Глава 13. Європейські інтеграційні процеси

Ключові поняття

Європейське об'єднання вугілля і сталі; Європейське економічне співтовариство; Євратом; Європейські співтовариства, Європейський Союз, Європейська асоціація вільної торгівлі; Співдружність Незалежних Держав; Чорноморське економічне співробітництво; Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю; Рада держав Балтійського моря; Європейський економічний простір.

13.1. Європейський Союз

Історично особливо рельєфно інтеграційні процеси виявились у Західній Європі. З самого початку вони були зумовлені необхідністю відбудови економіки країн цього регіону після Другої світової війни.

Для полегшення реалізації плану Маршалла, 16 європейських країн в 1948 році створили Організацію європейського економічного співробітництва, її цілями були:

• стабілізація валют;

• об'єднання економічного потенціалу;

• поліпшення торговельних відносин.

Однак ця організація не змогла забезпечити необхідного економічного зростання.

Пошук нових форм співробітництва відбувався в двох основних напрямах:

Перший напрям передбачав:

а) усунення перешкод на шляху просування товарів, капіталу і людей;

б) гармонізацію політики різних країн в галузі економіки;

в) створення єдиних зовнішніх тарифів.

Ці ідеї, врешті-решт, втілились у створенні Європейського Союзу.

Другий напрям відкидав ідею повної інтеграції на користь створення зони вільної торгівлі. Він передбачав також:

1) зняття обмежень на шляху переміщення промислових товарів між членами зони;

2) збереження структури зовнішніх тарифів кожної країни.

Іншими словами, цей напрям передбачав надання кожній країні - учасниці організації вигоди від вільної торгівлі, але залишав кожній з них можливість дотримуватись власних економічних цілей у відносинах з іншими країнами. Ці ідеї втілились у створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ).

Шлях до Європейського Союзу був досить тривалим і складним. Необхідно виділити такі основні етапи формування цього Союзу:

1) Перший етап пов'язаний зі створенням, за Паризьким договором (8 квітня 1951 р.). Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), який набрав чинності в серпні 1952 р. Творцями ЄОВС стали: Франція, ФРН, Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди.

Мета ЄОВС - сприяти економічному зближенню між країнами, які увійшли до нього, шляхом створення єдиного ринку вугілля і сталі. В 1953 р. скасовано митні обмеження в торгівлі залізом і брухтом, а дещо пізніше - і сталлю; в 1954 р. - на спеціальні сталі. В 1980 р. введено контингентування виробництва в цих країнах. В 1985 р. скасовано державні субсидії сталеливарній промисловості.

2) Другий етап пов'язаний з Римським договором (25 березня 1957 р.) про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Євратома, який набрав чинності 1 січня 1958 р. Творцями ЄЕС і Євратома стали ті ж самі 6 європейських країн.

Мета ЄЕС (Спільного ринку) - забезпечення постійного і збалансованого розвитку економік країн-учасниць, підвищення рівня життя населення шляхом забезпечення свободи переміщення капіталів, товарів і робочої сили.

Мета Євратома - розвивати ядерну енергетику в країнах, що підписали договір. Це співтовариство дало змогу побудувати низку АЕС, проводити спільні дослідження в галузі ядерної енергетики.

3) Третій етап пов'язаний з об'єднанням у 1967 р. трьох співтовариств (ЄОВС, ЄВРАТОМ, ЄЕС) і створенням Європейських співтовариств (ЄС).

До складу ЄС спочатку увійшли 6 країн: Франція, Бельгія, ФРН, Люксембург, Італія, Нідерланди; в 1973 р. - Велика Британія, Данія, Ірландія; в 1981 р. - Греція; в 1986 р. - Іспанія, Португалія.

Цілі ЄС - створення єдиної Європи шляхом поступового злиття національних економік і розвиток спільних інститутів.

