9. Позаурочні форми організації навчальної роботи.

Крім уроку – провідної організаційної форми навчання – використовують також позаурочні форми: семінари, практикуми, факультативи, екскурсії, предметні гуртки, домашню навчальну роботу, консультації.

Семінарське заняття. Семінари проводяться в старших класах, оскільки вони передбачають обговорення проблем, що стосуються раніше прочитаної лекції чи розділу курсу. Готуючись до семінару, учні можуть працювати над повідомленнями з окремих питань, проводити спостереження над повідомленнями з окремих питань, проводити спостереження, відвідувати музеї, читати додаткову літературу, знайомитися з документами.

Під час заняття окремі учні виступають з доповідями та повідомленнями, а інші доповнюють їх виступи, ставлять запитання, беруть участь у дискусії.

Семінарське заняття можна організувати й таким чином: всі учні готують усі питання і виступають з повідомленнями за бажанням або за викликом. Учитель також заохочує їх до пошуку додаткових матеріалів з теми.

Практикум. Практичні заняття також проводяться в старших класах. Вони передбачають самостійне виконання учнями практичних і лабораторних робіт, застосування знань, умінь і навичок.

Головна мета практикуму – практичне застосування сформованих раніше вмінь і навичок, узагальнення й систематизація теоретичних знань, засвоєння елементарних методів дослідницької роботи.

Проводять його у такій послідовності: повідомлення теми, мети і завдання; актуалізація опорних знань, навичок і вмінь учнів; мотивування їх навчальної діяльності; ознайомлення учнів з інструкцією; добір необхідного обладнання та матеріалів; виконання роботи під керівництвом учителя; складання учнями звіту, обговорення отриманих результатів.

Факультативні заняття. Учнів залучають до факультативів на добровільних засадах, відповідно до їхніх бажань, нахилів, інтересів. За освітніми завданнями існують такі види факультативів:

- з поглибленого вивчення навчальних предметів;

- з вивчення додаткових дисциплін;

- з вивчення додаткової дисципліни із здобуттям спеціальності;

- міжпредметні.

Відповідно до типу факультативу формують групи, добирають форми і методи роботи.

Факультативні заняття проводять за спеціальними (Міністерства освіти і науки України) або авторськими програмами (підготовленими досвідченими вчителями).

На відміну від інших організаційних форм навчання, факультативи мають такі особливості: спільність пізнавальних інтересів учнів, їх позитивне ставлення до вивчення матеріалу, допитливість (оскільки групи формуються за інтересами). Ефективність системи навчання значно зростає, якщо знання та вміння, набуті на факультативних заняттях, учні активно використовують на уроках.

Рівень знань учнів оцінюють у процесі факультативних занять, а залік проводять в кінці курсу.

Екскурсія (походить від латинського слова і означає прогулянку, поїздку). Мета екскурсії – збагатити чуттєве й логічне пізнання дітей, їхній соціальний досвід, сприяти розвитку мовлення, мислення, уяви. Відмінність екскурсій від уроку як форми організації навчання полягає в тому, що вона не може бути жорстко обмежена в часі, і головний її зміст – сприймання учнями предметів і явищ у природній обстановці.

У програмі з природознавства, ознайомлення з навколишнім, читання вказується мінімум обов’язкових екскурсій. Учитель молодших школярів має право вносити зміни в їх тематику, об’єднувати години для екскурсій, які надаються для різних предметів. У початкових класах корисно проводити екскурсії з математики і трудового навчання з елементами практичної роботи на місцевості. Результати однієї екскурсії можна використовувати на різних уроках: читання, малювання, природознавства тощо.

Залежно від місця в навчальному процесі екскурсії поділяють на програмні та позапрограмні; за змістом – тематичні й комбіновані; за часом проведення щодо матеріалу, який вивчається, – вступні, поточні, підсумкові; щодо навчального предмета – ботанічні, зоологічні, хімічні та ін.

Методика проведення екскурсій має свої особливості.

Перший етап – підготовка вчителя і учнів до екскурсій (складання плану, проведення інструктажу). Учителеві важливо якнайбільше дізнатися про об’єкт, куди планується екскурсія, побувати там, уважно оглянути місцевість, визначити, на що слід звернути особливу увагу дітей. Маршрут має бути цілком безпечним для здоров’я дітей.

Учитель складає план екскурсії, в якому слід зазначити освітні, розвивальні і виховні цілі, визначити послідовність дій в спостереженнях. Бажано сформулювати два-три проблемно-пізнавальних запитання, на які учні зможуть відповісти в результаті самостійних спостережень.

Треба завчасно попередити учнів, як одягнутися, що взяти із собою, як поводитися на екскурсії. Щоб зацікавити дітей майбутніми спостереженнями, бажано перед цим провести коротку бесіду-розповідь або продемонструвати відповідні ілюстрації, або дати дітям завдання повторити необхідний матеріал, або почитати додаткову інформації про об’єкт екскурсії.

