Глава VII

ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ В АПЕЛЯЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ

Список рекомендованої літератури:

1. Абрамов Н.А. Хозяйственно-процессуальное право Ук- раиньї: Учеб. пособ. - Харьков, 2002.

2. Васильєв С.А. Хозяйственное судопроизводство Украиньг Учеб. пособ. - Харьков, 2002.

3. Вирішення господарських спорів. 3астосування норм матеріального права в роз'ясненнях і листах Вищого госпо дарського суду України / За ред. Д.М. Притики. - К., 2002.

4. Кройтор В.А. 3ащита прав и интересов в суде - Харь ков, 2000.

5. Притика Д. Арбітражний процес: Навч. посіб - Харків 2001. '

258

7.1. Право апеляційного оскарження. Поняття апеляції

Інститут апеляційного оскарження є відносно новим для господарського процесу та з'явився в українській правовій системі невипадково. Цьому сприяли як історичні, соціальні, так і суспільні чинники. Історія виникнення і розвитку інституту апеляційного оскарження судових рішень свідчить про те, що апеляційне провадження як спосіб перегляду судових рішень з'являлося на певному історичному етапі, залежно від стадії розвитку тієї чи іншої держави. Саме цей інститут допомагає значною мірою забезпечити захист прав та інтересів заінтересованих осіб, чого насамперед вимагають приписи Конституції та міжнародного законодавства.

В Основному Законі (п. 8 ч. 3 ст. 129) до основних засад судочинства віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

На втілення концепції ст. 125 Конституції, згідно з приписами якої в Україні діють місцеві та апеляційні суди, з 10 липня 2001 р. в системі господарських судів України з'явилися апеляційні суди. Крім того, Законом України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України» розділ XII Арбітражного процесуального кодексу України був викладений у новій редакції та інститут перевірки рішень, ухвал, постанов в порядку нагляду був замінений новим інститутом вітчизняного судочинства - інститутом апеляційного оскарження.

Апеляційне оскарження - один із найбільш поширених у сучасному господарському судочинстві способів оскарження судових рішень, які не набрали чинності, в суді вищої інстанції (апеляційному суді). Цей спосіб оскарження судових рішень існує зокрема в Австрії, Бельгії, Великобританії, Німеччині, США, Франції. Інститут апеляційного оскарження судових рішень здавна відомий і в Україні.

Так, відповідно до ст. 92 ГПК перегляд за апеляційною скаргою або поданням рішення місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повноваження

259

якого поширюються на територію знаходження відповідного місцевого господарського суду. Отже, у цій нормі законодавець визначив територіальну підсудність апеляційних господарських судів. Території знаходження відповідного місцевого господарського суду визначено Указом Президента України від 11 липня 2001 р. № 5 11/2001 «Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України»'.

Апеляція (від лат. арреііаїіо - звернення, скарга) є основним способом оскарження судових актів місцевого господарського суду, які не набули законної сили в апеляційній інстанції, та має певні характерні ознаки.

В юридичній літературі характерними ознаками апеляції визнані такі:

• апеляція подається на рішення господарського суду, яке не вступило в законну силу;

• справа за апеляцією передається на розгляд вищого суду;

• подання апеляції зумовлюється неправильністю рішення господарського суду першої інстанції, що дістає прояв, на дум ку особи, яка подає апеляційну скаргу, або в неправильному встановленні фактичних обставин справи або в неправильному застосуванні закону;

• апеляційний господарський суд, переглядаючи справу, розглядає як питання факту, так і права, тобто має право перевірити як юридичний, так і фактичний аспекти справи в тому обсязі, що і суд першої інстанції;

• апеляційний господарський суд в результаті розгляду справи, як правило, не має права повернути справу до суду першої інстанції на новий розгляд і винесення рішення, а зобов'язаний винести нове рішення;

• виконання рішення, яке оскаржено в апеляційному порядку, призупиняється;

• повноваження апеляційного господарського суду під час перегляду справи обмежені доводами апеляційної скарги і предметом рішення суду першої інстанції. Нові вимоги, які не були предметом рішення суду першої інстанції, не можуть бути пред'явлені в апеляційному провадженні.

За наявності апеляційного оскарження апеляційний господарський суд зобов'язаний перевірити правильність прийнятих судом першої інстанції судових актів з погляду як фактів, так і права, за наявними у справі і додатково наданими доказами, як

Урядовий кур'єр. - 2001. - № 136.

260

в оскарженій, так і в неоскарженій частині. В цьому випадку суд апеляційної інстанції не зв'язаний доводами апеляційної скарги й зобов'язаний перевірити законність і обгрунтованість рішення в повному обсязі.

Отже, вказані ознаки є загальною характеристикою апеляції як способу оскарження судових актів, які не вступили в законну силу, та дозволяють сформулювати таке доктринальне визначення.

Апеляційне провадження як стадія господарського процесу становлять сукупність дій господарського суду апеляційної інстанції, порушується лише за апеляційною скаргою (апеляційним поданням) осіб, які брали участь у розгляді справи у суді першої інстанції, спрямована на повторний розгляд і вирішення справи по суті з метою перевірки правильності встановлення фактичних обставин справи, законності і обгрунтованості судових актів суду першої інстанції, які не набрали чинності, в межах доводів апеляційної скарги.

Отже, апеляційне оскарження і перевірка судових актів суду першої інстанції забезпечують їх законність і обгрунтованість, захист прав, свобод та інтересів осіб, які брали участь у справі, а також публічних інтересів, що є основним завданням апеляційного провадження.

Між тим мета апеляційного провадження полягає не тільки у перевірці законності й обгрунтованості рішень суду першої інстанції, що не вступили в законну силу, а й у повторному розгляді справи по суті. Необхідно зазначити, що оскарженню в апеляційній інстанції підлягають не тільки рішення, які не набрали законної сили, а й ухвали місцевого господарського суду передбачені в ГПК та Законі «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Отже, сторони за допомогою апеляційного суду намагаються вирішити конфлікт інтересів, при цьому кожна зі сторін в апеляційній інстанції не тільки доводить законність або незаконність прийнятого судового акта, а й намагається довести законність саме її позиції в конфлікті.

Новітність норм про апеляційне оскарження, відсутність термінологічної чіткості і визначеності у законодавстві нашої держави зумовлюють суперечності у тлумаченні цього правового інституту у правозастосувальній практиці, що потребує ґрунтовного дослідження.

Проблеми процедури оскарження судових рішень, на думку Р. Кубійди, умовно можна поділити на предметно-змістовні, пов'язані з конкретним змістом інститутів апеляції в Україні, та організаційні, пов'язані з ієрархічною побудовою системи судів і матеріальними ресурсами. Проблематика перегляду судових рішень не зосереджена виключно на інститутах апеляції. Витоки недосконалості цього інституту в Україні слід шукати у неправильній інтерпретації та недооцінці загальних засад судочинства, насамперед принципів диспозитивності і змагальності, як у чинному ГПК, так і у поданому на розгляд парламенту проекті ГПК від 12 лютого 2004 р. Саме дотримання цих засад має стати основним критерієм для оцінки процесуальної діяльності суддів судами вищих інстанцій.

Предметом апеляційного перегляду, вважає Р. Кубійда, мають стати факти та пов'язані з ними порушення закону. У зв'язку з цим апеляційний суд наділений повноваженням дослідити нові докази, оцінити їх у сукупності з дослідженими у першій інстанції доказами, встановити нові обставини у справі, а відтак - ухвалити нове рішення по суті спору.

З урахуванням світового досвіду набуло нового значення положення щодо апеляційного оскарження судових актів господарського суду та проектом ГПК запроваджуються суттєві зміни в інститутах перегляду судових актів.

Проект ГПК грунтується на однакових із проектом ЦПК підходах до основних інститутів процесуального права.

