§ 4. Причини конфліктів

Причини конфліктів необхідно знати для їхнього усунення, попередження, подолання або конструктивного розв’язання конфлікту. Тривалий час вважалося, що існує одна причина конфліктів:

К. Маркс вважав, що такою причиною є приватна власність і породжувані нею відносини соціальної нерівності;

Г. Зиммель усе відносив на рахунок конфліктної природи людини;

Р. Дарендорф бачив причину конфлікту у відносинах панування й підпорядкування;

Л. Козер вважав універсальним джерелом конфліктів боротьбу за ресурси.

У загально філософському плані термін “причина” означає явище чи дію, що викликає яке-небудь інше явище чи дію, яке називається наслідком. У суспільстві, так само як і в природі, існує нескінченна безліч причинно-наслідкових зв'язків і залежностей. І конфлікти тут не представляють виключення.

• П ричини конфлікту – це явища, події, факти, ситуації, що передують конфліктові й викликають його за певних умов діяльності суб’єктів соціальної взаємодії²¹.

Причини конфліктів розкривають джерела їх виникнення й визначають динаміку перебігу.

Виникнення й розвиток конфліктів обумовлено дією чотирьох груп факторів:

Схема 11. Фактори, що впливають на виникнення конфліктів

Об’єктивними причинами конфліктної взаємодії вважаються обставини соціальної взаємодії людей, що призводять до зіткнення їхніх думок, інтересів, цінностей і т. ін. Різні автори в цій частині виділяють різні фактори²²:

• обмеженість ресурсів, що розподіляються (погана забезпеченість);

• розходження в цілях (нераціональна організація праці);

• відсутність об'єктивних критеріїв оцінювання роботи;

• нестача життєво важливих благ;

• несправедливий розподіл значимих для нормальної життєдіяльності людей матеріальних і духовних благ;

• незадовільні комунікації

• неправильне використання нормативних процедур вирішення соціальних протиріч і т. ін.

Організаційно-управлінські причини виникають при необґрунтованому виборі керівником методів регулювання виробничої діяльності й розподіляються на певні групи:

• структурно організаційні: помилки в проектуванні структури, зміна структури й поступова невідповідність діяльності, неоднакова оснащеність робочих місць, невідповідність прав і обов'язків, компетенції і відповідальності, неефективний розподіл влади в цілому;

• функціонально організаційні: неоптимальні функціональні зв'язки із зовнішнім середовищем і між структурними підрозділами організації, взаємозалежність завдань, неправильний розподіл відповідальності, обмеженість ресурсів, які потрібно ділити, між окремими працівниками, незадовільні комунікації, слабкість контактів керівництва й підлеглих;

• особистісно функціональні: неповна відповідність професійно-важливих якостей працівника займаній посаді, суперечливість посадових інструкцій, розбіжності професійних і особистих вимог до працівника;

• ситуативно управлінські: помилки в прийнятті й виконанні управлінських рішень і т. ін.

Водночас об'єктивні причини тільки тоді стають причинами конфлікту, коли заважають особистості або групі реалізувати свої потреби, зачіпають особисті і (або) групові інтереси. Реакція багато в чому визначається соціальною зрілістю особистості, професійною самосвідомістю, припустимими для неї формами поведінки, прийнятими в колективі соціальними нормами і правилами. Крім того, участь індивіда в конфлікті визначається поставленою метою і тим, наскільки виникла перешкода заважає її реалізації. Чим важливіша мета, тим більше зусиль додає учасник конфлікту, щоб її досягти, тим сильніше буде опір і жорсткіша конфліктна взаємодія з тими, хто цьому заважає.

До соціально-психологічних причин відносять:

• природне зіткнення інтересів людей у процесі їхньої життєдіяльності;

• конфлікт цінностей: між справедливістю й нерівністю, колективізмом й індивідуалізмом, ворожим ставленням до іноземців і відкритістю до миру, демократією й авторитарністю, прагненням до суспільної власності й орієнтація на приватну власність тощо;

• втрату й перекручування інформації у процесі міжособистісної і міжгрупової комунікації: недоліки словникового запасу, часу для спілкування, уваги або розуміння і т. ін.;

• розбалансованість рольової взаємодії людей;

• вибір різних способів оцінки результатів діяльності (існує 5 способів оцінки: порівняння з ідеальним положенням справ; вимога до даної діяльності по нормативах; ступінь досягнення мети діяльності; порівняння з результатами, досягнутими іншими людьми при виконанні подібної діяльності; порівняння з положенням справ на початку діяльності; при цьому оцінюючи інших людей, ми використовуємо способи 1- 4, оцінюючи себе – 4 і 5);

• прагнення більше брати, чим віддавати;

• прагнення до влади і т. ін.

Особистісні причини конфлікту пов'язані з наявністю у будь-якому конфлікті особистісних елементів, до яких відносяться: основні психологічні домінанти поведінки особистості; риси характеру й типи особистостей; установки особистості, що утворюють ідеальний тип індивідуальності; неадекватні оцінки й сприйняття; манери поведінки. Детальна характеристика особистісних елементів була надана у модулі 1, тому варто повернутися до попередньої теми.

Дуже часто спостерігається взаємодія між об'єктивними й суб'єктивними причинами конфлікту. Деякі автори вважають, що об’єктивні причини призводять до конструктивних конфліктів, що частіше виникають у діловій сфері, а суб’єктивні – обумовлюють деструктивні конфлікти, що характерні для особистісно-емоційної сфери²³.

		Причини конфліктів
Об’єктивні				Суб’єктивні
Конструктивні конфлікти				Деструктивні конфлікти
Ділова сфера				Особистісно-емоційна сфера
	Сфера вирішення конфліктів

Схема 12. Взаємозв’язок причин конфліктів

Головну роль у виникненні конфліктів грають конфліктогени – це слова, дії або бездіяльність, що призводять до конфлікту. Існує закономірність, ігнорування якої призводить до загострення конфлікту: на конфліктоген у свою адресу людина намагається відповісти більш сильним конфліктогеном – це призводить до ескалації конфліктогенів.

При цьому необхідно враховувати, що перший конфліктоген може з’явитися мимо волі людей, а далі вступає у дію ескалація конфліктогенів.

Перший конфліктоген

Сильніший конфліктоген у відповідь

Ще більш сильніший конфіктоген у відповідь

… конфлікт

Схема 13. Ескалація конфліктогенів

Американський психолог М. Розенберг, який розробив принципи “ненасильницької комунікації”, вважає, що існує три основні форми спілкування, які провокують виникнення конфліктної ситуації:

Спілкування, в якому слова декларуються як вимога. Зважаючи на те, що кожній людині дуже важлива її автономія (як можливість самостійного вибору), вимога сприймається як загроза цій автономії. При такій формі спілкування у людини існує вибір між підлеглістю і боротьбою. Альтернативою такому спілкуванню є прохання, при якому людина відчуває свою значимість і свободу. Навіть, якщо прохання не відповідає інтересам протилежної сторони напруження не виникає.

Спілкування, в якому слова вимовляються як діагноз, осуд. Якщо слова, викликають у людини негативні емоції, вона переносить їх і на спілкування.

Спілкування, в якому людині не залишають ніякого вибору. Ця форма спілкування викликає такі ж емоції, як і перша, тому що знов таки порушується автономія людини.