Народжуваність

Визначення поняття “народжуваність” досить складне.

Як відомо, пологи закінчуються народженням не тільки живої дитини, але можуть мати місце викидні, аборти, народження мертвого плода. Таким чином, потрібно розрізняти такі поняття як живонародження та мертвонародження.

 До 1996 року в Україні, як і загалом у колишньому СРСР, критеріями живонародження вважалися: термін вагітності 28 тижнів і більше, довжина плоду 35 см і більше, вага 1000 г і більше, а також наявність самостійного дихання.

В 1996 році відбувся перехід у визначенні живонародженості та мертвонародженості за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ).

На всій території України введені такі визначення цих критеріїв:

·        Живонародження є повне вигнання чи витягнення продукту зачаття з організму матері незалежно від терміну вагітності, який після такого відокремлення дихає чи виявляє інші ознаки життя, такі як: серцебиття, пульсація пуповини чи відповідні рухи довільної мускулатури незалежно від того, перерізана пуповина чи ні, чи відшарувалась плацента. Кожен продукт такого народження вважається живонародженим.

·        Смерть плода (мертвонароджений плід) – є смерть продукту зачаття до його повного вигнання чи вилучення з організму матері незалежно від тривалості вагітності: на це вказує той факт, що після такого відокремлення плід не дихає чи не виявляє інших будь-яких ознак життя, таких як: серцебиття, пульсація пуповини чи відповідні рухи довільної мускулатури.

В дореволюційній Росії проводилась церковна реєстрація народжень і випадків смерті. Як відомо, в СРСР було введено цивільну реєстрацію таких актів громадянського стану як народження, смерть, шлюб, розлучення.

Згідно зі ст. 158 Кодексу України про шлюб і сім’ю (надалі Кодекс), народження дитини підлягає реєстрації в державних органах реєстрації актів громадянського стану.

В ст. 159 Кодексу визначено, що акти громадянського стану реєструються в районних центрах, районах міст Києва та Севастополя відповідними відділами реєстраціїЗАГСу місцевих державних адміністрацій, в містах і в районах міст обласного підпорядкування відділами ЗАГСу виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів, а в сільській місцевості й селищах – виконавчими комітетами сільських і селищних Рад народних депутатів.

Згідно зі ст. 163 Кодексу, реєстрація народження проводиться за місцем народження дитини чи за місцем проживання її батьків, або одного з них, за письмовою чи усною заявою батьків або одного з них, а в разі хвороби, смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження – за заявою родичів або інших осіб чи адміністрації лікувального закладу, в якому перебувала мати під час народження дитини.

Заява про реєстрацію народження дитини повинна бути подана до органу ЗАГСу не пізніше трьох місяців з дня народження дитини, а при народженні мертвої дитини – не пізніше трьох діб (ст. 164 Кодексу).

Реєстрація проводиться при пред’явленні довідки лікувального закладу про народження дитини – “Медичне свідоцтво про народження” (форма № 103/0–95), яке видається під час виписки матері зі стаціонару всіма закладами охорони здоров’я, де приймали пологи. У випадках пологів удома медичне свідоцтво про народження видає той заклад охорони здоров’я, медичний працівник якого (лікар, фельдшер, акушерка) приймав пологи.

У виняткових випадках – при народженні дитини вдома чи в іншому місті без подання медичної допомоги – реєстрація народження дитини проводиться органами реєстрації актів громадянського стану. Факт і час народження в таких випадках повинні бути підтверджені підписами двох свідків, а також заповненням “Медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу” (форма №103-1/0-96). Довідка видається медичним закладом, на обліку в якому знаходиться новонароджений.

При багатоплідних пологах медичне свідоцтво про народження заповнюється на кожну дитину окремо.

Якщо дитина народилась під час перебування матері на морському, річковому або повітряному судні або в поїзді, капітан (командир) судна, начальник поїзда за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер є на судні, в поїзді) може скласти акт про народження дитини.

