5. Форми організації учбового процесу в системі вищої професійної освіти
Поняття про форми навчання
Одним з елементів педагогічної системи є організаційні форми навчання. Зміст освіти, її мета й завдання, методи навчання реалізуються в організаційних формах. У дидактиці форма (від лат. Forma - зовнішність, пристрій) - означає спосіб організації навчання. Ця категорія означає зовнішню сторону організації навчального процесу, що визначає, коли, де і як навчаються. Якщо принципи навчання говорять, чому так треба навчати, методи пояснюють суть навчальної взаємодії, то форми визначають, як у реальних умовах організувати навчальну роботу студентів.
Форми організації навчання - це зовнішнє вираження погодженої діяльності викладача й студентів, здійснюваної в певному порядку й режимі.
Кожна з організаційних форм навчання характеризується своєю структурою, принципом упорядкування її компонентів. Наприклад, для семінарського заняття як організаційної форми навчальної роботи у вищій школі характерні такі ознаки: дидактична мета, завдання, обсяг роботи, склад тих, що навчаються, види робіт, питання для обговорення, регламентований час, місце проведення й т.п. Форми створюють специфічні умови для навчання.
Вузівською практикою накопичене велике різноманіття організаційних форм: групових і індивідуальних. Функції групових і індивідуальних форм навчання далеко не рівнозначні в підготовці студентів до професійної діяльності. Останнім часом спостерігається тенденція до переоцінки індивідуальних і недооцінці групових організаційних форм. Така тенденція не завжди виправдана. Спостереження й аналіз вузівського навчання свідчать про те, що підготувати творчу особистість майбутнього фахівця неможливо орієнтуючись тільки на одну з форм навчання, недооцінюючи або групові, або індивідуальні форми. Специфіка педагогічної праці припускає тісний взаємозв'язок і взаємодію колективної, групової й індивідуальної роботи. Кожна з форм виконує строго певні функції й вносить специфічний вклад у формування особистості майбутнього фахівця.
5.1. Лекція - форма організації навчального процесу у вищій школі
Основною організаційною формою вузівського процесу є лекція. Мета вузівської лекції полягає в тому, щоб не тільки знайомити студентів з основами наук, розкривати суть педагогічної праці але й формувати в них установку на використання всіх видів навчальної праці для формування професійного вигляду й закріплення творчого стилю діяльності, розвитку своєрідності власної особистості.
Аналіз вузівських лекцій, що були відвідані, дозволяє говорити про необхідність пошуку шляхів її результативності. Нерідко можна зустріти у вузівській практиці таку картину:
Викладач увійшов в аудиторію й стоїть мовчки перед згасаючою аудиторією. Раз у раз збентежені фігури спізнілих студентів пробираються на свої місця. Лектор починає нервувати, залежно від темпераменту або гніватися, або читати мораль, або засмученим голосом починає викладати навчальну інформацію, не звертаючи уваги на аудиторію.
Студенти механічно записують інформацію, не вдумуючись у те, що говорить лектор. Ними володіє одна думка: головне записати, а потім розберуся. Як тільки викладач перестає говорити, студенти починають відволікатися, шуміти.
Чому іноді вузівська лекція не захоплює студентів? Що потрібно для того, щоб студенти разом з викладачем співпереживали, мислили й активно засвоювали навчальну інформацію в ході лекції?
Відповідь на ці питання можна знайти в словах А.П.Чехова, що вважав, щоб читати добре, тобто не нудно й з користю для слухачів, потрібно крім таланта, мати вправність і досвід, мати ясне уявлення про свої сили, про тих, кому читаєш, і про те, що представляє предмет твоєї мови.
Л
Л
А
екція
- це своєрідний феномен спілкування
лектора (викладача) і слухачів (студентів).
