4.4. Європейська валютна система

Європейська валютна система (ЄВС) була створена у 1979 р. як міжнародна регіональна система країн-членів Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). Римська угода 1957 р. про заснування ЄЕС, яку підписали ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург і до якої приєдналися у 1973 р. Великобританія, Данія, Ірландія, у 1981 р. – Греція, у 1986 – Іспанія і Португалія, спочатку не передбачала створення валютної Європи, йшлося лише про координацію внутрішньої та зовнішньої грошової політики. Але з крахом Бреттон-Вудської валютної системи пошуки шляхів створення валютного союзу в Європі активізувався.

У 1972 р. Рада міністрів ЄЕС приймає рішення щодо обмеження амплітуди коливань валют країн співдружності, для чого центральні банки повинні були узгоджувати свої інтервенції на валютних ринках. Так виникла “європейська валютна змія”. Для валют країн-членів встановлювався “валютний коридор” з границями коливань курсів +/– 1,125 % до +/– 4,5 % в різні роки. На час виникнення “валютної змії” таким чином визначилися границі коливань курсів валют 6 країн (ФРН, Франції, Італії, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу). Якщо курс валюти виходив за межі встановленого коридору, центральний банк повинен був вдаватися до інтервенції. “Валютна змія” проіснувала до введення у 1979 р. ЄВС.

Метою створення ЄВС було підвищення стабільності валют країн-членів; забезпечення економічного зростання в умовах стабільності; посилення економічного взаємозв’язку країн-членів; посилення стабілізуючого впливу на міжнародні економічні і валютні відносини.

ЄВС ґрунтується на трьох найважливіших елементах: 1) спеціальній розрахунковій валютній одиниці ЕКЮ (European Currency Unit); 2) механізмі валютних курсів та інтервенцій (допускаються коливання +/– 2,25 %); 3) механізмі кредитування з метою стабілізації валютних курсів.

ЕКЮ була колективною резервною валютною одиницею, що базувалася на “кошику” валют 12 країн-членів ЄС. Питома вага певної валюти в цьому “кошику” визначається на основі частки країни у ВНП ЄС і в експорті всередині союзу: німецька марка – 30.4%, французький франк – 19.3%, британський фунт – 12.6%, італійська ліра – 9.9%, голландський гульден – 9.5%, бельгійський франк – 7.8%, іспанська песета – 5.2%, датська крона – 2.5%, португальський ескудо – 0.8%, грецька драхма – 0.7%, люксембурзький франк – 0.3%. Одиниця ЕКЮ дорівнює приблизно 1,3 долара США. На відміну від СДР, емісія ЕКЮ частково забезпечена золотом і доларами, обсяг емісії ЕКЮ перевищує випуск СДР. ЕКЮ так само, як і СДР, представлена у безготівковій формі як запис на рахунках центральних або комерційних банків. Метою створення і введення ЕКЮ було не тільки досягнення стабільності валютних курсів країн ЄС, але й захист ЄВС від коливань курсу долара та економічного диктату США.

Протягом 15 років ЄВС функціонувала досить стабільно. Але восени 1992 р. з неї виходить англійський фунт, девальвується іспанська песета і португальський ескудо. Однією з причин була неспроможність центральних банків цих країн протистояти біржовим спекулянтам, які грали на зниження з розрахунку на девальвацію валют. У 1993 р. 5 з 8 валют ЄВС впали до встановленої для них нижчої границі. Центральними банками було прийняте рішення щодо штучної їх підтримки, границі коливань встановлені в межах 15%.

Разом з тим, з 1989 р. розпочинається опрацювання плану валютного об’єднання Європи за трьома ступенями: 1) здійснення скоординованої економічної валютної політики окремих країн ЄС; 2) створення центрального банку ЄС; 3) заміна національних валют єдиною валютою ЄС.

За Маастрихтською угодою 1991 р. про створення єдиного європейського простору були визначені етапи заключної стадії створення країнами ЄС валютного союзу :

1 етап – починаючи з 1998 р. повинні бути визначені країни, які відповідають критеріям союзу: рівень інфляції, дефіцит державного бюджету (не повинен перевищувати 3%), рівень облікової ставки, стабільність національної валюти. Передбачалося, що країни, які цілком відповідають цим критеріям, увійдуть до першої групи, яка і створить валютний союз. Поки що цим критеріям задовольняють тільки Німеччина та Люксембург, частково Ірландія і Австрія. До кінця 1998 р. планувалося також створити Центральний Європейський банк і розгорнути так звану європейську систему центральних банків.

2 етап (1999-2003 рр.) передбачав, що Центральний Європейський банк розпочне використання єдиної валюти в операціях валютного обміну. Комерційні банки та фінансові установи також будуть користуватися нею на валютних ринках. У 2002-2003 рр. національні монети і купюри будуть замінені новими європейськими грошовими одиницями ЄВРО. Нова єдина валюта надійде у готівковий обіг. Відповідні зміни будуть внесені у системи розрахунків, що здійснюються в національних валютах. Протягом перших шести місяців нова валюта буде перебувати в обігу поряд з національними валютами, потім національні гроші втратять статус платіжного засобу.

3 етап (з 2004 р.) – всі банківські рахунки у просторі Європейського валютного союзу будуть конвертовані в нову європейську валюту.

Єдина європейська валюта має шанси стати найміцнішою у світі. Вона розглядається як фактор стабільності ЄС, підвищення ефективності боротьби з інфляцією, конкурентоспроможності товарів у боротьбі за ринки в США та Японією. Поява ЄВРО збільшить обсяги всіх угод, пов’язаних з цінними паперами, підвищить зацікавленість інвесторів всього світу до ЄС. Економісти вважають, що ЄВРО має всі шанси зайняти місце долара на ринку капіталів, внести кардинальні зміни в фінансову ситуацію всього світу. Нова одиниця дозволить також ліквідувати значні витрати, пов’язані з переводом одної валюти в іншу (за оцінками, економія становитиме 50 млрд. дол.), зменшити можливості для спекулятивних операцій, операцій щодо різниці в облікових ставках, які зрівняються в межах ЄС. Не виключно, що реалізація проекту європейського економічного і валютного союзу поставить питання про економічну і валютну інтеграцію всього західного світу, основою якого будуть незмінні валютні курси, як за часів золотого стандарту.