Поступове злиття національних економік досяглося за допомогою:

а) формування спільного ринку на основі укладеного в 1968 р. митного союзу і спільної політики, особливо сільськогосподарської;

б) створення європейської валютної системи (березень 1979р.) з метою формування "зони валютної стабільності" в і Європі. Механізм європейської валютної системи (ЄВС) ґрунтувався на ЕКЮ - складній валютній одиниці (кошику валют), з орієнтацією на єдину європейську валюту (Євро);

в) створення єдиного внутрішнього ринку (січень 1993 р.) у відповідності з єдиним європейським актом, підписаним у 1986 р.

Розвиток спільних інститутів ЄС реалізувався у створенні і функціонуванні з 1967 р. таких загальних наднаціональних і міждержавних органів:

а) Рада Європейського Союзу - законодавчий орган;

б) Комісія Європейських співтовариств - виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді міністрів проекти законів;

в) Європейський парламент - контролюючий орган. Він здійснює контроль за діяльністю Комісії і затверджує загальний бюджет;

г) Суд Європейських Співтовариств - вищий судовий орган.

Останнім часом дедалі більшого значення набувають ще два органи, які не передбачені у початкових договорах. Вони створювались поступово, у зв'язку з практичною необхідністю:

• Європейська Рада, до складу якої входять голови урядів країн-учасниць;

• Європейське політичне співробітництво - комітет, у складі якого налічується 15 міністрів закордонних справ та один член Комісії ЄС.

• У своїй роботі Європейська Рада і Комісія Європейських Співтовариств знаходять підтримку ще двох організацій, що діють у рамках Спільного ринку:

• Економічної та соціальної ради;

• Консультативної комісії ЄС з вугілля і сталі.

4) Четвертий етап пов'язаний з Маастрихтським договором (підписаний 12 країнами ЄС 7 лютого 1992 р. і набрав чинності 1 листопада 1993 р. після ратифікації його всіма країнами) про утворення Європейського Союзу.

Донедавна до складу ЄС входили 15 країн: Ірландія, Греція, Данія, Нідерланди, Італія, Швеція, Португалія, Велика Британія, Люксембург, Франція, Бельгія, Іспанія, Австрія, Фінляндія, ФРН.

Основними цілями Європейського Союзу є:

• закріплення результатів, досягнутих на попередніх етапах інтеграції країн Європейського Співробітництва, включаючи створення єдиного ринку;

• підвищення ефективності механізмів і органів Європейського Співробітництва;

• сприяння збалансованому, усталеному розвитку економіки і соціальної сфери в країнах - учасницях Європейського Співробітництва в умовах ліквідації внутрішніх кордонів між ними і поглибленню економічного та валютного союзу;

• підвищення ролі Європейського Співробітництва на міжнародній арені шляхом проведення єдиної зовнішньої політики і політики безпеки 22 країнами, що виступають як єдине ціле;

• посилення захисту прав та інтересів громадян країн-учасниць шляхом введення громадянства Європейського Союзу.

У відповідності з Маастрихтським договором функціонування Європейського Союзу передбачає:

1. Проведення спільної зовнішньої політики і політики безпеки (захист спільних інтересів, в тому числі голосуванням в ООН, ОБСЄ і таке інше; підтримання миру і міжнародної безпеки; зміцнення демократії; забезпечення прав людини та основних свобод; економічні аспекти безпеки; зв'язки із Союзом з питань оборони).

2. Співробітництво в галузі правосуддя і внутрішніх справ (вільне пересування і перебування на всій території Європейського Союзу; право громадян країн-учасниць обирати і бути обраними до місцевих органів і в Європарламент незалежно від місця їх перебування в Європейському Союзі; захист громадян Союзу за його межами посольством або консульством будь-якої країни-учасниці; право петицій Європейському парламенту; контроль за зовнішніми кордонами Союзу; митне співробітництво; візова політика; імміграційна політика, боротьба з контрабандою, тероризмом, наркобізнесом; співробітництво в галузі цивільного права; співробітництво національних служб, створення Європолу.