Вперше в українському судочинстві проект запроваджує інститут відмови у прийнятті апеляційної скарги. Цей інститут має розв'язати проблему відсутності у чинному процесуальному законі адекватного процесуального реагування, зокрема на випадки подання апеляційних скарг, які не можуть бути предметом апеляційного перегляду. Судова практика виявила необхідність включення до проекту ГПК норми про право суду апеляційної інстанції зупинити виконання рішення місцевого господарського суду у випадку, коли апеляційним судом відновлено пропущений стороною або прокурором строк апеляційної скарги або внесення апеляційного подання, за умови, що рішення суду першої інстанції ще не виконано.

Перевірка судових актів - це за своєю суттю сукупність проваджень, які спрямовані на перевірку діяльності судів першої інстанцій. Адже будь-яка людина може помилитися, тому перегляд судових актів колегіальним складом спрямований на те, щоб усунути суб'єктивні чинники, які, можливо, заважали винесенню законного і обгрунтованого рішення.

' Див.: Куйбіда Р. Перегляд судових рішень в Україні: вдосконалення процедури (нотатки з науково-практичного семінару) // Право України. - 2003. - № 8. - С. 143-144.

262

Отже, коротко формулюючи принципи перевірки судових рішень, можна сказати, що апеляційна інстанція не повинна допустити набуття судовим рішенням законної сили, коли один із учасників судового процесу залишився незадоволеним таким рішенням. Оскільки, як правило, у судовому засіданні беруть участь особи з протилежними інтересами у результатах розгляду справи, то одна із них, а іноді й обидві сторони звертаються до апеляційного господарського суду зі скаргами на процесуальні акти суду першої інстанції.

7.2. Передумови апеляційного оскарження

Для того, щоб виникло апеляційне провадження, необхідна наявність таких передумов: об'єктивних, суб'єктивних, формальних, які знайшли своє відображення у положеннях статей 91-98 ГПК.

Право апеляційного оскарження або внесення апеляційного подання прокурора зумовлено насамперед об'єктом оскарження, що є однією з основних об'єктивних передумов апеляційного оскарження. Основним об'єктом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яке не набрало чинності або ухвали суду, що містить, на думку особи, яка подає апеляційну скаргу (подання), несприятливі для неї наслідки вирішення спору.

Об'єктом апеляційного оскарження може бути як рішення господарського суду в цілому, так і його частина (наприклад, резолютивна або мотивувальна).

До об'єкта апеляційного оскарження слід також віднести ухвали щодо забезпечення позову (ст. 67), додаткові рішення (ст. 88), ухвали про відхилення заяви щодо прийняття додаткового рішення (ст. 86), ухвали, передбачені Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» за дотримання правил, передбачених розділами XII, XII-1 ГПК. Скарги на ухвали господарського суду першої інстанції подаються і розглядаються в тому самому порядку, що й апеляційні скарги (подання) на рішення.

У випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про: відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство; повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство; зупинення провадження у справі; припинення провадження у справі; залишення

263

позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду, справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Не можуть бути переглянуті в апеляційному провадженні ухвали місцевого господарського суду про: порушення провадження у справі, залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача, залучення до участі у справі третіх осіб або їх вступ у справу, подовження строку вирішення спору.

Стаття 106 ГПК має відсильний характер, оскільки не містить чіткого переліку ухвал які підлягають оскарженню в апеляційному порядку, однак, оскарженню підлягають лише ті ухвали господарського суду першої інстанції, можливість оскарження яких прямо визначена цим Кодексом і Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Між тим на практиці дуже часто виникають випадки оскарження в апеляційному порядку ухвал, можливість оскарження яких не передбачена законодавством взагалі.

Так, постановою Вищого господарського суду України від 20 червня 2006 р. у справі № 4/5 залишено без задоволення касаційну скаргу ВАТ «Носівське хлібоприймальне підприємство» на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 6 квітня 2006 р. у справі № 4/5 за позовом ТОВ «Агрофірма «Хлібороб», м. Чернігів, до ВАТ «Носівське хлібоприймальне підприємство» про стягнення 69202 грн., а ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 6 квітня 2006 р. залишено без змін.

Вищий господарський суд України встановив, що ТОВ «Агрофірма «Хлібороб» звернулося до господарського суду Чернігівської області з позовом до ВАТ «Носівське хлібоприймальне підприємство» про стягнення 69202 грн. Ухвалою зазначеного суду від 3 березня 2006 р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду. ВАТ «Носівське хлібоприймальне підприємство», не погодившись з ухвалою місцевого суду від 3 березня 2006 р., подало апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 6 квітня 2006 р. в прийнятті зазначеної апеляційної скарги відповідачу відмовлено.

Рішення апеляційної інстанції з посиланням на ст. 106 ГПК мотивоване тим, що ухвала про порушення провадження у справі апеляційному оскарженню не підлягає.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки апеляційною інстанцією у справі встановлено, що:

• ухвалою господарського суду Чернігівської області від 3 березня 2006 р. порушено провадження у справі за позовом ТОВ «Агрофірма «Хлібороб» про стягнення з ВАТ «Носівське хлібоприймальне підприємство» 69202 грн. та призначено справу до розгляду;

• ВАТ «Носівське хлібоприймальне підприємство» звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на зазначену ухвалу місцевого суду.

Згідно з ч. 1 ст. 106 ГПК ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

ГПК не передбачає можливості оскарження ухвали місцевого господарського суду про порушення провадження у справі.

У п. 5 роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 28 березня 2002 р. № 02-5/366 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, яку не може бути оскаржено, виключає перегляд судових актів місцевого господарського суду в апеляційному порядку. Тому у відповідних випадках апеляційний господарський суд повинен відмовити в прийнятті апеляційної скарги і винести з цього приводу відповідну ухвалу.

Водночас обгрунтованість посилання скаржника на необхідність з'ясування взаємовідносин сторін у межах провадження у справі про банкрутство ТОВ «Агрофірма «Хлібороб» (справа № 4/246-Б), в якій ВАТ «Носівське хлібоприймальне підприємство» визнано кредитором, має бути з'ясована під час розгляду справи по суті.

Отже, передбачені законом підстави для скасування зазначеної ухвали апеляційного господарського суду були відсутні.

Матеріали господарських справ свідчать про поширення практики подання сторонами у справі апеляційних скарг на ухвали господарського суду, які не підлягають оскарженню взагалі. Відповідні дії сторін у справі, як правило, спрямовані на затягування судового процесу у зв'язку з пересиланням матеріалів справи до суду вищого рівня і є порушенням приписів ст. 22 ГПК, зокрема стосовно обов'язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

264

265

З огляду на масовість таких формальних оскаржень Вищий господарський суд України в інформаційному листі від 31 січня 2005 р. № 01-8/157 «Про деякі питання судової практики, пов'язані з оскарженням ухвал господарських судів» зазначив, що місцеві господарські суди, одержавши апеляційну скаргу на ухвалу, яка не підлягає оскарженню, повертають її заявникові разом з матеріалами, що додаються. Отже, справа залишається в місцевому суді, а провадження у ній не припиняється.

Крім того, у п. 5 роз'яснення Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, яку не може бути оскаржено, виключає перегляд судових актів місцевого господарського суду в апеляційному порядку. Тому у відповідних випадках місцевий господарський суд або апеляційний господарський суд повинен відмовити в прийнятті такої скарги з посиланням на частини 1, 4 ст. 106 ГПК і винести з цього приводу відповідну ухвалу.

