73.Партизанський рух на тимчасово окупованій території України в роки Другої Світової війни. Дії оун-упа

радянський партизанський рух в окупованих районах України у своєму розвитку пройшов кілька етапів, від зародження до широкого розгортання та активного протистояння фашистам. Стримуючими чинниками його розвитку (особливо в початковий період) стали: наступальна воєнна доктрина, що почала домінувати наприкінці 30-х років і призвела до згортання підготовки кадрів та вироблення засобів для ведення «малої війни», ліквідації документації та партизанських схованок і баз; дефіцит підготовлених партизанських кадрів; відсутність координаційного центру, погане постачання загонів зброєю, боєприпасами, медикаментами; жорстоке придушення окупаційними властями будь-яких виявів опозиції фашистському режиму. Створення Центрального партизанського штабу, координація дій, матеріальна підтримка з Великої землі, застосування партизанами ефективних методів боротьби («рейкова війна») і значна підтримка місцевого населення дали змогу партизанському руху перейти на якісно вищий щабель і перетворитися на важливий фактор війни, на справжній другий фронт.

Поряд з радянськими партизанами розгортали боротьбу націоналістичні сили,особливо а Західних областях України. Провідну роль серед них займали дві фракції ОУН – під керівництвом Мельника і Бандери. Після вбивства Коновальця ОУН розкололася на дві самостійні і навіть ворогуючі між собою фракції.

30 червня бандерівці проголосили у Львові Акт відновлення Української держави. Головою тимчасового уряду став Я.Стецько-Карбович. Берлін розцінив цю акцію як прояв політичного анархізму і поставив вимогу офіційно відкликати документ. Після відмови членів центрального проводу ОУН(б) німці засадили їх у концтабори.

Націоналісти пішли у підпілля і з осені 1942 р. взяли курс на створення УПА.УПА призначили для боротьби з нацистами, польськими і радянськими партизанами. Захищаючи інтереси УПА не могло не вступати у збройні конфлікти. Але провід ОУН(б) старався утримувати її у стані збройного нейтралітету, керуючись суто прагматичним бажанням зберегти сили для боротьби з Червоною Армією.

Будучи партизанською армією, УПА не могла йти на відкриті бої з Червоною армією, коли остання дійшла до території Зх.України. Однак швидкоплинні сутички траплялися часто. З лютого 1944 року по травень 1945, загинуло 92.8% УПА. Добровільно, розраховуючи на обіцяну амністію, здалося органам державної безпеки і внутрішніх справ 41.8% бійців УПА і учасників підпілля ОУН. У лютому 1945 року загинув командир Клячківський. УПА очолив Роман Шухевич.

74.Німецький окупаційний режим в Україні у 1941-1944 рр та його наслідки

Протягом одного року німецькі війська та їх союзники окупували територію України. На ній загарбники встановили "новий порядок". Окупаційна політика здійснювалась згідно плану "Ост". За цим планом Україна розглядалась як "лебенсраум" — життєвий простір для німецького народу. Призначенням України було постачання продуктів та сировини "новій Європі". Народи, які населяли окуповані території, підлягали знищенню або виселенню. Та частина, що залишалась, перетворювалась на рабів. Першими підлягали знищенню євреї та цигани. Після завершення війни на захоплені землі передбачалось переселити 8—9 млн. німецьких колоністів.

Окупанти фактично ліквідували саме поняття "Україна", розчленувавши її територію на три частини. Західноукраїнські землі під назвою "дискрикт Галичина" відійшли до генерал-губернаторства, створеного на території Польщі. Румунії були передані південні райони під назвою "Трансністрія". Решта території відносилась до рейхскомісаріату "Україна" на чолі з катом українського народу Е. Кохом та у відання воєнного командування (Прифронтова зона).

Опорою окупаційного режиму були різноманітні каральні органи: таємна поліція (гестапо), загони СС, служба безпеки (СД), поліція. З місцевого населення формувалась допоміжна поліція (250 тис. чол.) та найнижча ланка окупаційної адміністрації. Частина населення добровільно йшла на службу до окупантів (колабораціоністи).

Спеціальні підрозділи здійснювали політику геноциду. В Україні з'явилися гетто та концентраційні табори. Проводились масові розстріли військовополонених та мирного населення. Найбільшими місцями загибелі мирних громадян були Бабин Яр у Києві, Дробицький Яр у Харкові, Доманівка і Богданівка на Одещині. У містах штучно створювався масовий голод. На українських землях фашистами було закатовано понад 5 млн. чол. мирного населення, на каторжні роботи до Німеччини вивезено майже 2 млн. молоді.

У величезних масштабах відбувалось економічне пограбування України. До березня 1943 р. в Німеччину було вивезено близько 6 млн. тонн пшениці, 1,4 млн. тонн картоплі, З млн.. голів худоби, тисячі тонн масла і цукру. Крім продовольчих ресурсів, вивозились устаткування заводів і фабрик, рухомий склад залізниць, сировина, матеріали і навіть чорнозем та фруктові дерева.

Жорстокий окупаційний режим викликав могутній опір загарбникам. У тилу ворога розгорнулася підпільна та партизанська боротьба.