3. Поняття про принципи навчання, їх система.

Основні вимоги до діяльності учителя, що витікають із закономірностей, є принципами (від лат. principium – першооснова).

Дидактичні принципи (принципи дидактики) – це вихідні положення, які визначають зміст, організаційні форми і методи навчального процесу відповідно до загальних цілей і закономірностей.

Принцип навчання, відображаючи якийсь один істотний аспект процесу навчання, стає підґрунтям для формулювання правил навчання.

Правило – це опис педагогічної діяльності, що базується на конкретному принципі. Правило розкриває окремі сторони застосування того чи іншого принципу навчання. Це конкретна вказівка вчителю на те, як потрібно діяти в типовій ситуації навчання (рис. 3)

.

Закономірності, закони

Принципи

...

Рис. 3. Закономірності, принципи та правила навчання

Процес розвитку педагогічної науки позначений різним обґрунтуванням системи дидактичних принципів і трактування окремих з них. Першу спробу створення цілісної системи принципів навчання здійснив Я.А.Коменський. Він розробив принципи природовідповідності, послідовності, поступовості, систематичності та наочності. Далі значний вклад у розробку дидактичних принципів внесли такі зарубіжні вчені як Дж. Локк, І.Г. Песталоцці А. Дістервег, та ін.

Цінними теоретичними положеннями, що збагатили систему принципів навчання та їх трактування, багата педагогічна спадщина видатного вітчизняного педагога К.Д.Ушинського. Він обстоював думки, що в навчанні слід враховувати: зміст і дозування навчального матеріалу, посильність його для учнів, послідовність вивчення, розвиток свідомості, діяльності й активності учнів, міцність засвоєння знань, виховуюче навчання та ін. К.Д.Ушинський дидактичні принципи розглядав у тісному зв’язку з формами й методами навчання.

Заслуга класиків педагогіки в тому, що вони об’єднали розрізнені положення в систему, намагались обґрунтувати їх і поширити.

У сучасній дидактиці немає чітко визначеного, загальноприйнятого переліку принципів навчання. Найчастіше виділяють:

- принцип науковості навчання;

- принцип систематичності і послідовності навчання;

- принцип доступності навчання;

- принцип свідомості і активності навчання;

- принцип наочності навчання;

- принцип міцності знань, умінь і навичок;

- принцип індивідуального підходу до учнів;

- принцип зв’язку навчання з життям, теорії з практикою;

- виховний характер навчання.

4. Характеристика принципів навчання.

Принцип науковості навчання. Цей принцип стосується головним чином змісту навчання, тобто знань і умінь, які викладаються учням. Він вимагає, щоб:

- всі факти, положення і закони, які повідомляються учням, були достовірними і науково обґрунтованими;

- учнів знайомити з історією і досягненнями сучасної науки, новими науковими теоріями і концепціями. Школярів слід знайомити не лише з результатами наукових пошуків і тривалих досліджень у вигляді сформульованих ученими висновків (законів, теорій, принципів тощо), але й розкривати процес наукового пошуку;

- використовувати проблемні і дослідницькі методи навчання, які за своїм характером наближаються до методів наукового пошуку.

Слід пам’ятати, що необхідно правильно організовувати перехід мислення від зовнішніх ознак до внутрішніх. Якщо навчання допоможе лише уявити зовнішні ознаки, то такі знання не будуть науковими.

З кожним роком знання у школі поглиблюються. Вчителю необхідно вводити нові знання, не допускаючи спрощення і примітивізму.

Принцип систематичності і послідовності навчання.

К.Д.Ушинський зазначав: "Тільки система...дає нам владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, безладними знаннями, схожа на комору, в якій безладдя, що сам господар нічого не знайде".

Принцип вимагає, щоб знання, уміння і навички формувались системно, в певному порядку, щоб кожний елемент навчального матеріалу логічно пов’язувався з іншим, а нові знання спиралися на засвоєні раніше і створювали фундамент для засвоєння наступних знань.

Необхідно на самому початку ознайомити учнів із загальною структурою навчального предмета, його основними принципами і поняттями, що дозволить їм зрозуміти смислові зв’язки між ними. Це сприяє формуванню в учнів цілісної системи знань, глибшому осмисленню навчального матеріалу, полегшує його запам’ятовування та практичне застосування.

Слід зазначити, що цей принцип дотримано при створенні навчальних програм, підручників, навчальних посібників. Однак вчителю доводиться ще багато докладати зусиль у реалізацію цього принципу при створені розкладу уроків та підбору змісту, методів та форм організації процесу навчання.

Принцип систематичності та послідовності навчання конкретизується в таких правилах:

1. При вивченні нового матеріалу спиратися на вже засвоєні учнями знання і розпочинати з актуалізації (пригадування, відтворення) і систематизації вже наявних знань учнів.

