§ 5. Формування вітчизняної школи конфліктології
У Радянському Союзі конфліктологія довгий час зовсім не отримувала визнання. Це було пов'язане з теорією безконфліктності, що панувала в радянський період. Під прикриттям цієї теорії реально існуючі в країні гострі конфлікти приховувалися, заганялися усередину.
Необхідно відмітити, що певні підстави для соціалістичної ідеології були, тому що тоталітарне суспільство (яке існувало на той час) відрізняється від демократичного меншою свободою, а відповідно й меншою конфліктністю. Тобто в тоталітарному суспільстві конфлікт як нормальна форма взаємодії між людьми існувати не може і це поширюється не тільки на політику, але й на економіку, культуру тощо.
В
ідношення
до конфліктів у тоталітарному й
демократичному суспільствах прямо
протилежне: у першому – вони розглядаються
як аномальне явище, у другому – як
невід’ємна сторона взаємодії між
людьми.
Однак, приховувати безліч соціальних конфліктів, що проявлялися у політиці, економіці, побуті ставало все складніше, оскільки згодом вони ставали різноманітніше і гостріше. Тому з середини 50-х років, коли теорія конфлікту стала однією з пануючих парадигм у західній соціології, в радянській літературі все-таки стали з’являтися перші дослідження з проблем соціального конфлікту. У 1948 – 1952 рр. у журналі “Театр” пройшла дискусія про доцільність розгляду конфлікту в художньому творі. Відповідь була одностайною: “Бути”. Але в цілому західна теорія конфлікту в радянській літературі оцінювалась дуже негативно.
На початку 80-х років деякі радянські соціологи почали визнавати певні досягнення західної конфліктології. У 1972 році були опубліковані монографія А.І. Власова і колективу авторів з проблеми міжнародного конфлікту. У 1988 році вийшла перша робота військового вченого Є. Долгополова, присвячена військовим аспектам регіональних конфліктів. Особливий напрямок складали конфлікти на Близькому Сході. Цій тематиці були присвячені роботи (1976, 1982, 1989 рр.), які публікувалися не тільки на російській, але й на іноземних мовах.
Однак, до початку 90-х років у радянському суспільствознавстві існувала явна нестача наукових знань про конфлікт, що відчувається і до теперішнього часу.
В Україні конфліктологія тільки формується, українські науковці (Інститут соціології НАН України, Інститут соціології ім. Г.С. Сковороди, Український науково-дослідний інститут проблем молоді, Національний інститут стратегічних досліджень, Міжрегіональний інститут глобальної і регіональної безпеки, Військовий гуманітарний інститут НАОУ та ін.) активізували дослідження проблем діагностики, гносеології, соціології, політики і психології конфліктів. Спостерігається пожвавлення інтересу до математичного моделювання конфліктів. Видано кілька робіт в ОЦ РАН (Барабаш А., Іванов В., Павловський Ю., Терентьєв С. й ін.).
Конфлікти вивчаються у військовій педагогіці, педагогіці виховання, спорту (Афонькова В., Алішев Б., Болтунова Г., Тимоховець Є. й ін.).
У своїй роботі ”Соціальна напруженість і конфлікти в українському суспільстві” Небоженко В.С. на великому соціологічному й політологічному матеріалі здійснив спробу комплексного дослідження серйозних соціальних конфліктів і напружень, які характерні для трансформованого українського суспільства.
Пірен М.І. у навчальному посібнику ”Основи конфліктології” зробив спробу дати аналіз конфлікту, як феномену суспільного буття, його природи, динаміки, віднайти свій стиль і можливості реалізувати себе у процесі праці та у спілкуванні.
Розгляду причин виникнення міжнаціональних конфліктів присвячені роботи Баісової Л.А., Дробижевої Л.М., Настасюк Н.П. та ін.
У своїй роботі ”Конфлікт і згода” Ішмуратов А.Т. послідовно викладає основні особистісні характеристики, що справляють вплив на конфліктність, структуру конфлікту. У посібнику подаються загальні й конкретні рекомендації з нейтралізації конфлікту, раціональної поведінки в конфлікті.
Фурманом Д.Е. підготовлена низка робіт, у яких аналізується вплив релігійних течій у США на форми вираження і характер перебігу соціальних конфліктів у цій країні в період 60 -70 років.
