Тема 1. Теорії міжнародної торгівлі

Міжнародна торгівля була історично першою формою міжнародних еко­номічних відносин та й нині залишається основною формою світогосподарських зв’язків, яка відіграє значну роль в економічному розвитку сучасного світу. Темпи зростання міжнародної торгівлі у другій половині XX століття випереджають у 1,5 рази темпи зростання світового обсягу виробництва, що є свідченням перетворення її на найважливіший фактор економічного зростання.

Міжнародну торгівлю утворюють два зустрічних потоки товарів і послуг - експорт (продаж товарів закордону) та імпорт (придбання товарів за кордоном), які спрямовуються резидентами різних країн.

Теоретична думка з часів виникнення у ХVII столітті політичної економії намагалася дати відповіді на запитання: що є основою міжнародної торгівлі? які фактори спричиняють формування експортно-імпортних потоків між країнами? якою є природа тієї вигоди, яку отримують країни - учасниці міжнародної торгівлі? Перша спроба теоретичного осмислення природи міжнародної торгівлі була зроблена представниками меркантилізму (ХУІІ-ХУШ ст.).

Доктрина меркантилізму вперше пов'язала торговельні відносини між країнами з економічним зростанням, заклала підвалини тих основних понять та категорій, якими оперує сучасна теорія міжнародної торгівлі. Модель міжнародної торгівлі, створена меркантилістами, у певному відношенні була теоретично недостатньою. Це була статична модель, яка розглядала багатство націй як фіксовану величину у кожний даний момент часу Тому зростання економічного добробуту однієї країни досліджувалося виключно з точки зору перерозподілу багатства між країнами, матеріальними носіями багатства вважалися дорогоцінні метали - золото і срібло. Меркантилістська модель також передбачала економіку неповної зайнятості, в якій зростання надходжень золота та срібла до державної скарбниці призводило до розвитку виробництва й зростання зайнятості і виключало інфляцію. На основі цієї моделі меркантилізм формує рекомендації для державної політики - політики протекціонізму та активного економічного націоналізму.

Подальший розвиток теорії міжнародної торгівлі пов’язаний не тільки зі здобутками меркантилістів, але в першу чергу з критикою їхньої доктрини представниками класичної школи – А.Смітом, Д.Рікардо, Дж.С.Міллем, результатом якої стали теорії абсолютних та порівняльних переваг з обґрунтуванням вимог свободи торгівлі.

1.1. Теорія абсолютнИх переваг

На відміну від меркантилістів, А.Сміт вважав джерелом багатства нації не можливості державної скарбниці, а виробничі можливості країни, її здатність виробляти кінцеві товари та послуги. У „Дослідженні про природу та причини багатства народів” (1776) він доводить, що за умов вільної конкуренції її механізм “невидимої руки” узгоджує дії індивідів і спрямовує їх до досягнення суспільного добробуту. Ці висновки цілком можуть бути віднесені й до взаємовідносин між країнами: вільна торгівля сприяє зростанню багатства всіх країн, які беруть у ній участь.

Переваги вільної торгівлі А.Сміт доводить на основі теорії абсолютної переваги. Він вважав, що кожна країна, так само, як і кожний індивідуальний виробник, завжди виробляє один або декілька видів товарів з меншими витратами, ніж інші, тобто має в їх виробництві абсолютну перевагу. А.Сміт зазначав, що головне правило кожного розсудливого батька родини полягає у тому, щоб не намагатися виготовити те, що дешевше купити, ніж зробити самому. Те, що є розсудливим в управлінні домашнім господарством, лише у виключному випадку може бути нерозсудливим і у великому королівстві. “Якщо будь-яка чужоземна країна може забезпечити нас певним товаром за більш низькою ціною, ніж ми самі здатні виготовляти його, - пише А.Сміт, - краще купувати його у неї на деяку частину продукту нашої власної промислової праці, що прикладається у галузі, в якій ми маємо певні переваги”. Отже, не треба вагатися щодо купівлі за кордоном всього того, що іноземні виробники можуть виготовляти дешевше, ніж вітчизняні. Країни матимуть вигоду від зовнішньої торгівлі, незалежно від того, експортерами чи імпортерами вони є, якщо кожна з них буде виробляти й обмінювати товари щодо яких має абсолютні переваги.