Для усунення таких випадків у проекті ГПК (ст. 255) надається вичерпний перелік ухвал господарського суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення господарського суду, а саме - ухвали господарського суду першої інстанції про: відмову поновити або продовжити пропущений процесуальний строк; залишення заяви, скарги без руху, повернення заяви, скарги; накладення штрафу; передання справи на розгляд іншого суду; відмову забезпечити докази; відмову чи задоволення забезпечення позову або скасування заходів забезпечення; прийняття відмови позивача від позову або затвердження мирової угоди; внесення виправлень у рішення; відмову постановити додаткове рішення; роз'яснення порядку виконання рішення; зупинення провадження у справі; припинення провадження у справі; залишення заяви без розгляду; відхилення заяви про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами; видачу дубліката виконавчого документа; поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання; відстрочення і розстрочення, зміну способу і порядку виконання рішення.

Цей перелік є вичерпним, що має значення для інституту апеляційного оскарження, а інститут відмови у прийняті апеляційної скарги, запроваджений проектом ГПК, дозволить розв'язати проблему відсутності у чинному процесуальному законі адекватного процесуального реагування, зокрема на випадки подання апеляційних скарг на ухвали, можливість

266

оскарження яких не передбачена ні ГПК, ні Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судових актів передбачена Конституцією та Законом «Про судоустрій України» ставиться в залежність від положень зокрема ГПК, в якому містяться імперативні норми про те, в яких випадках учасники судового процесу мають право оскаржити ухвалу суду в апеляційному порядку.

До об'єктивних передумов апеляційного оскарження в теорії господарського процесу відносять також і строк оскарження. Це пояснюється тим, що апеляційне провадження не може виникнути, якщо строк на апеляційне оскарження пропущений і в його поновленні було відмовлено.

Право на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду може бути реалізовано у 10-денний строк, тобто до набрання цим рішенням законної сили. Між тим ст. 93 ГПК не вказує строку апеляційного оскарження ухвал місцевого господарського суду, які можуть бути оскаржені, при цьому ст. 106 Кодексу передбачає, що ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені до апеляційного суду в порядку, встановленому для оскарження судових рішень. Отже, строк апеляційного оскарження ухвал місцевого господарського суду становить 10 днів.

Інакше встановлюється у проекті ГПК строк оскарження судових актів місцевого господарського суду, а саме - апеляційну скаргу на рішення господарського суду першої інстанції може бути подано протягом одного місяця з дня проголошення рішення або з дня виготовлення повного рішення; скарга на ухвалу господарського суду першої інстанції подається протягом 15 днів з наступного дня після її винесення (ст. 256). Прийняття такої норми є доцільним з огляду на те, що рішення й ухвали, маючи різні підстави та наслідки для учасників судового процесу, не повинні мати однаковий строк оскарження, тим паче вважаємо, що порядок розгляду цивільних справ у судах загальної юрисдикції та справ у господарських судах має базуватись на єдиних засадах, визначених ЦПК.

Під суб'єктивною передумовою апеляційного оскарження розуміють наявність певного кола суб'єктів, які мають право подати апеляцію на рішення, ухвалу господарського суду першої інстанції.

У ГПК чітко не визначені суб'єкти, що мають право звернутися з апеляційною скаргою, так само і коло оскаржуваних судових актів.

267

Право звернення з апеляційною скаргою на судові акти мають сторони у справі та інші учасники судового процесу. Право апеляційного оскарження судових актів є правом на порушення провадження апеляційним господарським судом для перевірки законності та обгрунтованості рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Відповідно до ст. 91 ГПК сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Отже, законодавець надає право апеляційного оскарження сторонам у справі, між тим визначення цьому поняттю у процесуальному законі не надає.

Відповідно до ч. 3 ст. 106 ГПК апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у Кодексі та Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Аналізуючи статті 91, 106 ГПК, можна дійти висновку, що апеляційні скарги на рішення, ухвали господарського суду першої інстанції мають право подавати учасники судового процесу.

Під учасниками процесу відповідно до ст. 18 Кодексу слід розуміти осіб, які заінтересовані у результатах справи (сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК). Підстави для вступу таких осіб у справу можуть бути різними, вони різняться за ступенем участі осіб у вирішенні завдань судочинства, значущістю їх діяльності, обсягом прав та обов'язків, заінтересованістю в результатах справи тощо. У зв'язку з цим в юридичній літературі існує поділ учасників судового процесу на дві групи:

• особи, які беруть участь у справі (активні учасники), тобто особи, з ініціативи яких виникає, розвивається та при пиняється процес;

• особи, які сприяють здійсненню правосуддя у госпо дарських справах (пасивні учасники), тобто особи, від яких не залежить виникнення та припинення процесу.

У ст. 38 Проекту зазначено, що особами, які беруть участь у справі, визнаються сторони, треті особи, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, особи, яким законом надано право захищати права та свободи інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи у справах про банкрутство. Тобто коло осіб, які є учасниками судового процесу, у проекті ГПК розширено, між тим перелік залишається невичерпним, оскільки до нього не належать представники сторін та третіх осіб.

268

До складу учасників судового процесу належать позивач та відповідач, які є сторонами в судовому процесі відповідно до ст. 21 та наділені правом апеляційного оскарження відповідно до ст. 91 ГПК.

Проте згідно зі змістом статей 26, 27 ГПК правом апеляційного оскарження наділені також треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору та користуються всіма правами позивача, а також треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, оскільки користуються всіма правами сторін за винятком прав, зазначених у ст. 27 Кодексу.

В зв'язку з тим, що вказана стаття не містить заборони на звернення з апеляційним оскарженням, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, також мають право на подання апеляційної скарги. Підставами для такого висновку є те, що обсяг процесуальної правоздатності третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору відрізняється від обсягу процесуальної правоздатності сторони у справі лише не можливістю зміни підстав та предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог і відмови від позову або визнання позову. Що ж до третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, то вони відповідно до ч. 3 ст. 26 ГПК користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

Право оскарження судових актів першої інстанції в межах встановленого строку належить правонаступникам сторін та третіх осіб згідно зі ст. 25 вказаного Кодексу.

Варто підкреслити, що прокурор має право подати апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Право на оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції закріплене також у Законі «Про прокуратуру». На відміну від ГПК, законодавство Російської Федерації надає прокурору право звернення до арбітражного суду не з поданням, а зі скаргою, і тільки на рішення за пред'явленим ним позовом.

Судові акти місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку кількома особами з дотриманням вимог ГПК. В цьому разі апеляційний господарський суд приймає до провадження всі апеляційні скарги, які відповідають вимогам ГПК, та розглядає їх в одному апеляційному провадженні. 3а кожною з них виноситься ухвала про її прийняття до провадження або про повернення.

Апеляційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо господарський суд першої інстанції вирішив питання про їх права чи обов'язки,

269

Отже, суб'єктами апеляційного оскарження судових актів, які не набрали законної сили є позивач, відповідач, треті особи, їх представники за довіреністю (за умови, що право на подання апеляційної скарги зазначено у довіреності), правонаступники, прокурор. Право апеляційного оскарження у них виникає, по-перше, якщо вони мають у справі юридичну заінтересованість, тобто незадоволені прийнятим судовим актом господарського суду першої інстанції і мають намір обстоювати свої вимоги в апеляційному господарському суді. По-друге, якщо суб'єкти апеляційного оскарження наділені процесуальною правосуб'єктністю.

Для здійснення права на апеляційне оскарження, крім розглянутих об'єктивних і суб'єктивних передумов, необхідне також дотримання певних формальних передумов.

Однією із них є передумова про відповідність апеляційної скарги чи апеляційного подання прокурора як за формою, так і за змістом, певним вимогам, визначеним ст. 94, про які йтиметься в наступному розділі.

Отже, зазначені передумови апеляційного оскарження є невід'ємною частиною права на подання апеляційної скарги (подання), яке виникає лише за наявності об'єктивних, суб'єктивних і формальних передумов апеляційного оскарження, що передують виникненню права на апеляційне оскарження.

7.3. Подання апеляційної скарги

Право апеляційного оскарження реалізується заявленою вимогою, втіленою у процесуальній формі - письмовій апеляційній скарзі (для прокурора - в апеляційному поданні), а також процесуальними діями щодо її пред'явлення.