Ложкін Г.В., Повякєль Н.І. у навчальному посібнику ”Практична психологія конфлікту” особливу увагу звертають на діагностику й регуляцію конфліктів. Вони надають спеціально адаптований комплекс психологічних методик, що дозволяє прогнозувати виникнення конфліктних ситуацій, попереджати можливі негативні наслідки для особистості й групи.
Колектив авторів (Ємельяненко Л.М., Петюх В.М., Торгова Л.В., Гриненко А.М.) у навчальному посібнику ”Конфліктологія” систематизував і узагальнив наукові знання про конфлікт, його природу, причини, визначив методи вивчення конфліктів, умови і способи їх попередження.
Науковці Київського національного університету внутрішніх справ Андросюк В.Г., Александров Д.О., Казміренко Л.І. Юхновець Г.О. та ін. у своїх роботах розкрили основний зміст поняття конфліктів, що відбуваються у практичній діяльності органів внутрішніх справ і обумовлені професійно-функціональним змістом останньої, а також розробили методики своєчасного виявлення, розпізнання, профілактики конфліктних ситуацій, що виникають в органах внутрішніх справ, управління конфліктами і їх вирішення.
У підручнику “Конфліктологія” Герасіна Л.М., Панова М.І., Осипова Н.П. виклали теоретичні і практичні проблеми конфліктології як науки, що вивчає сутність, природу і механізми різноманітних, у тому числі юридичних, конфліктів.
Певним внеском у розвиток конфліктології як науки стало проведення в Україні міжнародних конференцій: “Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі” (1993 р., м. Чернівці), “Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства” (1994 р., м. Чернівці), “Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика” (1995 р., м. Київ), “Демографічна ситуація в Карпатському регіоні: реальність, проблеми, прогнози на ХХ століття” (1996 р., м. Чернівці – м. Київ); “Етносоціальний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі ХХІ століть” (1997 р., м. Київ – м. Чернівці); “Проблеми безпеки української нації на порозі ХХІ сторіччя” (1998 р., м. Київ – м. Чернівці); “Духовність та злагода в українському суспільстві на перехресті тисячоліть” (1999 р., м. Київ); “Українська еліта та її роль в державотворенні” (2000 р., м. Київ); “Сім'я та родина в Україні” (2001 р., м. Київ). Матеріали цих конференцій становлять досить цікавий та об'ємний банк даних, що має гносеологічну й інформаційну цінність як для науковців, так і для практичних спеціалістів-конфліктологів.
Однак перераховані розробки не можуть заповнити відсутність загальних концептуальних засад, які б дали змогу осмислити механізм політичних, соціальних, психологічних, правових й інших конфліктів. Перед українськими дослідниками стає низка завдань як теоретичного, так і практичного плану. Нині в Україні існують такі проблеми в галузі конфліктології:
напрацювання категоріального й понятійного апарату з основ конфліктології і створення наукової бази для викладання конфліктології у вищих навчальних закладах;
інтеграція гуманітарного, медико-біологічного й технічного підходів у дослідженні конфліктів і пошуку індикаторів їхнього раннього виявлення з використанням сучасних системно-математичних методів;
створення системної бази емпіричних даних, що включає результати ситуаційного аналізу реальних конфліктів усіх видів;
підготовка фахівців для наукового й практичного дослідження проблем прогнозування, запобігання і розв'язання конфліктів, створення груп практиків-конфліктологів;
утворення у провідних вищих навчальних закладах країни кафедр конфліктології, які мають комплектуватися психологами, соціологами, політологами, філософами й правознавцями, які займаються проблемою конфлікту;
розширення переліку навчальних спеціальностей вищих навчальних закладів, для яких курс “Основи конфліктології” буде обов’язковою навчальною дисципліною;
введення курсу “Основи конфліктології” у середніх спеціальних навчальних закладах і загальноосвітній середній школі;
уведення навчальної дисципліни “Основи конфліктології” у системі підвищення кваліфікації фахівців у всіх галузях народного господарства, особливо для керівників;
організаційно-дослідна робота з метою створення підручників, методик, практичних порад щодо розв'язання й запобігання конфліктам;
вивчення й уміле запозичення кращого світового досвіду з конфліктології за допомогою організації і проведення міжнародних конференцій, симпозіумів, тренінгів і направлення фахівців до інших країн для ознайомлення з набутим досвідом;
створення Асоціації українських конфліктологів, основним завданням якої буде розробка прикладних, теоретичних і методологічних проблем конфліктології.