3. Співробітництво в економічній та соціальній сферах, а також інших сферах (умови праці, захист безпеки та здоров'я трудящих; соціальний захист; використання праці іммігрантів; охорона навколишнього середовища; НДДКР; промислова політика; транс європейські інфраструктури: транспорт, телекомунікації, енергетика, захист споживачів; освіта, підготовка кадрів; охорона здоров'я; культура).

Поглиблення економічного і валютного союзу Європейського Союзу у відповідності з Маастрихтським договором включає такі етапи.

Перший етап: до 31 грудня 1993 року.

• Повна лібералізація руху капіталів усередині Європейського Союзу.

• Завершення формування єдиного внутрішнього ринку ЄС.

• Розробка заходів по зближенню ("конвергенції") ряду економічних параметрів країн-учасниць з метою їх підготовки до участі в економічному та валютному союзі.

Другий етап: з 1 січня 1994 року.

• Установлення Європейського валютного інституту (ЄВІ) для розробки правил і процедур створення Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) і введення єдиної валюти євро;

• Тісна координація економічної політики країн-членів; санкції за недотримання рекомендацій ради ЄС;

• Створення спеціального фонду сприяння конвергенції (15 млрд. ЕКЮ на 1993 - 1999 рр.) для фінансової підтримки найменш розвинутих країн ЄС - Греції, Ірландії, Португалії та Іспанії.

Третій етап: з 1 січня 1999 року автоматично, незалежно від числа країн, готових до участі в економічному і валютному союзі:

• установлення незалежної Європейської системи центральних банків на чолі з Європейським центральним банком (ЄЦБ), котрим керують лише представники країн-учасниць економічного та соціального союзу (ЄВІ ліквідується);

• установлення твердо фіксованого курсу валют країн-членів економічного і валютного союзу між собою і по відношенню до євро;

• емісія банкнот євро Європейським центральним банком і національними банками, з дозволу Ради управляючих ЄЦБ; заміна національних валют на євро з 2002р.

• єдина валютна політика країн-членів економічного і валютного союзу.

Програма заходів по реалізації Маастрихтського договору практично вже виконана.

Договір про Європейський Союз передбачає істотні обмеження державного суверенітету в економічній галузі (питання валюти, податків, бюджету і т. ін.), у зовнішній політиці, в питаннях оборони та соціального регулювання.

Таке рішення викликало у багатьох громадян побоювання втрати національної самобутності, своїх етнічних, моральних, культурних та державних коренів. Відтак для того, щоб сумістити подальшу інтеграцію з самостійністю і самобутністю націй з правами людини було ухвалене рішення впровадити в законодавство ЄС принцип субсидіарності. Суть цього принципу полягає в тому, що рівень влади і управління, на яку ухвалюється рішення, залежить від характеру проблем, що вирішуються: все те, що можна вирішити "внизу", там і вирішується, а те, що неможливо, те передається для вирішення "вгорі".

Такий зважений підхід до вирішення найважливіших проблем ЄС дозволяє реалізувати програми, які націлені на відновлення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності європейської промисловості і на боротьбу з безробіттям.

За оцінками спеціалістів, економічний ефект від реалізації наміченої програми подальшого розвитку економічної інтеграції в Західній Європі виявиться насамперед від економії на масштабах виробництва, зниження витрат виробництва, прискорення НТП, підвищення темпів економічного зростання, поліпшення умов торгівлі.

Становлення й розвиток західноєвропейської інтеграції відбувається у досить тривалий строк - майже півстоліття. Пояснюється така повільність тим, що, поряд із позитивними умовами інтеграції в регіоні, є й ускладнюючі моменти. До них належить досить значний перепад економічних потенціалів країн-членів, неоднаковий рівень економічного розвитку. Про це свідчать такі дані:

Таблиця 23

Валовий внутрішній продукт країн ЄС (2002р., млрд. дол.)