Апеляційна скарга (подання) є підставою для порушення провадження в апеляційній інстанції. Відповідно до ст. 91 ГПК апеляційна скарга або апеляційне подання подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу. Між тим на практиці апеляційні суди також приймають апеляційні скарги або апеляційні подання, реєструючи їх у відповідному реєстрі, після чого передають до місцевого господарського суду, судовий акт якого оскаржується, для подальшого направлення апеляційної скарги (подання) вже разом зі справою до апеляційного суду.

Місцевий господарський суд у п'ятиденний строк повинен надіслати одержану апеляційну скаргу або (подання) разом зі справою відповідному апеляційному господарському суду.

270

Згідно з ч. 4 ст. 85 ГПК у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Відповідно до загального правила, зазначеного у ст. 93 цього Кодексу, апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом 10 днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення. 3азначений строк є процесуальним, законодавцем встановлено, що перебіг процесуального строку, обчислюваного днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок. У ч. 1 ст. 93 ГПК зазначена подія, якою визначається початок перебігу процесуального строку - прийняття рішення місцевим господарським судом. Отже, перебіг процесуального строку внесення апеляційної скарги (подання) починається наступного дня після дати прийняття господарським судом першої інстанції оскаржуваного рішення або ухвали, яка може бути оскаржена, та закінчується на десятий день. При цьому необхідно мати на увазі, що відповідно до приписів ч. 4 ст. 51 ГПК процесуальна дія, якою є внесення апеляційної скарги (подання) та для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24 години останнього дня строку, а відповідно до ч. 3 зазначеної статті, якщо останній день строку припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.

В разі оголошення господарським судом у судовому засіданні лише вступної і резолютивної частини рішення, перебіг визначеного процесуального строку починається з дня підписання рішення, оформленого відповідно до приписів ст. 84 Кодексу. Отже, з метою дотримання строків оскарження, в цьому випадку потрібно мати повний текст рішення з відміткою про дату його підписання.

Подання апеляційної скарги після закінчення строку, встановленого ч. 2 ст. 93 ГПК, або особою, яка не має права на її подання, внесення прокурором апеляційного подання з порушенням його компетенції, визначеної ст. 37 Закону «Про прокуратуру», подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, яка не підлягає оскарженню, виключають перегляд судових актів місцевого господарського суду в апеляційному порядку. У таких випадках апеляційний господарський суд повинен відмовити у прийнятті апеляційної скарги і винести з цього приводу відповідну ухвалу. Однак вищевказане є не нор-

271

мою ГПК, а лише роз'ясненням Вищого господарського суду, що має рекомендаційний, а не обов'язковий характер, тому не завжди апеляційний господарський суд відмовляє у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, яка не підлягає оскарженню.

Відновлення пропущеного строку на звернення з апеляційною скаргою (поданням) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом. Якщо апеляційну скаргу повернуто через пропущення строку на її подання за відсутності клопотання про його відновлення, апеляційну скаргу може бути подано вдруге з клопотанням про відновлення строку тільки протягом трьох місяців з дня прийняття судового акта.

З клопотанням про відновлення пропущеного строку можуть звертатися лише особи, які мають право на подання апеляційної скарги (подання). Таке клопотання може бути викладено у скарзі чи в окремій заяві і має бути подано одночасно з апеляційною скаргою (поданням).

Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги розглядається колегією суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі, до вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до провадження. 3а результатами розгляду клопотання про відновлення пропущеного строку виноситься ухвала, зміст якої може бути викладено в ухвалі про прийняття апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 53 ГПК відновлення пропущеного строку здійснюється господарським судом за наявності поважної причини його пропущення. Поважною причиною є зокрема отримання заявником рішення місцевого господарського суду після закінчення зазначеного процесуального строку.

Так, Вищий господарський суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу управління Пенсійного фонду (УПФ) України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2004 р. у справі № Б24/1/02 за заявою корпорації «Науково-виробнича інвестиційна група «Інтерпайп» до ВАТ «Дніпропетровський експериментально-дослідний завод зварювальних матеріалів» про банкрутство, встановив:

Кредитор - корпорація «Науково-виробнича інвестиційна група «Інтерпайп» - 2 січня 2002 р. звернувся з заявою до суду про порушення провадження у справі про банкрутство ВАТ «Дніпропетровський експериментально-дослідний завод зварювальних матеріалів» в зв'язку з його фінансовою неспроможністю.

272

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 4 січня 2002 р. у справі № Б24/1/02 було порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ «Дніпропетровський експериментально-дослідний завод зварювальних матеріалів».

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25 травня 2004 р. у справі № Б24/1/02 було затверджено мирову угоду, укладену між боржником та комітетом кредиторів, провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду першої інстанції, кредитор - УПФ України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська - 25 вересня 2004 р. подав апеляційну скаргу разом із клопотанням про відновлення строку на апеляційне оскарження до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2004 р. у справі № Б24/1/02 УПФ України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська було відмовлено в задоволенні клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження та прийнятті апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 25 травня 2004 р.

В касаційній скарзі кредитор - УПФ України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська - просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2004 р. у справі № Б24/1/02, посилаючись на те, що вона винесена з порушенням норм процесуального права, а справу надіслати до Дніпропетровського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.

У відзиві на касаційну скаргу від 18 січня 2005 р. у справі № 44/2005 боржник просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, посилаючись на те, що висновки суду відповідають вимогам чинного законодавства.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з огляду на таке:

Відмовляючи в задоволенні клопотання про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 93 ГПК відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна з таких підстав.

273

Як вбачається із матеріалів справи і було вже зазначено више, ухвала господарського суду Дніпропетровської області про затвердження мирової угоди була постановлена 25 травня 2004 р., а апеляційна скарга УПФ України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська подана до Дніпропетровського апеляційного господарського суду 25 серпня 2004 р. (що підтверджується штемпелем на поштовому конверті), а не 26 серпня 2004 р., як помилково стверджував господарський суд апеляційної інстанції, тобто в межах тримісячного строку, передбаченого ст. 93 ГПК.

Таким чином, висновок Дніпропетровського апеляційного господарського суду про те, що заявник - УПФ України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська - пропустив тримісячний строк на апеляційне оскарження ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 25 травня 2004 р., є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

Отже, приймаючи ухвалу від 15 вересня 2004 р. про відмову у відновленні строку для подання апеляційної скарги, Дніпропетровський апеляційний господарський суд порушив право кредитора - УПФ України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська - на звернення до суду за захистом порушених інтересів, передбачених ст. 55 Конституції.

Іншим прикладом відновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги є справа про оскарження в апеляційній інстанції ухвали господарського суду Запорізької області від 19 січня 2006 р. про зупинення провадження у справі.

Так, ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 7 липня 2006 р. на підставі статей 53, 93 ГПК Товариству відмовлено у відновленні пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Запорізької області від 19 січня 2006 р., а скаргу не прийнято до розгляду та повернуто заявнику.

Не погоджуючись із ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 7 липня 2006 р., Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із такого.

Відповідно до положень п. 1 ст. 111-9, ст. 111-3 ГПК касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити ухвалу апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що ухвала апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 106 ГПК апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ГПК сторона у справі має право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Згідно з ч. 1 ст. 93 ГПК апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.

У ч. 2 ст. 19 Конституції встановлено, що органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 53 ГПК апеляційний господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк в разі наявності поважних причин пропущення цього строку.

Водночас імперативна норма ч. 2 ст. 93 ГПК наділяє апеляційний господарський суд правом відновити пропущений строк подачі апеляційної скарги протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Вказаний трьохмісячний строк, протягом якого апеляційний господарський суд вправі відновити пропущений процесуальний строк для подачі апеляційної скарги в разі наявності поважних причин пропущення цього строку, є присічним.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана в апеляційному порядку ухвала господарського суду Запорізької області винесена 19 січня 2006 р.

