28.3. Валеонастановлення
Однією з провідних категорій психології здоров’я є внутрішня картина здоров’я (ВКЗ), що представляє собою сукупність елементів (характеристик) здоров’я та інтимно пов’язаних з ним змістовно-психологічних, суб’єктивно-оцінних моментів існування.
Виділяють три основні грані ВКЗ:
Когнітивна. Раціональна сторона ВКЗ – сукупність суб’єктивних або міфологічних умовиводів, суджень про причини, зміст, можливі прогнози, а також оптимальні засоби збереження, зміцнення та розвитку здоров’я.
Емоційна. Чуттєва сторона ВКЗ – переживання здорового самопочуття, пов’язане з комплексом відчуттів, які формують емоційний фон (спокій, радість, свобода, легкість, симпатія. тощо).
Поведінкова. Моторно-вольова сторона ВКЗ, яка представляє собою сукупність зусиль, прагнень, конкретних дій здорової людини, що обумовлено її системою вірувань та спрямованих на досягнення суб’єктивно значущих цілей.
Поняття ВКЗ, яке хронологічно виникло в науці після поняття «внутрішня картина хвороби» (ВКХ). Термін внутрішня картина хвороби був запропонований О.Р. Лурія, про внутрішню картину здоров’я вперше заговорив А.Б. Орлов в контексті дискусії про альтернативу патоцентричній медичній моделі.
ВКХ – це складне, структуроване утворення, яке включає чотири рівні психічного відображення хвороби. Перший рівень – сенсорний, включає сукупність відчуттів (болючих, тяжких), які переживає хворий та відображених в його скаргах, а також загальне тілесне самопочуття як цілісний чуттєво сформований образ, що наділений самим хворим (у скаргах) негативними, хворобливими якостями. Другий рівень – емоційний, зміст якого складають емоційні реакції на хворобу, її окремі прояви, наслідки хвороби, тощо (емоції негативного спектру – страхи, тривожність, депресія; можливі також прояви гніву, почуття вини). Третій рівень – інтелектуальний, має сукупність знань та уявлень хворого про власну хворобу і її наслідки, його оцінки, роздумів про хворобу, її природу, лікування. Четвертий рівень – мотиваційний, включає особистісний сенс хвороби та її наслідків у контексті цілісного життя людини як особистості, її минулого та майбутнього.
Основою формування внутрішньої картини хвороби може виконувати особливе філогенетичне утворення – відчуття комфортності, чуттєва тканина нормального функціонування, той неперервний образ тіла, у контексті якого набувають свого існування інтрацептивні відчуття. Подібне «першобачення» у формі емоційно зафарбованих «темних почуттів» є вихідною базою побудови розгорнутої структури ВКХ і складає зміст продромальних відчуттів. Специфіка ВКХ полягає в тому, що чуттєва тканина її означається не тільки в категоріях соматоперцепції, відчуття означають не тільки себе, а й хворобу. Вторинне означення чуттєва тканина отримує через утворення «концепції» хвороби: відчуття стають симптомами, які означають хворобу й визначені нею. Значення хвороби для того, хто захворів, формується через переломлення її суб’єктивної картини у структурі потреб та мотивів людини, набуваючи особистісного сенсу. За своєю функцією особистісний сенс робить досягнутим свідомості суб’єктивне значення хвороби. Таким чином, ВКХ представляється складним багаторівневим утворенням, яке включає в себе чуттєву тканину, первинне й вторинне означення, особистісний сенс. Всі ці рівні породження та функціонування суб’єктивної картини хвороби тісно взаємопов’язані між собою, і «жива» ВКХ є динамічна система, в якій відбуваються переходи від чуттєвої тканини до особистісного сенсу, так і навпаки, від особистісного сенсу через означення до чуттєвої тканини.
У психічній реальності людини з певною періодичністю виникають та співіснують декілька внутрішніх картин, які відображають стан здоров’я особистості: внутрішня картина здоров’я до хвороби, внутрішня картина здоров’я та хвороби під час хвороби та внутрішня картина здоров’я після хвороби. Їх зміст залежить від наявності та характеру валеонастановлення (валео – здоров’я, настановлення – готовність діяти у певному напрямку).
Валеонастановлення – компонент спрямованості особистості, який відповідає за підтримку здоров’я та подолання хвороби і характеризується готовністю до певного способу сприйняття, відношення та реагування в ситуаціях, які стосуються здоров’я людини. Валеоунастановлення є інтегральним утворенням, яке об’єднує когнітивні (уявлення про здоров’я і хворобу), емоційні (відношення до проблем здоров’я та хвороби) та поведінкові (моделі поведінки, спрямовані на підтримку здоров’я та подолання хвороби) компоненти психіки, що визначають індивідуальну феноменологію здоров’я. Як і в аттитюда (соціального настановлення) валеоунастановлення має три компоненти і є біполярною, а саме, включає настановлення по відношенню до здоров’я та хвороби. У своїх дослідженнях О.С.Васильєва та Ф.Р.Філатов виділили та охарактеризували чотири типи валеонастановлення.
Ресурсний – передбачає орієнтацію на самостійне дотримання засад здорового способу життя. Когнітивний компонент відрізняється повнотою та диференційованістю уявлень як про здоров’я так і про хворобу. Емоційний компонент обумовлений більше внутрішньо особистісними чинниками, ніж зовнішніми стимулами; не залежний від позиції Значущих інших. Йому відповідає позитивна налаштованість, на власну активність, як фізичну так і духовну, творчу, інтелектуальну. Поведінковий компонент характеризується активністю як у подоланні хвороби та підтримки власного здоров’я так і у сприянні створенню загальної здорової атмосфери у сім’ї, в колективі, в суспільстві загалом.
Маніпулятивний тип валеоустановки відрізняється тим, що власне самопочуття є засобом впливу на інших. Когнітивний компонент відрізняється тим, що уявлення про хворобу більш диференційовані. Емоційний компонент характеризується тим, що позитивне налаштування залежить від регламентацій значущих інших, а відношення до власного здоров’я та відрізняється пасивністю. В поведінці часто відмічаються захисні реакції, агресивні тенденції та демонстративні стратегії.
Підтримуючий тип валеоустановки базується на прагненні отримати допомогу одного з членів сім’ї. Когнітивний компонент характеризується недостатньою сформованістю уявлень про здоровий спосіб життя, їх фрагментарністю. Емоційний компонент характеризується тим, що настрій залежить більшою мірою від емоційного стану значущих інших, а не від позитивного підкріплення чи відсутності негативних дій збоку інших. В поведінці необхідність турбуватися про іншого стає основною умовою активізації ресурсів.
Дефіцитарний тип валеонастановлення. Поряд з не сформованістю уявлень про здоровий спосіб життя відмічається залежність емоційного компонента від позитивної стимуляції збоку значущих інших, загальна пасивність по відношенню до здоров’я та хвороби, а також наявність страхів, підвищена тривожність, та якщо в емоційному відношенні до власного здоров’я проявляється індивідуальна своєрідність, то когнітивний і поведінковий компоненти є інтерперсональними феноменами, оскільки їх зміст визначається характером розповсюджених соціальних уявлень.
Серед перелічених типів саме ресурсний тип валеонастановлення відрізняє ту особистість, яку К. Роджерс назвав повноцінно функціонуючою людиною.