Німеччина	2184
Франція	1540
Велика Британія	1520
Італія	1438
Іспанія	828
Нідерланди	434
Бельгія	297
Швеція	227
Австрія	226
Греція	201
Португалія	182
Данія	155
Фінляндія	136
Ірландія	118
Люксембург	20
ЄС	9506

Перша четвірка держав, особливо Німеччина, практично вирішує долю економіки Союзу, маючи частку в 70% від усього економічного потенціалу об'єднання. Незважаючи на послідовну політику вирівнювання економічного розвитку, й досі зберігається розбіжність в економічних показниках у розрахунку на душу населення.

Таблиця 24 Валовий внутрішній продукт країн ЄС в розрахунку

на душу населення (2002р., тис. дол.)

ЄС................................. 25,0 Фінляндія................. 26,2

Люксембург...................... 44,0 Франція.................... 25,7

Ірландія............................. 30,5 Швеція......................... 25,4

Бельгія.......................... 29,0 Велика Британія......... 25,3

Данія............................. 29,0 Італія............................ 25,0

Австрія......................... 27,0 Іспанія...................... 20,7

Нідерланди......................... 26,9 Греція...................... 19,0

Німеччина......................... 26,6 Португалія.................. 18,0

З таблиці видно, по пересічний перепад у рівнях життя між найбагатшою країною й найбіднішою сягає 2,5 раза. Проте слід відзначити, що розрив поступово скорочується. В цілому душовий показник ВВП Європейського Союзу досить високий; він порівняльний з показником Японії (28,0 тис. дол.) і в 2,7 раза перевищує показник Росії (9,3 тис. дол.).

Інтеграційні процеси в Західній Європі продовжують поглиблюватись. Завершено утворення єдиної валютної системи. З 1999 р. євро було запроваджено і замінило ЕКЮ; з 1 січня 2002 р. банкноти "євро" уведені в обіг, азі липня того ж року замінили собою національні валюти більшості країн ЄС.

Європейський Союз є осередком, що стимулює загальноєвропейський інтеграційний процес. На вступ до ЄС орієнтуються майже всі країни Центральної та Східної Європи (крім Росії та Білорусі). 1 травня 2004р. ЄС поповнили 10 нових членів - Польща, Чехія, Словенія, Угорщина, Словаччина, Мальта, Кіпр, Естонія, Латвія, Литва.

Як один з проявів поширення інтеграційних процесів у Європі слід розглядати угоду Європейського Союзу з Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про утворення Європейського економічного простору.

Європейська асоціація вільної торгівлі

Угода про заснування ЄАВТ була підписана в 1960 р. на принципах дещо інших, ніж в ЄС. Країни, що об'єднались у ЄАВТ (тоді їх було 7), заперечували ідею повної інтеграції й утворення наднаціональних структур, інтеграція передбачалась тільки у формі вільної торгівлі. Згодом виявилося, що штучна затримка інтеграційного процесу на одній із стадій його розвитку гальмує весь процес і знижує його ефективність. Поступово з ЄАВТ вийшли найголовніші її засновники - Велика Британія, Данія, Швеція, Португалія, Австрія, які приєдналися до Європейського Союзу.

Сьогодні ЄАВТ є організацією з не дуже потужним внутрішнім ринком; до неї входять: Швейцарія, Норвегія, Ісландія і Ліхтенштейн. Головною метою організації є розвиток торгівлі між країнами-членами на умовах добросовісної конкуренції, сприяння розширенню світової торгівлі, усунення торговельних перепон. Незважаючи на утворення спільної торговельної зони, переважна частина товару кожної з країн ЄАВТ припадає на ринки ЄС.

13.2. Специфіка інтеграції східноєвропейських країн

Сучасна (повоєнна) історія східноєвропейської інтеграції безпосередньо пов'язана з утворенням і відносно тривалим функціонуванням Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ).

