3. Предмет соціально-трудових відносин на різних рівнях

В системі соціально-трудових відносин, залежно від особливос­тей суб'єктів та характеристик соціально-економічного простору, виділяються такі їх рівні:

• індивідуальний (працівник — роботодавець, працівник — пра­цівник, роботодавець — роботодавець);

• мікроекономічний (рівень підприємства), відносини на якому можуть мати як індивідуальний (працівник — роботодавець, пра­цівник — працівник), так і комбінований характер (об'єднання пра­цівників — роботодавець);

• мезоекономічний рівень (рівень окремих адміністративних територій і галузей). На цьому рівні соціально-трудові відносини мають переважно груповий характер (об'єднання працівників — об'єднання роботодавців), однак можливі й відносини комбінованого характеру (напр., окремий працівник або роботодавець — органи місцевої влади);

• макроекономічний (національний) рівень, на якому, крім дер­жави (її представляє уряд), діють багато об'єднань найманих праців­ників і об'єднань роботодавців. І на цьому рівні можливі відносини комбінованого характеру (окремий працівник або роботодавець — органи центральної влади), але виникають вони тоді, коли певна проблема не вирішується на нижчих рівнях;

• мегаекономічний (глобальний, міжнародний) рівень, значен­ня якого зростає в міру глобалізації економіки та суспільного жит­тя загалом. Однак відносини на цьому рівні ще лише формуються, зокрема, під егідою Організації Об'єднаних Націй та її спеціалізо­ваної установи — Міжнародної організації праці.

Для кожного рівня соціально-трудових відносин характерні свої специфічні предмети цих відносин і взаємозв'язки між ними.

Предметом соціально-трудових відносин на індивідуальному рівні є конкретні аспекти трудового життя людини, зміст яких залежить як від її індивідуальних характеристик (рівень освіти та професіоналізму, стать, стан здоров'я тощо), так і від специфіки етапів життєвого циклу працівника (професійне становлення, ак­тивне трудове життя — професійний розвиток, перехід на пенсію). Відповідно предметом соціально-трудових відносин можуть висту­пати: трудове самовизначення; профорієнтація; освіта; професій­на підготовка на підприємстві; процедури наймання і звільнення; професійний розвиток і кар'єрне просування; умови праці; оціню­вання праці; трудова винагорода; система пільг і компенсацій; міра продуктивної зайнятості та ін.

На мікроекономічному рівні предметом соціально-трудових відносин може бути кадрова політика підприємства загалом або її окремі елементи: організація праці, форми й системи її оплати, га­рантії зайнятості, компенсаційна система, розвиток персоналу, участь працівників в управлінні та у власності та ін.

На територіальному рівні предметом соціально-трудових відно­син є спільні для економічно активного населення адміністративної одиниці трудові проблеми, як-от: створення нових робочих місць, підтримка місцевих виробників, рівень професійної підготовки пра­цівників, стан соціальної інфраструктури регіону, покращання еко­логічної ситуації та ін.

Предметом соціально-трудових відносин на галузевому рівні є питання, специфічні для конкретної галузі. Це може бути нормуван­ня праці, встановлення для підприємств галузі мінімальних га­рантій заробітної плати відповідно до кваліфікації та мінімальних розмірів доплат і надбавок з урахуванням специфіки, умов праці окремих професійних груп і категорій працівників галузі; встанов­лення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці і зайнятості; умови і охорона праці; житлово-побутове, медич­не, культурне обслуговування та ін.

Предметом соціально-трудових відносин на національному (мак- роекономічному) рівні є основні принципи і норми реалізації соці­ально-економічної політики і трудових відносин, зокрема щодо га­рантій праці й забезпечення продуктивної зайнятості; державного протекціонізму на ринку праці; сприятливих умов підприємниць­кої діяльності; підтримки національного виробника; мінімальних гарантій оплати праці та доходів населення; розміру інших міні­мальних соціальних гарантій; соціального страхування; режиму праці й відпочинку; умов та охорони праці, збереження навколиш­нього природного середовища тощо.

На міжнародному рівні предметом соціально-трудових відносин є гарантії та захист прав людини (як працівника, так і роботодав­ця) у сфері праці, сприяння колективно-договірному процесу, відвернення соціальних потрясінь, встановлення і збереження соці­альної злагоди.

За змістом всю багатоманітність соціально-економічних про­цесів, що виступають предметом соціально-трудових відносин на всіх рівнях, можна структурувати у такі відносно самостійні пред­метні блоки:

1. Соціально-трудові відносини формування й відтворення люд­ського капіталу. Сюди відносять питання: а) підтримання кваліфі­кації: професійної орієнтації та самовизначення, здійснення і фінансування первинного професійного навчання та підвищення кваліфікації на підприємствах, розробки взаємоприйнятних ква­ліфікаційних вимог і стандартів, заохочення працівників до під­тримання кваліфікації, впровадження безперервного навчання на підприємствах, забезпечення правового статусу учнів, відшкоду­вання втрати заробітку внаслідок навчання тощо; пільг для пра­цівників, які навчаються без відриву від виробництва; розподілу доходів від інвестицій в людський капітал тощо; б) підтримання здоров'я: медичного обслуговування, оздоровлення, відновлення працездатності, включаючи питання відшкодування втрати заро­бітку внаслідок тимчасової втрати працездатності (захворювання), інвалідності та компенсацію моральних і матеріальних збитків внаслідок цих причин та ін.; в) житлово-побутове забезпечення (на­дання житла, побутових приміщень і послуг, організація та опла­та харчування, пільги для членів сім'ї працівника тощо.

2. Соціально-трудові відносини забезпечення зайнятості. Цей блок включає питання прийому на роботу і звільнення; соціальних гарантій, зокрема соціального страхування; додаткового пенсійно­го забезпечення; забезпечення повної і продуктивної зайнятості (компенсації у випадках неповної зайнятості або простоїв з органі­заційно-виробничих причин); мотивації праці, стимулювання ефек­тивної праці й виробничої творчості; вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів та конфліктів.

3. Соціально-трудові відносини у сфері безпосереднього докла­дання праці. Цей блок включає питання умов праці (дотримання норм безпеки і гігієни праці, граничних рівнів важкості праці й шкідливості умов, режимів праці і відпочинку); стану виробничого середовища; особливих умов праці жінок, молоді, інвалідів; орга­нізації праці й виробництва; нормування праці; захисту від нещас­них випадків на виробництві та профзахворювань; дисципліни пра­ці; умов допуску до роботи і усунення від неї; участі працівників в управлінні виробництвом тощо.

4. Соціально-трудові відносини, пов'язані з оплатою праці та власністю. Сюди відносять питання оплати праці (мінімальні га­рантії, процедури встановлення й захисту, заохочення, компенсації, надбавки, доплати); участі працівників у власності підприємства; матеріальної відповідальності за завдані збитки.

Така структуризація соціально-трудових відносин дає змогу чітко визначити систему чинників, що обумовлюють ці відносини і конк­ретизувати предмет цих відносин на кожному рівні, зокрема для чіткого формулювання завдань при веденні колективних переговорів.