2. Типи наукових досліджень.

Дослідження, за метою їх проведення, можна розділити на декілька типів:

1. Пошукові дослідження. Хоча назва звучить тавтологічно, під нею розуміють спробу вирішити проблему, якові ще ніхто не ставив чи не вирішував подібним методом. Інколи аналогічні дослідження називають дослідженнями “методом тику”: “Спробуємо так, можливо щось вийде”. Наукові роботи такого роду спрямовані на отримання принципово нових результатів в мало відомій галузі.

2. Крітічні дослідження. Вони впроваджуються з метою заперечення існуючої теорії, моделі, гіпотези, закону чи для перевірки того, яка з двох альтернативних гіпотез точніше прогнозує дійсність. Крітічні дослідження впроваджуються в тих галузях, де накопичено багатий теоретичний та емпіричний запас знань та є апробовані методики для здійснення експеременту.

3. Уточнюючі дослідження. Більшість досліджень належать саме до цієї категорії. Їх метою є встановлення кордонів, в межах яких теорія передбачає факти та емпіричні закономірності. Звічайно, в порівнянні з початковим експериментальним зразком, змінюються умови проведення дослідження, проб’єкт, методика. Тім самим реєструється, на якові галузь дійсності розповсюджується отримане раніше теоретичне знання.

4. Відтворююче дослідження. Його мета – точне відтворення експерименту попередників для визначення достовірності, надійності та проб’єктивності отриманих результатів. Результаті будь-якого дослідження мають повторюватись в ході аналогічного експерименту, проведеного іншим науковим працівником, який має відповідну компетенцію. Тому після відкриття нового ефекту, закономірності, створення нової методики і т. ін. виникає безліч відтворюючих досліджень, покликаних перевірити результати тих, хто відкрив цей ефект, закономірність, методику. Відтворююче дослідження – основа всієї науки. Віходячи з цього, метод та конкретна методика експерименту мають бути інтерсуб'єктивними, тобто операції, які проводяться в ході дослідження, мають відтворюватися будь-яким кваліфікованим дослідником.

Будь-яку дослідження включає в собі ряд необхідних етапів. На шкіряному етапі вирішується конкретне завдання:

І. Теоретічній етап.

1. Постановка завдання – що відомо?

2. Аналіз доступної інформації - може бути, що ця проблема вже вирішена чи існують аналогічні дослідження, які не призвели до кінцевого результату.

3. Уточнюється предмет дослідження - частина дійсності яка буде вивчатися.

4. Формулюються гіпотези.

ІІ. Підготовчий.

1. Ськладається програма дослідження.

2. Обірається методика. Якщо потрібно формується нова- часто методична знахідка перетворює наукову галузь та породжує новий напрямок.

3. Формується вибірка - група людей, з якими має проводитися експеримент або за якими має вестися спостереження.

4. Обірається місце та час проведення дослідження - щоб зменшити вплив перешкод на результат дослідження.

5. Візначається спосіб фіксації і аналізу результатів.

6. Здійснюється попереднє дослідження – за для виявлення помилок в програмі проведення дослідження.

7. На основі результатів попереднього корегується програма проведення дослідження.

ІІІ. Експеріментальній етап.

1. Проведення дослідження за наміченою програмою - в ході реального експерименту завжди виникають відхилення від задуму, які необхідно прийняти до уваги під час інтерпретації результатів та повторному проведенні дослідження.

2. Фіксація результатів обраним способом.

IV. Інтерпретаційний етап.

1. Обробка та інтерпретація отриманої інформації - їх математична обробка інтерпретація та узагальнення.

2. Аналіз та інтерпретація результатів - похідні гіпотези перевіряються на достовірність. Формулюються нові факти чи закономірності. Теоріі уточнюються, або відкидаються як непридатні. На основі уточненої теорії робляться нові висновки та передбачення.

З точки зору критичного раціоналізму (так характеризували свої подивися Поппер та його послідовники) експеримент – метод спростування правдоподібних гіпотез. Із логіки критичного раціоналізму виходять сучасна теорія статичної перевірки гіпотез та планування експерименту.

Принцип потенціальної спростовуваності наукової теорії Поппер назвавши принципом фальсифіцирування. Отже, будь-яка теорія є явищем тимчасовим та може бути спростована. Звідси - критерій науковості знання: науковим визнається таке знання, яку може бути спростоване (визнано хибним) в процесі емпіричної перевірки. Знання, для спростування якого не можна вигадати відповідну процедуру, не може бути науковим.

Отріманій дослідником науковий результат в ідеалі не повинний залежати від часу, тобто явище, закономірність, закон інваріантні відносно часу. І завтра і післязавтра і через енну кількість років час простої сенсомоторної реакції людини на світловий сигнал має бути в експериментально встановлених на сьогоднішній день межах. Дослідник має бути упевненним, що винайдена ним закономірність є справедливою й для психічного процесу, який діється в людини, що мешкає в Лондоні, та для мешканця Моськві (з поправкою на особливості самого проб’єкта, що досліджується). У будь-якому випадку послідовність етапів вирішення задачі, а саме – постановки задачі, аналіз розумів інкубація, висування гіпотез, функціональне рішення, конкретне рішення, перевірка рішення та доказ, має бути однією і тією ж. Російський психолог, який використовує в своїх дослідженнях визначену послідовність етапів рішення задачі, має отримати ті ж дані, що і його британський колега, що працює за тією ж методикою.

