3.2. Основні закономірності формування та функціонування інтенсивної ознаки

Серед великого класу прикметників польської мови вагоме місце посідають лексичні одиниці, які виражають інтенсивні характеристики фізичних, психічних та соціальних станів суб’єктів, а також різних ознак об’єктів навколишньої дійсності. Якщо пряма номінація кваліфікує їх категорійними семами ознака, якість, то інтенсивній номінації властива особлива вибірковість, спрямована на зосередженні незвичайних, понаднормових, особливих ознак, якостей та властивостей. Інтенсивність вияву ознаки – це значною мірою «її кількісна характеристика щодо міри та ступеня невідповідності її певним нормам, стандартам, що фіксується в семантичній структурі лексичної одиниці» [19, 347]. Прикметники, що виражають інтенсивність, разом із дієсловами належать до основних засобів вияву емоцій та передають смисловизначальний фактор семантики вияву інтенсифікації ознаки.

З метою визначення і простеження загальних закономірностей формування та функціонування інтенсивності ознаки у сучасній польській мові варто передусім окреслити основні етапи від зародження до вербальної реалізації того чи іншого інтенсива. Якщо, на думку Ю.Апресяна, у повному портреті такого поняття, як почуття, повинно пройти шість фаз: від причин емоції (початок емоції із фізичною перцепцією і розумовим осмисленням) до контрольованої/неконтрольованої фізичної чи вербальної реакції експерієнсера на почуття [4, 6 – 8], то у вияві інтенсивності певного стану мовця (тобто надмірному вияві емоцій) деякі із цих фаз (наприклад, раціональна оцінка чинника, що спричинила ці емоції; власне почуття, тобто «стан душі», із приємним / прикрим забарвленням; прагнення продовження/припинення тривання імпульсу, що спричинив ці емоції; фізіологічна, неконтрольована реакція тіла на імпульс, що об’єднується із лексикою вираження зовнішніх виявів почуттів) деякі із перелічених фаз можуть не братися до уваги. Частими є випадки, коли вияв інтенсивності супроводжують тільки перша та остання (шоста) фази, без проходження т.зв. проміжних фаз. Наприклад, Fatalna pogoda! є безпосередньою реакцією на причину вияву надзвичайної емоційності, що свідчить про однозначне незадоволення експерієнта погодними умовами. Натомість зовсім протилежний за емоційним наповненням вислів Fantastyczna pogoda! передає цілковите захоплення погодою, не позбавляючи його водночас надмірного емоційного забарвлення висловленого. Отже, можна стверджувати про градаційний потенціал в ад’єктивах інтенсивного вияву ознаки. Так, наприклад, на позначення спектру міри та величини можна навести певну градаційну шкалу інтенсивності цієї ознаки: duży/wielki → straszny → ogromny → olbrzymi → gigantyczny → kolosalny.

У більшості випадків текстуальних прикладів явища градації переважають на рівні дієслів, оскільки вони, зазвичай, є основним носієм семантики інтенсивності, все ж непоодинокими є приклади, в яких емоційне навантаження перебирають на себе прикметники. Наведемо один із таких: «Nastaje cisza długa, póki nie wypłynie z niej staccato ekstatycznej, gwałtownej, namiętnej, nerwowej, upajającej, miłosnej pieśni. I ta zacichnie w rosach dalekich...» (Stefan Żeromski, Zapomnienie).

Можна припустити, що емоції привносять надбудову оцінювання, а в такому розумінні емоційність (або теж емфатичність / експресивність) висловлювання належить до способу мовлення про емоції і цим самим досягає рівня емоційної емоційності, тобто інтенсивності вислову [230, 35]. І виступає вона в реченнях, у яких емоційно або, інакше кажучи, експресивно, емфатично, йдеться про емоції. Наприклад:

I właściwie wszystkie jej skargi na męża, na służbę, jej troski o dzieci były tylko kapryszeniem i dąsaniem się nie zaspokojonej płodności, dalszym ciągiem tej opryskliwej, gniewnej i płaczliwej kokieterii, którą nadaremnie doświadczała męża (Bruno Schulz, Cynamonowe sklepy);

або

Czas Maryśki – czas więziony w jej duszy, wystąpił z niej straszliwie rzeczywisty i szedł samopas przez izbę, hałaśliwy, huczący, piekielny, rosnący w jaskrawym milczeniu poranka z głośnego młyna-zegara, jak zła mąka, sypka mąka, głupia mąka wariatów (Bruno Schulz, Cynamonowe sklepy).

