Євроринки

Євроринки набули світового масштабу. На них задіяні найбільші міжнародні банки, фінансові центри та всі конвертовані валюти. На цих ринках здійснюються операції з різноманітними фінансовими інструментами у валютах, відмінних від валюти країни, в якій розміщуються банки, що здійснюють ці операції. Такі ринки народжені не урядовими рішеннями, а потребами інвесторів і користувачів інвестицій. Їх операції не є об’єктом державного валютного та податкового регулювання даної країни.

З’явившись на світ у Європі у 50-х роках ХХ ст., надалі євроринки завоювали весь світ. Лондон, Люксембург, Париж, Брюссель і Цюрих були колисками євровалют. До них швидко приєднались азійські фінансові центри — Сінгапур і Гонконг, центри офшор Нассау та Кайманових островів. З початку 80-х років Нью-Йорк став центром євроринків із створенням «вільних» зон міжнародних банківських послуг. Наприкінці 1986 року було створено міжнародний фінансовий ринок у Токіо.

Сучасний прогрес у галузі комунікацій значною мірою делокалізував операції євроринку. Тільки бухгалтерський облік, фіксуючи проведення операцій конкретним учасником євроринку, дає змогу локалізувати їх у момент здійснення. Банки мають змогу виконувати арбітражні валютні операції саме завдяки бухгалтерським записам.

До єврогрошей (євровалюти) належать кошти, які банк:

• отримує у вигляді депозитів у валюті, відмінній від валюти країни, в якій розміщується цей банк;

• позичає своїм клієнтам у валюті, відмінній від валюти країни, де розміщується цей банк.

Мова йде лише про конвертовані валюти та міжнародні розрахункові грошові одиниці (наприклад СДР або, до недавнього часу, екю).

Комерційні банки, які реєструють у своєму балансі подібні операції, є євробанками. Будь-яка банківська установа може відігравати роль євробанкіра у тій частині своїх операцій з валютою, в якій ця установа здійснює відповідні операції на території, розташованій за межами країни походження даної валюти.

Євроринок — це світовий фінансовий ринок, на якому операції з різноманітними фінансовими інструментами здійснюються у євровалютах. Цей ринок включає декілька секторів, а саме:

— єврогрошовий ринок, тобто власне ринок євровалют, де представлені короткострокові (до одного року) міжбанківські депозити;

— ринок банківських єврокредитів, тобто середньострокових (на 2—10 років) кредитів, які оформлюються кредитними угодами;

— ринок капіталів, який на сучасному етапі представлений в основному ринком єврооблігацій, але існують також євроакції, євровекселі та ін.

Ринок євровалют і ринок єврооблігацій дуже залежні один від одного.

На євроринку банківських кредитів надаються середньо- та довгострокові кредити зі змінною (плаваючою) ставкою, так звані ролловерні (ролл-оверні), або відновлювальні (револьверні) кредити. За цими кредитами кожні три або шість місяців відсоткові ставки переглядаються залежно від базової ставки. Базовою став­кою, що використовується в єврокредитах, є середні ставки, за якими першокласні банки надають позики у євровалютах іншим першокласним банкам шляхом розміщення в них депозитів. До базових належать ставки ЛІБОР (London Interbank Offered Rate), ПІБОР (Paris Interbank Offered Rate), СІБОР (Singapur Interbank Offered Rate) та ін. Ставка, що реально сплачується позичальником, розраховується додаванням до базової ставки маржі за ризик і комісійних за надання позики (тобто спреду). Ці єврокредити найчастіше надаються в межах банківських синдикатів та пулів на термін 2 — 10 років у розмірі від 20—30 млн до 1—2 млрд доларів.