Література:

1. Амитан В.Н., Маковская Е.А. Финансовая безопасность: основные угрозы и пороговые значения индикаторов. / ДонДАУ Менеджер. – 2001. – №2 (14).

2. Барановський О.І. Фінансова безпека: Монографія. – К.: Фенікс, 1999. – 338с.

3. Ермошенко Н.И. Определение угрозы национальным интересам государства в финансово-кредитной сфере. // Экономика Украины. – 1999. – №1. – С. 15-18

4. Забродский В.А., Кизим Н.А. Собственность, экономическая безопасность и государство. – Харьков: АО «Бизнес-информ», 1997. – 96 с.

5. Кальман А.Г., Дардопых Г.Ю. Экономическая безопасность государства и пути ее обеспечения в Украине // Право и политика. – 2001.– №7.– С. 6-12

6. Кириленко О.П. Фінансова незалежність місцевого самоврядування. // Фінанси України. – 2001. - №1.

7. Косевцов В.О., Зінько І.Ф. Національна безпека України: проблеми та шляхи реалізації пріоритетних національних інтересів. – К.: НІСД, 1996. – 61с.

8. Михасюк І., Поплавська Ж.. Економічна безпека України. – Львів, 1996. – С. 16-24

9. Мочерний С., Плотніков О. Економічна безпека в контексті державного суверенітету України // Економіка України. – 1998. – №4. – С. 4-12

10. Омельянович Л.А., Сорока И.В. О национальной безопасности Украины: Материалы международной научной конференции «Проблемы переходной экономики». – Одесса: Астропринт, 1998. – С. 54-64

11. Сенчагов В.К. Экономическая безопасность: геополитика, глобализация, самосохранение и развитие. – М.: ЗАО «Финстатинформ», 2002. – 128 с.

12. Чечетов М. Национальная безопасность сквозь призму экономических реформ: Украина. // Зеркало недели. – 2001. - №11 (17-23 марта). – С. 9

Тема 18: «фінанси країн з розвиненою ринковою економікою»

18.1. Особливості функціонування фінансових систем країн, що розвиваються

18.2. Особливості фінансової системи США, особливості її функціонування на сучасному етапі

18.3. Фінансова система Великобританії, її склад і механізм функціонування

18.4. Склад і особливості функціонування фінансової системи Франції

Понятійний апарат: структура витрат, державний бюджет, витрати на соціальні потреби, капіталовкладення, податкова політика, бюджетний рік, федеральний бюджет, федеральний уряд, федеральні асигнування, фінансова політика уряду, урядовий фонд, державні капіталовкладення.

18.1. Особливості функціонування фінансових систем країн, що розвиваються

Становлення національних фінансових систем у країнах, що розвиваються, протікає в складних і суперечливих умовах, що характеризуються такими рисами, як промислова і технологічна відсталість, багатоукладність економіки, нерівноправне положення у світовому господарстві. У той же час між окремими країнами існують великі розходження в географічному положенні, розмірах території, чисельності і складі населення, забезпеченості природними ресурсами, а також у соціальних структурах і політичних режимах.

Бюджетна система країн, що розвиваються, складається з центрального і місцевого бюджетів.

Слід відзначити, що бюджетна система у країнах з федеральним адміністративним устроєм має три ланки: центральний, федеральні і місцеві бюджети.

З поточних бюджетів кошти виділяються на:

• управління,

• оборону,

• охорону суспільного порядку,

• деякі види соціальних витрат.

У “бюджетах розвитку” концентруються фінансові ресурси, що мобілізуються з внутрішніх і зовнішніх джерел і використовуються для фінансування заходів щодо виконання річних програм у рамках національних планів соціально-економічного розвитку.

Що стосується автономних і приєднаних бюджетів, то темпи їхнього росту значно повільніше. Питома вага цих бюджетів у загальнодержавних ресурсах звичайно не перевищує 5-10 %. Місцеві бюджети характеризуються слабким розвитком, особливо в відношенні доходної бази. У цілому для країн, що розвиваються характерний високий ступінь централізації бюджетних ресурсів, пов'язаний із загальною обмеженістю джерел доходів і необхідністю концентрації всіх існуючих коштів.

Звернемо увагу на те, що зростання бюджетів спирається як на загальний розвиток економіки, розширення сфери товарно-грошових відносин, так і на активну участь у міжнародному обміні, використання зовнішніх фінансових ресурсів. Йому сприяє також зміцнення фінансового апарата, удосконалення податкових систем, розвиток джерел внутрішнього державного кредиту.

Протягом останніх років зростання державних бюджетів випереджало зростання валового національного продукту. У результаті в більшості з них помітно розширився бюджетний перерозподіл національного доходу. Найнижчий рівень бюджетного перерозподілу (від 6 % до 12 %) національного доходу зберігають у даний час найменш розвиті країни - Бангладеш, Бутан, Непал, Сомалі, Гватемала. Розширення перерозподільної функції державних фінансів стримується не тільки їхньою бідністю, але і перевагою в економіці натурального і напівнатурального господарства.

Структура витрат державних бюджетів найбільш реально характеризує позитивні, творчі функції фінансів країн, що розвиваються, їх першорядну роль у розвитку економіки, здійсненні соціально-культурних перетворень. На ці цілі витрачається від 40 до 60 % бюджетних коштів.

Слід відмітити, що державні бюджети здійснюють фінансування знову створених промислових виробництв, насамперед, у галузях 1-го підрозділу, направляють ресурси на будівництво і модернізацію підприємств в обробній промисловості, розвідку корисних копалин і розширення їхнього видобутку і переробки, спорудження теплових і гідроелектростанцій, іригаційних і меліоративних систем, портів і аеродромів, на створення і зміцнення державного сектора в банківській сфері. Зазначені витрати відіграють вирішальну роль у формуванні національного господарчого комплексу, досягненні прогресивних структурних зрушень в економіці, розширенні робочих місць.

