2.3. Правила технічного оформлення курсової роботи

Після титульної сторінки йде обов’язкова складова роботи – «ЗМІСТ». У ньому проти кожного заголовка виставляють номер лише тієї сторінки, на якій починається відповідний розділ.

Курсову роботу друкують машинописним способом, за допомогою комп’ютера на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 через міжрядковий інтервал 1.5, шрифт Times New Roman. На сторінці рекомендується давати не більше як 28 рядків. Розмір полів обумовлений: вгорі та внизу – 2 см., ліворуч – 3 см., праворуч – 1.5 см.

Обсяг роботи повинен становити не менше 25-30 сторінок.

Текст основної частини поділяють на розділи, підрозділи, пункти підпункти. Заголовки структурних частин «ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ І (ІІ, ІІІ та їх назви), «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту й підпункту) та текстом повинна дорівнювати 3-4 інтервалам.

Кожну з указаних структурних частин роботи треба починати із нової сторінки.

Посилання в тексті роботи найзручніше оформляти в такий спосіб: у квадратних дужках цифрами позначають літературне джерело (відповідно до його номера в списку літератури) і через кому позначають номер сторінки. Наприклад: [2, с.45].

Нумерацію сторінок, розділів (римськими), підрозділів, пунктів, підпунктів, малюнків, таблиць тощо подають арабськими цифрами баз знака №.

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок курсової. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють вгорі праворуч.

Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера підрозділу також ставиться крапка, потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу, наприклад:

Розділ іі характеристика мисливської лексики, її стилістичних функцій у гуморесках остапа вишні

2.1. Класифікація мисливської лексики.

2.4. Мова та стиль наукового дослідження

Найважливіше місце в науковій праці відведене мовно-стилістичній стороні. Науковий виклад складається з суджень, метою яких є доказ істин, що повинні бути доведені. Тому для наукового тексту характерним є завершеність, змістовна цілісність, логічність, лаконічність. Для цього використовують функціонально-синтаксичні засоби зв’язку, що вказують на послідовність розвитку думки.

• Вислови, що відображають причинно-наслідковий зв’язок: тому; відповідно до чого; внаслідок того, що; у зв’язку із тим, що; крім цього.

• Для того, щоб перейти до іншої думки: перш ніж вказати на; слід розглянути; зупинимося на.

• Висновки починають такими зворотами: таким чином; на завершення; вищесказане дозволяє зробити такі висновки; узагальнюючи, слід визначити і т.д.

• Вислови синтаксичного зв’язку: між тим; замість того, щоб; в той час як; завдяки тому, що; в результаті; відповідно до; поряд з тим.

• Вставні слова та словосполучення: за такими даними; на думку автора.

• Для підкреслення об’єкту дослідження: у даній роботі розглянуто; виокремлено такі функції; з’ясовано необхідні умови.

У курсовій роботі студент повинен орієнтуватися на власний науковий підстиль і дотримуватися усіх, притаманних йому лексико-граматичних особливостей.

Таким чином, визначальними характеристиками наукового тексту є:

1. цілеспрямованість;

2. відсутність емоційно забарвлених елементів мови;

3. наявність точних висловлювань;

4. наявність спеціальної термінології, яка у лаконічній формі дає розгорнуті визначення або змістовні дефініції явищ, процесів, понять.

У курсовій роботі, як і в інших наукових текстах, необхідні цитати, посилання на різні види джерел.

Цитати й прийоми цитування.

Способи оформлення цитат і бібліографічних посилань

Ц и т а т а – це включення чужої мови, письмової або усної, в авторський текст. Цитата є особливим різновидом фактичного матеріалу й використовується для підтвердження власних тверджень посиланнями на авторитетне джерело або в ході аналізу того або іншого тексту (у цьому випадку – художнього). Існує поняття «п р я м а й н е п р я м а» цитати. Пряма цитата – це дослівне відтворення чужої мови. Вона оформлюється як пропозиція із прямою мовою (береться в лапки, які сигналізують про її початок і кінець). Непряма цитата – це переказ, тобто передача своїми словами, основного змісту чужої мови. Цитата повинна відрізнятися точністю відтворення, а при непрямому цитуванні повинна точно відповідати в значеннєвому відношенні тексту оригіналу.

Текст курсової роботи не повинен бути занадто перевантажений цитатами.

Цитата не повинна бути занадто об'ємною і повинна передавати тільки головну інформацію.

Цитата може бути повно й частково відтвореною (тобто включеною як складова частина в авторську пропозицію), але в кожному випадку вона повинна відмежовуватися лапками.

Приклади цитування:

1) Дослідник творчості Л. Н. Толстого Б. Ейхенбаум так писав про роман «Анна Каренина»: «Центральна проблема роману – проблема ставлення до життя, до дійсності, проблема поводження й пов'язана з нею проблема «дурного», проблема винності, що хвилювала. Л.М. Толстого до кінця життя».

2) На думку Б. Ейхенбаума, центральною проблемою роману «Анна Каренина» можна назвати проблему «ставлення до життя, до дійсності», проблему «дурного», винності людини, що хвилювала Л.М.Толстого до кінця життя.

У першому випадку має місце пряме цитування, у другому - часткове, з елементами непрямого цитування, коли цитата, з одного боку, включається в авторську пропозицію в якості його складової частини, а з іншого боку - передається своїми словами, але близько до змісту оригіналу.

Цитата, що оформлюється як пряма мова, відбиває всі особливості пунктуації й уживання прописних і малих літер, властиві прямій мові.

«Ц», - а.

А: «Ц».

А: «Ц», - а.

«Ц, - а, - ц».

«Ц, - а. - Ц».

«Ц, - а й а: - Ц»

Непряма цитата також повинна точно й адекватно передавати основну думку автора, при цьому автор цитати може бути названий за допомогою вступних слів (наприклад, Як відзначав Б. Ейхенбаум…, на думку Б. Ейхенбаума…), або зазначений у посиланнях. Непряме цитування використаного текстового матеріалу може бути оформлено у наступному вигляді:

Центральною проблемою роману «Анна Каренина» можна назвати проблему ставлення до життя, проблему поводження людини, його винності, що хвилювала Толстого все життя [посилання].

У цьому випадку думка Б. Ейхенбаума відтворюється досить точно, але засобами непрямої мови. Авторство позначається за допомогою посилання на роботу дослідника.

При будь-якому виді цитування в курсовій роботі необхідні бібліографічні посилання на джерело цитати.