З теорії абсолютних переваг випливало, що країна буде експортувати ті товари, витрати виробництва яких є меншими, ніж в інших країнах, й імпортувати товари, витрати виробництва яких за кордоном абсолютно нижчі, ніж вітчизняні. Наявність абсолютної переваги у виробництві товару забезпечує його конкурентоспроможність. Продаж конкурентоспроможних товарів за кордоном дозволяє країні збільшити національне виробництво й зайнятість, її доход зростає. З іншого боку, вільна торгівля дозволяє скоротити частину витрат цього доходу на споживання, оскільки імпорт забезпечує національних споживачів дешевшими товарами та послугами. Таким чином зовнішня торгівля сприяє зростанню багатства нації.

Абсолютна перевага – це здатність країни виробляти той чи інший товар ефективніше, тобто з меншими витратами у порівнянні з будь-якою іншою країною.

Абсолютні переваги можуть породжуватись природними факторами, але й можуть набуватися. Відповідно розрізняють природну перевагу та набуту перевагу.

Природна перевага – це здатність країни виробляти товар більш ефективно завдяки особливим кліматичним умовам або наявності природних ресурсів.

Країни з вологим тропічним кліматом мають абсолютну перевагу у виробництві цитрусових, бананів, кави, інших екзотичних культур, які неможливо вирощувати в умовах помірного клімату.

Економічні ресурси – природні, трудові та ін. Розподілені між країнами нерівномірно. Деякі країни мають значні природні запаси нафти, газу залізної руди, інших корисних копалин, що створює для них ситуацію абсолютної переваги.

Певний вплив на формування абсолютних чинять також чисельність населення країни та розмір її території. Достатня кількість трудових ресурсів надає країні абсолютні переваги щодо трудомістких видів виробництва. Країни з великим розміром території мають більше шансів щодо концентрації певних природничих умов та природних ресурсів порівняно з невеликими країнами, що також сприяє утворенню ситуації абсолютної переваги.

Крім того, ефективне виробництво товарів потребує різних комбінацій ресурсів. Можливості створення таких оптимальних комбінацій визначатимуть абсолютну перевагу. Наприклад, Австралія, яка не має достатньої кількості трудових та капітальних ресурсів, але володіє значними земельними угіддями, має абсолютні переваги у виробництві “землемісткої” продукції – зерна, вовни, м’яса. Бразилія має поєднання тропічного клімату, родючих ґрунтів, численної некваліфікованої робочої сили, що створює передумови виникнення абсолютної переваги у виробництві кави.

Природні переваги, як правило, відіграють значну роль у таких галузях, як сільське господарство та видобувна промисловість. Переваги у виробництві різноманітної продукції в галузях обробної промисловості переважно є набутими.

Набута перевага – це здатність країни виробляти товар більш ефективно завдяки розвитку технології, вдосконаленню організації виробництва та підвищення кваліфікації робітників.

Йдеться в першу чергу про те, що в сучасних умовах вплив природного фактора нівелюється під впливом науково-технічного прогресу в тій мірі, в якій застосування нової техніки, більш досконалих технологій дозволяє країні виповнити нестачу природних ресурсів – заміщувати природну сировину штучними матеріалами, працю – капіталом тощо. Це свідчить про те, що абсолютні переваги (і порівняльні також), які мають країни, не є сталими. Економічна ефективність, з якою країни здатні виробляти товари, може змінюватись і змінюється з перебігом часу.

В цілому з теорії абсолютних переваг випливало, що країни мають спеціалізуватись на виробництві і експорті тих товарів, у виготовленні яких вони мають абсолютну перевагу порівняно з іншими. І очевидно, кожній країні слід імпортувати такі товари, у виробництві яких такі переваги відсутні.

Наявність абсолютної переваги у виробництві товару забезпечує його конкурентоспроможність. Продаж конкурентоспроможних товарів за кордоном дозволяє країні збільшити обсяги національного виробництва, зайнятості і національного доходу. З іншого боку, вільна торгівля скорочує частину витрат цього доходу на споживання, оскільки імпорт забезпечує національних споживачів дешевшими товарами та послугами. Так зовнішня торгівля сприяє зростанню багатства нації.

Принципово важливий висновок теорії абсолютних переваг, що має значення для формування зовнішнього сектора економіки, полягав у твердженні, що від міжнародної торгівлі виграє кожна нація. Міжнародна торгівля – це гра з позитивною сумою для всіх її учасників на підставі унікальності якості, кількості й структури факторів виробництва, які формують абсолютні переваги країни у виготовленні окремих конкретних товарів.

Для пояснення свого висновку А.Сміт користувався наступним прикладом.