Нарешті, наукове знання інтерсуб(єктивне, тобто науковий результат не має залежати від особистості дослідника, його мотивів, намірів інтуіції та ін. Наукове знання не проб’єктивне у тому сенсі, що може існувати без його носіїв, без людей, що мають кваліфікацію та здатність розуміти й здобувати це знання, воно має проб’єктивне джерело – зовнішній по відношенню до суб(єкта пізнання світ.

Експерімент ставитися для того, щоб перевірити теоретичні передбачення. Теорія є внутрішньо несуперечливою системою знань про частину дійсності (предмету теорії). Елементі теорії логічно залежать один від одного. Її зміст доводитися по визначеним правилах з деякої похідної кількості суджень та понятть – базису теорії.

Кожна теорія включає в собі наступні основні компоненти:

1. похідну емпіричну основу (факти, емпіричні закономірності)

2. базис – безліч первинних умовних допущень (аксіом, постулатів, гіпотез), які змальовують ідеалізований об’єкт теорії

3. логіку теорії – безліч правив логічного висновку, які допустимі в рамках теорії

4. велику кількість виведених в теорії стверджень, які складають основне теоретичне знання.

Ідеалізований об’єкт теорії є знаково-символічною моделлю частини дійсності. Законі, які формуються в теорії, насправді змальовують не дійсність, а ідеалізований об'єкт.

За способом побудови вирізняють аксиомічні та гипотетично-дедуктивні теорії. Перші будуються на системі аксіом, необхідних та достатніх, що не доводяться в рамках теорії; інші – на припущеннях, що мають емпіричну індуктивну основу. Розрізняють теорії: якісні, побудовані без застосування математичного апарату; формалізовані; формальні.

Постановка проблеми – качан будь якого дослідження. Не потребують дослідження тільки підтвердження очевидності. Однак очевидність суб(єктивна. Можна вважати очевидним, що всі предмети, кинуті вами, впадуть в низ. Однак рух тіл в невагомості, що спостерігається в космічному кораблі, спростовує цю “істину” з огляду на відсутність там верху чи низу в звичайному розумінні.

На відміну від життєвої, наукова проблема формується в термінах визначеної наукової сфери. Вона має бути операціоналізованою. “Чому сяє сонце?” – питання, однак не проблема, оскільки тут не вказані галузь засобів та метод вирішення. “Чи є відмінності в агресивності особистісною властивістю людей, генетично детермінізованою ознакою чи залежать від сімейного виховання?” – це проблема, сформульована в термінах психології розвитку та може бути вирішена конкретним методом.

Постановка проблеми тягне за собою формулювання гіпотези. Звідки з(являється проблема? У науці формулювання проблеми – виявлення “дефіциту”, нестачі інформації для змалювання чи пояснення дійсності. Здатність виявити “Білу пляму” в знанні про світ – один з головних проявів таланту дослідника. Отже, можна виділити такі етапи народження проблеми:

• виявлення нестачі в науковому знанні про дійсність;

• опис проблеми на рівні побутової мови;

• формулювання проблеми в термінах наукової дисципліни.

Другий етап потрібен, тому що перехід на рівень побутової мови дає можливість перемикатися з однієї наукової галузі в іншу.

Таким чином, вже формулюючи проблему, мі звужуємо діапазон її можливих рішень та в прихованому вигляді висуваємо гіпотезу дослідження.

Проблема – це риторичне питання, яку дослідник задає природі, однак відповідати на нього має сам. Філософі трактують поняття “проблема” так: “Проблема - питання чи комплекс питань, які проб’єктивно виникають в процесі розвитку пізнання і вирішення яких являє собою великий практичний або теоретичний інтерес”.

Проблемі розподіляються на реальні та “псевдопроблеми”, які тільки здаються важливими. Крім того, вирізняється клас невирішуваних проблем (перетворення ртуті в золото, створення “Вічного двигуна” та ін.). Доведення невирішальності проблеми само по собі є одним з варіантів її вирішення.

Гіпотеза – це наукове припущення, що випливає з теорії і яку ще не підтверджено не та спростовано.

У методології науки розрізняють теоретичні гіпотези та гіпотези як емпіричні припущення, що належить піддавати експериментальній перевірці. Перші входять до структури теорій як основні частини. Теоретічні гіпотези висуваються за для усунення внутрішніх протиріч або для здолання (“непогоджень”) теорії та експериментальних результатів і є інструментом вдосконалення теоретичного знання. Наукова гіпотеза має відповідати принципам фальсифікованості та верифікованості. Принцип фальсифікованості абсолютний, тому, що спростування теорії завжди кінцеве. Принцип верифікованості відносний, тому, що завжди є імовірність спростування гіпотези в наступному дослідженні.

Нас цікавить другий тип гіпотез – припущення, які висувають для вирішення проблеми методом експериментального дослідження. Це експериментальні гіпотези, які не обов(язково мають спиратися на теорії. Точніше, можна виділити три типи гіпотез за походженням. Гіпотезі першого типові базуються на теорії або моделі реальності і являють собою прогнози, наслідки цих теорій або моделей ( так звані теоретичний обгрунтовані гіпотези). Вони служать для перевірки наслідків конкретної теорії або моделі. Другий тип – наукові експериментальні гіпотези, які висуваються також для підтвердження або спростування тих чи інших теорій, законів, раніше виявлених закономірностей або причинних зв(язків між явищами, але не основаних на вже існуючих теоріях, а сформованих за принципом Фейерабенда: підходить все”. Їх виправдання в інтуїції дослідника: “Чому б не так?”. Третій тип – емпіричні гіпотези, які висуваються безвідносно будь-якої теорії, моделі, тобто формулюються на даний випадок. Основна особливість будь-яких експериментальних гіпотез полягає в тому, що вони операціоналізовані. Тобто смороду сформульовані в термінах конкретної експериментальної процедури. Завжді можна провести експеримент їх безпосередньої перевірки. За змістом цих гіпотез їх можна розподілити на гіпотези про наявність А) явища; Б) зв(язків між явищами; У) причинних зв(язків між явищами.

