2.5. Економічні наслідки тарифних і нетарифних обмежень: порівня­льний аналіз

Аналіз економічних наслідків кількісних обмежень (квот, „добровіль­них” експортних обмежень) може бути здійснений за допомогою рис. 2.3., оскільки економічні ефекти, що виникають в цьому випадку, аналогічні розглянутим для митних тарифів за винятком фіскального ефекту (сектор с). У разі квотування, як ми визначили, частина надлишку споживача (сектор с) може як перейти до держави (збори від продажу ліцензій), так і бути перероз­поділена на користь імпортера.

Здавалося б, мито, квоти, "добровільні" обмеження чинять практично однаковий вплив на добробут споживачів та країни в цілому. Але це не так, порівняльний аналіз впливу мита і квоти, особливо у довгостроковому періоді, показує, що мито має певні переваги над імпортними квотами з точ­ки зору впливу на добробут споживачів.

Частково це пояснюють тим, що іноземні виробники, прагнучи зменшити негативний вплив мита на обсяги свого продажу, будуть намагатися зменшити витрати виробництва, що стимулює впровадження інновацій, призводить до зниження цін. В результаті у виграші будуть національні споживачі, які зможуть купувати більше товарів за нижчими цінами. Квота не стимулює іноземних виробників до зниження витрат, оскільки економія на витратах не призведе до розшир ення імпорту. В умовах економічного зростання, коли зростає внутрішній попит на імпортні товари, негативний вплив квот стає ще більшим порівняно з негативним впливом мита.

Припустимо, що в умовах вільної торгівлі рівновага між попитом на імпорт та його пропонуванням встановлюється в точці Е (рис. 2.6.). Запровадження мита і квоти дають однаковий результат. Рівновага зміщується в точку Е₁, рівноважна ціна зростає до Р₁. А рівноважна кількість імпорту скорочується до Q₁.

При зростанні попиту до Dі₁ та мит­ному тарифі рівновага зміщується в точку Е_t, рівноважна ціна зростає до Р_t, але зростає й рівноважна кількість імпорту до Q_t. Запровадження квоти у випадку зростання попиту призведе лише до зрос­тання ціни(Р_k), причому значно більшого, ніж у випадку введення мита.

0тже, в умовах економічного зростання вплив квоти на добробут споживачів є більш негативним, ніж вплив митного тарифу: споживачі отриму­ють менше імпортних товарів, а змушені платити за них більше.

Нарешті проаналізуємо економічні наслідки субсидування з точки зору їх впливу на економічний добробут.

Припустимо, що уряд малої країни надав національним виробникам імпортоконкуруючих товарів внутрішню субсидію.

Внутрішній попит країни на товар становить D_n внутрішнє пропону­вання – S_n. Імпортери можуть поставити в країну за світовою ціною необмежену кіль­кість товару S_w. У точці рівноваги Е₁ внутрішнє виробництво товару становить Q₁, споживання товару – Q₃, обсяг імпорту - Q₁Q₃.

Субсидія дозволяє збільшити пропонування товару вітчизняними виробниками (S_s), обсяг імпорту скорочується до Q₂Q₃, обсяг пропонування імпортозаміщуючого товару зростає до Q₂. Цьому обсягу відповідає ціна Р_S, яка складається з ціни, яку сплачує споживач (P_w) плюс субсидія. Площа секторів а і b відповідає величині субсидії на обсяг товару Q₂.

Внаслідок надання субсидії виникають два види ефектів: ефект пере­розподілу (сектор а), який демонструє зростання надлишку виробника за рахунок субсидування, та ефект захисту (сектор b), який показує чисті втрати економіки від розширення виробництва неефективними національними виробниками. Разом з тим, надання субсидій має перевагу щодо скорочення імпорту за допомогою митних тарифів чи квот. У випадку застосування внутрішньої субсидії національні споживачі купують товари за світовою ціною, отже, вони не втрачають частини надлишку споживача, яку втратили б за умов аналогічного скорочення імпорту митним тарифом чи квотою, фіскальний та споживчий ефект відсутні. Чисті суспільні втрати пов'язані тільки з ефектом захисту.

Н адання національним виробникам експортної субсидії (рис. 2.8.) дозволяє збільшити обсяги експорту з x₀ до x₁, але внутрішня ціна товару зро­стає з Р_n до Р_с. Підвищення ціни призводить до скорочення внутрішнього попиту з Q₄ до Q₃, пропонування зростає з Q₁ до Q₂.

В трати споживачів становлять величину, що відповідає площі секторів a+b, а виробники мають додатковий виграш, що відповідає a+b+ +c+d+e. Затрати держави на субсидію дорівнюють площі b+c+d+e+f, ця величина показує вартість субсидії для суспільства в цілому. Правилами ГАТТ/СОТ застосування експортних субсидій заборонене. Якщо ж виробник використовував субсидію, до нього може бути застосоване компенсаційне мито, так само як у випадку демпінгу країна, до якої ввозиться товар, може застосувати антидемпінгове мито.

Аналіз економічних наслідків застосування інструментів протекціо­ністської торгівельної політики показує, що виграш, який отримують захи­щені національні виробники, досягається ціною значно більших втрат для добробуту нації. Протекціоністські бар'єри призводять до зростання цін товарів, скорочення обсягів споживання і обсягів світової торгівлі, вони стимулюють розвиток неефективних виробництв і закріплюють неефективний розподіл ресурсів в межах окремої країни та світової економіки в цілому. Політику свободи торгівлі у цьому плані характеризують лише позитивні результати. Але якщо зважити на те, що в сучасних умовах конкуренція на міжнародних ринках не є досконалою, що наводнення національного ринку іноземними товарами може загострити проблему зайнятості, що без захисту певні галузі не зможуть конкурувати у світовій тор­гівлі, доводи прихильників протекціонізму не будуть здаватися неприйнят­ними. Отже, кожна країна і світове співтовариство в цілому шукають точку рівноваги між наївною свободою торгівлі та наївним протекціонізмом, в жодному випадку не сприймаючи екстремальних форм. Звичайно, що ця рівновага є більш сприятливою для процесу розвитку світової економіки, чим ближче вона схиляється до свободи торгівлі.

У 50-60 рр. XX століття в міжнародній економіці спостерігається тенденція до все більшої лібералізації зовнішньої торгівлі. На початку 70-х років виявляється протилежна тенденція, країни світу посилюють за­хист національних економік від іноземної конкуренції, при цьому акцент зміщується на застосування нетарифних інструментів захисту. Щоправда, сучасний протекціонізм концентрується у відносно вузьких сферах. Розви­нені країни застосовують протекціоністські бар'єри у взаємній торгівлі сільськогосподарською продукцією, текстилем, сталлю, одягом. У торгівлі між промислово розвиненими країнами та країнами, що розвиваються, бар'єри стосуються промислової продукції останніх. У торгівлі між країнами, що розвиваються, предметом протекціоністського захисту є товари традиційно­го експорту.

Проблема пошуку оптимального співвідношення між свободою торгівлі та протекціонізмом є надзвичайно актуальною для України, яка у своїй торговельній політиці повинна поєднати свободу торгівлі на межі "розумної до­статності", що дозволила б їй інтегруватися у світове господарство, та зважений протекціонізм, що дозволив би зміцнити експортний потенціал і зайняти гідне місце у світовій торгівлі.