29

Тема 4. Соціально-трудові відносини як система.

1. Сутність соціально-трудових відносин. Загальна характеристика їх системи.

2. Сторони і суб’єкти соціально-трудових відносин.

3. Предмет соціально-трудових відносин на різних рівнях.

4. Принципи і типи соціально-трудових відносин.

5. Соціальна політика держави і управління нею

6. Соціальний захист та соціальні гарантії.

7. Механізм регулювання соціально-трудових відносин.

8. Якість трудового життя як результат і показник стану соціально-трудових відносин

1. Сутність соціально-трудових відносин. Загальна характеристика їх системи.

Соціально-трудові відносини є ключовим елементом будь-якої економічної системи, "серцевиною" усього комплексу суспільних відносин, оскільки саме від їх характеру та досконалості безпосеред­ньо залежать якість трудового життя, соціальна злагода у суспіль­стві, продуктивність праці і, зрештою, соціально-економічний про­грес. За рівнем розвитку соціально-трудових відносин можна судити про міру соціалізації відносин між працею та капіталом, рівень де­мократизації суспільства і соціальної орієнтованості економічної си­стеми, досконалість суспільного буття загалом. Наукові теорії, спря­мовані на формування справді партнерських, ефективних соціально- трудових відносин і конструктивна практична діяльність розвинутих країн у цій галузі стали одним з найвагоміших досягнень світової ци­вілізації.

Проблема створення нової концепції соціально-трудових відно­син для України має об'єктивні й суб'єктивні причини, які в ре­альному житті тісно переплетені. Об'єктивною базою для розроб­ки положень про соціальне партнерство і тристороннє співробіт­ництво є трансформація нашого суспільно-економічного життя на ринкових засадах, поява нових суб'єктів соціально-трудових відно­син, а також негативні наслідки тривалої економічної кризи. Суб'єктивні причини поширення цієї концепції — прагнення соці­альної злагоди в суспільстві, європейський вибір нашої країни, міжнародні стандарти.

Категорія соціально-трудові відносини, на відміну від кате­горій виробничі відносини і трудові відносини у їх традиційному розумінні, які пронизані ідеєю класової боротьби, відображає нову соціальну реальність й іншу ідеологію — ідеологію соціаль­ної злагоди і суспільного розвитку на основі високої ефективності виробництва.

Соціально-трудові відносини — це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями (суб'єктами і органа­ми, що їх представляють) за участі держави (органів законодав­чої і виконавчої влади), які пов'язані з наймом працівників, викорис­танням та оплатою їхньої праці, відтворенням робочої сили і спря­мовані на забезпечення соціальної злагоди, високого рівня та якості життя працівників, високої ефективності роботи підприємств.

Ці відносини охоплюють широке коло питань — від соціально- економічних аспектів майнових відносин до системи організаційно- економічних і правових інститутів, пов'язаних з колективними та індивідуальними переговорами, укладанням договорів і угод, ви­значенням умов праці, розмірів її оплати, вирішенням трудових конфліктів, участю працівників в управлінні виробництвом тощо.

Соціально-трудові відносини мають об'єктивний характер, оскіль­ки вони не залежать від волі й бажання окремої людини, тобто це об'єктивна взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин. Ра­зом з тим, соціально-трудові відносини, безумовно, суб'єктивовані, оскільки вони відображають суб'єктивно визначені наміри і дії учасників цих відносин, сформовані з усвідомленням взаємної за­лежності.

Соціально-трудові відносини в сучасному розумінні їх сутності й змісту є сферою не класового протистояння, а взаємних пого­джень, компромісів, угод і договорів між покупцями й продавцями трудових послуг на ринку праці за участю держави. Соціально-тру­дові відносини пройшли у своєму розвитку чотири стадії.

• Ранньокапіталістична, що характеризується повною незахи­щеністю працівника від свавілля роботодавця.

• Конфронтаційна, однією з основних ознак якої є організова­ний страйковий рух.

• Стадія змагального співробітництва, для якої характерні ди­намічний паритет сторін, розуміння їх взаємозалежності.

• Стадія соціального партнерства, що характеризується орієн­тацією на забезпечення оптимального балансу в реалізації інтересів сторін.

Головними гарантами трудових відносин у країнах з соціально орі­єнтованою ринковою економікою стали профспілкові свободи й колек­тивні переговори, становлення й розвиток яких проходили в умовах гострої класової боротьби на початку XX ст. Свобода асоціації й право трудящих на організацію створили законну основу для ведення колек­тивних переговорів між організаціями трудящих і підприємцями.

На стан трудових відносин активно впливають такі чинники, як структурні зміни в економіці, соціальна політика уряду, науково- технічний прогрес, професійно-кваліфікаційні зміни в робочій силі, темпи економічного розвитку, інфляція, гнучкість ринку праці, активність колективних переговорів, ефективність зайнятості, зо­крема в державному секторі, тощо.

Трудові відносини на Заході вважаються "здоровими" або "спра­ведливими", якщо між профспілками і підприємцями досягнуто взаєморозуміння й продуктивного співробітництва, тобто соціаль­на злагода в сучасному розумінні. Якщо профспілки й підприємці досягають компромісу у встановленні умов праці та наймання пра­цівників, держава здебільшого не втручається в трудові відносини. Але за умови виникнення напруженості в економіці в результаті внутрішніх чи зовнішніх чинників, держава в особі зацікавлених міністерств, уряду і навіть парламенту може втручатися в трудові відносини під приводом дотримання загальнонаціональних інте­ресів. Тобто, в контексті західної ідеології, втручання держави в трудові відносини суперечить принципам вільного діалогу соціаль­них партнерів в умовах ринкової економіки, але за певних умов до­пускається в формі консультацій представників трьох зацікавлених сторін: трудящих, підприємців і держави.

Соціально-трудові відносини як система виявляються у двох формах: 1) фактичні соціально-трудові відносини, які функціонують на об'єктивному і суб'єктивному рівнях і 2) соціально-трудові пра­вовідносини, що відображають фактичні соціально-трудові відноси­ни на інституціональному, законодавчому, нормотворчому рівнях.

Система соціально-трудових відносин характеризується такими складовими:

• сторони соціально-трудових відносин;

• суб'єкти соціально-трудових відносин;

• механізм соціально-трудових відносин;

• рівні соціально-трудових відносин;

• предмет соціально-трудових відносин;

• принципи соціально-трудових відносин;

• типи соціально-трудових відносин.

Створення в Україні нової системи соціально-трудових відно­син, адекватних соціально орієнтованій ринковій економіці, має передбачати на забезпечення свободи і прав людини (як наймано­го працівника, так і роботодавця); людський розвиток; розшире­не відтворення робочої сили; інтелектуалізацію праці; стабільність і ефективність зайнятості; захист національного ринку праці; гідну працю; належний соціальний захист і соціальне забезпечення.