Перевірка гіпотез типові А – спроба встановити істину “А чи був хлопчик? Може хлопчика і не було?”. Існують або не існують феномени екстрасенсорного сприйняття, чи є феномен “зрушення до ризику” при груповому прийнятті рішення, скільки символів утримує людина одночасно в короткотривалій пам(яті? Все це гіпотези про факти.

Гіпотезі типові Б – про зв(язки між явищами. До таких припущень відносять, наприклад, гіпотезу про залежність інтелекту дітей від інтелекту їх батьків, або ж гіпотези про тих, що екстраверти мають нахил до ризику, а інтраверти більш обережні. Ці гіпотези перевіряються в ході вимірювального дослідження, які частіше називають кореляційними дослідженнями. Їх результатом є встановлення лінійного або нелінійного зв(язку між процесами або виявлення його відсутності. Власне експериментальними гіпотезами вважають лише гіпотези типові Б. У експериментальну гіпотезу включають незалежну змінну, залежну змінну, відношення між ними та рівень додаткових змінних.

Дослідникі розрізняють наукові та статистичні гіпотези. Наукові гіпотези формулюються як ті, що припускають вирішення проблеми. Статістічна гіпотеза – твердження по відношенню до невідомого параметра, сформульоване мовою математичної статистики.

Отже експериментальна гіпотеза є для організації експерименту, а статистична – для організації процедури порівняння параметрів що реєструються. Тобто статистична гіпотеза необхідна на етапі математичної інтерпретації даних емпіричних досліджень. Звічайно, велика кількість статистичних гіпотез необхідна для підтвердження, або, точніше, спростування основної – експериментальної гіпотези. Експеріментальна гіпотеза – первинна, статистична – вторинна.

Гіпотезі, які не спростовані в експерименті, перетворюються в компоненти теоретичного знання про реальність: факти, закономірності, закони.

Процес висування і спростування гіпотез можна вважати основним і найбільш творчим етапом діяльності дослідника.

Отже, теорію в експерименті безпосередньо перевірити неможливо. Теоретічні висловлювання є універсальними; з них робляться особисті висновки, які і називають гіпотезами. Вони мають бути змістовними, операціональними і формулюватися у вигляді двох альтернатив. Теорія спростовується, якщо висновки, що виводяться з неї, не підтверджуються в експерименті.

Вісновки, які дозволяє зробити результат експеримента асиметричні: гіпотеза може бути спростованою, але ніколи не може бути прийнятою залишково. Будь яка гіпотеза відкрита для подальшої перевірки.

3. Класифікація методів психологічної науки

Нагадаємо, що метод - це шлях наукового дослідження або спосіб пізнання будь-якої реальності.

Методі психологічної науки звичайно поділяють на 4 групи.

Методі теоретичного дослідження - вони застосовуються на першому та іншому етапі загальної методики психологічного дослідження і допомагають подумки пізнавати сутність певного психічного явища. До цієї групи методів належать моделювання, реконструкція, типізація.

Моделювання має за мету створення аналогу певного явища, в якому акцентоване головні закономірності цього явища і виключено другорядні, випадкові фактори.

Реконструкція полягає в змістовій або структурній перебудові явища з метою кращого його розуміння.

Тіпізація спрямована на визначення варіантів даного явища відповідно певним ознакам.

Методі емпіричного дослідження - вони застосовуються на третьому етапі загальної методики психологічного дослідження і допомагають реальній взаємодії дослідника з проявами психічного явища. Ці методи спрямовані на отримання фактичного матеріалу і застосовуються до певних носіїв психічних явищ: до людей-випробуваних інколи до тварин інколи - до самого дослідника (при застосуванні методу самоспостереження). До цієї групи належать методи спостереження, експерименту, опитування, бесіди, тестів, аналізу продуктів діяльності та ін., які більш доповідь розглянуті в наступному параграфі.

Аналітічні методи - вони застосовуються на четвертому етапі загальної методики психологічного дослідження і слугують об'єктивації отриманих результатів. Аналітічні методи поділяються на якісні та кількісні.

Якісні методи аналізу спрямовані на з'ясування причин високого чи низького рівня досягнень, розвитку здібностей, залежність їх від індивідуальних та вікових проявів особистості, розумів життя та діяльності, стосунків в колективі, ставлення до діяльності худо (до них можна віднести контент-аналіз, який застосовується в роботі з психологічно змістовними текстами і полягає в переводі змістової інформації у кількісну).

Кількісні методи аналізу спрямовані на обчислення коефіцієнтів правильного розв'язання завдань, частоти повторення спостережуваного психічного явища та інших характеристик (це такі методи математичної статистики, як варіаційний аналіз, кореляційний аналіз, регресійний аналіз, факторний аналіз та ін.).

Методі організації дослідження складають окрему групу методів; вони мають відношення не тільки цо певного етапу загальної методики психологічного дослідження, але й до пізнавального циклу в цілому. До цієї групи належать лонгітюдний та порівняльний методи.

