§ 3. Типологія конфлікту

Для правильного розуміння й тлумачення конфліктів, їхньої сутності, особливостей, функцій і наслідків важливе значення має типологізація, тобто вичленовування основних типів конфліктів на основі виявлення подібності й розбіжності, ідентифікації конфліктів за спільністю істотних ознак і відмінностей.

Існують різні класифікації конфліктів і це пояснюється різноманітним змістом і характером конфліктних колізій, в яких приймають участь суб’єкти різних рівнів (держави, нації, політичні партії, педагоги і студенти, керівники і робітники і т. ін.).

Узагальнюючи найбільш поширені класифікації конфліктів, можна виділити основні ознаки класифікації і типології конфліктів.

Оскільки конфлікт завжди передбачає участь сторін, найбільш фундаментальною є класифікація конфліктів за кількістю сторін, що приймають в ньому участь:

Внутрішньо-особистісний конфлікт являють собою зіткнення всередині особистості рівних за силою, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів. Носій внутрішньо-особистісного конфлікту – окрема особистість. Зміст цього конфлікту виражається в гострих негативних переживаннях особистості, породжених її суперечливими прагненнями.

Міжособистісний конфлікт – це сутичка між окремими індивідами в процесі їх соціальної і психологічної взаємодії. Це один із найбільш розповсюджених видів конфліктів. У міжособистісному конфлікті велике значення мають особистісні якості людей, їх психічні, соціально-психологічні й моральні характеристики. У цьому зв'язку часто говорять про міжособистісну сумісність або несумісність людей, що відіграють найважливішу роль у міжособистісному спілкуванні.

Конфлікт між особистістю й групою має багато спільного з міжособистісним конфліктом, але він більш багатоплановий, тому що група містить у собі цілу систему відносин, вона певним чином організована, у ній, як правило, є формальний і/або неформальний лідер, координаційна й субординаційна структури і т. ін. Тому потенційна можливість конфлікту у групі зростає.

Міжгруповий конфлікт виникає при зіткненні інтересів різних соціальних груп. Різний рівень соціальних груп має свої особливості виникнення конфлікту й способів їхнього вирішення. Наприклад, на рівні малих груп велику роль у виникненні міжгрупового конфлікту відіграє фактор соціальної ідентифікації групи. Він виражається у формуванні почуття причетності до групи, ототожненні себе з іншими її членами, створенні якості “ми”, на відміну від “вони” або “ не-ми”. На рівні великих соціальних груп причини конфліктів стають більш масштабними і глибинними (наприклад, при виникненні етнічних конфліктів важливу роль часто грають територіальні домагання одного з етносів; в основі політичних конфліктів лежить боротьба за владу, за політичне домінування в суспільстві).

За сферою прояву конфліктів:

Політичні конфлікти – зіткнення з приводу розподілу владних повноважень, форми боротьби за владу. Конфлікт є політичним, якщо реалізація інтересів суб’єктів конфлікту призведе до зміни влади. Цей вид конфлікту дуже актуальний саме на даний час. Тому доречно зупинитися на ньому більш детально.

Українській політичний конфлікт має свою специфіку: це конфлікт між законодавчою (Верховна Рада України) і виконавчою (Кабінет Міністрів України) владою, між Президентом і Урядом, між різними політичними партіями. І головне, що ці протистояння направлені на знешкодження авторитета один одного, що підриває легітимність державної влади в цілому. Погіршуються економічні, соціальні й інші показники. Вину за це кожна гілка влади перекладає на іншу. Застосовуються силові методи, психологічний тиск, що ще більше загострює конфлікт. Причинами загальної конфліктної ситуації в Україні є: конфлікт між старим і новим (обумовлений особливостями перехідного періоду); конфлікт демократичних інститутів і залишків тоталітаризму й авторитаризму; конфлікт центра і регіональних структур (пов'язаний з принципами самоуправління); конфлікт коаліції і опозиції; конфлікт еліти і контреліти. Наявність такої кількості конфліктів свідчить, що стан політичної нестабільності в Україні буде тривалим.