Рішення про створення РЕВ як інтеграційного угрупування соціалістичних країн було прийнято в Москві в 1949 р. Практична діяльність тривала до червня 1991 р. В різні роки РЕВ об'єднував Албанію, Болгарію, Угорщину, В'єтнам, НДР, Кубу, Монголію, Польщу, Румунію, СРСР, Чехословаччину.

РЕВ функціонувала паралельно з ЄС понад 30 років. І хоча РЕВ становив форму інтеграції соціалістичних країн, його цілі були ідентичні цілям інтеграції ринкових економік Західної Європи. РЕВ сподівалась отримати вигоди від спеціалізації, економії від масштабу виробництва, вільного переміщення праці, промислового співробітництва та обміну технологіями.

Разом з тим домінуючою передумовою РЕВ був чинник політичний та ідеологічний.

Механізм економічного співробітництва в рамках РЕВ спирався на міжурядові угоди, які виконувалися за допомогою командних методів і були спрямовані на централізований обмін товарами.

Співдружність Незалежних Держав (СНД)

Такий механізм зовнішньоекономічних зв'язків повністю відповідав неринковим адміністративно-командним системам управління народним господарством, які були притаманні країнам Східного блоку. Економічне співробітництво країн-членів РЕВ, яке здійснювалось через посередництво центральних державних органів, не забезпечувало відкритості економік цих країн у взаємовідносинах між ними.

В РЕВ домінувала натуралізація товарообміну, що регулювався на урядовому рівні, коли товари не продавались, а розподілялись держпланами.

Перевідний рубль так і не набув якостей колективної валюти (на зразок ЕКЮ) і виконував функції лише розрахункової одиниці. Якщо не було урядових домовленостей про поставки, то на перевідні рублі, скільки б їх не було, нічого не можна було купити. Цим пояснювалась незацікавленість країн - учасниць РЕВ мати позитивне сальдо в перевідних рублях. Подібний механізм зовнішньоекономічного співробітництва виключав формування ринкових відносин, підміняючи їх прямим товарообміном, позбавляючи підприємства будь-яких стимулів працювати на зовнішній ринок, сприяв консервації низького технічного рівня виробництва, незадовільної якості продукції і в цілому був гальмом технічного прогресу.

Водночас система товарообміну, що склалася, з усіма її вадами давала змогу учасникам РЕВ задовольняти за рахунок централізованих паливно-енергетичних та сировинних поставок більшу частину своїх зростаючих потреб, розплачуючись один з одним промисловими товарами, що, як правило, не знаходили збуту на світових ринках. В кінцевому підсумку країни-члени РЕВ отримували певні стимули для підтримки співробітництва.

Перехід у двосторонніх відносинах, починаючи з 1991 р. на світові ціни з уведенням розрахунків у вільно конвертованій валюті спричинив різке скорочення товарообігу в рамках Східного блоку, оскільки його учасники не мали достатніх резервів ВКВ для ведення такого роду операцій. Внаслідок цього торговельно-економічні зв'язки, що складалися протягом багаторічного існування РЕВ, стали розриватися. Такий розрив в умовах неможливості для колишніх соціалістичних країн широкого виходу на західні ринки завдав відчутного удару по економіці всіх без винятку членів нині вже неіснуючого РЕВ. Відтак закономірною стала остаточна ліквідація цієї організації в червні 1991 р.

Після розпаду СРСР, в тому ж 1991 р., на його теренах було проголошено утворення нової спільноти - Співдружності Незалежних Держав (СНД). До цієї організації входять: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна.

