Метод визначення біодози

При дозованих опроміненнях завжди попередньо встанов­люють межі індивідуальної чутливості до УФ-променів, тобто біодозу. При масових опроміненнях керуються середньою біодозою, отримуваною від певного апарата, біодоза встанов­люється на основі визначення її у 8-10 здорових осіб.

Біодоза - доза променистої енергії (найменша тривалість опромінення), в результаті якої виникає ультрафіолетова ерите­ма (стійке почервоніння шкіри). Для кожного апарата (режиму його роботи) біодоза встановлюється окремо. Для визначення біодози застосовується біодозиметр Горбачова, що є металевим диском або пластинкою розміром 10х6 см з 6-ма прямокутними отворами розміром 2х1 см кожен. Отвори прикриті заслонкою, яка легко пересувається і відкриває отвори один за одним.

 

Дослідження проводять на нижній половині живота або внутрішній половині передпліччя. Біодозиметр повинен щільно прилягати до шкіри. Горілка апарата повинна перебувати під прямим кутом до опромінюваної ділянки. Кожен отвір (прону­мерований 1-6) опромінюють на відстані 50 см протягом 1 хв (після встановленого нормального режиму горілки, тобто з попереднім прогріванням горілки після запалювання протягом 10-15 хв). У зв'язку з послідовним відкриттям отворів біодозиметра, пер­ший отвір отримає опромінення протягом 6 хв; другий - 5 хв і т.д., останній - протягом 1 хв; після чого процедуру закінчують. Через 8-12 год на шкірі опромінюваної ділянки виявляється різного ступеня почервоніння - еритема шкіри. Найменше почервоніння (без набряку епідермісу) і буде прийняте за поріг чутливості шкіри даної особи до УФО.

Як правило, біодоза визначається з відстані до опроміню­ваної ділянки в 50 см. У випадку опромінення з відстані 100 см для визначення біодози потрібен час для опромінення в 4 рази більший, згідно із законом, за яким інтенсивність опромінення обернено пропорційна квадрату відстані. Збільшення відстані з 50 до 70 см призводить до зниження інтенсивності опромінення у 2 рази. Якщо біодоза з 50 см = 1 хв, то з 70 см = 2 хв. Збільшен­ня відстані з 50 до 100 см призводить до зниження опромінення в 4 рази.

Методика опромінень

Розрізняють загальне опромінення, коли впливу піддається весь шкірний покрив і місцеве опромінення, коли впливають на частину шкірного покриву. При місцевих опроміненнях ділянок шкіри не більше 600 см² допускаються дозування від 1-2 до 5-6-кратної біодози на процедуру. Повторні опромінення в цьому випадку дозволяються лише після зникання гострих запальних явищ, викликаних попереднім впливом. При загальних опроміненнях хворого кладуть на кушетку, очі захищають оку­лярами із захисними скельцями, горілку встановлюють перпен­дикулярно до лінії, що з'єднує верхні третини стегон.

 

Застосовують дози, які не викликають почервоніння шкіри (еритеми). Якщо еритема все ж з'являється, то опромінення не­обхідно припинити на 3-5 днів. При загальних опроміненнях із метою підвищення інтенсивності опромінення і збільшення сумарної дози на процедуру треба збільшувати тривалість опромінення або зменшувати відстань від горілки до опро­мінюваної ділянки.

Можна змінювати як відстань, так і тривалість опромінення. На початку загальних опромінень встановлюють відстань від лампи до шкіри хворого в 100 см, а в подальшому, щоб уникнути надто великої тривалості опромінень, знижують відстань до 70 см.