3. Рецепція римського права.

Занепад рабовласницького ладу означав і занепад кла­сичного римського права, що було правом рабовласни­цької формації. Римське приватне право ще продовжува­ло існувати і навіть розвиватися у Візантії. Що ж стосує­ться варварських країн Західної і Центральної Європи, то після VI ст., коли король вестготів Аларіх II уклав для підвладного римо-галльського населення Lex Romana Wisigitorum (з певними запозиченнями з римського пра­ва), воно переживає період тривалого забуття.

З розвитком ремесла і торгівлі, включаючи міжнародну (стимулятором послужили хрестові походи), відроджується інтерес до римського права - спершу науковий, а згодом і практичний. Видатну роль у відродженні і популяризації класичного римського права відіграв Болоньський уні­верситет. Починаючи з XI ст. у цьому навчальному за­кладі практикуються т. зв. глоси - публічні зачитування і тлумачення джерел, в першу чергу Корпуса Юстиніана. У другій половині XII ст. на зміну глосаторам прийшли т.зв. коментатори, які більшу увагу приділяли тлумаченню глоса, ніж безпосередньо джерелам (своєрідне «мистецтво заради мистецтва» з елементами схоластики).

Услід за Болонським університетом практикувати вивчення римського класичного права стали й інші євро­пейські університети - паризька Сорбонна, Празький та ін. Під впливом науковців застосовувати римське право по­чинають і практики - в Німеччині цей процес розпочався уже в XII ст. і досягнув свого найвищого розвитку в XV-XVI ст. На відміну від суперечливих одна одній фео­дальних систем права римське право як право суспільст­ва товарного виробництва краще відповідало потребам ранньокапіталістичного розвитку та абсолютистської дер­жави.

Рецепції римського права значною мірою сприяв його абстрактний характер. В Італії римське право отримало статус lex generalis, його почали автоматично застосо­вувати у тих випадках, коли правові норми місцевого права не задовольняли нових вимог ранньокапіталістич­ного товарного виробництва і обороту. Велике значення рецептоване римське право мало в Іспанії, Франції і осо­бливо в Німеччині (в цій країні воно було оновлене спі­льними зусиллями глосаторів, коментаторів та учених-юристів і під назвою «сучасного римського права» діяло аж до прийняття Німецького цивільного укладення 1 січ­ня 1900р.).

Однак найбільшою активністю відзначався процес рецепції римського приватного права в Німеччині. Німці називали спою державу Священною Римською імперією, а себе — прямими наступниками Римської імперії. Тому Звід цивіль­них законів Юстініана германці вважали своїм власним ко­дексом, а закони імператорів Священної Римської імперії — невід'ємним додатком до Зводу Юстініана. Ще за часів Болоньської школи германці сприяли вивченню римського пра­ва у своїх університетах, його застосуванню в судовій прак­тиці. Суддями загальноімперського суду Німеччини, наприк­лад, могли обиратися лише особи, що знали римське при­ватне право. Ця вимога була потім введена і для інших судів. При розгляді спірних справ загальноімперський суд мав су­дити на підставі римського приватного права. Рецепції рим­ського приватного права в Німеччині сприяла і така практи­ка—у випадку сумніву суди пересилали справу з усіма ма­теріалами тому чи іншому юридичному факультету висно­вок якого був остаточний.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. римське приватне право в Німеччині було рецепійовано прямо і безпосередньо. Звід цивільних законів Юстініана став законом, на який посилалися сторони в доведенні власних прав, якими моти­вували свої постанови суди. При цьому римське приватне право рецепіювалося не окремими інститутами чи норма­ми, а повністю. Спочатку як субсидіарне воно поступово завоювало провідну роль. Будучи рецепійованим уже після істотної переробки глосаторами і коментаторами, а також німецькими вченими-юристами, воно поступово оновлюєте-ся7 одержує назву сучасного римського права і діє в Німеччині аж до прийняття Німецького цивільного уложення (BGB), що набрало чинності 1 січня 1900 р.

Отже, високий ступінь опрацювання основних інститутів, їх абстрактний характер та багато інших позитивних якос­тей дозволили римському приватному праву «підкорити» Європу втретє.

Найширше рецепіювалося саме римське приватне право, а римське публічне право такого поширення не набуло Цивільний кодекс Наполеона, Німецьке цивільне уложен­ня, нове цивільне законодавство інших європейських дер­жав розроблялися та приймалися на основі ідей, поглядів, конструкцій і положень римського приватного права. Всі інститути нового цивільного законодавства були пронизані духом римського приватного права, його принципи, багато понять покладені в основу цього законодавства і цим самим визнавалися інтернаціональними.

Підраховано, наприклад, що уже в Швабському зерцалі (збірнику права 1275 р.) міститься близько 150 прямих запозичень з римського права. В XVI-XVII ст. суди цієї країни безпосередньо застосовують кодифікацію Юсти­ніана, знання римського права стає обов'язковою умовою для претендентів на суддівську посаду будь-якого рівня.

Такий успіх, здавалось би, навіки забутої правової сис­теми пояснювався в Німеччині і в Європі в цілому двома основними причинами. По-перше, нові форми виробницт­ва, нові відносини виробників, нові об'єми та форми то­варного обороту вимагали, як уже зазначалося, нового законодавчого регулювання. Рецепція римського права дозволяла здійснювати реформу феодальних правових систем шляхом запозичень, які негайно проходили пере­вірку практикою. По-друге, інтереси абсолютистських монархічних режимів вимагали якнайшвидшого подолан­ня партикуляризму феодального права (тобто одночасної дії різних правових норм для різних груп населення: окре­мо - дворян, окремо - міщан і т. д. та місцевого законодав­ства в різних областях національної держави). І тут авто­ритет світової імперії, якою впродовж понад тисячоліття був Рим, дозволяв абсолютним монархам з найменшими затратами нав'язувати населенню своїх національних держав єдині правові системи, базовані на давньому рим­ському цивільному праві. Римське ж публічне право з пев­них причин, які тут не становлять інтересу, широкого по­ширення не отримало.