2. Розподіляти навчальний матеріал на логічно завершені фрагменти, встановлюючи порядок і методику їх опрацювання.

3. У кожній темі визначати змістові центри, виділяти головні поняття, ідеї, простежувати зв’язки між ними, структурувати матеріал уроку.

4. Використовувати внутріпредметні і міжпредметні зв’язки.

5. Здійснювати повторення, узагальнення і систематизацію навчального матеріалу з теми, окремого розділу програми і цілого курсу.

Принцип доступності навчання.

Навчання успішне, ефективне за умови, що його зміст, методи і форми відповідають віковим особливостям учнів, їх розумовим можливостям та рівню підготовки. Суть доступності полягає в тому, щоб діти сприймали і розуміли пояснювальний матеріал. Однак доступність навчання не означає його легкості. З цим принципом в дидактиці пов’язується поступове, згідно з пізнавальними можливостями учнів, ускладнення змісту освіти й обсягу навчального матеріалу, яким необхідно оволодіти всім учням з кожного навчального предмета, ступеня теоретичної складності та глибини цього матеріалу. В 70-ті роки Л.В.Занков підкреслював, що навчання, залишаючись доступним, повинно вимагати серйозних зусиль. Лише це призводить до розвитку особистості.

Реалізація цього принципу передбачає врахування вікових, індивідуальних особливостей учнів та дотримання таких правил:

1. Від простого до складного, від відомого до невідомого, від близького до далекого (Я.А.Коменський).

2. Навчаючи, виходьте з рівня підготовки і розвитку учнів, учіть, спираючись на їх можливості. Враховуйте життєвий досвід учнів, їх інтереси, особливості розвитку.

3. Доступність, переконливість, емоційність залежать від легкості викладу і мови вчителя, тому чітко й однозначно формулюйте поняття, навчайте образно.

4. Не зловживайте довгими монологами; тонко відчувайте, що необхідно пояснити, а що учні зрозуміють самі.

5. Поступово ускладнюйте навчальний матеріал. Надмірна складність приводить до нерозуміння, невдач, формування негативного ставлення до навчання, низької самооцінки. Водночас занадто легкі завдання викликають в учнів нудьгу і знижують пізнавальний інтерес.

6. Головну увагу приділяйте управлінню пізнавальною діяльністю учнів: поганий учитель повідомляє істину, залишаючи її недоступною для розуміння, хороший – вчить її знаходити, роблячи доступним процес знаходження.

Принцип свідомості і активності учнів у навчанні.

В основі цього принципу лежить цільова установка школи – необхідність підготовки свідомих і активних громадян держави; установлені наукою закономірні положення: справжню суть людської освіти складають глибоко і самостійно осмислені знання, набуті шляхом інтенсивного напруження власної розумової діяльності. Ще А.Дістервег писав: "Розвиток і освіту жодній людині не можна дати або повідомити. Кожен, хто бажає до них долучитися, повинен досягти цього власною діяльністю, власними силами, власним напруженням. Ззовні він може одержати лише спонукання".

Свідомому засвоєнню знань (за М.М.Фіцулою) сприяють: роз’яснення мети і завдань навчального предмета, значення його для вирішення життєвих проблем, для перспектив самого учня; використання у процесі навчання мислительних операцій )аналізу, смнтезу, узагальнення, індукції, дедукції); позитивні емоції; позитивні мотиви навчання; належний контроль і самоконтроль.

Свідомість у навчанні забезпечується високим рівнем активності учнів. Активізації пізнавальної діяльності (за М.М.Фіцулою) сприяють: позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу; позитивні емоції, викликані навчальною діяльністю; тісний зв’язок навчання з життям; взаєморозуміння між учителем і учнями; систематичне повторення засвоєних знань; проблемне навчання; використання сучасних ТЗН; диференціювання матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів.

Деякі правилу реалізації принципу свідомості і активності учнів:

1. Вчіть так, щоб учень не був "додатком" до навчального предмета, а навпаки, суб’єктом його активного засвоєння.

2. Постійно вивчайте і використовуйте індивідуальні інтереси своїх учнів, розвивайте й спрямовуйте їх таким чином, щоб вони погоджувалися з особистими і суспільними проблемами.

3. Вчить учнів учитися, допомагайте їм оволодівати найпродуктивнішими методами навчально-пізнавальної діяльності.

Принцип наочності навчання.

Краще раз побачити, ніж сто разів почути (народна педагогіка).

Цей принцип був виділений одним із перших у дидактиці. Ще Я.А.Коменський у ХVІІ ст. звертав увагу на те, що ефективність навчання залежить від доцільного залучення органів чуття учнів до сприймання навчального матеріалу.

