Модуль № 1. Культурологія

1. Розкрити сутність та зміст наступних культурологічних понять: артефакт, архетип, генезис культури, духовна культура, звичай, загальнолюдські культурні цінності, знак, знакова система, елітарна культура, культура, міф, масова культура, матеріальна культура, мова, мова культури, ритуал, синкретизм, соціокультурний світ, соціокультурна динаміка, типологія культури, традиція, традиціоналізм, традиційне суспільство, цінність, цивілізація.

К-ра - культура являє собою клас предметів і явищ, які залежать від здатності людини до символізації, що розглядаються в позатілесному аспекті. здатність до символізації (людина), здатність до символічної діяльності (за Л. Уайтом)Цивілізація — людська спільнота, яка протягом певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).Архетип - неусвідомлювана базова система уявлень, загальна для всіх людей, незалежно від їхньої етнічної приналежності, мови, культури.Мова - система знаків, призначена для фіксації, переробки й передачі інформації від одного суб'єкта до іншого.Текст - це впорядкований набір слів, призначений для того, щоб виразити якийсь зміст. У лінгвістиці термін використається в широкому значенні й містить в собі усне мовлення. Сприйняття тексту вивчається в рамках лінгвістики тексту й психолінгвістики.Традиція - історично сформовані та передані з покоління в покоління звичаї, порядки, відносини, ритуали.Традиціоналізм – уявлення про споконвічну традицію, що виражає загальний зміст світобудови, і реалізуючої себе через конкретні соціокультурні формиТрадиційне суспільство - суспільство, що регулюється традицією. Збереження традицій є в ньому більшою цінністю, ніж розвиток.Синкретизм (нерозчленованість)- особливість мислення і сприйняття, що проявляється в тенденції зв'язувати між собою різнорідні явища без достатньої внутрішньої підстави.Загальнолюдські культурні цінності - теоретично існуючі моральні цінності, що є абсолютним стандартом для всіх людей.Міф - мимовільне колективне твердження, засноване па несвідомому психічному переживанні (досвіді).Артефакт - предмет, виготовлений, зроблений людиною.Знак - є угодою (явною або неявною) про приписування чому-небудь (означнику) якого-небудь певного змісту (означуваного).Знакова система - сукупність знаків, що ствоюють єдність на підставі внутрішніх відносин між ними і використовуються у певній сфері людської діяльності.Мова культури - сукупність всіх знакових способів вербальної й невербальної комунікації, які об'єктивують культуру етносу, виявляють її етнічну специфіку.Ґенеза культури - послідовність організаційних форм, що знімають за рахунок своєї організації конфлікт, що руйнує попередню форму.Звичай – стереотипізована форма поведінки, пов'язана з діяльністю або відносинами, що мають практичне значення, з регулюванням повсякденного життя, нежорстке фіксована програма поведінки.Ритуал – сукупність і певний порядок обрядових дій при здійсненні яких-небудь актів, церемоній.Типологія культури – класифікація різних видів і форм культур за різними критеріями (зв'язок з релігією, регіонально-етнічні особливості, історичний тип спільноти та ін.)Соціокультурна динаміка – зміни всередині культури та суспільства та взаємодія різних культур між собою, для яких характерна цілісність, наявність впорядкованих тенденцій, а також спрямований характер.Масова культура – сукупність загальносвітових елементів культури, вироблених промисловим способом.Елітарна культура – субкультура привілейованих груп суспільства, що характеризується принциповою закритістю, духовним аристократизмом і ціннісно-смисловою самодостатністю 2. Культурологія як наука, її предмет та функції.

Походження термін культурологія пов’язане з працею амер антрополога Леслі Уайтом(1900-1975), який виділив К, як сам. науку в комплексі соц наук. Термін К походить від лат слова «cultura», що озн «обробіток», «виховання», «розвиток» та грец слова logos (слово, вчення). К – наука про розвиток К-ри, її норми, традиції, соц інститути, системних оцінок тощо. Об’єкт К – це весь світ штучних порядків(речей, будівель), істор подій, технолог діяльності, форм соц життя, знань, понять, символів тощо. Предмет – процеси генезис морфології к-ри, її стр-ри, сутності їх змісту, типології, динаміки і мови. К- наука про зародження та розвиток к-ри, її стр-ри, механізму розвитку та методи дослідження. В залежності від мети пізнання поділяють на: - теоретичну – теор пізнання феномена к-ри, розробка категоріального апарату і методів дослідження; - прикладну – прогнозування, проектування і регул кул процесів, що відбуваються в сучасній соц практиці, розробка основних методів діяльності кул інститутів. Суб’єкт – походить від лат subjektum – людина, індивід, який спрямовує свої пізнання на к-ру, пізнає самого себе. Людина є і суб’єктом і об’єктом К. Вперше к-ра, як теор термін зустрічається в праці «Тускуланські бесіди» римс філ Марка- Тулія Цицерона. У суч розумінні К більш вживаним є погляд на к-ру як на рису людс буття , складне матеріально-духовне поле, само реал суб’єкта і соц груп, особливо саморегулюючу форму відтворення розумного життя.

