6. Культура Київської Русі

В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні, культурні епохи. Засобом задоволення духовних потреб східних слов'ян був анімізм, у засаді якого лежало обожнення сил природи та поклоніння духам предків. Східні слов'яни не зводили своїм божествам величних храмів, як і не мали складної духовної ієрархії — власне це й пояснює відносно слабкий опір християнству з боку їхньої релігії. І все ж із приходом нової релігії вірування предків не зникли безслідно. Під личиною християнства ще протягом століть серед східних слов'ян зберігався релігійний дуалізм, або двовір'я, що полягало у дотриманні язичницьких за походженням звичаїв та обрядів.Із прийняттям християнства у Київській Русі поширилася нова, витончена й складно організована релігія. Була заснована митрополича єпархія. Духовенство поділялося на дві категорії: «біле», тобто парафіяльні священики, що не давали обітниці безшлюбності й звичайно одружувалися в своєму ж середовищі, та «чорне», тобто ченці, з яких обиралися високі духовні ієрархи. У Київській Русі існувало близько 50 монастирів. Церква справляла величезний вплив на культуру Київської Русі. Спорудження одного лише храму — славетної Софії Київської — є безпосереднім підтвердженням того, наскільки всеохоплюючим був вплив церкви на мистецтво. Збудована за князювання Ярослава Мудрого. Церква сприяла розвиткові мистецтв і ремесел. Зокрема, інтер'єр Святої Софії прикрашали кольорові мозаїки та фрески, що дивовижнозмальовував людину. Інший спосіб викликати благоговіння полягав у використанні ікон, тобто зображень божественних істот на спеціально оброблених дошках. Ікони поширювалися по приватних оселях, де ставали найціннішою в родині спадщиною. У богослужіннях та інших справах церкви вживали церковнослов'янську мову. Поступово вона поширилася на світську літературу, що ставала багатшою та різноманітнішою.Є уривки зі Старого й Нового заповітів, гімни, проповіді, житія святих. Найвидатнішими серед них є «Патерик». У своєму знаменитому «Слові про закон і благодать» Іларіон майстерно протиставляє християнство язичництву й описує хрещення Русі. Ранні київські літописи характеризувалися реалізмом і багатством подробиць. У них відтворювалися й головні проблеми доби —князівські чвари, боротьба з кочовиками, — й подробиці окремих подій. Найважливішим із них є літопис, відомий під назвою «Повість временних літ». Його пов'язують з іменами монахів Нестора та Сильвестра. Скарбницею народної мудрості й творчого духу слугували пісні,приказки, загадки, казки й особливо усний епос, або билини. Важливими архітектурними пам'ятками Галицької землі є князівський палац і церква Пантелеймона в Галичі. Видатною пам'яткою літописання Південно-Західної Русі цього періоду є Галицько-Волинський літопис-головне джерело для вивчення історії південно-західних руських земель в 13 столітті.

7. Розвиток феодальних відносин в XII-xiiIст. Період політичної роздробленості Київської Русіта монголо-татарської навали.

Період політичного роздроблення був початком зрілого феодального господарства на території України.Становлення зрілих форм феодальної власності пов'язане з зростанням і зміцненням землеволодіння князів, бояр, церкви. Значну частину землевласників становили васали князів і бояр. Феодальне законодавство надавало феодалам виняткове право володіти землею, відчужувати та передавати у спадок, захищати своє майно. Процес феодалізації відбувся без впливу княжої організуючої сили. Землі, що надавалися у довічне володіння, називалися "державою".

З формуванням великого землеволодіння і феодальне залежного селянства в XI—XIII ст. розвивалось юридичне оформлення феодального панування.

Кінець XI — середина XIII ст. увійшли в історію Київської Русі як період політичної роздробленості. Дедалі більше поглиблюється розпад давньоруської держави. Вже у XII ст. на теренах Русі з'являються окремі самостійні князівства і землі. Характерною рисою роздробленості був її прогресуючий характер.Роздроблення отримало в науці назву «феодального», бо його визначальними причинами були утвердження і розвиток землеволодіння, виділення окремих земель і поява значних політичних центрів, їх прагнення до самостійності та незалежності від головного державного центру — Києва.

Політичну роздробленість спричинило кілька факторів:

1.Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.

2. Зростання великого феодального землеволодіння.

3. Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.

4. Зміна торговельної кон'юнктури і занепад торгівлі.

На кінець XII – початок XIII ст. у Центральній Азії утворилася могутня військово-феодальна Монгольська держава.Її очолив Темучин, проголошений Чингісханом. Одразу ж почалися завойовницькі війни проти сусідів, а потім татаро-монголи поступово просуваються до кордонів Київської Русі.

Уже перші наслідки завойовницьких походів монголів були катастрофічними для слов’янських земель:

– Руйнація та падіння ролі міст.

– Занепад ремесла і торгівлі.

– Демографічні втрати.

– Знищення значної частини феодальної еліти.

Отже, загальмувавши соціально-економічний розвиток Русі, суттєво деформувавши суспільні відносини, якісно змінивши структуру влади в північно-східних руських землях, монгольське нашестя наклало негативний відбиток на українські землі, загальмувавши їх економічний, політичний і соціальний розвиток на багато віків наперед.