§ 7. Участь третьої сторони у переговорному процесі

Конструктивне вирішення конфлікту можливе лише у процесі ефективного спілкування конфліктуючих сторін. Але часто опоненти, знаходячись в емоційно збудженому стані, не можуть контролювати свою поведінку. Їм не вдається чітко викласти свою позицію, почути і зрозуміти один одного. І тоді конфлікт не знаходить свого рішення. У ситуаціях, коли можливості прямих переговорів практично вичерпані, а ціна продовження конфлікту дуже висока, у опонентів залишається один вихід – залучення до переговорів третьої сторони. Термін “третя сторона” дуже широкий і може мати декілька значень.

• У регулювання конфліктів за участю третьої сторони – специфічний вид суспільно значимої діяльності, яку називають медіацією.

• Медіація – вид діяльності, який має на меті оптимізацію за участю третьої сторони процесу пошуку конфліктуючими сторонами рішення проблеми, яке дозволило б припинити конфлікт.

Медіаторство може мати офіційний і неофіційний характер. У якості офіційних медіаторів можуть виступати: міждержавні організації, окремі держави, державні правові інститути (арбітражний суд, прокуратура тощо), урядові чи інші державні комісії, представники правоохоронних органів, керівники різних рангів, професійні медіатори-конфліктологи. До неофіційних медіаторів відносять: видатних політиків чи державних діячів, представників релігійних організацій, професійних психологів, педагогів, неформальних лідерів, друзів і т. ін.

Медіаторство – це традиційний вид участі третьої сторони у конфлікті. Але він може мати також і специфічні особливості. У відповідності до ролі третьої сторони на переговорах і ступені її участі у винесенні остаточного рішення, виділяють:

Третейський суддя – має найбільші можливості по визначенню варіантів рішення проблеми. Процедура розгляду справ третейським суддею чітко розроблена і закріплена законодавством. Його рішення є обов'язковими для виконання всіма учасниками конфлікту. Участь третейського судді характеризується максимальним ступенем втручання в конфлікт.

Арбітр – також має значні повноваження, які схожі з повноваженнями третейського судді. Але сторони конфлікту можуть не погодитися з рішенням, що виніс арбітр, і оскаржити його у вищих інстанціях.

Посередник – грає найбільш нейтральну роль, тому що, маючи спеціальні знання, забезпечує конструктивне обговорення проблеми, залишаючи право винесення остаточного рішення за опонентами. Розрізняють:

• консультаційне посередництво – у випадках, коли посередник попередньо дає свою згоду конфліктуючим сторонам втрутитися у переговорний процес у випадку, якщо сторони не зможуть самостійно знайти рішення проблеми і висловити свою точку зору в порядку консультації. При цьому думка посередника не є обов’язковою для сторін, вони можуть скористатися нею, якщо вважають, що вона допоможе досягненню угоди;

• посередництво з елементами арбітражу. Відрізняється від попереднього посередництва тим, що учасники конфлікту до початку переговорів домовляються про те, що у випадку, коли переговори зайдуть у „глухий кут”, посередник винесе обов'язкову для виконання ухвалу із спірного питання. Ця домовленість стимулює конфліктуючі сторони, зацікавлені в контролі над досягнутими результатами, прикласти максимум зусиль для самостійного пошуку рішення. Дана процедура гарантує, що угода між сторонами буде досягнута за будь-яких умов.

Фасилітатор (від англ, facilitate – полегшувати) – сприяє учасникам конфлікту в організації переговорів і проведенні зустрічей. До його завдань належать: допомога конфліктуючим сторонам в підготовці зустрічей; забезпечення їх рівної участі в обговоренні; контроль за дотриманням регламенту і процедури переговорів. Не входить до обов’язків фасилітатора участь в полеміці сторін і виробленні остаточного рішення.

Спостерігач – своєю присутністю стримує сторони від порушення раніше досягнутих домовленостей чи проявів взаємної агресії. Присутність спостерігача створює сприятливі умови для вирішення проблем шляхом переговорів.

Залучення медіатора до переговорів доцільне в наступних випадках:

• конфліктуючі сторони проявляють готовність до спільного пошуку рішення проблеми, але не можуть знайти спільної мови;

• безпосереднє спілкування учасників конфлікту серйозно ускладнено або припинено, і участь третьої сторони може сприяти зміні цієї ситуації;

• конфліктуючі сторони бажають зберегти і продовжити взаємовідносини;

• конфліктуючі сторони не бажають поразки, яка б зашкодила їх престижу чи іміджу.

Вибір медіатора – це важлива і відповідальна справа. Він обов’язково повинен відповідати певним вимогам і саме від того, наскільки він їм відповідає залежить успіх переговорного процесу. До основних з них належать:

• компетентність – це уміння досконально проаналізувати конфліктну ситуацію і володіння навиками посередницької діяльності;

• наявність досвіду успішного проведення переговорів;

• знання ситуації і особливостей конфлікту;

• безсторонність – полягає в тому, що медіатор повинен займати нейтральну позицію, не надаючи переваги жодної із сторін конфлікту. Єдине в чому він повинен бути зацікавлений – це успіх його діяльності.

• володіння авторитетом – саме цей авторитет визначає можливості медіатора впливати на учасників конфлікту. Важливо тільки, щоб він, у свою чергу, не знаходився під впливом кого-небудь з учасників конфлікту і тим самим не поставив під сумнів свій нейтралітет.