Відомо, що дітям під час навчання потрібно слово вчителя співвіднести з уявленням реального життя, тому що поняттєве мислення неможливе без наочного. "Ми не можемо, – писав І.Кант, – думати про лінію, не провівши її подумки, не можемо думати про коло, не описуючи його, не можемо уявити собі трьох вимірів, не провівши з однієї точки трьох перпендикулярних одна до однієї ліній". Однак не завжди дітям, особливо учням початкових класів вдається представити правильно предмети і явища за допомогою уяви. Тому Я.А.Коменський у праці "Велика дидактика" наголошував на важливості використання у процесі навчання різноманітної наочності. Він сформулював "золоте правило" дидактики: "...все, що тільки можна, подавати для сприймання відчуттями, а саме: видиме – для сприймання зором, чутне – слухом, запахи – нюхом, смакове – смаком, доступне дотику – через дотик. Якщо якісь предмети одразу можна сприймати кількома відчуттями, нехай вони одразу охоплюються кількома відчуттями...".

У процесі навчання слід надавати учням можливість спостерігати, вимірювати, проводити досліди, працювати практично. Якщо немає змоги ознайомити школярів з реальними предметами і процесами, використовують моделі, малюнки, схеми тощо.

Залежно від характеру відображення дійсності наочність поділяють на такі види:

- натуральна – рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали, хімічні речовини та ін.;

- зображувальна – навчальні картини, репродукції художніх полотен, макети, муляжі та ін.;

- схематична – географічні, історичні карти, схеми, діаграми, графіки, малюнки тощо;

- аудіовізуальна (звуконаглядна);

- словесно-образна (художні образи).

Використання наочності залежить від творчого потенціалу вчителя. Відомий донецький учитель математики В.Шаталов активно використовує рисунки – так звані опорні сигнали, в яких в образно-символічній формі відображено головну суть факту чи явища. Головна їхня цінність – сконцентрованість інформаційного змісту, виклад його в такому вигляді, який легко сприймається.

Функції наочного матеріалу: використання наочності у процесі навчання сприяє розумовому розвиткові учнів, допомагає виявити зв’язок між науковими знаннями і життєвою практикою, між теорією і практикою, полегшує процес засвоєння і сприяє розвитку інтересу до знань, допомагає сприймати об’єкт у розмаїтті його сторін і зв’язків, стимулює розвиток мотиваційної сфери учнів. При цьому важливо дотримуватися таких дидактичних вимог:

1. Не перевантажувати процес навчання наочністю – це знижує самостійність і активність учнів в осмисленні навчального матеріалу.

2. Потрібна чітка мета використання наочних засобів у структурі уроку (коли використати, з якою метою, який висновок буде зроблено).

3. Вивішування заздалегідь усіх наочних засобів дезорганізовує сприймання учнів, розсіює їхню увагу. Учні повинні у потрібний момент зосередитися лише на необхідному об’єкті, решта мають бути закриті.

4. Наочний об’єкт не повинен містити нічого зайвого, щоб не викликати в учнів побічних асоціацій (не слід, наприклад, для створення уявлення про змішаний ліс, використовувати картину, на передньому плані якої зображено дітей, що збирають гриби).

5. Наочність повинна відповідати віку дітей.

6. Наочність повинна відповідати гігієнічним та естетичним вимогам.

7. Уміло поєднувати наочність з поясненням. Учитель має усвідомлювати, що, коментуючи наочність, він дає додаткову інформацію про спостережуваний об’єкт, його зв’язки, які безпосередньо не сприймаються.

Принцип міцності знань, умінь і навичок.

Даний принцип вимагає, щоб знання, уміння, навички, світоглядні та інші ідеї були осмислені, добре засвоєні й тривалий час трималися в пам’яті. А.Дістервег писав: "Вчитель, піклуйся про те, щоб учні не забували чого вивчили". Принцип рішуче відкидає схоластичне зазубрювання і механічне заучування матеріалу.

Реалізація цього принципу передбачає:

- повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами;

- запам’ятовування нового навчального матеріалу в поєднанні з пройденим;

- активізацію учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення);

- нове групування матеріалу з метою його систематизації;

- виділення при повторенні головних ідей;

- використання в процесі повторення різноманітних методик, вправ, форм, підходів;

- постійне звернення до раніше засвоєних знань для їх трактування з нової точки зору.

Психологічна основа міцності – пам’ять (збереження в мозку того, що відбувалося в минулому досвіді). На основі психологічних закономірностей пам’яті В.М.Галузяк, М.І.Сметанський, В.І.Шахов виділяють загальні прийоми, що сприяють міцному запам’ятовуванню навчального матеріалу:

- дозування матеріалу за обсягом;

- різноманітність способів викладу матеріалу;

- повторення;

- використання асоціативних зв’язків;

- мовне оформлення;

- емоційне оформлення.

