Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 4 - Соц_ально-трудов_ в_дносини як система...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
226.82 Кб
Скачать
  1. Принципи і типи соціально-трудових відносин

Соціально-трудові відносини залежно від способів їх регулюван­ня та методів вирішення проблем, що виникають класифікують за типами. Тип соціально-трудових відносин визначаєте­ся їх характером, а саме тим, яким конкретно чином приймаються

і здійснюються рішення в соціально-трудовій сфері. Базову роль у формуванні типів соціально-трудових відносин відіграють принци­пи рівності чи нерівності прав та можливостей суб'єктів цих відно­син. Від того, яким чином і якою мірою комбінуються ці базові принципи, залежить конкретний тип соціально-трудових відносин та інші принципи, що його конкретизують. Так, основою соціаль­но-трудових відносин можуть слугувати: принципи солідарності й субсидіарності; відносини за принципом "верховенство — підкорен­ня"; рівноправне взаємовигідне партнерство; конфліктне співро­бітництво; конфліктне суперництво; дискримінація. Відповідно до цих характеристик виділяють два полярних типи трудових відно­син: патерналізм і соціальне партнерство. Можливі також і інші типи соціально-трудових відносин — солідарність, субсидіарність, конфлікт, дискримінація (див. рис. 8.1).

Принцип солідарності передбачає спільну відповідальність лю­дей, що ґрунтується на особистій відповідальності та злагоді, єдності і спільності інтересів. Згуртованість дає змогу виявити й оцінити спільні інтереси, типові для певної групи людей, схожі спільні риси і однакові ризики. Це створює конструктивну основу для спільного захисту інтересів, протистояння небезпеці й зменшення ризиків. У соціально-трудових відносинах цей принцип може домінувати все­редині об'єднань працівників та роботодавців. Однак значення цьо­го принципу зменшується за умов зменшення загрози економічних, соціальних та суспільних ризиків, розвитку системи захисту (стра­хування) від них (передусім з боку держави).

Монопольна роль держави у соціально-трудових відносинах, прак­тично повна їх державна регламентація формує тип соціально-трудо- вих відносин, що називається державним патерналізмом. Патер­налізм як тип соціально-трудових відносин може сформуватися і на мікроекономічному рівні, якщо адміністрація жорстко й одноосібно регламентує ці відносини. Ефективність цього типу соціально-трудо- вих відносин залежить від того, наскільки правильні управлінські рішення приймаються керівництвом. За певних складних умов (війна, криза тощо) цей тип соціально-трудових відносин буває необ­хідним. Однак, як і всяка монополія, монополія на владу на практиці рідко дає ефективні результати протягом тривалого часу.

Субсидіарність, як і солідарність, ґрунтується на особистій відповідальності, однак згідно з цим принципом перевага надаєть­ся самозахисту порівняно із зовнішньою допомогою. Субсидіарність спрямована на посилення мотивів людей до самореалізації та само­забезпечення і відвернення спроб перенести відповідальність за своє життя на державу або суспільство. У соціально-трудових відносинах на всіх рівнях не лише заохочуються прояви почуття власної гідності, сили, особистої відповідальності, але й створюються умови для реалі­зації цих мотивів.

Дискримінація як тип соціально-трудових відносин — це сва­вільне, необґрунтоване, невиправдане обмеження прав і можливос­тей суб'єктів цих відносин, що зменшує для них можливості у тру­довій сфері. Звичайно дискримінуються певні категорії працівників (жінки, молодь, люди пенсійного віку, представники національних меншин), однак в аспекті соціально-трудових відносин можна гово­рити і про дискримінацію всіх представників однієї сторони (най­маних працівників або роботодавців). Для нашої країни особливо ак­туальними є питання подолання дискримінації за ознакою статі (в тому числі дискримінації жінок-роботодавців) та за ознакою віку.

Конфлікт як зіткнення суб'єктів взаємодії, спричинений проти­лежністю цілей і інтересів, позицій і поглядів є таким типом со­ціально-трудових відносин, що свідчить про граничне загострення протиріч у трудових стосунках. Згідно з сучасними уявленнями, конфлікт є однією з форм соціалізації людини, різновидом соціаль­ної взаємодії. Конфлікт визнається неминучим, необхідним і кон­структивним чинником соціального розвитку, оскільки він від­криває дорогу новаціям, сприяє пошуку взаємоприйнятного рішен­ня, і цим сприяє формуванню нового рівня взаєморозуміння й співробітництва. Однак конфлікт може стати і руйнівним чинником для соціально-трудових відносин, якщо сторони не знайдуть шляхів до примирення. Конфлікт конструктивний лише як тимчасове яви­ще на фоні стабільного соціального партнерства.

Соціальне партнерство — це такий тип соціально-трудових відносин, що орієнтуються не на конфронтацію сторін, а на пошук і досягнення соціального консенсусу, на забезпечення оптимально­го балансу в реалізації різних, специфічних інтересів суб'єктів (сторін) соціального партнерства, за якого підприємець може забез­печити собі стабільне отримання відповідного прибутку, а найманий працівник — гідні (за мірками свого суспільства) умови життя. Саме в таких відносинах об'єктивно зацікавлені всі соціальні групи, дер­жава і суспільство в цілому, оскільки за них досягається соціальна стабільність суспільства, його прогресивний соціально-економічний розвиток.

Названі типи соціально-трудових відносин у "чистому" вигляді практично не трапляються. В реальності на кожному рівні (макро-, мезо-, мікроекономічному, особистісному) в кожен конкретний пе­ріод часу і за певних умов складаються моделі соціально-трудових відносин, які комбінують ознаки цих типів. Соціально-трудові прямків змін у соціально-економічних процесах в Україні. За дослі­дженням О.В. Мірошніченка, першочергове значення має застосу­вання соціального партнерства у таких напрямах розвитку соціаль­но-трудових відносин у нашій країні1:

  • створення сприятливого економічного клімату, підтримка на­ціонального виробника;

  • розвиток інноваційного, високотехнологічного виробництва, що потребує висококваліфікованих працівників;

  • забезпечення повної й ефективної зайнятості економічно ак­тивного населення;

  • посилення соціальних гарантій, підвищення рівня життя на­селення;

  • посилення трудової й господарської мотивації, відродження стимулюючої функції заробітної плати;

  • детінізація економіки, послаблення податкового тиску.

Саме у сфері виробничих відносин соціальне партнерство в

Україні за роки незалежності набуло змістового й організаційного оформлення і дає певні (хоча й незначні) результати. Розвиток со­ціального партнерства у сфері соціально-трудових відносин, таким чином, має не лише самостійне значення для оптимізації цих відно­син — через неї партнерські стосунки поширюються на інші сфери життя країни.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]