Біоструми серця.

В стані спокою під час діастоли внутрішня сторона мембрани м'язових волокон заряджена “-“, а зовнішня – “+”. Це і є біострум спокою. Коли серцевий м'яз отримує імпульс мембрани м'язових волокон перезаряджаються за рахунок K-Na насосу і виникає біострум дії. Цей біострум поширюється по всьому організму у вигляді силових ліній і може бути зафіксований. Тому електрокардіографія – метод дослідження роботи серця, а електрокардіограма – графічний запис біострумів серця. Біоструми прийнято знімати методом 3-х відведень: 1). Від 2-х передніх кінцівок; 2). З правої і лівої задніх кінцівок; 3). Від 2-х лівих кінцівок. Існує індивідуальне поширення біострумів.

Електрокардіограма – це крива, яка складається з зубців і пауз. За час 1-го серцевого циклу реєструється 3 зубці і 3 паузи:

• зубець Р – відповідає початку скорочення передсердь;

• зубець QRS – відповідає початку скорочення шлуночків;

• пауза α – відповідає проходженню імпульсу від передсердь до шлуночків;

• пауза β – це повне скорочення шлуночків;

• зубець Т – початок розслаблення шлуночків;

• пауза γ – загальна діастола.

Методи дослідження серцевої системи:

1. Дослідження серцевого поштовху. Серцевий поштовх це коливання грудної стінки внаслідок удару об неї серця. Може бути верхівковий або боковий. Досліджують поштовхи пальпацією ділянки грудної стінки в 5 міжребер’ї. По силі серцевих поштовхів можуть бути середні, слабкі, стукаючі.

2. Дослідження тонів серця – аускультація – це вислуховування тонів серця. Робота серця супроводжується шумами. Є 2 тони: 1) систолічний – довгий, глухий, низький, виникає від закриття стулкових клапанів і вібраційного шуму, коли шлуночків м'яз знаходиться в стані ізометричного скорочення; 2) діастолічний – короткий, високий, дзвінкий. Природа тону – закриття півмісяцевих клапанів.

3. Перкусія – вистукування грудної клітки в межах розташування серця. Є 2 методи: дігітальний (пальпація) та інструментальний (використовується плесиметр – це металева пластинка, яку розташовують в міжреберних проміжках, по ньому наносять удари перкусійним молотком. По цьому визначають межі розташування серця і різні патології та зони абсолютної і відносної тупості. Там, де серце прикрите долями легень – звук буде притуплений, а де серце прилягає до грудної стінки – зона абсолютної тупості.

Лекція №10. Регуляція серцевої діяльності і тиск крові. Нервова регуляція діяльності серця. Роботи Павлова про регуляцію серцевої діяльності.

Серце володіє подвійною іннервацією ( симпатична і парасимпатична).

В 1845 р. брати Вебер подразнюючи блукаючі нерви, встановили, що вони гальмують роботу серця. Брати Ціон, подразнюючи симпатичні нерви, встановили, що вони стимулюють роботу серця. Павлов подразнював окремі гілочки блукаючих нервів і встановив, що існують такі, які не сповільнюють ритм, а тільки послаблюють силу скорочення. Він встановив, що в стовбурах симпатичних нервів були встановлені такі гілочки, подразнення яких збільшувало силу скорочень, а частоту залишало незмінною. Ці нервові гілочки (волокна) Павлов назвав трофічними. Ці нерви регулюють обмін речовин у серцевому м'язі і тому підсилюють або послаблюють його скорочення. Разом з тим, трофічні нерви змінюють збудливість і провідність збудження по серцевому м'язу. Так симпатичні нерви підвищували збудливість і покращували провідність, а блукаючі нерви діяли навпаки.

Тонус ядер блукаючих нервів завжди вищий ніж симпатичних, але під час фізичних навантажень навпаки збільшується тонус симпатичних нервів. Тонус цих нервів може змінюватись під впливом імпульсів, що надходять з різних органів і рефлексогенних зон. Наприклад, подразнення кишечника може призводить до уповільнення роботи серця. Тиск на очні яблука також призводить до сповільнення роботи серця. Рефлексогенні зони, що змінюють тонус ядер блукаючих і симпатичних нервів знаходиться в дузі аорти і каротидних синусах. У цих зонах є баро- і хеморецептори, чутливі до змін тиску, вмісту кисню СО₂, іонів Н⁺. При підвищенні тиску крові в дузі аорти збуджуються барорецептори і надсилають імпульси по нерву-депресору в довгастий мозок, де знаходяться ядра блукаючих нервів. Внаслідок цього тонус цих ядер підвищується і серцева діяльність послаблюється, тиск знижується до норми.

Рефлекторна саморегуляція може здійснюватись за рахунок периферичних рефлексів, рефлекторна дуга яких замикається на інтрамуральних гангліях. Рефлекторна дуга складних тендорецепторів розміщена на волокнах міокарду та коронарних судинах. Далі по аферентних волокнах йде до вставних нейронів серцевих гангліїв і по еферентним нейронам на гладенькі м'язи судин серця.

Периферичні рефлекси забезпечують координовану роботу шлуночків, залежно від функціонального стану передсердь.

Рефлекторну роботу серця здійснює гіпоталамус в залежності від інтенсивності обміну речовин, температурного режиму, осмотичного тиску крові і емоцій. Вищий центр регуляції знаходиться в корі головного мозку. Отже, центри що регулюють серцеву діяльність знаходяться на різних рівнях ЦНС.

1 – інтрамуральні ганглії;

2 – спинний мозок – довгастий мозок – гіпоталамус – кора великих півкуль.