Деякі правила принципу:

1. Ніщо не слід змушувати вивчати напам’ять, крім того, що добре сприйнято розумом (Я.А.Коменський).

2. Не слід повторювати вивчене за схемою безпосереднього вивчення: дайте можливість учням розглянути матеріал з різних сторін і точок зору.

3. Застосовуйте сучасні засоби та методи контролю для виявлення зрушень у розвиткові учнів.

4. Привчайте учнів контролювати процес і результати власної праці.

Принцип індивідуального підходу до учнів.

Цей принцип дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі йти до оволодіння навчальним матеріалом своїм шляхом. Реалізуючи цей принцип, ураховують рівень розумового розвитку дітей, їх знань і вмінь, пізнавальної та практичної самостійності, інтересів, вольового розвитку, працездатності. Щоб враховувати індивідуальні особливості учнів, учитель повинен уважно вивчати кожного з них, знати їх індивідуальні інтереси та схильності, домашні умови, особливості темпераменту, пам’яті, мислення, уяви та уваги.

Так, у роботі з учнями зі слабкою нервовою системою (які не можуть протягом тривалого часу підтримувати концентровану увагу, витримувати дію сильного подразника, протистояти перешкодам, стороннім подразникам) варто дотримувати таких правил:

1. Не ставити несподіваних запитань і не вимагати швидкої відповіді на них: потрібно дати учню досить часу на підготовку.

2. Бажано, щоб відповідь була не в усній, а в письмовій формі.

3. Не змушувати відповідати з нового, щойно засвоєного на уроці матеріалу, слід відкласти опитування на наступний урок, давши можливість учневі позайматися вдома.

4. За допомогою заохочень потрібно формувати в учня впевненість у своїх силах і знаннях.

5. Слід обережно оцінювати невдачі учня, оскільки він і сам гостро переживає їх.

Важливо допомогти учням зрозуміти, у чому полягають їхні переваги і недоліки. Це дозволить спрямувати зусилля на закріплення позитивних якостей і подолання чи компенсацію небажаних.

У процесі навчання важливо враховувати пізнавальні стилі учнів – способи пізнання та учіння, яким вони віддають перевагу. Як свідчать дослідження, існує два типи учнів: ті, які потребують керівництва і чітких вказівок, і ті, хто надає перевагу незалежності та самостійному пошуку. Перші схильні до виваженої поведінки, вони бояться зробити помилку, другі – більш імпульсивні, вчаться на своїх помилках. Приклади типових представників обох груп подані на с.135 (В.М.Галузяк "Педагогіка"). Враховуючи пізнавальні стилі учнів, слід вибирати зміст, ефективні методи і форми організації навчання.

Значної уваги потребує виявлення причин відхилень у навчально-пізнавальної діяльності й поведінки окремих школярів та їх усунення. Обов’язок учителя – організовувати індивідуальну допомогу відстаючим у навчанні.

Принцип зв’язку навчання з життям, теорії з практикою.

Важливо забезпечити органічний зв’язок навчання з життєвою практикою, аби уникнути, з одного боку, його відриву від реальної дійсності, з іншого – применшення ролі наукової теорії. Навчання лише тоді буде успішним, коли учні усвідомлюватимуть життєву важливість засвоюваних знань і умінь. Я.А.Коменський вважав, що учень легше засвоює навчальний матеріал, якщо йому показати, яку користь має те, що вивчається, в повсякденному житті.

Реалізацію цього принципу забезпечують такі правила:

- використання на уроках життєвого досвіду учнів;

- застосування набутих знань у практичній діяльності шляхом розв’язання задач і виконання вправ;

- використання в процесі навчання краєзнавчого матеріалу, проведення екскурсій на природу і виробництво;

- розкриття практичної значимості знань.

Виховний характер навчання.

Однією з важливих функцій процесу навчання є виховна, що передбачає вибір такого навчального матеріалу, методів та форм організації навчання, які б мали виховний вплив на особистість. Так, готуючись до уроку, вчитель підбирає задачі, вправи, оповідання, вірші, усну народну творчість, життєві ситуації, обговорення яких буде сприяти вихованню учнів.

У процесі навчання необхідно формувати у дітей загальнолюдські та національні цінності, знайомити з правилами поведінки, розвивати суспільно-значимі якості такі, як доброта, чесність, відповідальність, дисциплінованість, акуратність тощо. Цей принцип вимагає від вчителя майстерності впливу на почуття дітей, формування у них позитивного ставлення до зазначених цінностей та норм поведінки.