Державні бюджети є основним джерелом засобів, які спрямовуються на розвиток національних систем охорони здоров’я і санітарно-гігієнічної служби, соціального страхування і пенсійного забезпечення. У багатьох країнах держава бере участь також у рішенні житлової проблеми, що характеризується великою гостротою в зв'язку зі швидким зростанням населення міст.

Витрати на соціальні потреби, як правило, недостатні, щоб забезпечити швидкі і вирішальні зрушення в цій сфері.

Обмеження бюджетних асигнувань на економічні і соціальні цілі багато в чому викликається не тільки нестачею ресурсів, але і зростанням непродуктивних витрат. Статистика показує, що витрати на економічні і соціальні потреби тим менші, чим більше країна витрачає коштів на військові і військово-політичні цілі.

У багатьох країнах, що звільнилися, також відбувається швидке збільшення адміністративно-управлінських витрат, що зв'язано з розширенням державного апарата, політичних і організаторських функцій держави, його міжнародних зв'язків і представництв.

Усе більш вагомою статтею бюджетних витрат стають в останні роки асигнування по обслуговуванню державного боргу.

Ведуча роль держави в господарській діяльності в багатьох країнах, що розвиваються знаходить прояв у виділенні з бюджетів значних коштів на капіталовкладення. Їхня питома вага в загальних асигнуваннях коливається від 15 до 40 % і більше. Величина даного показника нерідко залежить від структурних особливостей бюджетної системи і масштабів державного підприємництва, принципів фінансування.

Кошти, які виділяються з державних бюджетів на капіталовкладення, разом з інвестиціями державного сектору досягають нерідко половини і більш усіх капіталовкладень в економіку країн, що розвиваються і в такий спосіб є вирішальним фактором зростання загальнонаціонального нагромадження.

Звернемо увагу на те, що джерела бюджетних доходів підрозділяються на звичайні (податки, збори, доходи від державного майна і підприємств) і залучені у виді внутрішніх і зовнішніх позик.

Основним джерелом звичайних надходжень, що формують від 50 до 90% доходів державного бюджету, є податки.

Податкова політика країн, що розвиваються спрямована на регулювання економічних і соціальних процесів. За допомогою податків уряди намагаються стимулювати і спрямовувати приватнокапіталістичне нагромадження, забезпечити більш рівномірний галузевий і територіальний розподіл капіталовкладень. Податковий режим у відношенні приватнокапіталістичного підприємництва, яке включає численні пільги, послаблення й звільнення в сполученні з іншими заходами державного втручання, покликаний залучити приватних інвесторів до участі у виконанні урядових планів і програм економічного розвитку, вкладенню капіталів у ведучі галузі промисловості, у підняття економіки відсталих регіонів, впровадженню сучасної технології, створенню додаткових робочих місць. У багатьох країнах, що розвиваються, податковими знижками і пільгами користуються товаровиробники в сільському господарстві, що повинно стимулювати розвиток цієї галузі економіки.

У період незалежного розвитку відбувається помітна зміна в податкових методах мобілізації бюджетних ресурсів, поступово зростають доходи від прямого оподатковування, хоча для більшості країн, що розвиваються, у даний час характерна значна перевага непрямих податків, якими забезпечується від 60 до 80 % усіх податкових надходжень а бюджет. У найбідніших країнах з великими масштабами натурального і напівнатурального господарства помітне місце серед бюджетних доходів зберігають майнові види податків: на землю, худобу, плодові дерева, за користування водою.

У більш розвинених країнах податкові джерела, які пов'язані з обкладенням майна, втрачають фіскальне значення для центральних бюджетів і частково (а нерідко і цілком) передаються у введення місцевої влади. Тут швидко прогресують сучасні прямі податки - прибутковий, на прибуток корпорацій, якими забезпечується зростаюча частина бюджетних надходжень. Однак в основній групі країн, що розвиваються, надходженнями від прибуткових податків забезпечується від 10 до 25% бюджетних доходів.

Основою податкових надходжень у бюджети країн, що розвиваються, як правило, залишаються непрямі податки, причому в багатьох країнах їх найважливішою складовою частиною є мита як імпортні, так і експортні. Це ставить стан бюджетних доходів у пряму залежність від обсягу й умов зовнішньої торгівлі. У той же час ряд факторів веде до поступового зниження фіскальної ролі мита. Серед них: зниження або навіть скасування митного обкладання на імпорт засобів виробництва, заходи щодо стимулювання експорту - основного каналу надходжень іноземної валюти, зокрема, звільнення його значної частини або навіть цілком від мита.

Набагато більш стійким зростанням характеризуються акцизи й інші види непрямих податків, але товари місцевого виробництва - податки на продажі, з обороту, фіскальні монополії. Об'єктивною основою такого зростання служить розширення промислового виробництва і торгівлі, розвиток сфери послуг, підвищення ставок на ці податки, поширення їх стягування на нові види товарів і послуг.

Розширення непрямого оподатковування відбувається головним чином за рахунок товарів широкого вжитку, що є одним з основних факторів зростання цін та вартості життя.

Випереджальне зростання бюджетних видатків у порівнянні зі звичайними доходами приводить до збільшення дефіцитів, особливо в найменш розвитих країнах. Для покриття дефіцитів країни, що розвиваються, користуються як внутрішніми, так і зовнішніми джерелами.