Як встановлено апеляційним господарським судом, апеляційну скаргу Товариство подало до суду 16 червня 2006 р., тобто з пропущенням присічного трьохмісячного процесуального строку для подання апеляційної скарги, протягом якого апеляційний господарський суд вправі відновлювати цей строк в разі наявності поважних причин пропущення цього строку.

274

275

За таких обставин апеляційний господарський суд правомірно відмовив Товариству у задоволенні клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги. Як наслідок, ухвала господарського суду апеляційної інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права, є законною та обгрунтованою.

Законодавець, надавши можливість відновлення пропущеного строку оскарження рішення місцевого господарського суду протягом трьох місяців, залишив неврегулюваним порядок виконання оскарженого рішення після набрання ним законної сили. Нерідко оскаржуване рішення вже знаходиться на виконанні, але серед повноважень апеляційного суду (ст. 103 ГПК) не передбачено права на зупинення виконання на час апеляційного провадження (у разі відновлення пропущеного 10-денного строку).

На практиці апеляційні господарські суди усувають цю прогалину шляхом зазначення в ухвалі про відновлення пропущеного строку, що оскаржений судовий акт слід вважати таким, що не набрав законної сили.

Отже, практика свідчить про необхідність введення норми про право суду апеляційної інстанції зупинити виконання рішення місцевого господарського суду у випадку, коли апеляційним судом відновлено пропущений стороною або прокурором строк апеляційної скарги або внесення апеляційного подання за умови, що рішення суду першої інстанції ще не

виконано.

Відповідно до ст. 94 ГПК апеляційна скарга (подання) подається (вноситься) у письмовій формі і має містити:

1. найменування апеляційного господарського суду, до якого подається скарга (подання);

2. найменування місцевого господарського суду, який при йняв рішення, номер справи та дату прийняття рішення;

3. вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу (подання), а також підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство і матеріали, що є у справі або подані додатково;

4) перелік документів, доданих до скарги (подання). Апеляційна скарга підписується особою, яка подає скаргу

або її представником.

До скарги додаються докази сплати державного мита, довіреність, якщо апеляційна скарга підписана представником, а також докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

276

Особа, яка подає апеляційну скаргу, зобов'язана надіслати іншій стороні у справі копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у сторони відсутні.

Прокурор, який вносить апеляційне подання, надсилає сторонам у справі його копію і копії доданих до неї документів, які відсутні у справі.

Так, у січні 2003 р. прокурор Шевченківського району м. 3апоріжжя звернувся в інтересах держави в особі ДПІ у Шевченківському районі м. 3апоріжжя до господарського суду Запорізької області з позовом до відділу Державної виконавчої служби у Шевченківському районі м. 3апоріжжя та ТОВ «Д» про визнання недійсним протоколу № 38 проведення аукціону з реалізації заставленого майна.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що відділ Державної виконавчої служби у Шевченківському районі м. 3апоріжжя продав з аукціону майно ЗАТ «А», яке знаходиться у податковій заставі без згоди ДПІ у Шевченківському районі м. 3апоріжжя, чим порушила вимоги ст. 8 Закону України від 21 лютого 2000 р. «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», згідно із якою відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, здійснюється за погодженням органів ДПС.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відповідність протоколу вимогам чинного законодавства та безпідставність позовних вимог.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 6 березня 2003 р. із метою забезпечення позову накладено арешт на майно відповідача ТОВ «Д», придбане ним на аукціоні 18 жовтня 2002 р.

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 26 березня 2003 р. апеляційну скаргу ТОВ «Д» на ухвалу господарського суду Запорізької області від 6 березня 2003 р. повернуто без розгляду, посилаючись на відсутність доказів направлення копії апеляційної скарги третім особам - ЗАТ «А», ЗАТ КБ «П» та за пропущення строку.

Постановою Вищого господарського суду України від 17 червня 2003 р. залишено без змін ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 26 березня 2003 р.

11 грудня 2003 р. Верховний Суд України за касаційною скаргою ТОВ «Д» порушив касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 17 червня 2003 р. Скарга мотивувалася неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Судова палата касаційну скаргу задовольнила.

277

Залишаючи без змін ухвалу апеляційного суду, Вищий господарський суд України виходив з того, що відсутність доказів направлення копій апеляційної скарги третім особам є підставою повернення апеляційної скарги без розгляду та за пропущенням строку.

Проте з такими висновками судова палата не погодилася.

Відповідно до ст. 21 ГПК сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу.

Згідно із ст. 95 ГПК особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у сторони відсутні.

Отже, положення ГПК не містять прямої вказівки щодо необхідності надіслання копії апеляційної скарги третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Апеляційний суд безпідставно відмовив ТОВ «Д» у поновленні строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, оскільки із матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні 6 березня 2003 р. була оголошена лише вступна та резолютивна частина ухвали, а згідно зі ст. 93 ГПК у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину - апеляційна скарга подається протягом 10 днів із підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.

За таких обставин незаконні ухвала суду апеляційної інстанції та постанова суду касаційної інстанції були скасовані із надісланням справи на розгляд Запорізького апеляційного господарського суду.

Між тим невиконання зазначених у ГПК вимог до змісту та порядку подання апеляційної скарги (подання) має наслідком її повернення.

Питання про прийняття або повернення апеляційної скарги (подання) вирішується колегією суддів без повщомлення сторін та прокурора, які брали участь у справі. 3а результатами вирішення відповідного питання виноситься ухвала. Отже, апеляційний господарський суд не вправі повертати апеляційну скаргу супровідним листом або в інший не передбачений законом спосіб.

Апеляційну скаргу може бути повернуто виключно з підстав, визначених у ч. 1 ст. 97 ГПК. Перелік підстав для повернення апеляційної скарги (подання) є вичерпним і розширенню не

підлягає.

Апеляційна скарга (подання) не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо:

278

1. апеляційна скарга (подання) підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

2. до скарги (подання) не додано доказів надсилання її копії іншій стороні (сторонам);

3. до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

4. скаргу (подання) подано після закінчення строку, вста новленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку;

5. до винесення ухвали про прийняття скарги (подання) до провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання.

Якщо після прийняття апеляційної скарги виникають сумніви у наявності в особи, яка підписала скаргу, права на її підписання, суд пропонує заявникові надати відповідні докази. У разі неподання таких доказів скарга залишається без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК.

У випадках, коли передбачені у пунктах 2, 3 ч. 1 ст. 97 ГПК підстави повернення апеляційної скарги виявлені судом апеляційної інстанції після прийняття апеляційної скарги, суд витребовує від особи, яка подала скаргу, докази надсилання її копії іншій стороні (сторонам) та сплати державного мита у встановлених порядку і розмірі. У разі неподання таких доказів скарга залишається без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 зазначеного Кодексу.

Якщо після прийняття апеляційної скарги виявлено, що особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання, апеляційний господарський суд припиняє перегляд судового рішення в апеляційному порядку на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК.

Апеляційний господарський суд не вправі повернути апеляційну скаргу, якщо її подано не через місцевий господарський суд, який розглянув справу, незважаючи на те, що відповідно до ст. 91 Кодексу апеляційна скарга (подання) подається лише через місцевий господарський суд, який розглянув справу. Отже, в цьому випадку апеляційний суд пересилає отриману не у відповідності із встановленим порядком апеляційної скарги (подання) до місцевого суду, який розглянув справу, для подальшого належного оформлення згідно з вимогами ст. 91 ГПК з одночасним повідомленням про це автора звернення.

Однак видається за необхідне доповнити ст. 97 Кодексу та надати апеляційному суду право на повернення скарги (подання) у разі подання апеляційної скарги (подання) не через міський господарський суд, який розглядав справу.