Другий етап – проведення екскурсії за наперед складеним планом. Під час екскурсії вчитель або екскурсовод, використовуючи різні методи (розповідь, пояснення, бесіду, спостереження), розкриває зміст теми екскурсії. Слід привчати дітей не бути байдужими до незрозумілого; підтримувати їх інтерес у процесі спостережень цікавими запитаннями, поясненнями, порівняннями.

Третій етап – післяекскурсійна робота. Тут важливо закріпити результати екскурсій і дати дітям можливість застосувати нові знання, враження у різноманітній діяльності: узагальнюючій бесіді на уроці, складанні усних розповідей, написанні творів, оформленні тематичних альбомів або колекцій, гербаріїв, малюванні, складанні задач тощо.

Предметні гуртки. Їх завдання – поглиблення набутих на уроках знань, розвиток інтересів і здібностей дітей. Предметні гуртки створюють з різних навчальних предметів (математичні, літературні та ін.). Щоб зацікавити учнів їх діяльністю, гурткам нерідко дають інтригуючі назви. Слід залучати до роботи гуртків якомога більше дітей; забезпечувати активність і самостійність учнів під час занять; реалізовувати виховні завдання. Члени предметних гуртків беруть участь у масових виховних заходах, тематичних ранках, конкурсах, олімпіадах.

Домашня навчальна робота учнів. Її мета – розширення знань учнів, привчання їх до регулярної самостійної навчальної роботи, формування вмінь самоконтролю, виховання самостійності, активності, почуття обов’язку та відповідальності. Вона тісно пов’язана з уроком.

Які завдання задавати додому? Як правило, молодшим школярам задають додому тренувальні завдання типу: прочитати, вивчити, списати, розв’язати. Такі завдання, безумовно, потрібні й корисні, без них не вдасться сформувати міцні вміння й навички. Проте щоденне виконання однотипних репродуктивних завдань негативно позначається на розвитку пізнавальної самостійності учнів, їхньої допитливості, пізнавальних інтересів. Тому для домашньої роботи молодшим школярам доцільно пропонувати і завдання продуктивного характеру, які вимагають застосування знань у новій ситуації, порівнювання, узагальнення, оцінювання, доведення тощо. Дуже добре час від часу давати дітям творчі завдання: скласти речення, оповідання; описати свої враження; придумати задачу тощо. Також слід частіше вдаватися до дифереціації домашніх завдань. Основні способи диференціації домашніх завдань такі:

- час від часу деяким учням зовсім не давати домашніх завдань;

- окремим дітям як заохочення пропонувати самим визначити своє домашнє завдання;

- широко використовувати вибір домашнього завдання з двох-трьох варіантів;

- для одних дітей зменшувати обсяг, для інших – ускладнювати роботу творчими додатковими завданнями.

Який має бути обсяг домашнього завдання? Визначаючи обсяг домашньої навчальної роботи з кожного предмета, вчителі повинні враховувати вікові особливості дітей: в 1-2 класах домашнє завдання не задається (в 2 класі тільки у першому півріччі); в 3-4 класах обсяг роботи не повинен перебільшувати 1,5 год. Напередодні вихідних і святкових днів домашніх завдань учням не задають.

Коли і як давати дітям домашні завдання? Не можна робити цього "під дзвінок" або гірше під час перерви. Практика показала, що найкраще давати домашнє завдання по завершенні процесу засвоєння знань, умінь і навичок на уроці. Його чітко записують на дошці в постійному місці. Діти знаходять текст задачі, вправи у підручнику, щоб ознайомитися з вимогами до завдання. Вчитель, як правило, звертається до класу із запитанням: "Кому що незрозуміло?"

Важлива умова ефективності самостійної роботи учнів – систематична перевірка вчителем виконання домашніх завдань, об’єктивна оцінка їх результатів.

Успішне виконання домашніх завдань багато в чому залежить від взаємозв’язку між учителем і батьками. Відсутність контакту, єдиних вимог школи й родини найболючіше позначається на першокласниках. Отже, треба спеціально спинитися на батьківських зборах на таких питаннях: як допомагати першокласникові у навчанні? Як перевіряти домашнє завдання? Дуже важливо переконати батьків, що нічого не варто робити за дитину. Розв’язувати задачі, приклади, збирати портфель до школи, малювати, виготовляти аплікації – все це учень має робити сам.

Основні правила виконання домашніх завдань, з якими слід познайомити і учнів, і батьків.

1. Домашні завдання необхідно виконувати в день їх одержання.

2. Виконання письмових завдань потрібно починати з повторення теоретичного матеріалу, тобто з роботи із підручником.

3. Приступаючи до виконання практичних завдань, варто переглянути вправи, які виконувалися в класі.

4. Важливо, щоб для виконання домашніх завдань в учня були постійне місце і певний час дня.

Консультації. Потреба в консультуванні учнів виникає з різних причин. Консультуючи, вчитель не дає готових відповідей, а спрямовує пізнавальну діяльність учнів так, щоб вони самостійно зрозуміли питання, розв’язали складне завдання, збагнули суть виучуваного матеріалу.

Під час консультації з конкретної теми доцільно ставити учням запитання також з уже засвоєного навчального матеріалу. Це дає змогу вчителеві виявити прогалини в знаннях учнів, порадити, як їх усунути.