Реєстрація народженої знайденої дитини, батьки якої не відомі, проводиться за заявою органів опіки та піклування; адміністрації дитячого закладу, куди влаштована дитина; за заявою органів внутрішніх справ або особи, в якої знаходиться дитина, не пізніше трьох діб з часу виявлення останньої.

Всі лікувально-профілактичні заклади МОЗ України, незалежно від наявності чи відсутності пологових ліжок, ведуть журнал обліку новонароджених (ф. № 152/0).

Реєстрація новонародженого в журналі проводиться під час видачі матері медичного свідоцтва про народження для реєстрації в органах ЗАГСу тільки у випадках проживання матері (батьків) у даній області (місті, районі).

В журналі, як і в медичному свідоцтві про народження, обов’язково робиться відмітка, якщо дитина народилася від одного з батьків, який постраждав від наслідків аварії на ЧАЕС на основі посвідчення потерпілого.

Лікувальні заклади щомісяця (до п’ятого числа наступного місяця) надсилають до відділу реєстрації актів громадянського стану за місцем знаходження пологового стаціонару списки дітей, які народилися в цьому стаціонарі, із зазначенням постійного місця проживання та місця роботи матері.

В органах ЗАГСу щомісяця необхідно доповнювати облік тих новонароджених, які народилися в лікувально-профілактичних закладах інших районів (міст). Відповідна інформація на ці випадки береться з медичної первинної документації дитячої консультації чи поліклініки.

Журнали обліку новонароджених на початку нового за звітним роком передаються в обласні інформаційно-аналітичні центри медичної статистики для  автоматизованої обробки та формування бази даних про народжених на обласному рівні. Потім ці бази даних на магнітних носіях передаються до інформаційно-аналітичного центру медичної статистики МОЗ України для формування відповідної бази даних на рівні країни.

Про кожну проведену реєстрацію народження дитини орган реєстрації актів громадянського стану зобов’язаний повідомити органи внутрішніх справ за місцем проживання батьків.

Органи запису актів громадянського стану передають інформацію про число народжених живими за поточний рік у територіальні статистичні установи, де і відбувається розрахунок відповідних показників народжуваності.

Народжуваність, як і інші демографічні явища, визначається за допомогою статистичних показників.

Перш за все розраховується загальний показник народжуваності. Як і більшість показників природного приросту, він визначається числом народжених у розрахунку на 1000 населення:

Загальний показник народжуваності	=	Число народжених живими за рік • 1000
(частота народжуваності)		Середньорічна чисельність населення

 Але більш точно процес відтворення населення можна охарактеризувати якщо розраховувати народжуваність не серед усього населення, а лише серед жінок фертильного віку (15-49 років). Цей показник називається спеціальним показником народжуваності (фертильності, плодючості) і розраховується таким чином:

Спеціальний показник народжуваності	=	Число народжених живими за рік • 1000
		Число жінок у віці 15-49 років

 Крім вищезазначених застосовуються ще такі спеціальні показники:

·        сумарний показник відтворення населення – число дітей, народжених жінкою протягом фертильного періоду її життя (15-49 років);

·        брутто-коефіцієнт відтворення – число дівчаток, народжених жінкою у віці 15-49 років;

·        нетто-коефіцієнт, або очищений показник відтворення, – кількість дівчаток, народжених у середньому однією жінкою за весь репродуктивний період її життя, що досягли віку, в якому була жінка при їх народженні.

Якщо нетто-коеффіцієнт дорівнює 1, брутто-коефіцієнт – 1,22 , сумарний коефіцієнт – 2,2 , то процес відтворення населення оцінюють як стаціонарний, показники, що перевищують вказані рівні, визначають розширене відтворення, а показники нижче вказаного рівня – звужене відтворення.

Рівень загальної народжуваності в Україні за повоєнний час невпинно знижувався: за період з 1950 по 1999 рр. – майже в 4 рази (табл. 1, мал. 7).

Сучасний показник народжуваності найнижчий за весь період повоєнної історії нашої держави.

Протягом останніх років, з 1990 по 1999 рік, він скоротився з 12,7 %о до 7,8 %о, тобто на 39,0 %.