Цілями Співдружності в економічній та правовій галузях є:

• формування спільного економічного простору на базі ринкових відносин і вільного переміщення товарів, послуг, капіталів та робочої сили;

• координація соціальної політики, розробка спільних соціальних програм та заходів по зниженню соціальної напруженості у зв'язку з проведенням економічних реформ;

• розвиток системи транспорту і зв'язку, а також енергетичних систем;

• координація кредитно-фінансової політики; «сприяння розвиткові торговельно-економічних зв'язків країн-учасниць;

• заохочення та взаємний захист інвестицій;

• сприяння стандартизації та сертифікації промислової продукції і товарів;

• правовий захист інтелектуальної власності;

• сприяння розвиткові спільного інформаційного простору;

• здійснення спільних природоохоронних заходів, надання взаємодопомоги в ліквідації наслідків екологічних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;

• здійснення спільних проектів і програм у галузі науки і техніки, освіти, охорони здоров'я, культури і спорту.

Вищим органом СНД є Рада голів держав. Вона складається з президентів країн-членів і приймає рішення з найважливіших питань діяльності Співдружності. На свої засідання Рада збирається двічі на рік під головуванням чергового президента.

Рада голів урядів складається з прем'єр-міністрів і розглядає питання економічної і соціальної сфер. Вона збирається по чотири рази на рік.

Координаційно-консультативний комітет є виконавчим органом СНД. Значна частина діяльності Комітету зосереджена на економічних питаннях (торговельна, бюджетна, податкова, кредитна, валютна, митна сфери).

Однак передчасне інституційне об'єднання дій країн СНД у соціально-економічній галузі без формування національних ринкових систем може перетворити Співдружність у штучне утворення.

Лише заходи щодо розвитку приватнопідприємницької інтеграції або інтеграції знизу дозволять зупинити реальний процес дезінтеграції і, в кінцевому підсумку, покласти початок реінтеграції країн СНД. Зрозуміло, що інтеграційні інститути повинні створюватись у разі необхідності в міру розвитку приватнопідприємницької інтеграції.

В 1993 р. держави - члени СНД підписали угоду про створення Економічного Союзу, який передбачав вільний рух товарів, послуг, капіталів, робочої сили; узгодження валютної і податкової політики; сприяння інвестуванню між країнами Співдружності; підтримку виробничої кооперації тощо. Проте реально мало що з цих цілей було досягнуто.

Як уже зазначалося, СНД сьогодні відповідає рівневі зони преференційної торгівлі. Пропозиції уряду України щодо побудови механізму зони вільної .торгівлі одержали підтримку в 2003 р. урядами Росії, Білорусі й Казахстану в рамках так званого Єдиного Економічного Простору (ЄЕП). Але це рішення поки що не втілюється у життя. В межах СНД утворюються локальні об'єднання з тіснішими зв'язками: Співтовариство Росії і Білорусі, ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова). Така різновекторність напрямів інтеграції багато де в чому пояснюється розбіжностями в орієнтаціях політичних сил у країнах-членах.

Чорноморське економічне співробітництво Україна є членом ще одного регіонального об'єднання - Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС). Офіційно воно було засноване в 1998 р., налічує 11 членів: Азербайджан, Албанію, Болгарію, Вірменію, Грецію, Грузію, Молдову, Росію, Румунію, Туреччину, Україну. Цілями ЧЕС є: розвиток багатостороннього й двостороннього співробітництва; поліпшення умов для підприємницької діяльності; співробітництво в провідних галузях економіки, зокрема утворення спільної транспортної системи; співробітництво із запобігання забруднення Чорного моря. В 1994 р. було утворено Чорноморський банк торгівлі й розвитку (ЧБТР), який має сприяти економічному розвитку країн Чорноморського регіону.

Серед інших інтеграційних угрупувань Європи слід назвати такі:

• Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю (ЦЕФТА); утворена в 1993 р., до її складу входять: Болгарія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Чехія, Угорщина;

• Рада держав Балтійського моря (РДБМ), утворена в 1992 р.; до неї входять 11 держав: Німеччина, Данія, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія, Польща, Росія, Фінляндія, Швеція, Естонія. Рада є координуючим органом країн Балтійського регіону і покликана сприяти більш тісному регіональному співробітництву в економіці, насамперед у галузях транспорту, зв'язку, туризму, охорони довкілля.