Лекційний процес має дві сторони: джерело
інформації й приймач її. Умовно лекційний
процес можна зобразити так:
Лекційний процес - це специфічний вид духовного спілкування викладача й студента. Це комунікативний процес. Суть його складається в передачі інформації від суб'єкта (викладача) до об'єкта (студентові). Обидві сторони в ході лекції покликані вирішувати певні завдання.
Викладач завжди свідомо ставить у ході лекції певні завдання:
розвиток позитивного відношення до навчання й вибраної професії, професійній спрямованості особистісних якостей майбутніх фахівців;
озброєння системою професійних знань і вмінь, методикою й технологією професійної діяльності;
визначення напрямку для самостійної роботи студентів;
ознайомлення з методологією дослідницької роботи, введення їх у лабораторію наукового мислення викладача;
надання впливу, що виховує, на особистість студентів, розвиток пізнавальних сил і їх здатностей.
На відміну від викладача студенти не завжди чітко усвідомлюють, що в ході лекції вони повинні вирішувати певні завдання. Викладач повинен допомогти студентам усвідомити ці завдання. До числа цих завдань відносять:
створення внутрішньої установки на слухання лекції;
розуміння тексту повідомлюваного навчального матеріалу;
збереження в пам'яті навчальної інформації.
Функції викладача в ході лекції складні й багатопланові. Він повинен піклуватися не тільки про те, щоб інформація, що він планує викласти в лекції, була науковою, цікавою, але й постійно тримати в полі зору всіх студентів, стимулювати активність слухачів, забезпечити осмислення й первісне засвоєння навчального матеріалу. При цьому особливо важливо враховувати психолого-педагогічні закономірності лекційного процесу.
Успіх лекції багато в чому залежить від того, як викладач зуміє організувати увагу слухачів. Його роль полягає в тому, щоб сполучити в ході лекції всі види уваги: мимовільну, довільну й післядовільну. У вузівській практиці існує кілька думок. Одні викладачі вважають, що в ході лекції важливо активізувати мимовільну увагу студентів. На їхню думку, лекція повинна бути цікавою. А тому вони захоплюються історіями, прикладами, часом, далекими від теми лекції, але цікавими для першого сприйняття студентами. Інші викладачі думають, що в основі лекції повинне бути тільки довільна увага. Опора тільки на довільну увагу веде до швидкої стомлюваності, зниженню працездатності студентів. Досвідчений педагог піклується про те, щоб у процесі лекції перейти від мимовільної уваги до довільної уваги, а потім поступово перевести останнє в післядовільну увагу.
Вузівська лекція складається із трьох компонентів:
вступ;
викладу змісту;
висновку, підсумку лекції.
Вступ коротко знайомить із темою, планом, основними питаннями, про які буде йти мова на лекції. Дається формулювання мети й завдань лекції, коротка характеристика проблеми і її стану в науковій літературі, список літератури, що висвітлює проблему.
Виклад змісту – основна, головна частина в структурі лекції. Зміст повинен розкривати питання, сформульовані в плані лекції (приводяться докази, факти, аналіз понять, висвітлення подій, демонстрація слайдів, досвідів; показується зв'язок із практикою, область застосування отриманих знань). Основні теоретичні положення повинні бути аргументовані. Не можна нав'язувати студентам готові й необґрунтовані формулювання. Виклад повинне бути логічним, не буяти фактами малоістотними.
Закінчення - це висновок по викладеному в лекції навчальному матеріалу, установка на самостійну роботу, методичні ради, відповіді на питання. Воно може бути викладене в стислій формі, у вигляді основних положень, що розкривають стрижневі ідеї лекції.
Таким чином, підготовка до лекції поєднує в собі наступні етапи:
формулювання теми;
визначення основної ідеї, тобто цільової настанови лекції;
складання плану лекції;
знайомство з бібліографією й вивчення наукової й методичної літератури;
відбір фактичного матеріалу;
формулювання приватних і загальних висновків;
складання конспекту або тексту лекції;
режисура лекції.