У найбільшій мірі це зменшення зафіксовано серед міського населення – серед якого з 1990 по 1997 рр. показник скоротився з 12,7 %о до 8,0 %о, тобто на 37 %, длясільського воно дорівнює лише 20 % (мал. 9).

В Україні спостерігається значна територіальна диференціація показників народжуваності. Відносно висока (понад 12 народжень на 1000 населення) частота порівняно з загальним рівнем по Україні спостерігається в Західному регіоні: Рівненській, Закарпатській і Волинській областях. У той же час у східних областях (Донецькій, Луганській, Харківській), у Криму та в м. Києві показники народжуваності найнижчі (до 7,5 %о) (мал. 10).

У деяких зарубіжних країнах загальний показник народжуваності становив (1996 р.): Китай – 21%о, США – 17%о, країни Африки – 44%о.

У країнах Європейського Союзу загальний показник народжуваності зменшився з 12,3 %о в 1993 р. до 10,9 %о в 1997 р., у країнах Центральної та Східної Європи – з 11,2 %о до 10,8 %о.

Серед країн Європейського регіону найвищі рівні реєструються в Албанії (22-23 %о), найнижчі - в Італії (8-9 %о).

Україна є однією з десяти країн Європи з найнижчими показниками рівня загальної народжуваності. Крім України, це Італія, Франція, Іспанія, Німеччина, Греція, Словенія, Румунія, Латвія та Естонія.

Показники сумарної народжуваності в деяких країнах – число дітей, народжених жінкою у фертильному віці – представлені на мал. 11.

Як свідчать наведені дані, в таких країнах як Афганістан, Нігерія, Пакистан, Сирія, показник сумарної народжуваності коливається в межах 4,8-6,9, що в кілька разів перевищує відповідні числа в США, Японії, Китаї, Росії.

Якщо в Україні показник сумарної народжуваності в 1990 р. становив 1,8, то в 1998 р. – тільки 1,1 (у містах – 1,0, у селах – 1,6).

Навіть у селах, де народжуваність традиційно вища, ніж у містах, починаючи з 1993 р. її сумарний показник знаходиться нижче межі простого відтворення.

Різниця між його значеннями в містах і селах за останні роки збільшилась, оскільки в містах, де народжуваність нижча, її зменшення відбувалось більш інтенсивно.

За останні роки серед основних тенденцій народжуваності в Україні слід відзначати зменшення не тільки загального, але й спеціального показника (число народжених живими на 1000 жінок фертильного віку). В 1993 році він дорівнював 44,6 %о, а в 1997 р. – 34,6 %о, тобто зменшився на 22,4 %.

У сільській місцевості спеціальний показник народжуваності протягом останніх років був найвищим у Рівненській області, а найнижчим – у Донецькій та Луганській областях.

Зростання загального та спеціального рівнів народжуваності відмічається лише у жінок до 17 років, що корелює з співвідношенням серед них абортів і пологів у різному віці (для порівняння: у жінок до 19 років воно становить відповідно 1:2; у жінок 20-24 років – 3:2; 25-29 – 4:2; 30-34 – 5:2).

Слід зазначити, що результати численних наукових досліджень з питань репродуктивного здоров’я, показали несприятливий вплив на жінку та дитину ранніх (до 17 років) пологів.

Зниження народжуваності позначається на родинному складі населення України. Протягом 90-х років із загального числа родин, що мають дітей до 18 років, 52 % становили ті, що мали лише одну дитину. В містах ця частка становила 55%, у селах – 44 %. Родини з двома дітьми становили 39,5 %, а з трьома та більше – лише 8,4 %.

Частка жінок, що не мають дітей, становить 19,3 %.