Витрати виробництва та абсолютна перевага

Країна	Тканина	Вино
Англія	1 год./ярд	4 год./ галон
Португалія	2 год./ярд	3 год./ галон

Виходячи з трудової теорії вартості, можна зробити висновок, що в Англії 1 галон вина буде обмінюватись на 4 ярди сукна, тоді як у Португалії – на 1,5 ярди сукна (або в Англії 1 ярд сукна буде обмінюватись на ¼ галони вина, у Португалії – на 2/3 галони вина). Ці дані свідчать, що Англія має абсолютну перевагу у виробництві тканини, тоді як Португалія – вина.

Розглянемо модель абсолютної переваги. Припустимо, що країни А і В виробляють два товари – зерно та вовну. Виробничі можливості країни А дозволяють їй виробляти 50 т зерна або 25 т вовни, країни В – 40 т зерна або 100 т вовни. Їх ілюструють відповідні криві внутрішніх виробничих можливостей (рис. 1.1).

Виробничі можливості країн (РРС) показують, що країна А має абсолютну перевагу у виробництві зерна, країна В – у виробництві вовни, оскільки виробляють більшу їх кількість, ніж інша країна.

В умовах закритої економіки кожна країна може споживати лише ті товари і лише ту їх кількість, яку вона виробляє. Припустимо, що країна А в умовах автаркії виробляє та споживає 20 т зерна і 15 т вовни (точка Е₀ на рис. 1.1. а), а країна В – 12 т зерна та 70 т вовни (точка Е₁ на рис. 1.1. б). Відносні ціни цих товарів на внутрішньому ринку визначаються відносними (альтернативними) витратами їх виробництва:

у країні А: 1 т зерна = 0,5 т вовни, або 1 т вовни = 2 т зерна,

у країні Б: 1 т зерна = 2,5 т вовни, або 1 т вовни = 0,4 т зерна.

Відносні ціни на одні й ті ж товари в різних країнах завжди є різними внаслідок відмінностей у забезпеченості факторами виробництва, технологіях, кваліфікації робочої сили та ін. Виробники зерна країни А можуть одержати на внутрішньому ринку за 1 т зерна 0,5 т вовни, тоді як виробники зерна країни В можуть одержати за 1 т зерна 2,5 т вовни – у 5 разів більше.

Тепер припустимо, що економіки країн А і В стають відкритими. Від­мінності у співвідношеннях витрат виробництва та відповідні відмінності відносних рівнів цін формують напрямки експортно-імпортних потоків:

• країна А, яка заради виробництва 1 т зерна повинна відмовитись лише від виробництва 0,5 т вовни (тоді як країна В – від 2,5 т вовни), експортуватиме зерно й імпортуватиме вовну;

• країна В, яка заради виробництва 1 т вовни повинна відмовитись лише від виробництва 0,4 т зерна (тоді як країна А – від 2 т зерна) експортуватиме вовну й імпортуватиме зерно.

За умов вільної торгівлі обидві країни матимуть можливість реалізувати свої абсолютні переваги.

В результаті міжнародного обміну відбувається формування єдиних світових цін. Їх рівень, безперечно, залежатиме від співвідношення по­питу та пропонування щодо певного товару. Але в усякому разі світові ціни складатимуться в межах співвідношень внутрішніх цін країн А і В.

Світова ціна зерна повинна встановитися в межах: 0,5 т вовни < 1 т зерна < 2,5 т вовни; світова ціна вовни повинна встановитися в межах: 0,4 т зерна < 1 т вовни < 2 т зерна.

У будь-якому випадку, якщо ціна товару на зовнішньому ринку є вищою від внутрішньої рівноважної ціни цього товару в країні-експортері, і нижчою, ніж внутрішня рівноважна ціна у країні-імпортері, торгівля між ними буде взаємовигідною.

Припустимо, що світова ціна встановлюється на рівні 1 т зерна = 1 т вовни. Кожна країна внаслідок зовнішньої торгівлі зможе розширити межі внутрішнього споживання, обсяги якого тепер визначатимуться ліні­ями торгівельних можливостей (пунктирні лінії на рис. 1.1 б).

При цьому приріст споживання може бути зумовлений двома причинами, які визначатимуть величину цього приросту:

• зміни у структурі внутрішнього споживання;

• спеціалізація виробництва.

У випадку, коли обсяги і структура виробництва в кожній з країн залишатимуться незмінними, а зміниться лише структура внутрішнього спо­живання, країни зможуть продавати частину продукції, у виробництві якої мають абсолютну перевагу. Графічно ці зміни у структурі споживання, пов’язані з міжнародним обміном, відображають лінії торгівельних можливостей (РТС), на рис. 1.1. б.

