Структура методологічного знання

рівень філософської

методології

рівень загально-наукової методології

рівень конкретно-наукової методології

рівень процедур

і методик дослідження

Схема 2. Структура методологічного знання

Рівень філософської методології – це загальний спосіб пізнання реальної дійсності, який спирається на діалектику і гносеологічні принципи (принципи загального зв’язку, системного підходу, єдності теорії і практики і т. ін.).

Рівень загальнонаукової методології – вирішує, спираючись на філософську методологію, загальні для даної наукової дисципліни проблеми, виділяючи при цьому свої основоположні ідеї.

Рівень конкретно-наукової методології – це сукупність принципів і теорій, які застосовуються для конкретної галузі тої чи іншої науки.

Рівень процедур і методик дослідження – визначає вимоги, що повинен враховувати спеціаліст-конфліктолог, у випадку використання будь-якого методу чи процедури при вивченні конкретного явища.

Основу для побудови системи знань про конфлікт, для викладення науки конфліктології складають принципи. У відповідності до загальних принципів наукового дослідження формується категоріальний апарат будь-якої науки, у тому числі й конфліктології.

• П ринцип – це засіб пізнання дійсності, він визначає методологічну вимогу, яка ставиться до пізнання, своєрідне правило здійснення пізнавальних операцій.

Велике значення для конфліктології мають наступні загальні принципи:

Принцип конкретно-історичного підходу - це принцип діалектики, що застосовується як при дослідженні явищ природи і суспільства, так і при вивченні свідомості й мислення людини. За його допомогою прослідковується поетапний розвиток конфліктної ситуації і зміни у поведінці сторін-конфліктерів з урахуванням обставин і умов, що склалися й інших факторів.

Принцип розвитку – це філософський принцип, суть якого полягає у визнанні безперервної зміни, перетворення й розвитку всіх предметів і явищ дійсності, їхнього переходу від одних форм і рівнів до інших. Цей принцип вимагає вивчати конфлікти та особистості, що приймають у ньому участь, в їх розвитку, в динаміці.

Принцип загального зв’язку – це філософський принцип, що вимагає, вивчаючи соціальні явища, брати до уваги не окремі факти, а всю сукупність фактів, що мають відношення до цього соціального явища. Важко говорити про розуміння суті конфліктної ситуації, не можна прогнозувати її подальший розвиток, якщо не визначені: цілі, цінності, інтереси особистостей, що приймають участь у конфлікті; характер їх взаємовідносин з оточуючими людьми; їх потреби і можливості їх задоволення; їх взаємозв’язок з середовищем і т. ін.

Принцип системності вимагає трактування всіх явищ як внутрішньо зв'язаних компонентів цілісної системи, природної, соціальної, психічної. Цей принцип у конфліктології дозволить встановити механізм визначального впливу соціального середовища (його особливостей) на конфліктну поведінку окремих особистостей, або виникнення конфліктів у групах, колективах тощо.

Принцип детермінізму – це загальний методологічний принцип психології, що встановлює обумовленість всіх явищ дією тих або інших причин, тобто принцип причинно-наслідкових зв'язків всіх явищ дійсності. У застосуванні до конфліктології це означає, що соціальне оточення (макросередовище і мікросередовище) робить визначальний вплив на свідомість як окремої особистості, так і окремої групи, тобто змінюючи економічні, політичні, соціальні, духовні умови життя людини, ми можемо добитися необхідних змін в її поведінці.

З успішним застосуванням цих принципів пов'язані перспективи подальшого розвитку науки про конфлікт, удосконалення її теорії і практичного застосування. Якщо сучасна теорія конфлікту є результат тривалого процесу пізнання, то її методологія є сукупністю способів досягнення й побудови цього знання, його подальшого розширення й поглиблення.

Зазначені дослідницькі принципи носять загальнонауковий характер, їх можна застосовувати в будь-якій сфері наукової діяльності, оскільки вони визначають встановлені на філософському рівні універсальні властивості природної і соціальної дійсності. Але кожна з безлічі нині існуючих наук має справу не з усією дійсністю, а з якоюсь її стороною або частиною. Тому кожна наука на основі загальнонаукових принципів виробляє власну методологію, характер якої диктується специфікою її змісту. Конфліктна взаємодія є однієї зі сфер соціального життя, тому його дослідження припускає розробку конфліктологією спеціальної, власно-наукової методології, тобто таких процедур дослідження, які диктуються соціально-психологічною природою її об'єкта і своєрідністю її предмета.

Методологія науки про конфлікт містить у собі цілий комплекс конкретно-наукових прийомів дослідження, які у свою чергу переломлюються в безліч спеціальних процедур – методиках одержання наукових даних. Ця методологія має різні рівні – філософський, загальнонауковий, власно-науковий і являє собою цілісну систему методів і прийомів.

• М етод – це спосіб досягнення мети, вирішення конкретного завдання, сукупність прийомів практичного чи теоретичного пізнання дійсності.

• Методика – це система методів і процедур, яка застосовується у певній діяльності, конкретна модель дослідження, що визначається характером об’єкта вивчення, цілями і завданнями, зовнішніми обставинами й т. ін.

