхування (страхової суми), і страхового тарифу. Розмір і порядок визначення страхової суми, а також рівень страхових тарифів – найважливіші елементи договору страхування, адже вони є фінансовою основою взаємовідносин між страховиком і страхувальником, оскільки безпосередньо впливають на ціну страхової послуги. Ціна страхової послуги (страхова премія) обчислюється шляхом множення страхової суми на страховий тариф.

Страховик, крім найважливішого первинного доходу – страхових премій, може отримувати й інші види доходів, які згідно із Законом України «Про страхування» віднесені до доходів від страхової діяльності.

Якщо страхова компанія має договори перестрахування і виступає як прямий страховик (цедент), вона може одержувати від перестраховика доходи у вигляді комісійних винагород за передачу ризиків у перестрахування.

У разі настання страхової події за перестрахованим договором прямий страховик у повному обсязі сплачує відшкодування, а перестраховик компенсує йому свою частку у відшкодуванні збитків у сумі згідно із перестраховою угодою. Це ще один вид доходів від страхової діяльності – частка страхових сум і страхових відшкодувань, сплачена перестраховиками.

Іноді система проведення деяких видів страхування потребує створення централізованих страхових резервних фондів. Якщо внески у такі фонди були зроблені, а потім за певних причин відбулося повернення коштів із цих фондів на користь страховика, то суми, повернені із централізованих страхових резервних фондів, також вважаються доходом від страхової діяльності.

І нарешті, останній вид доходів від страхової діяльності, віднесений до цієї категорії доходів згідно із Законом України «Про страхування» – повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій. Оскільки законодавство України передбачає формування тільки двох технічних резервів – резерву незароблених премій і резерву збитків, то очевидно, що під «технічними резервами, іншими, ніж резерв незароблених премій», розуміється резерв збитків. Повернення коштів з цього резерву відбувається, якщо було зарезервовано коштів більше, ніж сплачено у вигляді страхового відшкодування.

Всі види доходів, які отримує страхова компанія від проведення страхових операцій, а саме: страхові премії за договорами страхування і перестрахування; комісійні винагороди за перестрахування; частки страхових сум і страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками; повернені суми із централізованих страхових резервних фондів; повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій, – це доходи страховика від його основної діяльності.

Крім страхових доходів, страховик має доходи від інвестиційної діяльності. Ці доходи – похідні від первинних доходів страховика (страхових премій). Їх склад залежить від напрямів інвестиційної діяльності страховика, а ці напрями, в свою чергу, – від джерела походження коштів, що використовуються для інвестування: чи це – власні кошти у вигляді статутного фонду, спеціальних і резервних (за винятком страхових) фондів, вільних резервів, нерозподіленого прибутку, чи це – залучені кошти у вигляді страхових резервів.

Інвестування власних коштів законодавчо не регламентується, воно проводиться страховиком на власний розсуд. Виняток становить статутний фонд.

Інвестування залучених коштів, а отже, можливості отримання певних видів доходів, жорстко регламентується. Регламентування пов’язане з тим, що ці кошти не є власністю страховика, тому розпоряджатися ними він повинен з особливим ступенем обережності, на основі дотримання законодавчо визначених принципів, які мають бути добре засвоєні студентами. Необхідно також знати перелік категорій доходних активів, якими можуть бути представлені страхові резерви згідно з вимогами Закону України «Про страхування», вміти охарактеризувати ці активи.

Третя група доходів страховика – інші доходи (крім доходів від страхової та інвестиційної діяльності). Ці доходи не мають якихось особливостей, пов’язаних із специфікою страхування. Вони такі ж самі, як відповідні доходи інших суб’єктів підприємницької діяльності. Іншими доходами страховика є, наприклад, доходи від здавання майна в оренду (оперативний або фінансовий лізинг), доходи у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного періоду, доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів (послуг), доходи від індексації та передачі (продажу, обліку та інших видів відчуження) основних фондів і нематеріальних активів, доходи від врегулювання безнадійної заборгованості, доходи від реалізації прав регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток, доходи від надання консультаційних послуг, штрафи, пені тощо.

Зазначені доходи, зрозуміло, не відіграють такої значної ролі, як доходи від страхової та інвестиційної діяльності. Однак надходження, наприклад, по реалізованих правах регресної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяний збиток, часом можуть бути досить вагомими і становити значні суми. Значними також можуть бути доходи від операцій лізингу (оренди), якщо в структурі активів страхової компанії значне місце посідають активи, здатні приносити такі доходи.