Виробники країни А отримають за кожну тону експортованого зерна 1 т вовни від країни В, тоді як у закритій економіці вони за тону зерна мали тільки 0,5 т вовни. Виробники країни В отримають за кожну тону експортованої вовни 0,5 т зерна, тоді як на внутрішньому ринку вони одержали б тільки 0,4 т зерна. Обидві країни вийдуть за межі колишніх параметрів споживання. Оскільки ми не знаємо уподобань спожи­вачів країн А та В, ми не можемо точно визначити, яка саме кількість обох видів продукції, буде обмінюватись, якими будуть нові обсяги спожи­вання вовни в країні А та зерна в країні Б. Але цілком зрозуміло, що вони будуть більшими, ніж в умовах автаркії, що й відображають лінії їх торговельних можливостей.

У випадку, коли країни відмовляться від виробництва продукції щодо якої не мають абсолютної переваги й почнуть спеціалізуватися виключно на виробництві товарів з абсолютною перевагою, вигоди від зовнішньої торгівлі зростають, оскільки збільшуються рівні споживання обох видів товарів в обох країнах.

Припустимо, що країна А відмовляється від виробництва вовни, а країна В – від виробництва зерна. За світовою ціною 1 т зерна = 1 т вовни, вони експортують й імпортують 20 т зерна та 20 т вовни. Результати обміну можуть бути зведені у таблицю.

Таблиця 1.1

Країни	Товари	Виробничі можливості	Виробництво і споживання в умовах автаркії	Виробництво в умовах спеціалізації	Експорт (+), імпорт (-)	Споживання після торгівлі	Виграш від торгівлі
1	2	3	4	5	6	7	8
Країна А	зерно	50	20	50	-20	30	+10
	вовна	25	15	0	+20	20	+5
Країна В	зерно	40	12	0	+20	20	+8
	вовна	100	70	100	-20	80	+10
Світова економіка	зерно		32	50	20	50	+18
	вовна		85	100	20	100	+15

Аналіз даних таблиці показує, що внаслідок спеціалізації та торгівлі обидві країни мають приріст внутрішнього споживання (колонка 8). Зростає виробництво й споживання у світовій економіці в цілому. У даному випадку лінії торгівельних можливостей країн з’єднують точку спеціалізованого виробництва країни та точку торговельної альтернативи. Остання показує, скільки іншого товару могла б отримати країна, якби обміняла всю продукцію свого спеціалізованого виробництва на продукт спеціалізованого виробництва іншої країни.

Для країни А торговельна альтернатива за умов світової ціни 1 т зерна = 1 т вовни становитиме 50 т вовни за 50 т зерна. Для країни В – 100 т зерна за 100 т вовни. Нові точки внутрішнього споживання (Е₁) тепер належать лініям торгівельних можливостей і виходять за межі кривої внутрішніх виробничих можливостей обох країн. Отже, країнам вигідно здійснювати спеціалізацію виробництва та торгівлю на основі принципу абсолютної переваги.

Навіть якщо станеться так, що обидві країни зможуть виробляти одні й ті самі товари з однаковим ступенем ефективності, спеціалізація країн на виробництві певних товарів й обмін їх на продукти спеціалізованого виробництва інших країн також дадуть виграш порівняно з умовами автаркії.

Незважаючи на те, що теорія абсолютних переваг А. Сміта пояснила виникнення вигод від зовнішньої торгівлі, доцільність спеціалізації країн на виробництві товарів з абсолютними перевагами та довела переваги свободи торгівлі, вона не є універсальною. Зокрема, на її основі неможливо пояснити, чи буде такою ж доцільною і взаємовигідною торгівля між країнами, одна з яких має абсолютні переваги у виробництві всіх товарів, а інша – не має їх у виробництві жодного товару. Згідно логіки теорії абсолютної переваги перша країна мала б перетворитись у країну-виробника й експор­тера всіх товарів, друга – у країну-споживача й імпортера всіх товарів, оскільки всі закордонні товари для неї були б дешевшими. Але якщо країні вигідно купувати всі товари за кордоном, а продавати закордону ця країна нічого не може через неконкурентоспроможність всіх видів продукції, то як зрештою вона зможе розраховуватись за одержані то­вари? Відповіді на це запитання теорія абсолютної переваги не надала.

Доведення взаємовигідності міжнародної торгівлі за описаних умов було здійснене Д.Рікардо у теорії порівняльних переваг.