Лонгітюдній метод передбачає вивчення різних стадій розвитку певного психічного явища на одному й тому ж випробуваному протягом тривалого часу (на різних вікових етапах розвитку особистості худо). Цей метод широко використовується в дитячій та віковій психології. Лонгітюдне дослідження є найбільш ефективним, коли воно базується на дослідженні різних варіантів розвитку. Організація лонгітюдного дослідження передбачає одночасне застосування інших методів: спостереження, тестування, психографії та ін.

Порівняльній метод (метод зрізів) дозволяє вивчати паралельно й одночасно єдине психічне явище на різних випробуваних. Якщо він застосовується для порівняння психіки випробуваних різного віку, то дослідження називають порівняльно-онтогенетичним. Порівняння одного й того ж явища в здорових та психічно хворих випробуваних називають порівняльно-патологічним дослідженням. У випадку збору фактичного матеріалу про випробуваних, що знаходяться в однакових педагогічних умовах, мова йде про порівняльно-педагогічне дослідження.

Методика наукового дослідження становить собою певну послідовність пізнавальних дій. Загальна методика психологічного дослідження включає такі основні етапи:

1. Візначення предмету дослідження (в тому числі первинна його теоретизація). Предмет конкретного психологічного дослідження повинний бути включеним в предмет психології як науки - інакше таке дослідження буде якщо й науковим, але не психологічним; він має містити в собі певну пізнавальну проблему, якусь невизначеність.

2. Теоретічне дослідження. Воно передбачає розумову взаємодію із сутністю предмету дослідження, створення теоретичної концепції цього психічного явища.

3. Емпірічне дослідження. Воно передбачає взаємодію дослідника із реальними проявами досліджуваного психічного явища з метою підтвердження або заперечення вихідних теоретичних положень.

4. Аналіз та інтерпретація емпіричних даних. На цьому етапі дослідження здійснюється якісний та кількісний аналіз матеріалів дослідження, вирішується питання підтвердження об'єктивності висновків, отриманих емпіричних закономірностей.

5. Презентація результатів. Відання наукових праць: монографій, статей, дисертаційних робот худо.

Науковій метод в широкому розумінні цього слова утворюється в результаті поєднання методології з методикою та конкретними техніками.

4. Система методів психологічного дослідження.

Всі методи сучасної науки розподіляються на теоретичні та емпіричні. Але поділ цей досить умовний. У якості самостійного можна виділити метод моделювання, який має власну специфіку. Крім того, теоретичні і емпіричні методи відрізняються від інтерпретаційних, зокрема методи представлення та обробки даних.

1. Теоретічній метод психологічного дослідження.

Під час проведення теоретичних досліджень вчений має справу не з самою реальністю, а з її уявною репрезентацією – уявленням у формі розумових образів, формул, просторово-динамічних моделей, схем, описів в природній мові та ін. Теоретична робота здійснюється “подумки”.

2. Емпірічній метод психологічного дослідження.

Емпірічне дослідження здійснюється для перевірки вірності теоретичних побудов; вчений взаємодіє із самим проб’єктом, а не з його знаково-символічним або просторово-образним аналогом. Обробляючи та інтерпретуючи дані емпірічного дослідження експериментатор також, як і теоретик, працює з графіками, таблицями, формулами, але взаємодія з ними проходить головним чином “в зовнішньому плані дії”: малюються схеми, з допомогою комп(ютера робляться розрахунки, таке інше. У теоретичному дослідженні проводитися “Уявній експеримент”, коли ідеалізований об’єкт дослідження (точніше – розумовий образ) ставитися в різні умови (також уявні), після чого на основі логічних міркувань, аналізується його можлива поведінка.

До загально-наукових емпіричних методів відносяться А) спостереження, Би) експеримент, В) вимірювання.

А) Спостереження. У ряді наук це єдиний емпіричний метод. Класичнім його прикладом може бути астрономія. Всі її досягнення пов(язані з удосконалюванням техніки спостереження. Спостереження має велике значення у фізиці, хімії, біології. Зі спостереженням пов(язаний так звань ідеографічний підхід до дослідження дійсності. Послідовникі цього підходу вважають його єдино можливим в науках, які вивчають унікальні проб’єкти, їх поведінку та історію.

Ідеографічному підходу протистоїть нонометричний – дослідження, яку виявляє загальні закони розвитку існування та взаємодії проб’єктів.

Спостереження є методом, на основі якого можливо реалізувати або нонометричний, або ідеографічний підхід до пізнання дійсності.

Спостереженням називають цілеспрямоване, організоване та таке, яку певним чином фіксує сприйняття досліджуваного проб’єкта. Результаті фіксації даних спостереження називають описом поведінки проб’єкта.

Як науковий, емпіричний метод спостереження широко застосовується в тих галузях, де особливе значення має фіксація особливостей природної поведінки людини в звичних для неї умовах, де втручання експериментатора порушує процес взаємодії людини з середовищем. Тім самим для спостереження особливе значення має збереження “зовнішньої” валідності.

Розрізняють несистематичне та систематичне спостереження. Несистематічне спостереження проводитися в ході польового дослідження та широко застосовується в етнопсихології, психології розвитку, соціальній психології. Для дослідника, який проводити несистематичне спостереження, важливі не фіксація причинних залежностей та суворий опис явища, а створення деякої узагальненої картини поведінки індивіда або групи у визначених умовах.

