21. Національно-визвольна боротьба в 1649-1653 рр. Зборівська та Білоцерківська угоди

Збо́рівський до́говір (8 серпня 1649) — угода укладена між королем Речі Посполитої Яном ІІ Казимиром з одного боку і Військом Запорозьким на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким з другого.

Історичне значення Зборовської угоди полягає в тому, що вона поклала початок формуванню української козацької державності. Підписанням цієї угоди завершивсь перший, початковий період війни.

За умовами цього договору:

• Річ Посполита признавала існування козацької України в межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств, гетьманське правління в неї; гетьман одержував також в користування Чигирин з округом.

• Державні посади могли займати лише православні.

• Питання щодо ліквідації унії та церковного майна виносились на найближчий сейм.

• Київський митрополит одержував місце в сенаті.

• Всім повстанцям гарантувалася повна амністія.

• Євреї й ієзуіти не мали права жити в Україні, знаходитись під гетьманським правлінням; польська шляхта немала права повертатися на ці території.

• Реєстр війська запорозького збільшувався до 40 тисяч.

• Підписаний мирний договір не задовольняв ані козаків, ані уряд Речі Посполитої. Обидві сторони почали підготовку до нового етапу війни.

Білоцеркі́вський ми́рний до́говір 1651 — договір між польським урядом і гетьманом України Богданом Хмельницьким, укладений в Білій Церкві 18 (28) вересня 1651 року після невдалої для селянсько-козацьких військ Берестецької битви.

Умови договору були важкими для України. За Білоцерківським договором Україна залишалася під владою шляхетської Польщі.

• Польській шляхті поверталися маєтки у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах;

• територія, підвладна Богдану Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством;

• реєстрове козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тисяч чоловік;

• Україна була позбавлена права вступати у відносини з іноземними державами і повинна була розірвати союз з Кримським ханством.

• гетьман зобов'язувався розірвати союз із Кримом і відіслати з України татарські загони.

• гетьман позбавлявся права дипломатичних відносин з іноземними державами.

Народні маси України й запорозькі козаки були невдоволені Білоцерківським миром настільки, що Богдану Хмельницькому довелося їх утихомирювати. Боротьба повинна була розгорітися з новою силою.

Богдан Хмельницький використав Білоцерківський договір для перепочинку і підготовки нового воєнного виступу проти шляхетської Польщі. Після початку воєнних дій Білоцерківський договір в травні 1652 був анульований Б. Хмельницьким.

22. Формування укр. Державності б. Хмельницьким. Внутрішня і зовнішня політика гетьманської адміністрації

Уже в перший період української національної революції (1648–1657 рр.) у середовищі козацької еліти було чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:

– право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;

– незалежність і соборність Української держави;

– генетичний зв’язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.

Після взяття під контроль значної частини українських земель та ліквідації в них польської адміністрації гостро стало питання про власну національну державність. Потрібно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населення та території України. Територія держави поділялася на полки та сотні. Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання.Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальнообов’язкові для всіх нормативні акти – універсали. Реальна вища влада в державі належала уряду – Генеральна Канцелярія, до якого входили гетьман та генеральна старшина. Введено посаду гетьманського підскарбія, який контролював прибутки та видатки військової скарбниці.

Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією та іншими державами.