5.2. Стандарт Social Accounability 8000 (sa 8000)

Повністю присвячений внутрішній СВБ компаній міжнародний стандарт соціальної відповідальності SA 8 000, що базується на принципах одинадцяти конвенцій Міжнародної Організації Праці, Всесвітньої декларації прав людини, Конвенції ООН з прав дитини.

Даний стандарт орієнтований на дотримання трудового законодавства та екологічних норм, він підходить для компаній, які прагнуть до отримання замовлень від держави та популярності у суспільстві (Avon Cosmetcs).

SA 8000 – це добровільний стандарт. Його основна мета – забезпечення етичного походження товарів і послуг. Він може застосовуватися будь-якою організацією, незалежно від її розмірів і обсягів виробництва, культурних і географічних меж її оперування.

Вимоги SA 8000 включають всі базові трудові права, встановлені в ключових конвенціях МОП, і, зокрема, включають:

• обмеження застосування дитячої праці;

• заборону використання примусової праці;

• забезпечення охорони праці;

• гарантію свободи об'єднань і права укладення колективних договорів;

• виключення прояву будь-яких форм дискримінації;

• заборону тілесних покарань, фізичного і психічного насильства і примушення, словесних образ;

• обмеження тривалості робочого часу;

• обов’язок встановлення та своєчасної виплати гідної заробітної плати.

Стандарт забезпечує визначення етичних критеріїв виробництва товарів і послуг і певним чином доповнює стандарти ISO серії 9000 і 14000, залишаючись універсальним засобом для практичної реалізації етичної діяльності адміністрації компанії.

SA 8000 представляє лише одну з можливих методологій управління соціальною відповідальністю. Він побудований на тих же системних підходах, що і стандарти ISO 9000 (управління якістю) і ISO 14001 (управління охороною навколишнього середовища), проте істотно відрізняється від них за базовими значеннями вживаних показників оцінювання. Для того, щоб компанія мала можливість впроваджувати в себе стандарт SA 8000, вона має, насамперед, оцінити своє робоче середовище і визначити ступінь своєї відповідності стандарту і місцевому законодавству. Компанії, діяльність та внутрішні правила яких відповідають SA 8000, документують та інтегрують їх в існуючі системи менеджменту.

5.3. Права людини і трудові практики як предмет свб

Генеральна Асамблея ООН 10 грудня 1948 року прийняла i проголосила Загальну декларацiю прав людини, статті 23 та 24 якої мають безпосереднє відношення до трудової сфери і передбачають те, що:

• Кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливi умови працi та на захист вiд безробiття.

• Кожна людина, без будь-якої дискримiнацiї, має право на рiвну оплату за рiвну працю.

• Кожний працюючий має право на справедливу i задовiльну винагороду, яка забезпечує його гiдне iснування, та його сiм'ї, i яка в разi необхiдностi доповнюється iншими засобами соцiального забезпечення.

• Кожна людина має право створювати професiйнi спiлки i входити до професiйних спiлок для захисту своїх iнтересiв.

• Кожна людина має право на вiдпочинок i дозвiлля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану перiодичну вiдпустку.

Крім того, слід звернути увагу на принципи 1, 2, 3, 4, 6 Глобального Договору (п. 3.2), які також безпосередньо стосуються внутрішньої СВБ.

В 2008 році МОП прийняла декларацію про соціальну справедливість з метою справедливої глобалізації, що ґрунтується на принципах гідної праці. В Програмі гідної праці МОП визначено чотири стратегічні задачі, що мають перетворити повну і продуктивну зайнятість та гідну працю на основні елементи економічної та соціальної політики шляхом:

1. забезпечення основного кола прав в сфері праці;

2. сприяння зайнятості шляхом формування стабільного інституційного та економічного середовища;

3. розробки і розширення заходів соціального забезпечення всіх громадян;

4. сприяння соціальному діалогу і трипартизму.

Основні ознаки гідної праці, що встановлені МОП детерміновані принципами глобальності та комплексності, а саме:

• продуктивна діяльність та продуктивна праця, що здатна забезпечити конкурентоспроможність країни;

• справедливий дохід для працівників (гідна заробітна плата);

• безпека на робочому місці (безпечна праця);

• соціальний захист;

• перспективи особистісного росту;

• рівні стартові позиції та умови для обох статей (гендерна рівність).

На думку В. Роіка зазначені принципи в значній мірі відображають формальний нормативний підхід щодо розуміння гідної праці, оскільки звужується до таких чинників як гідна заробітна плата та соціальний захист, які „забезпечують потреби працівника і його сім’ї з позицій розширеного відтворення робочої сили та високої якості трудового життя”. Однак, концепція гідної праці включає ще і етичні принципи та задоволення потреб вищого рівня.

На основі існуючих методологічних підходів Л. Костин розглядає гідну працю як „високоефективну працю в гарних і безпечних виробничих умовах, що приносить працівникові задоволення, можливість виявити свої здібності, навички і майстерність, з гідною оплатою праці, справедливим розподілом результатів прогресу, захистом прав, активною участю в діяльності підприємства та максимальним внеском у загальний добробут”.

Важливим питанням в розкритті змісту і оцінки праці є визначення індикаторів гідної праці. За рекомендаціями МОП ними можуть бути: частка зайнятих та рівень безробіття; частка видатків заробітної плати у ВВП; державні видатки на соціальне забезпечення та соціальне страхування, коло осіб, охоплених обов’язковим соціальним страхуванням.

Позитивним моментом для України є її участь у загальносвітовому русі за гідну працю, що потребує реалізації проекту „Моніторинг і оцінка прогресу в галузі гідної праці” в 2009-2012 рр. Дослідження гідної праці в рамках цієї програми має здійснюватися за наступними показниками:

• можливість щодо зайнятості;

• достатність заробітку та продуктивність праці;

• тривалість робочого часу;

• стабільність та впевненість у збереженні роботи;

• рівні можливості та робочі стосунки;

• праця (дитяча), що має бути скасована;

• безпека на робочому місці;

• соціальна захищеність;

• поєднання роботи, сімейного та особистого життя;

• соціальний діалог, виробнича демократія;

• економічне й соціальне підґрунтя гідної праці.