Систематічне спостереження проводитися за визначеним планом. Дослідник виділяє особливості поведінки що реєструється (змінні) та класифікує умови зовнішнього середовища.

Розрізняють “суцільне” та вибіркове спостереження. У першому випадку дослідник (або група дослідників) фіксує всі особливості поведінки, доступні для максимально доповідного спостереження. У іншому випадку він звертає увагу лише на певні параметри поведінки або типи актів поведінки, наприклад, фіксує тільки частоту виявлення агресії або час взаємодії матері та дитини протягом дня.

Спостереження може проводитися безпосередньо або з використанням приладів для спостереження та засобів фіксації результатів. До них відносять аудіо-, фото- та відеоапаратуру, особливі карти спостереження тощо.

Фіксація результатів спостереження може проводитися в процесі спостереження або через деякий час У останньому випадку зростає значення пам(яті спостерігача, “страждає” повнота та надійність реєстрації поведінки, а, як наслідок і достовірність отриманих результатів. Поведінка людини або групи людей змінюється якщо смороду знають, що за ними спостерігають з боку. Цей ефект зростає, якщо спостерігач невідомий групі або індивіду, якщо він авторитетний, значимий та може компетентно оцінити поведінку тих кого досліджують. Особливо ефект спостерігача виявляє собі при навчанні складним навичкам, виконанні нових і складних завдань, а також в ході групової діяльності. Включене спостереження передбачає, що спостерігач сам є членом групи, поведінку якої він досліджує.

Є два варіанти включеного спостереження: 1) досліджувані знають про тих, що їх поведінка фіксується дослідником; 2) досліджувані не знають що їх поведінка фіксується.

У будь-якому випадку важливу роль грає особистість психолога – його професійно важливі якості. При відкритому спостереженні, через певний час люди звикають до психолога і починають вести собі природньо, якщо він сам не провокує “особливе” ставлення до собі. У тому випадку, коли застосовується приховане спостереження, “викриття” дослідника може мати дуже серйозні наслідки не тільки для успіху дослідження, але й для здоровий(я і життя самого спостерігача.

Предметом спостереження можуть бути різноманітні особливості вербальної і невербальної поведінки. Дослідник може спостерігати: 1) мовні акти (зміст, послідовність, частота, тривалість інтенсивність худо); 2) виразність рухів, експресію обличчя, очей, тіла та інш.; 3) рухи (прересування та нерухомий стан людей, дистанцію між ними, швидкість і напрямок рухів та інш.); 4) фізичні впливи (торкання, штовхання, удари, зусилля, передачі тощо).

Головна проблема реєстрації результатів спостереження – категоризація актів поведінки і параметрів поведінки. Крім того, спостерігач повинний вміти точно встановлювати відмінність за актом поведінки одної категорії від іншої.

Дотрімання операціональної валідності при проведенні дослідження методом спостереження завжди викликає великі складності. Вплів суб(єкта спостереження – спостерігача, його індивідуально-психологічні особливості також дуже великий. При такій фіксації поведінки індивідів за якими спостерігають, можна уникнути суб(єктивної оцінки, використовуючи (якщо це дозволяють умови) засоби реєстрації (аудіо- або відеозапис). Але суб(єктивну оцінку не можна виключити на етапі вторинного кодування та інтерпретації результатів. У такому випадку потрібна участь експертів чиї думання і оцінки “обробляються”; вираховується коефіцієнт узгодженності; до уваги беруться лише ті випадки, у відношенні до яких виявляється найбільша узгодженість поглядів експертів.

Деякі недоліки методу спостереження в принципі неможливо виключити. У деру чергу це помилки які допущені спостерігачем. Спотворення сприйняття подій тим більше, чим сильніше спостерігач намагається підтвердити свою гіпотезу. Він втомлюється, адаптується до ситуації і перестає помічати важливі зміни, робить помилки під час записів і таке інше. Деякі автори виділяють наступні типові помилки спостереження:

1. Гало-ефект. Узагальнене враження спостерігача призводить до грубого сприйняття поведінки ігноруванню тонких розрізнень.

2. Ефект поблажливості. Тенденція завжди давати позитивну оцінку тому що відбувається.

3. Помілка центральної тенденції. Спостерігач намагається давати усереднену оцінку поведінці досліджуваного.

4. Помілка корреляції. Оцінка однієї ознаки поведінки дається на основі іншої ознаки що спостерігається (інтелект оцінюється по швидкості мовлення).

5. Помілка контрасту. Нахил спостерігача виділяти в досліджуваних риси, що протилежні власним.

6. Помілка першого враження. Перше враження про індивіда визначає сприйняття і оцінку його подальшої поведінки.

Спостереження може бути в якості самостійної процедури й розглядатися як метод що включено в процес експериментування. Результаті спостереження за досліджуваними в ході виконання ними експериментального завдання є важливою додатковою інформацією для спостерігача.

Спостереження може проводитись безпосередньо або із застосуванням технічних засобів та способів реєстрації даних. Однак за допомогою спостереження можна виявити тільки такі явища, які зустрічаються в звичайних, “нормальних” умовах, а для пізнання суттєвих властивостей проб’єкта необхідно створення особливих розумів, які будуть відрізнятися від “нормальних”. Крім того, спостереження не дозволяє досліднику цілеспрямовано змінювати умови спостереження відповідно до задуму. Дослідник не здатний впливати на проб’єкт, щоб пізнати його характтеристики, приховані від безпосереднього сприйняття. Спостереження застосовується тоді, коли неможливо втручатися в природній перебіг процесу.