Принципи К.

Загальні: - принцип історизму, який вимагає щоб аналіз явищ був адекватний до часу; - принцип науковості, вкл достовірність емпіричного матеріалу, повторюваність у часі і просторі рез досліджень, застосування і результативність висновків у реальній практиці.

Специфічні: - принцип системності, забезпечує аналіз явища, як елемент більш складної с-ми, що дозв виявити зв’язки між елементами; - принцип інтегрованості, явище однієї науки не бувають відокремленими від явищ суміжних наук; - принцип рівноправності – рівність усіх відомих концепцій, теорій, прогнозів при проведенні культурологічного аналізу.

Функції К: - дослідницька; - інваріантно-прогностична; - програмно-орієнтовна.

Методи аналізу: - методи комплексного, структурного, діахронічний, синхронічний комплекси, методи прир наук та найбільш сучасний – метод системного аналізу.

Специфіка К: - досліджує об’єкт, який вкл як матеріальне так і духовне, отже об’єднує як гуманітарні так і природничі науки.; - вплив такі науки –антропологія, етнографія, соціологія, соц психологія, демографія, психоаналіз, інформатика, семіотика; - пов’язана з іст, політологією, правозн, економії, місце особливе в циклі природн наук.

3. Структура та основні завдання культурології як науки.

Культурологія є системою знань про сутність, закономірності існування та розвитку, людське значення та способи пізнання куль­тури. Тому важливим завданням теорії культури є пізнання сут­ності культури і виявлення законів та механізмів функціонування конкретних форм і сторін культури.

Основні завдання культурології:

1. аналіз культури як системи культурних феноменів;

2. виявлення ментального змісту культури;

3. дослідження типології культури;

4. розв'язання проблем соціокультурної динаміки;

5. вивчення культурних кодів та комунікацій.

Культура завжди цікавила філософів, соціологів, психологів, істориків як феномен суспільного життя, що розкриває особливості поведінки, свідомості та діяльності людей в конкретних формах жит­тя (культура праці, культура побуту, художня культура, політична культура), а також як спосіб життєдіяльності людини, колективу і суспільства в цілому. Без світу культури важко собі уявити світ особистості. До культури в цілому відноситься широкий діапазон людських почуттів і думок від пошуку смислу життя до естетики.

Вже у давніх міфах є спроба відповісти на питання про початок культурної історії людства. В легендах і міфах кожного народу є ле­гендарні герої, які вчать людей оволодінню культурними досягнен­нями. Наприклад, Прометей навчив людей користуватися вогнем. Гермес — виготовляти знаряддя, опрацьовувати метали. Характер­но, що доля культурного міфологічного героя майже завжди скла­далась трагічно. Прометей порушив волю богів та видав їх секрети людям, за що Зевс прикував його до скелі і прирік на страшні муки.

Еволюція природи та людини, як особливого виду в природі, є вихідним моментом культурної історії людства. Той чи інший до­сягнутий рівень культури людства визначає кожен раз заново «окультурення» кожної народженої людини, в результаті чого врешті решт відбувається окультурення людської природи.

Елементи людської природи представляють собою єдність при­родного і соціального, або природного і окультуреного. Культурологія порівняно молода наука. Оформлення її як специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу і пов'язане з філософськими концепціями історії Дж. Віко, І. Гердера і Г. Гегеля.

Більшість культурологів схо­дяться на тому, що у розвитку культурології можна виділити кілька основних теоретичних кон­цепцій або парадигм як більш менш відрефлексованих теоретичних і методичних положень, на які спираються культурологічні дослідження.