279

Судова практика господарських судів України, а саме - судів апеляційної інстанції, в свій час займала правову позицію при вирішенні питання щодо належності доказів надсилання копії апеляційної скарги (подання) в господарському процесі. Така позиція судів господарської спеціалізації полягала тому, що поштові квитанції та поштові чеки, які додаються заявниками до апеляційної скарги як доказ надсилання скарги у формі рекомендованого листа, не визнаються судами належними доказами такого надсилання.

Водночас належним доказом надсилання стороні (сторонам) у справі копії апеляційної скарги (подання) визнається лише цінний лист з бланком опису вкладення.

Підставою для такого висновку стало розширювальне тлумачення господарськими судами України п. 38 Правил надання послуг поштового зв'язку.

Відповідно до цього пункту в листах з оголошеною цінністю пересилаються зокрема цінні папери, документи та судові справи, ділові папери, звіти, документи, які становлять цінність для відправника або одержувача, а також на адресу юридичних осіб - заяви, скарги.

Розширювальне тлумачення господарськими судами апеляційної інстанції п. 38 Правил надання послуг поштового зв'язку полягало в тому, що вищевказаний порядок пересилання зазначених документів було поширено і на надіслання копії апеляційної скарги (подання) у господарському процесі.

Однак Президія Вищого господарського суду України у роз'ясненні «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» зазначила, що у застосуванні п. 2 ч. 1 ст. 97 ГПК господарському суду необхідно враховувати те, що розрахунковий документ, виданий відправникові поштового відправлення відповідно до п. 36 Правил надання послуг поштового зв'язку, може вважатися належним доказом надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. Відсутність опису вкладення до листа не має наслідком повернення апеляційної скарги, оскільки згідно з п. 78 вказаних Правил листи, бандеролі і посилки приймаються з таким описом лише за бажанням відправника, і у господарського суду відсутні правові підстави спонукати відправників до обов'язкового оформлення описів вкладення.

У ч. 3 ст. 22 Конституції вказано, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Логічне та розширювальне тлумачення цієї норми дає можливість дійти висновку, що при прийнятті органами державної влади підза-

280

конних актів також не повинно допускатися звуження змісту та обсягу вже існуючих прав і свобод, передбачених законами України. Такий висновок повністю узгоджується та відповідає змісту ч. 3 ст. 22 Конституції.

У ч. 2 ст. 8 Основного Закону передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.

Отже, норми ГПК, які є нормами закону, надають право учасникам господарського процесу надсилати будь-які документи господарського процесуального значення, зокрема апеляційні чи касаційні скарги, у формі рекомендованих, цінних листів або ж вручати адресатові документи під розписку.

Право вибору порядку надсилання копій документів іншій стороні у справі належить відправнику, оскільки закон передбачає три альтернативних способи надсилання копій документів. Це право передбачене законом і не може бути обмежене, звужене чи скасоване іншими законами чи підзаконними нормативно-правовими актами (ч. 2 ст. 22 Конституції).

Отже, питання про належність доказів надсилання копії апеляційної скарги в господарському процесі має вирішуватися, виходячи зі змісту норм чинного ГПК, які, як зазначалося, надають право вибору способу надсилання копій документів, зокрема апеляційних скарг.

Зазначимо, якщо первісну апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції повернув не у зв'язку з порушенням вимог, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 97 ГПК, то у разі повторного подання тієї самої скарги суд не має права вимагати від сторони подання доказів надсилання іншій стороні (сторонам) копії скарги.

Так, ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2002 р. заступнику прокурора Суво-ровського району м. Одеси відмовлено у відновленні пропущеного строку внесення апеляційного подання на ухвалу господарського суду Одеської області від 19 березня 2002 р. у справі № 17-6-31/02-1680 з посиланням на відсутність поважних причин пропущення цього строку.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, заступник прокурора Суворовського району м. Одеси оскаржив її у касаційному порядку, посилаючись зокрема на те, що всі інші сторони у справі були своєчасно повідомлені про внесення апеляційного подання, неприйняття апеляційним судом відповідних доказів є безпідставним, а тому відповідно і відмова у відновленні процесуального строку не є обгрунтованою, враховуючи і те, що Одеський апеляційний господарський суд прийняв до провадження подання прокурора на ухвали

281

282

місцевого господарського суду від 19 березня 2002 р. в інших справах, порушених з тих самих підстав, з таким самим предметом спору, розглянувши при цьому клопотання про відновлення процесуального строку та задовольнивши їх.

Розглянувши матеріали справи, касаційне подання, додане до нього, та інші витребувані судом документи, заслухавши пояснення представника ДПІ у Суворовському районі м. Одеси, який взяв участь у судовому засіданні 1 липня 2002 р. та представника Генеральної прокуратури України, колегія суддів Вищого господарського суду України встановила таке.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19 березня 2002 р., провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з цією ухвалою, прокурор Суворовського району м. Одеси вніс на неї апеляційне подання від 27 березня 2002 р. у справі № Н-20.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 8 квітня 2002 р. подання повернуто прокурору без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 97 ГПК у зв'язку з ненаданням доказів надсилання копії подання ДПА в Одеській області та ДПІ у Суворовському районі.

Після цього заступник прокурора Суворовського району м. Одеси 15 квітня 2002 р. повторно подав до суду подання від 27 березня 2002 р. у справі № Н-20, водночас заявивши клопотання від 12 квітня 2002 р. про відновлення строку апеляційного оскарження з посиланням зокрема на те, що докази надсилання копій подання податковим органам, в інтересах яких було заявлено позов, були долучені до подання при його першому надсиланні суду на окремому аркуші.

Колегія суддів відзначила, що ухвалою апеляційного суду апеляційне подання заступника прокурора Суворовського району м. Одеси було лише повернуто без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 97 ГПК. Водночас відповідно до ч. 4 цієї статті після усунення обставин, зазначених у пунктах 1-3 ч. 1, прокурор має право повторно внести апеляційне подання у загальному порядку.

Колегія суддів взяла до уваги, що, як встановила апеляційна інстанція, виносячи ухвалу від 26 квітня 2002 р., заступник прокурора повторно вніс апеляційне подання 15 квітня 2002 р. згідно з відміткою канцелярії місцевого господарського суду. Апеляційний суд не взяв до уваги посилання заступника прокурора у клопотанні від 12 квітня 2002 р. у справі № Н-20 на те, що докази відправлення копій подання були присутні на окремому аркуші, оскільки до апеляційного подання від 12 квітня 2002 р. були додані квитанції №№ 0653, 5597, 5598, 5599, датовані 15 квітня

2002 р., а про отримання копії подання ДПА в Одеській області свідчить штемпель від 12 квітня 2002 р. На підставі встановлених обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що заступник прокурора повторно звернувся з апеляційним поданням, пропустивши процесуальний строк для його внесення без поважних причин.

Однак колегія суддів вважала, що відмовляючи у відновленні цього строку, апеляційна інстанція належним чином не взяла до уваги такі обставини. Ухвалу від 8 квітня 2002 р., якою вперше внесене апеляційне подання повернуто без розгляду, було надіслано сторонам 10 квітня 2002 р., про що свідчить відмітка канцелярії суду.

Повторно апеляційне подання з клопотанням від 12 квітня 2002 р. подано 15 квітня 2002 р., одразу після двох неробочих днів, які передують цій даті, тобто через незначний, після розсилання сторонам ухвали від 8 квітня 2002 р., проміжок часу з урахуванням норм поштового обігу.

Крім того, долучивши до повторно внесеного подання поштові квитанції від 15 квітня 2002 р. №№ 0653, 5597, 5598, 5599, заступник прокурора скористався своїм визначеним ст. 97 ГПК України правом усунути недоліки, вказані в ухвалі від 8 квітня 2002 р., і повторно внести апеляційне подання, зокрема ще раз підтвердивши надсилання (передачу) його копії як відповідачам, так і податковим органам, в інтересах яких було заявлено позов.