Головнімі особливостями методу спостереження є:

1. Безпосередній зв(язок спостерігача та проб’єкта який спостерігають;

2. Упередженість (емоційне забарвлення) спостереження;

3. Складність (часом – неможливість) повторного спостереження.

У психології існує проблема взаємодії спостерігача та спостережуваного. Якщо досліджуваний знає про тих, що за ним спостерігають, то присутність дослідника впливає на його поведінку.

Б) Експерімент. Для встановлення причинно-наслідкових зв(язків між явищами та процесами проводитися експеримент. Дослідник намагається змінити зовнішні умови так, щоб вплинути на досліджуваний проб’єкт. При цьому зовнішній вплив на проб’єкт вважається причиною, а зміни стану (поведінки) проб’єкта – наслідком.

Експерімент є активним методом вивчення дійсності. Дослідник не тільки задає питання природі, а й “змушує” її відповідати на них. Спостереження та вимірювання дозволяють відповісти на питання “Як? Колі? Яким чином?”, а експеримент відповідає на питання “Чому?”.

Експеріментом називають проведення дослідженнь в спеціально створених, керованих умовах з метою перевірки експериментальної гіпотези про причинно-наслідковий зв(язок. У процесі експерименту дослідник завжди спостерігає за поведінкою проб’єкта та вимірює його стан. Процедурі спостереження та вимірювання входять в процес експеримента. Крім того, дослідник впливає на проб’єкт планово та цілеспрямовано, щоб виміряти його стан. Ця процедура зветься експериментальним впливом.

Експерімент – основний метод сучасного природознавства та природничо-науково орієнтованої психології. У науковій літературі термін “експеримент” застосовується як до цілісного експериментального дослідження – серії експериментальних проб, які проводять за єдиним планом, так і до разової експериментальної проби – досліду.

Окремо слід відзначити “Експеріментальне спілкування”. Такий психологічний експеримент – це спільна діяльність досліджуваного та дослідника, яка організована експериментатором та спрямована на дослідження особливостей психіки досліджуваних. Процесом, що організує та регулює спільну діяльність є спілкування.

Тому що основним в спілкуванні є взаємосприйняття один одного, експериментатором та досліджуваним є ризик що результати будуть спотворені. Основні фактори спілкування, які можуть спотворювати результати експеримента виділив С. Розенцвейг:

• Помілки “ставлення до того за ким спостерігають”. Вони пов(язані з розумінням досліджуваним критерію прийняття рішення при виборі реакції.

• Помілки, пов(язані з мотивацією досліджуваного. Досліджуваній може бути мотивований цікавістю, гордістю, пихою та діяти не згідно з метою експериментатора, а згідно зі своїм розумінням мети та сенсу експеримента.

• Помілки особистого впливу, пов(язані зі сприйняттям досліджуваним особистості експериментатора.

Сама участь в експерименті породжує в досліджуваних ряд поведінкових проявів, які є причиною артефактів. Серед найбільш відомих:

“еффект плацебо” – був виявлений медиками: коли досліджувані вважають, що препарат чи дії лікаря сприяють їх одужанню, в них спостерігається поліпшення стану. Ефект заснований на механізмах навіювання та самонавіювання;

“ефект Хортона” - з'явився при проведенні соціально-психологічних досліджень на фабриках. Прітягнення до участі в експерименті, який проводили психологи, розцінювалось досліджуваними як прояв уваги до нього особисто. Учасникі дослідження поводили собі так, як очікували від них експериментатори;

“ефект аудиторії” або “Ефект соціальної фасілітації” – присутність будь-якого зовнішнього спостерігача, в даному випадку експериментатора та асистента, змінює поведінку людини, яка виконує ту чи іншу роботові.

Вважається, що в ході експеримента в досліджуваного може виникнути будь-яка мотивація (прагнення до соціального схвалення, “ефект фасаду” та ін.). Однак більш розповсюджена точка зору, що дорослі досліджувані прагнуть тільки точно виконувати інструкцію, а не піддаватися своїм підозрам та здогадкам. Очевідь, це залежить від психологічної зрілості особистості досліджуваного.

Всі варіанти поведінки досліджуваного в експерименті можна пояснити актуалізацією одного мотиву – прагнення до позитивної саморепрезентації, тобто прагнення виглядати у власних очах якомога краще. Дорослій досліджуваний, входячи в ситуацію експеримента, орієнтується в ній та поводити собі відповідно до ситуації, але мотивується прагненням “не втратити обличчя” перед самим собою.

Для контролю особистості досліджуваного та ефектів спілкування на результати експеримента пропонується ряд спеціальних методичних прийомів:

1. Метод “плацебо всліпу”, або “подвійний сліпий дослід”. Контролюється “ефект Пігмаліона”. Підбіраються ідентичні контрольна та експериментальна групи. Експеріментальна процедура повторюється в обох випадках. Експеріментатору не відомо яка група отримала “нульовий” вплив, а яка піддалась реальному маніпулюванню. Існують модіфікації цього плану. Одна з них полягає в тому, що експеримент проводити не сам експериментатор, а запрошений асистент, якому не повідомлюється справжня гіпотеза дослідження а також ті, яка з груп піддалась реальному впливу. Цей план дозволяє елімінувати й ефект очікувань досліджуваного, й ефект очікувань експериментатора.