Основні теоретичні концепції або парадигми:

1. циклічна концепція (або концепція циклічних круговоротів);

2. еволюціоністська;

3. антропологічна;

4. філософська;

5. революційно-демократична.

4. Основні методи культурологічних досліджень та їх особливості.

МЕТОДОЛОГІЇ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КУЛЬТУРИ У методології культурологічного дослідження слід розрізняти поняття об'єкту дослідження і поняття культури як об'єкта дослідження. Об'єктом дослідження в науці прийнято називати (то що можна досліджувати) той фрагмент навколишньої дійсності, предметного, матеріального світу або царині ідей, духовного життя, який цікавий досліднику не сам по собі, а як носій властивостей, ще нерозкритих, непізнаних протиріч. Іншими словами, об'єкт (носій) необхідний для того, щоб у конкретному явищі або в строго окресленому просторі об'єкта мати можливість виділити для спеціального дослідження сукупність конкретних властивостей, безпосередньо цікавлять ученого, носієм яких і є встановлений дослідником об'єкт. ► Об'єкт пізнання - це сукупність якісно певних явищ і процесів реальності, істотно відмінних за своєю внутрішньою природою, основними рисами і законам функціонування і розвитку від інших об'єктів цієї реальності. Явища, що викликають безпосередній інтерес вченого, у методології дослідження позначаються як предмет дослідження, а матеріал, в який «вписаний» предмет дослідження, прийнято називати об'єктом, тобто носієм досліджуваних властивостей і процесів. Культура, як було зазначено вище, може бути як об'єктом, так і предметом дослідження. У першому випадку роль культури зводиться до ролі носія тих властивостей, які складають предмет інтересу самих різних наук - історії та соціології, етнографії та археології, психології та медицини, філології та мистецтвознавства, філософії та богослов'я. У цьому випадку поняття «культура» у системі понятійного апарату названих вище наук набуває інший, новий зміст, відповідний інтересам кожної з названих наук. Культура в поєднанні з предметом будь-якої з виділених нами наукових дисциплін стає лише зовнішнім умовою для виділення тих чи інших історичних, соціологічних і т. д. закономірностей. У цьому випадку, використовуючи поняття культури в ході розробки власного предмета, «культурою» називають особливо виділяються історичні чинники, соціальні інтереси, етнічні особливості, традиції та звичаї, археологічні знахідки та інші компоненти предметної області кожної з гуманітарних наук. І культура, як і будь-який предмет пізнання, може бути усвідомлена і звучить лише як цілісне утворення (цілісність), що несе в собі всю сукупність своїх базових якісних характеристик. ► Предмет дослідження - це основа дослідницького інтересу, оскільки поняття предмета дослідження висловлює цілеспрямовану зацікавленість вченого в освоєнні конкретної предметної області, процесів чи властивостей, які виявили і позначили себе в особливо виділеному об'єкті дослідження (об'єкті-носії). Особливе становище культури, її особлива форма припускають і особливі методи дослідження. ► Метод наукового дослідження - це сукупність об'єднаних єдиним обшім принципом дослідницьких технологій, які використовуються для вирішення конкретних дослідницьких завдань. Метод - це те, як досліджується щось. Вибір методу дослідження повністю визначається змістом досліджуваної проблеми, яка представляє собою протиріччя між пізнаним і непізнаним в структурі наукового знання. Правильний вибір наукового методу - важливий, а часом і вирішальний етап будь-якого наукового дослідження, в тому числі і культурологічного. У науці виділяють три типи методів: ♥ філософські (базові); ♥ загальнонаукові; ♥ спеціальні (конкретнонаучние). До філософських (базовим) відносяться методи, що мають філософське обгрунтування: емпіричний і теоретичний, спостереження і експеримент, виділення і узагальнення, абстрагування і конкретизація, аналіз і синтез, індукція і дедукція. Дані методи являють собою фундаментальні підходи до дослідження в будь-якій галузі знання. Всі методи в рівній мірі забезпечують фундаментальність досліджень, служать ефективним інструментом для всіх наук незалежно від того, в просторі будь предметних областей вони знаходять своє застосування. Але не тільки філософські (базові) методи забезпечують отримання нових знань про предмет досліджень .. Загальнонаукові методи становлять особливу групу наукових дослідницьких технологій. Вони розробляються і формуються в тій чи іншій конкретній науці і можуть бути запозичені з суміжних наук відповідно до поставлених подібними