Витрати страхової компанії так само, як і доходи, пов’язані із двоїстим характером її діяльності. Виділяють витрати на проведення страхових операцій (саме вони формують собівартість страхової послуги) і витрати на проведення інших операцій (витрати, що супроводжують одержання доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів страховика та інших його доходів).

Більше 90% загальної суми витрат страхової компанії припадає, безперечно, на «страхові» витрати. Такі витрати дуже неоднорідні. За економічним змістом їх можна поділити на три великі групи:

• виплати страхових сум і страхових відшкодувань за договорами страхування і перестрахування;

• витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування;

• витрати на утримання страхової компанії.

Дві останні групи витрат можна об’єднати поняттям «витрати на ведення справи».

Найважливіша стаття витрат страховика – виплати страхових відшкодувань. Треба звернути увагу на визначення цього поняття законодавством України, на зв’язок розміру страхових виплат із розміром заподіяної страхувальником шкоди і рівнем страхового забезпечення.

Наступна група витрат страховика – витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування. В практиці західних страхових компаній ці витрати заведено поділяти на аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні.

Остання група витрат – витрати на утримання страхової компанії – це такі ж самі адміністративно-управлінські витрати, які має будь-який господарюючий суб’єкт. Вони включають: заробітну плату персоналу компанії (основну і додаткову) з нарахуваннями, плату за оренду приміщення, оплату комунальних послуг, послуг зв’язку, витрати на придбання канцелярських і господарчих товарів, на рекламу, відрядження, утримання та обслуговування автотранспорту, амортизаційні відрахування, інші витрати, які згідно з чинним законодавством відносяться на собівартість страхової діяльності.

Слід зауважити, що в практиці українських страховиків аквізиційні, ліквідаційні та адміністративні витрати у складі специфічних витрат страховика окремо не виділяються. Закон України «Про страхування» до витрат страховика відносить:

• виплати страхових сум і страхових відшкодувань;

• відрахування у централізовані страхові резервні фонди;

• відрахування у технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства;

• витрати на проведення страхування;

• інші витрати, що включаються до собівартості страхових послуг.

Ознайомившись із складом доходів і витрат страховика, можна перейти до розгляду особливостей формування його прибутку.

Прибуток компанії являє собою фінансовий результат її діяльності за певний звітний період (квартал, півріччя, дев’ять місяців, рік). Фінансовий результат – це вартісна оцінка підсумків господарювання страховика. Вона визначається як різниця між доходами і витратами. Фінансовий результат, як правило, має додатний характер, тобто виступає у формі прибутку, хоча іноді можуть бути і збитки.

Оскільки страхова компанія проводить не тільки страхову, а й інвестиційну і господарську діяльність, прибуток страховика є також підсумком фінансових результатів всіх цих видів діяльності.

Згідно із Законом України «Про страхування», балансовий прибуток страховика складається з прибутку від страхової діяльності, прибутку від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів, прибутку від інших операцій.

Найбільш важливим моментом у визначенні прибутку від страхової діяльності є визначення зароблених страхових премій. Варто зауважити, що страхування – це вид діяльності, при якій страхова послуга (тобто гарантія страхового захисту) «постачається» клієнту протягом певного періоду. Коли строк дії договору страхування минає, відповідальність страховика перед страхувальником закінчується, а отже, вся отримана страховиком страхова премія за цим договором вважається заробленою. Але поки строк дії договору не скінчився, отримана страхова премія в будь-який момент часу складається з двох частин: тієї, що вважається заробленою, і тієї, що на даний момент вважати заробленою не можна (тобто незароблена премія). На цю суму страховик формує резерв незароблених премій, і вона відображає обсяг страхових зобов’язань компанії перед страхувальником. Метод обчислення незаробленої страхової премії регулюється Законом України «Про страхування». Слід з’ясувати його сутність, щоб вміти розрахувати зароблену страхову премію, яка лежить в основі визначення прибутку від страхової діяльності.

Прибуток від страхової діяльності не завжди є головною частиною балансового прибутку страховика. Дуже часто основна діяльність страховика приносить йому не прибутки, а збитки, які компенсуються прибутком від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів (інвестиційним прибутком), а також прибутком від інших операцій. Ці види прибутку страховика визначаються як різниця між відповідними доходами і витратами.

Базові терміни та поняття:

Дохід, витрати, відповідальність страховика, інвестиції, ліквідність, прибуток від страхових операцій, статутний капітал, страхові резерви, фінанси страховика, фінансовий механізм страхової компанії.