Враховуючи всі викладені обставини в їх сукупності, колегія суддів скасувала ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2002 р.

Не може бути повернена апеляційна скарга апеляційною інстанцією у разі подання як доказу сплати державного мита платіжних доручень, що відповідають вимогам Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита. У разі виникнення сумнівів щодо надходження й зарахування державного мита до Державного бюджету України суд має право згідно з п. 4 ст. 65 ГПК витребувати від сторони, яка подала апеляційну скаргу, відповідне підтвердження територіального органу Державного казначейства України.

В разі порушення порядку сплати державного мита та зарахування мита на інший рахунок, ніж той, що зазначений у листі Державного казначейства України від 18 лютого 2005 р. № 84, апеляційний суд повертає подану апеляційну скаргу без розгляду відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК.

Прикладом є касаційна скарга ВАТ «Об'єднання «Склопластик» на ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 15 червня 2005 р. у справі № 2/486 господарського суду

283

г

Луганської області за позовом ВАТ «Об'єднання «Склопластик» до відповідачів ВАТ «Луганськобленерго» в особі Лисичанських електричних мереж, ВАТ «Донбасенерго» в особі Луганської ТЕЦ, ТОВ «Енергосервіс» про стягнення 24727,06 грн.

Так, ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 15 червня 2005 р. апеляційна скарга позивача була повернута без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК.

19 вересня 2005 р. Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за скаргою ВАТ «Об'єднання «Склопластик» на ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 15 червня 2005 р.

У поданій касаційній скарзі ВАТ «Об'єднання «Склопластик» просило оскаржувану ухвалу скасувати, а справу передати для розгляду апеляційної скарги до Луганського апеляційного господарського суду. Скаржник посилався на безпідставне повернення апеляційною інстанцією скарги, поданої з дотриманням встановлених вимог.

Колегія суддів, беручи до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 111-13 ГПК касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 ГПК до скарги додаються, зокрема, докази сплати державного мита. Недотримання зазначених вимог є підставою для повернення поданої апеляційної скарги без розгляду згідно з п. 3 ч. 1 ст. 97 цього Кодексу.

Повертаючи подану ВАТ «Об'єднання «Склопластик» апеляційну скаргу на рішення суду у цій справі, апеляційна інстанція виходила з того, що скаржник порушив порядок сплати державного мита, оскільки мито сплачено на інший рахунок, ніж той, що зазначений у листі Державного казначейства України від 18 лютого 2005 р. № 84. Цей висновок суду є правильним з огляду на таке.

Відповідно до ст. 46 ГПК державне мито сплачується в дохід державного бюджету в порядку і розмірі, встановлених законодавством України, при цьому згідно зі ст. 45 цього Кодексу зокрема позовні заяви і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

284

Розмір державного мита визначений Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито», а порядок сплати - Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита.

Згідно зі ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» одним з об'єктів справляння державного мита є апеляційна скарга на рішення суду.

Розмір ставок державного мита визначений у ст. 3 вказаного Декрету. 3окрема, відповідно до підпункту «г» п. 2 зазначеної норми ставка державного мита з апеляційних скарг на рішення встановлена у розмірі 50% ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50% ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми. Так, відповідно до підпункту «а» п. 2 ст. 3 Декрету, з позовних заяв майнового характеру ставка державного мита встановлена у розмірі 1% ціни позову, але не менше 6 і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачалося, до поданої апеляційної скарги скаржник додав платіжне доручення від 3 червня 2005 р. № 4350, відповідно до якого скаржник перерахував 123,64 грн., тобто мито сплачено у встановленому розмірі (24727,06/1 00/05).

Відповідно до п. 14 Інструкції про порядок обчислення та справлення державного мита при перерахуванні мита з рахунка платника до документа, щодо якого вчиняється відповідна дія, додається останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи про зарахування мита до бюджету, який скріпляється першим і другим підписами посадових осіб та відбитком печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.

При цьому згідно зі ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до бюджету місцевого самоврядування, крім державного мита, що справляється зокрема з позовних заяв, які подаються до господарського суду, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами, яке зараховується до Державного бюджету України.

Додане до апеляційної скарги платіжне доручення містило відповідний напис про зарахування мита до бюджету, вчинений АКІБ «УкрСибБанк». Водночас, як вбачається з напису, державне мито було зараховано до місцевого бюджету на відповідний рахунок ВДК у Ленінському районі м. Луганська, що суперечить ст. 6 Декрету, ст. 46 ГПК.

285

Отже, згідно зі ст. 34 Кодексу додане скаржником до апеляційної скарги платіжне доручення не є доказом сплати державного мита у встановленому порядку.

За таких обставин, ухвала Луганського апеляційного господарського суду від 15 червня 2005 р. у цій справі прийнята відповідно до норм права, і підстав для її зміни чи скасування не має.

Про повернення апеляційної скарги виноситься ухвала, що надсилається особам, які беруть участь у справі, протягом п'яти днів з дня її винесення разом із заявою та доданими до неї матеріалами. В ухвалі господарський суд зазначає підстави для повернення заяви та вирішує питання про повернення державного мита з державного бюджету.

Після усунення обставин, зазначених у пунктах 1-3 ч. 1 ст. 97 ГПК, сторона у справі має право повторно подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання у загальному порядку. Так, у разі неприйняття апеляційною інстанцією до розгляду і повернення апеляційної скарги (подання) з підстав, коли апеляційна скарга (подання) підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено; коли до скарги (подання) не додано доказів надсилання її копії іншій стороні (сторонам); коли до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірах, після усунення згаданих вище підстав повернення такої скарги (подання) сторона або прокурор мають право повторно подати апеляційну скаргу (подання) з додержанняим вимог статей 94, 95 цього Кодексу, надавши клопотання про відновлення процесуального строку у разі його пропущення.

Ухвалу про повернення апеляційної скарги може бути оскаржено у касаційному порядку.

7.4. Порядок розгляду справ у суді апеляційної інстанції

Провадження в суді апеляційної інстанції є складовою господарського процесу та має свої певні етапи та специфічні цілі, предмет судового розгляду, зміст, які відрізняють його від інших стадій процесу.

В апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.

286

Отже, правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним господарським судом не підлягають. 3окрема, не повинні застосовуватись апеляційним господарським судом правила щодо зміни підстав або предмета позову, оскільки в ч. 4 ст. 22 ГПК законодавець визначив, що такі дії позивач має право здійснювати лише до прийняття рішення місцевим господарським судом; правила щодо заміни неналежного відповідача, вступу у справу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору або не заявляють самостійних вимог (статті 26, 27); про об'єднання позовних вимог (ст. 58); про подання зустрічного позову (ст. 60) та правила щодо видачі наказу (ст. 116 ГПК).

Норми ГПК щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою цього Кодексу прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого ст. 24 ГПК права залучати до участі у справі іншого відповідача. Отже, суд апеляційної інстанції має право за своєю ініціативою залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо суд першої інстанції прийняв рішення, що стосується його прав і обов'язків.

Положення розділів І-X Кодексу мають загальний характер і можуть застосовуватись апеляційним господарським судом з урахуванням конкретних обставин, оскільки під час розгляду справи в апеляційній інстанції суд відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК повторно розглядає справу та згідно із ст. 103 цього Кодексу має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

С. Васильєв зазначає, що засідання суду апеляційної інстанції складається із трьох взаємопов'язаних частин: 1) підготовчої; 2) розгляду скарги по суті; 3) прийняття та оголошення постанови.

На нашу думку, судове засідання апеляційної інстанції має процедурний порядок, чітко прописаний законодавцем, та не може складатися з частин, навіть взаємопов'язаних. Поділ судового засідання на частини (етапи, стадії) характерний для інституту апеляційного провадження, яке передбачає такі етапи: підготовчий, розгляд та вирішення справи по суті.