Серед чинників, що впливають на народжуваність, більша частина сприяє її зменшенню. До них належать:

·       зменшення числа шлюбів і збільшення числа розлучень;

·       активне залучення жінок до суспільного життя (відчутна роль у зменшенні народжуваності в перші роки існування СРСР і менш відчутна в сучасних умовах зростаючого безробіття);

·       диспропорція в статевому складі населення не залежна від причин, що її обумовлюють – особливості розвитку виробничих відносин, міграційні процеси, наслідки воєн;

·       зайнятість певної частини жінок у виробництвах з небезпечними та шкідливими умовами праці;

·       незадовільний стан репродуктивного здоров’я жінок;

·       економічна ситуація в суспільстві.

В Україні більше 27 млн. жінок, з них майже 12 млн. дітородного віку. Вони становлять 52 % усіх працюючих, 90 % їх працює чи вчиться.

Зважаючи на суттєву роль жінок у суспільній сфері, охорона здоров’я та покращання їх побуту має стати проблемою державного значення.

Слід особливо відзначити негативний вплив несприятливої економічної ситуації в державі протягом останніх років – це вирішальний чинник, що обумовлює невисокі рівні і, головне, несприятливу тенденцію показників народжуваності.

Зокрема, в 1997 році при проведенні соціологічних обстежень серед опитуваних жінок 43 % відзначили незадовільний матеріальний рівень як головну причину відсутності бажаної кількості дітей.

Як вже зазначалося, на народжуваність негативно впливають зменшення числа шлюбів і збільшення кількості розлучень. Протягом 90-х років число шлюбів у розрахунку на 1000 населення зменшилось на 35 % (з 9,5 у 1991 році до 6,2 в 1998 р.), а кількість розлучень залишилась на рівні 1990 р. – 3,7.

Відповідно до офіційних даних розпадається близько 40 % зареєстрованих шлюбів, причому в перший рік подружнього життя розлучається приблизно третина молодих сімей. Значна більшість розлучених жінок (90 %) перебуває в дітородному віці.

Близько 1,5 млн. дітей (13,5 %) у віці до 18 років виховується в неповних сім’ях, переважно матір’ю.

За останні роки зростає частка дітей, народжених поза шлюбом, що свідчить про все більше поширення альтернативних форм подружнього життя. В Україні частка позашлюбних народжень у 1990 р. становила 11 %, а в 1997 р. – 14,0 %, що значно менше, ніж у країнах Західної Європи, де народжені поза шлюбом становлять 40-50 %.

Ще один чинник спаду народжуваності – незадовільний стан репродуктивного здоров¢я жінок.

Кількість неплідних подружніх пар в Україні досягає одного мільйона.

Останні роки кожна третя вагітна має екстрагенітальну патологію. Гострою є проблема невиношуваності вагітності.

Однією з основних причин негативних тенденцій у стані репродуктивного здоров’я є аборти.

Для жінок України протягом декількох десятиріч аборт залишається основним методом регулювання народжуваності.

До 1997 р. на 12 млн. жінок фертильного віку щорічно проводилось близько1 млн. абортів, на 100 пологів припадало майже 150 абортів.

Починаючи з 1997 р. щорічне число штучних абортів скоротилося вдвічі, проте Україна продовжує утримувати одне з перших місць у світі за поширеністю абортів.

Серед чинників, що сприяють зростанню народжуваності, слід назвати національні традиції та релігію. Справа в тому, що вони дуже часто поєднуються, а жодна релігія світу не підтримує штучний аборт та навіть засоби запобігання вагітності. Особливо непримиренні щодо аборту та контрацепції країни з традиційно католицькою та ісламською релігійною орієнтацією.

Вплив цього чинника має місце і в Україні: саме він обумовив більш високі показники народжуваності в областях Західного регіону, приєднаних до держави лише в 1940 році.

Економічно розвинуті країни світу, які мають низькі показники народжуваності (США, країни Західної Європи), заохочують підвищення її рівня, в першу чергу за рахунок матеріальних стимулів і надання певних пільг щодо медичного забезпечення матері та дитини.

В той же час країни, де ці показники високі і мають постійну тенденцію до зростання, проводять політику їх обмеження та стримування (Китай, Єгипет, Індія). Досягається це, насамперед, активною пропагандою контрацептивних засобів, а також матеріальним заохоченням малодітних сімей.