В конфліктології існує багато методів, за допомогою яких вивчаються різні види конфліктів. Анцупов А.Я. і Малишев А.А. виділяють декілька підходів, які дозволяють визначити найбільш доцільні психологічні методи, до яких належать³:

Експериментальне конструювання конфліктної ситуації, що відбувається, у більшості випадків, у лабораторних умовах. Але цей підхід пов’язано з певними труднощами організаційного характеру, тому що в лабораторних умовах дуже важко змоделювати мотивацію, що характерна для реального міжособистісного конфлікту.

Визначення за допомогою тестів, різноманітних особистісних опитників і соціометричного методу схильності особи до агресивної чи конфліктної поведінки, підвищення рівня напруженості у групі, наявність мікрогруп з негативною спрямованістю тощо. Недолік цього підходу пов'язаний з суб’єктивністю отриманих результатів, тому що кожна людина намагається показати свої кращі форми поведінки (а не ті, що є в дійсності).

Ретроспективний опис конфліктних ситуацій, що мали місце у минулому, що дозволяє відтворити соціально-психологічну картину конфлікту, причину конфлікту, його учасників тощо. Дуже важливим в цьому підході є врахування джерела, що дає опис конфлікту, його особистісних позицій і відносин до конфліктної ситуації.

До основних методів конфліктології, що забезпечують найбільш повну базу даних про конфліктну взаємодію, її учасників, причини і результати належать:

• структурно - функціональний;

• процесуально - динамічний;

• метод типологізації;

• прогностичний;

• дозвільний.

Кожний із зазначених методів має свої особливості:

Структурно-функціональний метод сприяє виявленню основних елементів конфліктної взаємодії і визначенню ролі кожного з них. Для структурного підходу характерний розгляд явища в статиці, тобто в стані спокою. Перевага цього методу в тім, що він допомагає знайти деякі стійкі складові навіть у такому рухливому явищі, як соціальний конфлікт. Сукупність таких компонентів, як об'єкт конфлікту, склад його учасників, рівень напруженості конфліктної взаємодії й т. ін. і утворюють структуру конфлікту, а роль, що виконується цими елементами є їхня функція в конфлікті. Виявлення структурних елементів і їхніх функцій у конфлікті є найважливішою передумовою його успішного регулювання. Слабке місце цього методу – статичний розгляд соціальних явищ.

Процесуально-динамічний метод дослідження конфлікту, з огляду на динамічну, плинну природу цього соціального явища, дозволяє поглибити дослідження конфлікту. Найважливіший інструмент процесуального аналізу – визначення основних етапів або стадій розвитку конфлікту. Динаміка конфлікту може виразитися як у вигляді його ескалації, так і в напрямку зниження, розрядки напруженості.

Типологізація – ефективний метод соціально-психологічного аналізу. Виходячи з філософських категорій загального, особливого і одиничного, цей метод забезпечує угруповання, класифікацію як видів конфліктних особистостей, так і форм конфліктної взаємодії. Типологізація сприяє не тільки визначенню характеру різних типів конфліктів, але й більше глибокому з'ясуванню їх стійких, сутнісних ознак, що проявляються в різноманітті форм соціального протистояння. Метод типологізації служить сполучною ланкою емпіричного, конкретно-соціологічного й теоретичного рівнів дослідження, що забезпечує пошук загального в особливому й одиничному.

Прогностичний метод дає можливість передбачення, прогнозування можливого майбутнього того чи іншого явища. Прогнозування відрізняється від утопічних фантазій тим, що спирається на результати попереднього глибокого структурного, генетичного й типологічного аналізу. Наукове прогнозування виходить із визнання імовірного характеру суспільного розвитку й необхідності у зв'язку із цим обліку ряду можливих альтернатив у розвитку конфлікту. Описуючи можливі варіанти розвитку конфліктної взаємодії, прогностичний метод разом з тим визначає оптимальні шляхи й засоби врегулювання конфлікту. Прогнози можуть бути розділені на коротко-, середньо- і довгострокові. Прогнозування може використовувати методи експертних оцінок, математичне моделювання й інші.

Дозвільний метод (метод регулювання конфліктів) включає в себе сукупність прийомів і засобів вирішення конфліктів. У рамках цього методу розглядаються основні стратегії і тактики улагоджування конфліктів. До числа таких стратегій відносять стратегії відходу від конфлікту, його силового придушення, а також стратегія компромісу і взаємних поступок, що найбільш часто використовуються в демократичних країнах.

За допомогою перших трьох методів конфліктологією вирішуються пояснювальні завдання, прогностичний метод забезпечує передбачення можливого розвитку й результатів конфлікту, дозвільний метод націлений на практичні завдання – управління конфліктом.

Вся сукупність зазначених основних методів конфліктології становить її методологічну стратегію, реалізація якої припускає використання цілого арсеналу конкретних методик і процедур, які становлять тактику конфліктологічного дослідження. У зв'язку із соціально-психологічною природою конфлікту цей інструментарій конфліктології багато в чому збігається з дослідницькими процедурами, які застосовуються соціологією та психологією. До числа соціально-психологічних методів, що активно використовуються конфліктологією, відносяться спостереження й самоспостереження, усне і письмове опитування, тестування, природний і лабораторний експеримент, математичне й логічне моделювання тощо.