71. Проголошення Карпатської України та подальша окупація Закарпаття угорськими військами напередодні Другої світової війни.

Після розпаду Австро-Угорської імперії Закарпатська Україна опинилась у складі Чехословаччини. За Сен-Жерменськимм договором ЧСР повинна була надати автономію цій території. Але за Конституцією 1920 р. ЧСР стала унітарною державою. Невиконання своїх обіцянок уряд ЧСР пояснював непідготовленістю краю до самоврядування в силу низького рівня освіти, відсутності політичної еліти.

Мюнхенська угода 1938 р. примусила уряд ЧСР реорганізувати країну на федеративних засадах. Перед Закарпаттям відкрилась можливість врешті-решт дістати автономію. 11 жовтня 1938 р. уряд ЧСР доручив сформувати автономну адміністрацію лідеру русинського руху А. Бродію. До адміністрації автономії увійшли і представники народовського (українського) руху. Через деякий час сформувати адміністрацію автономії було доручено лідеру народовського руху

А. Волошину. А. Бродій був звинувачений у співробітництві з угорською розвідкою і в прагненні приєднати край до Угорщини. Нова адміністрація краю опинилась у скрутному становищі. Населення краю в основній своїй масі підтримувало русофільський рух. Від краю за рішенням Першого віденського арбітражу були відторгнуті найбільш економічно розвинуті райони і міста: Ужгород, Мукачево, Берегове та ін., які були передані Угорщині.

У краї діяли диверсійні загони з Угорщини та Польщі, які дестабілізували становище.

Карпатська Україна проіснувала лише кілька днів, проте залишила свій слід у боротьбі за національну державність. Історичне значення незалежної держави карпатоукраїнців полягало в тому, що було ще раз продемонстроване непереборне прагнення українського народу до створення власної держави. Крім того, західноукраїнське населення пересвідчилось у неспроможності й небезпечності орієнтації на підтримку чужих держав. Стало незаперечним, що зацікавленість "українським питанням" продиктована бажанням Німеччини використати його у власних загарбницьких цілях. Незважаючи на морок окупації, який знову оповив Закарпаття, проголошення незалежної держави мало велике історичне значення. Воно продемонструвало непереборне прагнення українського народу до створення власної держави, його готовність до жертв заради досягнення цієї світлої мети.

72.Початок радянсько-німецької війни та хід оборонних боїв 1941-1942 рр. На території України.

22 червня 1941 р. війська фашистської Німеччини та її союзників здійснили напад на СРСР. За детально розробленим планом "Барбаросса" Німеччина та її союзники зосередили 190 дивізій чисельністю 5,5 млн. чол. їм протистояло угруповання радянських військ, яке налічувало 170 дивізій і 2 бригади (2,9 млн. чол.). Німецький план був розрахований на швидке просування війська до найважливіших політичних та економічних центрів, оточення і розгром радянських час тин у прикордонних боях.

На Україну було спрямовано наступ групи армій "Південь", до якої входили також румунські та угорські війська. їм протистояли війська Київського Особливого та Одеського військового округів.

Загалом війська ворога поступалися радянським військам на Україні як чисельно, так і в озброєнні. Але на напрями головного удару ворог мав перевагу.

Після поразки у прикордонних боях радянські війська почали відходити на лінію укріплень старого кордону ("Лінія Сталіна"), на якій передбачалося зупинити просування німецьких військ. Не всі радянські частини змогли вдало здійснити маневр по відходу. 5 липня 1941 р. німецькі війська зуміли прорвати оборону на стику 5 і 6 радянських армій і вийшли до оборонних споруд міста

З початком бойових дій на території України почалась мобілізація її ресурсів для боротьби з ворогом.

Героїчний опір Червоної армії і прагнення німецького командування оволодіти ресурсами України призвели до перенесення головного удару німецьких військ з центральної ділянки радянсько-німецького фронту (Західний фронт) на Україну. Незважаючи на поразку радянських військ на Україні та її окупацію, героїчний опір Червоної армії призвів до зриву планів "блискавичної війни".

Несприятливо розгортались і події в Криму. Радянські війська, які не були готові до оборони, були несподівано атаковані німецькими і розгромлені. У полон потрапило 180 тис. чол. Лише невелика частина радянських військ зуміла укріпитися в Аджимушкайських каменоломнях і чинила ворогу завзятий героїчний опір марно сподіваючись на допомогу . Після розгрому радянських військ на Керченському півострові ворог приступив до вирішального штурму Севастополя. Після 250-денної оборони 4 липня 1942 р. місто припинило опір. У полон потрапило 130 тис. радянських солдат і моряків.

Поразки радянських військ призвели до повної окупації України 22 липня 1942 р. німецько-фашистськими військами.