§ 4. Переговори як спосіб розв’язання конфліктів.

У багатьох дослідженнях, що присвячені аналізу переговорного процесу, термін "переговори" використовується для позначення широкого кола ситуацій, у яких люди намагаються обговорити ті або інші проблеми, погодити які-небудь дії, домовитися про що-небудь, вирішити спірні питання. З огляду на специфіку нашого учбового посібника, пріоритетну увагу при розгляді переговорів ми приділили тим їхнім аспектам, що пов'язані з процесами урегулювання і розв’язання конфліктів.

Використовувати переговори, прямі або за участю посередника, для розв’язання конфліктів почали дуже давно. Історія переговорного процесу тісно переплітається з історією конфліктів. Але об'єктом широкого наукового дослідження вони стають лише у другій половині XX ст., коли люди зрозуміли, ціну ефективних переговорів. Ініціатором таких досліджень став французький дипломат XVІІІ ст. Франсуа де Кальєр – автор першої книги присвяченої переговорам "Про спосіб ведення переговорів з монархами".

• П ереговори – це процес взаємодії опонентів з метою досягнення спільного рішення, що влаштовує обидві сторони.

Таким чином, головною функцією переговорів є пошук спільного рішення проблеми. Це те, заради чого, власне, і ведуться переговори. Ситуація, в якій кожна сторона однобічно бажає вирішення своїх особистих проблем може тривати дуже довго і страждають від цього не тільки сторони, задіяні у конфлікті, але й їх оточення. Неможливість такого тривалого протистояння призводить сторони до необхідності сісти за стіл переговорів. Яскравим прикладом цього стало створення у серпні 2006 року в Україні антикризової коаліції і підписання Президентом України і лідерами Партії Регіонів, «Нашої України», Соціалістичної партії України (об’єднаної) і Комуністичної партії України 3 серпня 2006 року Універсалу національної єдності. Ці дії поклали край політичної кризі, яка останнім часом охопила країну, стали кроком до поєднання Сходу і Заходу України й значно знизили емоційну напругу у суспільстві.

Крім цього, переговори виконують й інші функції:

Інформаційна функція полягає в тім, щоб одержати інформацію про інтереси, позиції, підходи до рішення проблеми протилежної сторони, а також надати опоненту таку ж інформацію про себе. Без такої інформації неможливо зрозуміти суті проблеми, тобто неможливо прийти і до взаємовигідного рішення. Крім цього, треба додати, що іноді інформаційну функцію переговорів можуть використовувати і для дезинформації опонентів.

Комунікативна функція пов'язана з налагодженням і підтримкою взаємозв'язків і відносин конфліктуючих сторін між собою.

Регулятивна функція надає можливість регулювати і координувати дії учасників конфлікту в основному у випадках, коли сторони вже досягли певних домовленостей, і необхідно визначитись з виконанням рішень.

Пропагандистська функція переговорів полягає в тому, що учасники конфлікту прагнуть уплинути на суспільну думку з метою виправдання власних дій, пред'явлення претензій опонентам, залучення на свою сторону союзників і т.п. Створення сприятливої для себе і негативної для опонента суспільної думки здійснюється, насамперед, через ЗМІ (наприклад, в ситуації конфлікту між двома організаціями за володіння певним промисловим об’єктом або територією, виграє той, хто зуміє оперативно використати могутній канал ЗМІ для поширення вигідної для нього інформації).

"Маскувальна" функція полягає в тому, що опоненти, приймаючи участь у переговорах переслідують зовсім інші цілі, вони не зацікавлені у спільному вирішенні проблеми. Особливо явно "маскувальна" функція реалізується в тому випадку, якщо одна з конфліктуючих сторін прагне заспокоїти опонента, виграти час, створити видимість прагнення до співробітництва.

• Т аким чином, слід зазначити, що переговори багатофункціональні і припускають одночасну реалізацію декількох функцій. Але при цьому функція пошуку спільного рішення повинна залишатися пріоритетною.

Якщо ми визначили, що переговори є найкращим способом вирішення конфліктів, необхідно сформулювати їх переваги над іншими способами:

• у процесі переговорів відбувається безпосередня взаємодія сторін;

• учасники конфлікту мають можливість максимально контролювати різні аспекти своєї взаємодії: самостійно встановлювати межі обговорення, визначати рамки угоди, впливати на процес переговорів і на їхній результат і т. ін.;

• переговори дозволяють учасникам конфлікту виробити таку угоду, що задовольнила б кожну зі сторін і дозволила уникнути тривалого судового розгляду, що може закінчитися програшем однієї зі сторін;

• прийняте рішення, у випадку досягнення домовленостей, іноді має неофіційний характер і є приватною справою сторін;

• специфіка взаємодії учасників конфлікту на переговорах дозволяє зберегти конфіденційність.

Існують різні підходи до класифікації переговорів. В їх основі лежать різні критерії:

1) за кількістю учасників виділяють:

• двосторонні переговори (при залучені до переговорів двох сторін);

• багатосторонні переговори (при залучені до переговорів декілька сторін).

2) за залученням третьої нейтральної сторони:

• прямі переговори (без залучення третьої сторони);

• непрямі переговори (припускають втручання третьої сторони).

3) за цілями учасників переговорів виділяють:

• переговори про продовження діючих угод – свідчать про те, що конфлікт придбав затяжний характер і сторонам потрібно "перепочити", після чого вони можуть приступити до більш конструктивного спілкування;

• переговори про нормалізацію – частіше проводяться за участю третьої сторони і мають на меті переведення конфліктних відносин до більш конструктивного спілкування;

• переговори про перерозподіл – свідчать про те, що одна зі сторін конфлікту вимагає змін у свою користь за рахунок іншої;

• переговори про створення нових умов – свідчать про те, що сторони бажають продовжити діалог, який повинен закінчитися створенням нових угод;

• переговори по досягненню інших цілей – орієнтовані на вирішення другорядних питань: відволікання уваги, з'ясування позицій, демонстрацію миролюбства і т. п.