2. Метод оману. Заснованій на цілеспрямованому вводженні досліджуваних в оману. Звічайно при його застосуванні виникають етичні проблеми. Багато соціальних психологів гуманістичної орієнтації вважають його неприйнятним. Дослідник вигадує хибну мету та гіпотезу дослідження, незалежні від основних. Вігадані мета та гіпотеза повідомлюються досліджуваним. Зміст хибної гіпотези змінюється від характеру експерименту: можуть застосовуватися як прості гіпотези “здорового глузду”, так і складні теоретичні конструкції, які отримали назву “когнітивні плацебо”. Можлівім варіантом методу обдурю є просте приховування істиних цілей та гіпотези експерименту. У даному випадку досліджувані будуть самі вигадувати варіанти, й замість врахування хибної гіпотези досліднику доведеться розбиратися у фантазіях досліджуваного, щоб усунути вплив цієї неконтрольованої змінної. Таким чином, краще запропонувати досліджуваному хоч якийсь варіант гіпотези, ніж не запропонувати ніякого. Метод “когнітивного плацебо” краще.

3. Метод “прихованого“ експерименту. Часто застосовується при реалізації так званого “природнього” експерименту. Експерімент так включається в природнє життя досліджуваного, що не тій підозрює про свою участь в дослідженні в ролі досліджуваного. Взагалі, метод “прихованого” експерименту є модифікацією методу обдурю, з тією різницею, що досліджуваному не треба надавати неправдиву інформацію про цілі та гіпотези дослідження, тому що він вже оманою втягнутий в дослідження і не знає про це. Етічніх проблем тут ще більше, тому що застосовуючи метод обдурю, мі інформуємо досліджуваного про притягнення його до участі в дослідженні (навіть до примусового); тут же досліджуваний повністю під контролем іншої особини і є об’єктом маніпуляцій. Головною складністю проведення такого експерименту є врахування неконтрольованих змінних, тому що цей експеримент може бути лише натурним.

4. Метод непокладу вимірювання залежних параметрів. Застосовується дуже рідко, тому що реалізувати його на практиці дуже важко. Експерімент проводитися з досліджуваним за звичайним планом, однак ефект впливу вимірюється не в ході експерименту, а зовні його, наприклад при контролі результатів навчальної або трудової діяльності досліджуваного.

5. Контроль сприймання досліджуваним ситуації. Звічайно для цього застосовується запропонована Орне схема постекспериментального інтерв(ю. Крім того, застосовуються міри для того, щоб враховувати чи контролювати ставлення досліджуваного до експериментатора та експерименту. Розуміння ним інструкцій, прийняття мети дослідження. Нажаль, дані, отримані при постекспериментальному опитуванні, дозволяють лише відсіяти невдалі спроби або врахувати цю інформацію при інтерпретації результатів експерименту, коли вже нічого не можна виправити.

В) Вімірювання. Вімірювання проводитися як в природніх, так і у штучно створених умовах. Відмінність вимірювання від експерименту полягає в тому, що дослідник не прагне впливати на проб’єкт, однак реєструє його характеристики такими, якими вони є “об’єктивно”, незалежно від дослідника та методики вимірювання.

На відміну від спостереження, вимірювання проводитися в ході приборно-опосередкованої взаємодії проб’єкта та вимірювального приладу: природня поведінка проб’єкта не модифікується, однак контролюється та реєструється приладом.

Вімірювання можна визначити як емпіричний метод виявлення властивостей або станів проб’єкта шляхом організації взаємодії проб’єкта з вимірювальним приладом, зміни станів якого залежать від змін станів проб’єкта.

Психологічнім вимірюванням вважають оцінку величини тих чи інших параметрів дійсності, й оцінку цю проводити досліджуваний. На основі цих оцінок дослідник “вимірює” особливості суб(єктивної реальності досліджуваного. У цьому розумінні “психологічне вимірювання” є завданням даним досліджуваному.

У природніх науках слід відрізняти три види вимірювання:

1. Фундаментальне вимірювання базується на фундаментальних емпіричних закономірностях, які дозволяють безпосередньо вивести систему числових відносин з емпіричної системи.

2. Похідне вимірювання – це вимірювання змінних на основі закономірностей, пов(язуючих ці змінні з іншими. Похідне вимірювання потребує встановлення законів, що описують зв(язки між окремими параметрами дійсності, які дозволяють вивести “приховані” змінні на основі безпосередньо вимірюваних змінних.

3. Вімірювання “за визначенням” проводитися тоді, коли мі вільно припускаємо, що система ознак, які спостерігаються, характеризує саме цю, а не будь-якові іншу властивість чи стан проб’єкта. Порівняння результатів вимірювання різних параметрів проб’єкта дозволяє знайти зв(язки між ними. Встановлення зв(язків між різними властивостями проб’єктів зветься корреляційним дослідженням. Отже, вимірювання можна охарактеризувати як метод, “проміжний” між спостереженням та експериментом, як “інструментальне спостереження”.

Г) Теоретичний можливий і четвертий вигляд емпіричного дослідження, безпосередній і “активний”, при якому дослідник, без приладів реєстрації і взаємодії взаємодіє з проб’єктом, активно змінюючи його стан. Такий метод можливий тільки в психології і називається він бесідою, а ширше – комунікативним методом, одним з неекспериментальних методів психологічного дослідження.

Бесіда – специфічний для психології метод дослідження людської поведінки, тому, що в інших природніх науках комунікація між суб(єктом і об’єктом дослідження неможлива. Діалог між двома людьми, в ході котрого одна людина виявляє психологічні особливості іншої називається методом бесіди.

