3 Проектування вентиляції

Житлові будівлі обладнуються витяжною природною канальною системою вентиляції з улаштуванням каналів у внутрішніх стінах. Витяжна вентиляція влаштовується в кожній квартирі з кухонь, ванних кімнат, туалетів або суміщених санвузлів. Припливне повітря надходить неорганізовано через кватирки, фрамуги, двері, крізь пори та нещільності огороджувальних конструкцій.

У курсовій роботі належить визначити потрібний повітрообмін (тобто обсяг витяжного повітря) і кількість витяжних каналів для квартир одного типу, розташованих по одній вертикалі будівлі.

3.1 Визначення повітрообміну у будівлі

Визначення повітрообміну в квартирі будівлі ведуть на підставі [11]. Кількість повітря, що усувається з квартири L_кв, м³/год, знаходять виходячи з норми вилучення повітря 3 м³/год на 1 м² площі підлоги житлових кімнат:

L_кв = 3F_п, (3.1)

де F_п – сумарна площа житлових кімнат квартири, м².

Отриманий повітрообмін повинен бути не меншим за потрібний для вентиляції санвузла L_с і кухні L_к, що визначають за додатком М. В протилежному випадку приймають

L_кв = L_с + L_к . (3.2)

Повітря, необхідне для вентиляції санвузла L_с, усувають через витяжний канал, розташований в санвузлі. Іншу кількість витяжного повітря L_в усувають через витяжні канали кухні:

L_в = L_кв^І  L_с , (3.3)

де L_кв^І – більше зі значень повітрообміну L_кв, м³/год, отриманих за наведеними вище формулами (3.1) і (3.2).

3.2 Визначення числа вентиляційних каналів у будівлі

Після розрахунку повітрообміну визначаємо переріз витяжних каналів, їхню кількість і розміщення на планах.

Вентиляційні канали розміщуємо у внутрішніх стінах або виконуємо їх приставними до внутрішніх стін і перегородок. Приставні канали виробляємо з шлакогіпсових або шлакобетонних плит. На виході у витяжний канал встановлюємо жалюзійні ґрати.

Виходячи з отриманого повітрообміну і рекомендованих швидкостей руху повітря в каналах, розраховуємо для кухонь на кожному поверсі потрібну площу витяжних каналів F_в, м²:

(3.4)

де L_в – кількість повітря, що усувається через кухню, м³/год;

 – швидкість руху повітря в каналах, м/с; при природній вентиляції приймають для верхнього поверху =0,6 м/с з наступним збільшенням на 0,1 м/с для кожного поверху, що лежить нижче, але не більшою за 1 м/с.

Число каналів на кожному поверсі n, шт., обчислюють за формулою

n = Fв : f , (3.5)

де f – площа перерізу одного каналу, м².

Розміри каналів приймають:

• У залізобетонних вентиляційних блоках, мм: 240 х 120 (f = 0,029 м²), 210х200 (f = 0,042 м²), 200х150 (f = 0,030 м²); d =140 (f = 0,015 м²) і т. і.

• У внутрішніх цегляних стінах, мм: 140х140 (f =0,02 м²), 140х270 (f = 0,038 м²).

Розміри приставних каналів (шлакогіпсових і шлакоалебастрових), мм, встановлюють: 150х220 (f = 0,033м²), 150х320 (f = 0,048м²), 250х220 (f =0,055м²), 250х320 (f = 0,08м²) тощо.

У санвузлах приймаємо по одному витяжному каналу на кожному поверсі, необхідну площу витяжного каналу для санвузла знаходимо так:

(3.6)

де L_с – кількість повітря, що усувається через санвузол, м³/год.

Виходячи з отриманої величини F_с, вибирають розміри стандартного каналу.

Розраховані вентиляційні витяжні канали наносять на плани поверхів будівлі в графічній частині курсової роботи. Біля кожного каналу проставляють арабською цифрою порядковий номер поверху, з якого усувається повітря через цей канал.