Економічні конфлікти – суперечності між економічними інтересами окремих особистостей чи груп.

Соціальні конфлікти – суперечності в системі стосунків людей (груп). У наш час дуже поширеним став один з різновидів соціальних конфліктів – соціально-трудовий конфлікт, який частіше виникає у формі страйків, пікетів, виступів різних груп людей.

За спрямованістю впливу і розподілу повноважень:

Вертикальні – у яких обсяг влади зменшується по вертикалі зверху донизу (начальник – підлеглий, вищестояща організація – організація нижчого підпорядкування);

Горизонтальні – у яких відбувається взаємодія рівноцінних за обсягом наявної влади чи ієрархічним рівнем суб’єктів (між керівниками одного рангу, між колегами).

Змішані – у яких представлені колеги і керівники різних рівнів.

За критерієм результативності:

Конструктивні (позитивні) – при яких групи, де вони відбуваються, зберігають свою цілісність, а відносини між членами групи – характер співробітництва, кооперації.

Деструктивні (негативні) – коли взаємини між людьми здобувають нецивілізовані форми, характер протистоянь, боротьби, що призводить до руйнування й розпаду організації.

За характером об’єкта конфлікту:

Реалістичні – в яких конфлікт є засобом для досягнення результату, що знаходиться зовні конфлікту. У цьому випадку конфлікт є лише однією з багатьох можливостей досягнення мети. «Социальные конфликты, возникающие из-за фрустрации конкретных потребностей, ожидаемой выгоды участников, а также направленные на предполагаемую причину фрустрации, могут быть названы реалистическими конфликтами. Так как они являются средством достижения определенных результатов, то они могут быть заменены альтернативными типами взаимодействия с соперничающей стороной, если такие альтернативы кажутся более подходящими для достижения цели»²⁰.

Нереалістичні – це конфлікти, у яких об'єкт невіддільний від самого конфлікту й збігається з ним. При цьому предмет, на який спрямований конфлікт, не представляє ніякого значення, він обирається спонтанно, конфлікт виникає не для досягнення якого-небудь реального позитивного результату, а скоріше як спалах агресивної енергії (наприклад, у випадку з хуліганом, якому байдуже, на кого нападати. Об'єкт такого конфлікту знаходиться в потребі зняти напругу).

Як правило, нереалістичний конфлікт менш стабільний, чим реалістичний, тому що в ньому важливий не опонент конфлікту, а агресивна поведінка. Як тільки розрядка агресії відбулася, конфлікт швидко закінчується. Варто мати на увазі, що в реальному житті ці два види конфлікту можуть взаємодіяти й доповнювати один одного (наприклад, учасники бойових дій поряд з необхідними для виконання поставленого завдання операціями й акціями можуть робити вчинки, які не стосуються їхньої головної мети, ці вчинки пов'язані з необхідністю зняти напругу, вивільнити агресію).

За ступенем виразності:

Відкриті – конфлікти, які характеризуються явно вираженим зіткненням опонентів (сварки, суперечки і т. ін.).

Приховані – конфлікти, у яких відсутні зовнішні агресивні дії між учасниками конфлікту, але використовуються непрямі способи впливу.

Наведена класифікація конфліктів не є закінченою. Вона може бути розширена за допомогою виділення інших типів конфліктів на самих різних підставах.

Залежно від порушених потреб конфлікти бувають:

• матеріальні,

• статусно – рольові,

• духовні.

За часовими параметрам конфлікти підрозділяються на:

• короткочасні,

• швидкоплинні,

• довготривалі (тривають іноді десятиріччя, наприклад, національні й релігійні конфлікти).

За сферами життєдіяльності людей:

• побутові,

• сімейні,

• трудові,

• військові,

• учбово-педагогічні.

Крім цього, існують класифікації конфліктів, що мають відразу декілька основ: психолого-педагогічні, ідеологічні, соціально-побутові й т. ін. Однак жодна класифікація конфліктів не може вважатися закінченої і тому є відносною й умовною. Головна мета будь-якої класифікації – допомогти пояснити конфлікт і знайти адекватні способи його вирішення або попередження.