Бесіда включається як додатковий метод в структуру експеримента на першому етапі, коли спостерігач збирає первинну інформацію про досліджуваного, дає йому інструкцію, мотивує тощо і на останньому етапі – у форму постекспериментального інтерв(ю. Дослідникі розрізняють 1) клінічну бесіду, складову частину “клінічного методу” і 2) цілеспрямоване опитування “віч на віч” - інтерв(ю.

1. Клінічна бесіда не обов(язково проводитися з пацієнтом клініки. Цей термін закріпився за способом дослідження цілісності особистості при якому в ході діалога з досліджуваним дослідник намагається отримати повну інформацію про його індивідуально-особистісні особливості, життєвий шлях, зміст його свідомості та підсвідомості тощо. Клінічна бесіда частіш за все проводитися в спеціально обладнаному приміщенні. Не рідко вона включається в контекст психологічної консультації або психологічного тренінга.

2. Цілеспрямованім опитуванням називають інтерв(ю. Метод інтерв(ю отримав широке розповсюдження в соціальній психології, психології особистості, психології праці, але головна сфера його застосування – соціологія. Інтерв(ю визначається як “псевдобесіда”: інтерв(юер вся час має пам(ятати, що він – дослідник, не випускати з уваги план і вести розмову в потрібному йому руслі. Вірішальне значення при проведенні інтерв(ю має довірливий контакт між інтерв(юером і тим кого опитують. Але ні в якому разі не можна допускати панібратства і втрати психологічної дистанції. Треба зберігати нейтральну позицію в процесі інтерв(ю і намагатися не демонструвати своє ставлення ні до змісту відповідей і запитань, ні до співбесідника. Існує маса конкретних методичних рекомендацій з приводу побудови і проведення інтерв(ю. Всі смороду дуже доповідь викладаються у відповідній соціологічній і соціально-психологічній літературі.

Ще одним з неекспериментальних методів психологічного дослідження вважають “праксиметричний” метод, в деякій науковій літературі його називають “архівним” методом.

Праксиметрічній метод – це дослідження, проводячи які психолог не вимірює і не спостерігає актуальну поведінку досліджуваного, а аналізує записи в щоденнику і замітки, архівні матеріали, продукти трудової, учбової або творчої діяльності тощо.

Дослідник може проводити дослідження текстів, предметних продуктів діяльності з різною метою. За метою і конкретними прийомами реалізації “архівного” методу виділяють його різновиди:

Широке розповсюдження в психології особистостті, психології творчості і історичної психології отримав біографічний метод, в ході якого вивчаються особливості життєвого шляху однієї особистості або групи людей.

До різновидів архівного методу належать також техніка контент-аналізу. Контент-аналіз являє собою один із найбільш розроблених і суворих методів аналізу документів. Дослідник виділяє одиниці змісту і квантифікує отримані дані. Цей метод широко розповсюджений не тільки в психології але і у інших соціальних науках. Особливо часто він використовується в політичній психології, психології реклами і комунікації.

Проєктівній метод є методом “проміжним” за своїм статусом між психологічним вимірюванням (тестування) і аналізом продуктів діяльності. Процедура застосування будь-якої проективної методики така сама, як і в будь якого іншого психологічного тесту. Досліджуваному надається інструкція виконати конкретне завдання: намалювати картину, скласти оповідання за малюнком, доповнити речення. Експеріментатор керує його діями, тобто веде бесіду, перед(являє завдання у визначеній послідовності і таке інше. Але, на відміну від традиційного тестування, акцент переноситися на процедуру аналізу і інтерпретації продуктів діяльності досліджуваних.

Всі проективні тесті поєднує сукупність ознак:

1. Невізначеність матеріалу або інструкцій до завдання;

2. “Відкрітість” більшості потенціальних відповідей – приймаються всі реакції досліджуваного;

3. атмосфера доброзичливості і відсутність оціночного ставлення з боку експериментатора;

4. вимірювання не психічної функції, а модусу особистості в її стосунках з соціальним середовищем.

Є сенс вважати анкетування не психологічним методом, який, проте, може використовуватися в психологічному дослідженні як додатковий, зокрема при проведенні соціально-психологічних досліджень.

3. Моделювання.

Метод моделювання відрізняється як від теоретичного методу, який дає узагальнене, абстраговане знання, так і від емпіричного. Під час моделювання дослідник користується методом аналогій, висновуванням від окремого до окремого. Для дослідника що застосовує моделювання, модель – аналог проб’єкта. Моделювання застосовується тоді, коли неможливо провести експериментальне дослідження(єкта. До таких проб’єктів належать унікальні системи, які недоступні експериментальному вивченню, або системи, на яких експеримент проводити неможливо з моральних міркувань. Іноді модель вибирається виходячи з принципу зручності, більшої простоти та економічності проведення дослідження.

Розрізняють “фізичне” та “знаково-символічне” моделювання. “Фізічна” модель досліджується експериментально. “Знаково-символічна” модель, як правило реалізовується у вигляді більш або менш складної комп(ютерної програми і дослідження ії поведінки - справа теоретиків. Проблема “зовнішньої” валідності методу моделювання особливо гостра, тому що його успіх залежить від міри подібності проб’єкту дослідження з його аналогом.

Завжді треба пам(ятати, що німа абсолютного методу і всі вони гарні або пагані в залежності від конкретної ситуації. Жоден з них не дає абсолютно достовірного знання.