завданнями. Однак в умовах запозичення коригуються правила їх застосування в залежності від специфіки конкретної наукової дисципліни. Основна відмінність загальнонаукових методів від філософських (базових) полягає в тому, що загальнонаукові методи більш конкретні, більшою мірою здатні враховувати специфіку предмета. Поєднуючи базові та загальнонаукові методи, вчений може домагатися значно болипіх результатів за рахунок конкретизації підходів до дослідження. Загальнонаукові методи забезпечують більш детальну розробку проблем, розглядають предмет дослідження з різних сторін, витягуючи з нього нові відомості завдяки сприйняттю його в нових ракурсах і новому висвітленні .. На основі загальнонаукових методів поступово складаються і спеціальні (конкретнонаучние) методи, які, як правило, використовуються в основному тільки в межах певної предметної області, що дозволяє вести дослідження, в значній мірі з огляду на специфіку конкретної галузі знання. У дослідницькій практиці культурології поступово сформувалися свої особливі методи, помітно поповнили існуючі способи дослідження культури і в певному сенсі вносять свій внесок у розуміння наукової методології. Емпіричні та теоретичні методи у вивченні культури Два філософськи обгрунтованих (базових) методу дослідження - емпіричний і теоретичний - постійно змагаються один з одним, як би протиставляючи свої можливості, хоча насправді є дві стадії єдиного дослідницького процесу. Технології емпіричних досліджень пов'язані з такими традиційними способами вивчення, як спостереження, відстеження, проведення експериментів, тобто зі створенням умов, покликаних забезпечити виявлення шуканого, проведення експертиз, в ході яких зіставляються теоретичні дані з емпірично отриманим результатом, проведення випробувань, т. тобто перевірка на емпіричну достовірність, стійкість отриманого результату. Праця теоретика, як і праця емпірика, передбачає високу відповідальність за отриманий результат, часто має велику значимість, як у політичних, так і в економічних галузях. Всю свою науково активне життя теоретик проводить серед книг, інших видань, відстежуючи все те, що може бути пов'язано в галузі інформації зі сформованим полем його основних наукових Всі розроблені філософією базові методи - і перш за все аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування і конкретизація - складають невід'ємний арсенал будь-якого дослідження. Якщо аналіз передбачає початкове розщеплення об'єкта дослідження, його розбір на елементи з метою їх ретельного огляду і вивчення, то наступна операція - синтез - здійснює зворотне, тобто возз'єднання всіх частин, відновлення цілісності об'єкта. Дані операції дозволяють вивчити будову об'єкта, його внутрішні особливості та властивості, функції кожного окремо взятого елемента в будові цілого. Інше завдання може бути поставлена при використанні методів індукції та дедукції. Ці методи застосовуються тоді, коли сам об'єкт нам до пори до часу невідомий, але є розрізнені ознаки, що вказують на її існування. Індукція як метод передбачає збір всіх можливих і спочатку розрізнених фактів, їх систематизацію, об'єднання, в результаті чого виходить якась загальна картина явища, хоча і з безліччю невідомих складових. Дедукція на основі умовиводів і логічних побудов прагне до відтворення цілого, замінюючи відсутні деталі гіпотетичними припущеннями, які у свою чергу піддаються вивченню за ступенем аргументованості і близькості до достовірного Абстрагування і конкретизація - також необхідні методи при дослідженні культури. Їх суть полягає в тому, що при вивченні виділеного об'єкта можна здійснювати дві діаметрально протилежні операції. З одного боку, ми можемо відокремити у структурі об'єкта його окрема властивість або окрему частину (елемент) з тим, щоб більш уважно вивчити всі її характеристики та властивості. Таке відділення частини від цілого як самостійний об'єкт дослідження прийнято називати методом абстрагування. Протилежним прийомом можна вважати метод конкретизації, в межах якого об'єкт розглядається як сума всіх частин, що складають єдиний цілісний об'єкт дослідження. Цей метод дозволяє, з одного боку, витягти з об'єкта певну деталь для подальшого її уважного вивчення (абстрагування), а з іншого - возз'єднати всі вивчені деталі в єдине ціле, що забезпечує розуміння його внутрішньої конструкції і функціональних особливостей. У культурологічних дослідженнях ці методи особливо важливі, так як культура важко піддається цілісному аналізу та конкретизації, але все ж вивчення її можливе на основі абстрагування окремих її властиво