Мова творів польських письменників, особливо початку ХХ століття, тобто періоду, коли все більше загострювалась політична ситуація у світі, є яскравим прикладом того, наскільки усвідомлення невідворотної катастрофи оволодіває їхньою творчістю, що обов’язково знаходить своє відображення у надзвичайно експресивних утвореннях на лексичному, синтаксичному, а також нерідко – і на фразеологічному рівнях. Ще одним із таких авторів беззаперечно можна назвати Станіслава Ігнатія Віткевича, який у своїх творах чи не найбільш ефектно експериментує з інтенсивними засобами на різних рівнях і чи не найбільше – на рівні лексико-семантичному. Зацитуємо хоча б перший-ліпший фрагмент програмного твору автора: “Kona ona ludzkość pod gniotem cielska gnijącego, złośliwego nowotwora kapitału, na którym, nikiej putryfakcyjne owe bąble, faszystowskie rządy powstają i pękają, puszczając smrodliwe gazy zagniłej w sobie, w sosie własnym, bezosobowej ciżby ludzkiej” (S.I. Witkiewicz, Szewcy). Передусім варто зазначити, що С.І.Віткевич широко застосовує у своїй творчості елементи гротеску, який служить йому чудовим засобом для демаскування тогочасної деформації світу. Звідси і нагромадження інтенсивної лексики, і насичення авторськими неологізмами, які теж часто несуть емоційне навантаження з елементом жартівливості. Як доказ, наведемо ряд надзвичайно емоційних (інтенсивних) вжитих автором неологізмів: ty wandrygo, ty chałapudro, ty skierdaszony wądrołaju, ty chaliporzygu odwantroniony; wy chlipacy, wy purwykołcie, wy kurdypielki zafądziane...; sflądrysyny dudławe (S.I. Witkiewicz, Szewcy). Польська мовознавець Данута Буттлер (Danuta Buttler), досліджуючи характер мовного жарту у польській мові, відзначає, що в «утворенні такого типу жартів завжди беруть участь слова з інтенсивним забарвленням, які привносять до тексту «ауру» того мовного стилю, де вони зазвичай виступають» [174, 85].

Як слушно зауважує Івона Новаковська-Кемпна, сама структура інтенсивності проходить від випадків, пов’язаних із почуттями ослабленої інтенсивності, після чого вона наростає, доходить аж до граничного пункту людської витривалості і переростає у шаленство, інші психічні хвороби; коли людина втрачає панування над собою, її організм перестає нормально функціонувати, і людина вже не знає, що говорить і що робить [230, 43]. Ось наводимо фрагмент вірша Бруно Ясенського:

O ekstatyczny tłumie żarty przez syfilis!

Zaropiałe, cuchnące, owrzodzone bydło!

Kiedy w czarnym pochodzie nade mną się schylisz?

Wszystko mnie już zmęczyło i wszystko obrzydło!

Ręce wasze potworne, pokręcone palce,

Gigantyczne, czerwone, obrośnięte macki,

Którym wszystko podatne jest, jak chleb z zakalcem,

Więcej mówią mi jedne, niż cały Słowacki!

(Bruno Jasieński, Stworzę wam nową sztukę)

Зацитований вище фрагмент вірша яскраво ілюструє, власне, згадану інтенсивність пережитого, відображаючи афективний стан поета, який ще у 20-х роках минулого століття зажив собі слави скандаліста, порнографа і кривдника польської культури. Важко знайти більш ефективний спосіб досягнення цієї скандальної слави, ніж використання інтенсивної лексики (у цьому випадку прикметників), яка відображає надзвичайний емоційний стан і піднесення автора. Так, для окреслення натовпу (tłumu) поет вживає прикметник ekstatyczny, що у звичайному вживанні мало б позитивне забарвлення, оскільки ознака в індивідуальному випадку (хтось перебуває в екстатичному настрої, тобто відчуває надзвичайне піднесення) отримує семантичну конотацію значення підсиленого емоційного захоплення. Натомість, застосувавши цей ад’єктив з іменником на позначення великої кількості людей (tłum), його значення змінює семантичну конотацію завдяки згаданому іменнику, який асоціюється з чимось неконтрольованим, хаотичним та таким, що не має постійних рис. І в наступному рядку Бруно Ясенський утверджує цю думку, називаючи натовп бидлом (bydło) і наділяючи його ознаками, які можуть викликати лише негативні конотації, пов’язані із зовнішнім виглядом людини (zaropiałe, cuchnące, owrzodzone). У наступній строфі він підсилює своє почуття огиди, деталізуючи при цьому, що „ ręce wasze potworne, pokręcone palce, / Gigantyczne, czerwone, obrośnięte macki”. У такий спосіб інтенсифікації (а деякою мірою і гіпертрофованості) опису «частин тіла» натовпу поет намагається прирівняти його до тварини, і в той самий час на свою манеру возвеличує і вирізняє кожного, хто цими руками спричинився до творення історії.

