Р

Європейська валютна система

имська угода 1957 року не передбачала створення європейської валютної системи. Вона містила лише досить загальні положення щодо координації внутрішньої та зовнішньої грошової політики та створення для цього консультативного органу — Валютного комітету. У 1967 році започатковувалася процедура консультацій на випадок зміни валютних курсів і було створено Комітет управляючих центральних банків. З 1968 року на фоні майже перманентної валютної кризи розпочалося формування європейської валютної системи. Конференція керівників держав та урядів у Гаазі в грудні 1969 року визначила мету: поетапне створення економічного та валютного союзу.

Європейська валютна система (ЄВС) є регіональною валютною системою. Рішення про її створення було прийнято Європейською радою 5 грудня 1978 року. Вона набрала чинності 13 березня 1979 року в межах країн — учасниць Спільного ринку.

Були сформульовані такі цілі створення ЄВС: встановити підвищену валютну стабільність всередині Співтовариства; стати головним елементом стратегії росту в умовах стабільності; спростити конвергенцію процесів економічного розвитку та надати новий імпульс європейському процесу; забезпечувати стабілізуючий вплив на міжнародні економічні та валютні відносини.

Центральними ланками цієї валютної системи стали:

• міжнародна розрахункова грошова одиниця ЕКЮ (European Currency Unit, ECU) ;

• спільний європейський фонд валютного співробітництва для надання центральним банкам кредитів на покриття тимчасових дефіцитів платіжних балансів. Згодом на заміну цьому фонду пла­нувалося створити європейський валютний фонд.

Р

Міжнародні розрахункові грошові одиниці (мрго)

ежим валютних курсів у ЄВС грунтується на підтримці стійких, але таких, що підлягають коригуванню, валютних співвідношень. Регулювання курсів валют країн — учасниць ЄВС грунтується на системі центральних курсів валют до ЕКЮ.

Міжнародні розрахункові грошові одиниці є штучно створеними валютними одиницями, використовуваними як умовний масштаб для зіставлення міжнародних вимог і зобов’язань, встановлення валютного паритету та валютного курсу. В умовах золотого стандарту МРГО прирівнювалися до певної кількості золота або відносно твердої національної валюти (долар США, швейцарський франк). Їх незмінна «вартість» встановлювалася на весь (або спеціально обумовлений) період дії статуту відповідної організації, міжнародної угоди або контракту.

Сучасні МРГО не прирівнюються до золота або якоїсь однієї з валюти. Їхня вартість не фіксується на весь період валютної угоди або контракту. Вони прирівнюються до валютного кошика, склад якого визначається договірним порядком. Термін «валютний кошик» є фінансовим жаргоном, який відображає метод вимірювання середньозваженого курсу однієї валюти (одиниці МРГО) до певного набору інших валют, виражених у будь-якій валюті з цього набору. Кількість валют у наборі, їх склад і розмір валютних компонентів встановлюються довільно, залежно від мети визначення середньозваженого курсу. Валютний компонент є кількістю одиниць кожної валюти у наборі валют, що формують валютний кошик.

Особливе місце серед МРГО посідають СДР та екю. СДР введено статутними документами МВФ, екю — документами європейської валютної системи.