28. Гетьманування Івана Брюховецького

1663-1668 – роки правління Івана Брюховецького. Обраний на Чорній радів Ніжині, 1665 уклав Московський договір ( статті ) – істотне обмеження автономії Лівобережної Гетьманщини, посилення її залежності від московського царя. Згодом розчарувався в царському підданстві і з лютого 1668 р. очолив повстання проти царських воєвод. У червні 1668 р. у результаті змови козаків І. Брюховецький був убитий.

29. Гетьман-емігрант Пилип Орлик та його Конституція

16 квітня 1710 р. козаки-вигнанці з Гетьманщини і старшина на раді під Бендерами обрали гетьманом Пилипа Орлика – колишнього генерального військового писаря, довірену особу І. Мазепи. За його пропозицією було прийнято «Пакти і Конституцію прав і вольностей Війська Запорозького» - по суті договір між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені всього українського народу. Основні положення Конституції: проголошувалася незалежність України від Московії та Речі Посполитої, обумовлювалася протекція шведського короля та союз з Кримським ханством; територія України визначалася згідно зі Зборівським договором 1649 р.,; козакам поверталися їхні традиційні території в Подніпров’ї; при гетьманові утворювалася Генеральна рада із законодавчою владою; справи про кривду гетьманові та провини старшини розглядав Генеральний суд, до якого гетьман не мав права втручатися; державна скарбниця і майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначалися окремі землі; установлювалася виборність полковників, сотників із наступним затвердженням гетьманом; гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким удовам і сиротам. Історичне значення Конституції П. Орлика: документ став найвищим щаблем тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й взагалі в Європі. У Конституції було закладено підвалини принципу поділу влади на виконавчу і судову гілки , впроваджувалась виборність посад.

30.Гайдамацький рух в другій половині 18 століття. Коліївщина 1768р.

Причини гайдамацького руху: посилення поляками феодального гніту на Правобережжі (запровадження колоніальних порядків, фільварково-панщинної системи з примусовою працею та кріпацтвом); утиски православної і греко-католицької церков; невизнання польською владою за українцями їхніх прав. Гайдамацький рух – це стихійний український національно-визвольний рух проти польського гноблення на Правобережній Україні у 18ст. Розгорнувся на Київщині і Брацлавщині. Перше велике повстання гайдамаків 1734р. під проводом Верлана (Брацлавщина, Волинь) було прилулене владою. У 50-х роках 18ст. – нова хвиля руху (очолювали Письменний, Сухий, Лях, Мамай, Лисий, Вус, Подоляка,Мочула та ін..), захопили Умань, Вінницю, Летичів, Паволоч. Гайдамацькі лави постійно поповнювалися. Найбільшим за своїм розмахом стало гайдамацьке повстання 1768 р. – Коліївщина. Причина повстання – загострення протистояння між православними і католиками через ухвалу Варшавського сейму 1766 р. (утиски прав некатолицького населення), а також каральний похід війська Барської конференції на Правобережжя. Ідейний натхненник повстання – ігумен Мотронинського монастиря Мельхіседек Значко-Яворський, керівник – колишній запорожець Максим Залізняк. Повстання почалося в травні 1768 р. у холодному Яру (біля Чигирина). На визволених повстанцями територіях (Жаботин, Сміла, Корсунь, Богуслав та ін..) запроваджувалося козацько-селянське врядування. 9 червня 1768 р. гайдамаки здобули Умань (один з полків що охороняли місто, з сотником Іваном Гонтою перейшов на бік повстанців). Повстанці проголосили Залізняка гетьманом, Гонту – полковником. Польський і російський уряди жорстоко розправилися з повстанцями. На Правобережжі польський уряд запровадив режим кривавого терору. Івана Гонту закатували, Максима Залізняка жорстоко тілесно покарали й відправили на каторгу в Сибір.