Подібно до того, як застосовані автором мовні засоби є зрозумілими для нас, оскільки базуються на системності мови, так теж його інтенційні думки, слова провокують певний настрій та емоції з відповідними закладеними в них ступенями переживання та емоціонування. Щоправда, автори різних стильових епох або епох історичних використовували для досягнення цього ефекту досить протилежні засоби. Якщо для яскравих представників літератури Молодої Польщі та Міжвоєнного двадцятиліття (Бруно Шульца, Станіслава Ігнатія Віткевича та ін.) було характерним вживання насиченої емоційної лексики, пристрасної мови творів з метою передачі настроїв та способу життя тих часів, то після Другої світової війни, коли настала криза гуманістичних цінностей, коли людське життя стало нічого не варте, література теж перейняла цей гіркий досвід і набрала дещо іншого звучання.

Німецький філософ Теодор Адорно стверджував, що «писати вірш після Освєнціма – це все одно, що чинити варварство». У цій думці він влучно передає силу травми і те, наскільки людський і світовий досвід впливає на наше сприйняття, пізнання всього, що було «перед і після Освєнціма». Та, на нашу думку, література після такої катастрофи тим паче потрібна, щоб дати майбутнім поколінням болючі свідчення пережитого.

Одним із зразків такої прози, яка, хоч і зосереджена на документальному висвітленні окремих історій, вражає своєю силою та інколи межує із крайнім заціпенінням, є книга оповідань Зофії Налковської «Медальйони». Цього ефекту авторка досягає, зокрема, завдяки мові твору. Весь спектр почуттів, які тільки притаманні людині у мирний час, тут нівелюється: суспільні, практичні, пізнавальні, естетичні почуття – всі вони затуплюються, а на їх місці виникають біль і страждання, що наскрізь заполоняють життя людей. Однак тут можна спостерігати практично цілковиту відмову у вживанні лексики на позначення інтенсивності ознаки. Здавалося б, у такому випадку не варто розглядати ці оповідання через обмеженість традиційного опису. Та все ж брак прикметників-інтенсивів звертає нашу увагу на приховану інтенсивність у лексемах без яскраво виражених конотативних значень. Так, у фрагменті оповідання „Wiza” маємо завуальовану інтенсивність, яка, однак, впливає на читача з надзвичайною силою: “Tego dnia właśnie Greczynki śpiewały hymn narodowy. Nie po grecku. One śpiewały po hebrajsku żydowski hymn... Śpiewały w tym słońcu bardzo pięknie, głośno i mocno, jakby były zdrowe” (Z. Nałkowska, Medaliony). На перший погляд, важко не відчути, з якою внутрішньою силою написані ці слова, проте для традиційного структуралістичного аналізу тут відсутні засоби інтенсифікації ознаки, що добре справлялися у випадку слів зі значеннями, загальноприйнятими у мові, але «підводили під час інтерпретації конотацій слабких (прихованих – У.Р.) або створених у конкретному тексті» [255, 36]. Людина, яка мало обізнана з історією нацистських концтаборів, створених під час Другої світової війни, не зрозуміє всієї трагедії цієї ситуації. Не зважаючи на те, що ці жінки були грекинями за національністю, їхнє походження вказувало на приналежність до єврейського народу, що означало смерть у будь-якому випадку. Перемагаючи біль і слабкість, вони усе переносять з гідністю, виявляють величезну силу волі і духу. Цей стан З. Налковська передає словами, що вони «śpiewały w tym słońcu bardzo pięknie, głośno i mocno, jakby były zdrowe». Остання фраза ніби вбирає всю напругу і трагізм побаченого, бо далі авторка продовжує: „To nie była fizyczna siła, proszą pani, bo przecież one były najsłabsze. To była siła tęsknoty i pragnienia” (Z. Nałkowska, Medaliony).

Як зазначає Ришард Токарський, когнітивний підхід дозволяє нам побачити і відкрити важливі, але часто приховані для нас явища, які не тільки служать для сприйняття конкретного інтерпретованого тексту, але й для способу розуміння світу через мову [134]. Прикметники зі значенням інтенсивності, високого ступеня, міри виявлення ознаки мають чітке призначення – кваліфікувати та оцінювати ознаки, що виділяються у назвах істот, предметів і явищ. Вони функціонують як оцінно-інтенсивні характеристики, які є результатом суб’єктивного сприймання властивостей та ознак навколишньої дійсності.