Кожна стадія господарського судочинства характеризується сукупністю процесуальних дій, об'єднаних однією найближчою метою.

Див.: Васильєв С.В. Хозяйственное судопроизводство Украиньї: Учеб. пособ. - Харьков, 2004. - 408 с.

287

Одним із етапів апеляційного провадження є підготовка до апеляційного розгляду справи. Підготовка апеляційного розгляду справи складається з послідовних дій суду та передбачає реєстрацію, оформлення справи в апеляційній інстанції та призначення справи до розгляду в суді апеляційної інстанції.

Апеляційний господарський суд, як зазначалося, розглядає справи у колегіальному складі, та після вивчення матеріалів справи колегія суддів у складі трьох осіб постановляє ухвалу про прийняття апеляційної скарги (подання) до розгляду, в якій зазначаються місце і дата слухання справи.

Ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження відповідно до ч. 2 ст. 98 ГПК надсилається сторонам та прокурору, який брав участь у розгляді справи або вступив у розгляд справи. Водночас треті особи, які мають самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача (ч. 3 ст. 26), а треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються, за деякими винятками, процесуальними правами і несуть усі процесуальні обов'язки сторін (ч. 4 ст. 27 ГПК).

Згідно зі статтею 4-2 цього Кодексу правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу (а отже, і третіх осіб) перед законом і судом.

У ч. 3 ст. 4-3 ГПК передбачено, що господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі (зокрема третім особам), необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

З огляду на приписи Кодексу щодо рівності перед законом і судом та змагальності в апеляційному господарському суді, слід зазначити, що ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження надсилається також третім особам, якщо вони брали участь у розгляді справи.

На відміну від цивільного в господарському судочинстві відсутній інститут підготовки до розгляду справи апеляційним судом. Між тим проект ГПК передбачає дії з підготовки та призначення до розгляду справи в господарському суді апеляційної інстанції, що вказує на уніфікацію положень цивільного та господарського процесу. Так, у проекті ГПК встановлено, що апеляційний суд протягом 10 днів після отримання справи з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі; визначає характер спірних правовідносин та норм матеріального права, який їх регулює; з'ясовує обставини (факти), на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень; з'ясовує, які

288

обставини (факти) визнають і проти яких заперечують сторони та інші особи, які беруть участь у справі; за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування інших доказів та про залучення до участі в справі спеціалістів; вчиняє інші дії, пов'язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи. Після закінчення підготовки справи до розгляду суд призначає справу до розгляду, про що виносить ухвалу із зазначенням часу і місця розгляду справи. На практиці дії, зазначені у проекті ГПК, суд здійснює під час прийняття апеляційної скарги (подання), однак норми, яка б вказувала на підготовчі дії суду, чинний ГПК не містить.

Апеляційна скарга (подання) на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом з апеляційною скаргою (поданням) до апеляційної інстанції.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Додаткові докази, подані стороною в обґрунтування її відзиву на апеляційну скаргу, приймаються і розглядаються апеляційним судом без обмежень, встановлених ст. 101 Кодексу. Без обмежень приймаються також додаткові докази, витребувані апеляційною інстанцією відповідно до вимог ст. 38 ГПК.

В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, в чому і полягає особливість розгляду справ в апеляційній інстанції.

На думку К. Малишева, принцип незмінності позовних вимог має суворо визначений, обмежений зміст і полягає у тому, що позовні відносини як предмет процесу і рішення повинні залишатися тотожними протягом всього провадження, так щоб суд другої інстанції під приводом апеляції не вирішував справи про новий позов, який і може, і повинен бути наданий особою в належному суді першої інстанції'.

Див.: Малишев К.И. Курс гражданского судопроизводства. - Т. 23. - СПб., 1874. - С. 237.

289

Водночас в апеляційній інстанції допускається зміна первісних позовних вимог, це стосується насамперед вимог щодо сплати процентів, розмір яких збільшився під час провадження, зменшення або збільшення позовних вимог. 3азначені вимоги можливі в апеляційному провадженні, оскільки вони безпосередньо пов'язані зі змістом спору та не можуть бути розглянуті окремо від нього. В цьому разі йдеться тільки про матеріально-правові вимоги, що не стосуються вимог процесуального характеру.

Сторона у справі, отримавши апеляційну скаргу (подання), має право надіслати відзив на неї апеляційній інстанції і особі, яка подала скаргу (подання). Водночас надання відзиву на апеляційну скаргу є правом учасника судового процесу, а не його обов'язком. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу (подання) не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду та не може бути підставою для відкладення судового засідання навіть у тих випадках, коли, призначаючи справу до розгляду, суд зобов'язав іншу сторону надати відзив, оскільки апеляційна інстанція розглядає обгрунтованість не відзиву, а апеляційної скарги (подання). 3а змістом і формою відзив на апеляційну скаргу має відповідати приписам ст. 59 ГПК.

Відповідно до ст. 100 цього Кодексу, особа, яка подала апеляційну скаргу (подання), має право відмовитися від неї до винесення постанови. Апеляційний господарський суд має право не приймати відмову від скарги, якщо така відмова суперечить законодавству або порушує чиїсь права і охоронювані законом інтереси.

Про прийняття відмови від скарги (подання) апеляційний господарський суд виносить ухвалу, якщо рішення місцевого господарського суду не оскаржено іншою стороною.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені ст. 101 ГПК. Відповідно до цієї норми, яка передбачає межі перегляду справи в апеляційній інстанції, апеляційний суд, по-перше, перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. При цьому, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання).

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє: дії суду першої інстанції, а саме: законність і обґрунтованість його рішення. Така формула спрямована на те, щоб виявити можливі недоліки постановленого рішення і вирішити спір по суті. Водночас акцент у діяльності апеляційного суду ставиться лише на тих зауваженнях, які були виявлені апелянтом.

г

По-друге, суд апеляційної інстанції може встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, якщо буде обгрунтована неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника. Під час розгляду справи у місцевому господарському судді мають місце випадки порушення правил збирання і дослідження доказів. Істотною помилкою суду першої інстанції при дослідженні доказів є неусунення суперечності в доказовому матеріалі. Тому це проблемне питання, як правило, переходить на розгляд апеляційної інстанції, якій доцільно заново дослідити докази та виявити недостовірні.

Щодо нових доказів, то на практиці мають місце випадки, коли особа навіть після винесення рішення місцевим господарським судом збирає докази або інформацію про них. Отже, поважною причиною для неподання або несвоєчасного подання доказів є відсутність відомостей про них на момент розгляду справи у суді першої інстанції.

І по-третє, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обгрунтованість рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

7.5. Повноваження суду апеляційної інстанції

Повноваження апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції вичерпно визначено у ст. 103 ГПК, яка не передбачає можливості передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Таке право надано апеляційній інстанції лише у разі скасування ухвал, зазначених у ч. 4 ст. 106 Кодексу.

Отже, якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи рішення, неправомірно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, припинив провадження чи залишив без розгляду позов у певній частині або ж не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення. Він не вправі передавати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під повноваженнями суду апеляційної інстанції в юридичній літературі розуміють сукупність його прав та обов'язків, пов язаних з вчиненням встановлених законом процесуальних

290

291

дій стосовно рішення або ухвали, які не набрали чинності і є об'єктом перевірки за апеляційною скаргою чи апеляційним поданням прокурора.

За своєю суттю повноваження можуть бути предметними і функціональними.

Предметними повноваженнями є такі повноваження органу судової влади, які визначають межі юрисдикції зазначеного суб'єкта правовідносин.

Функціональні повноваження - це різні дії зазначеного судового органу в процесі здійснення правосуддя, пов'язані з вирішальними діями суду щодо керівництва процесом.

Отже, повноваження суду апеляційної інстанції грунтуються на принципах диспозитивності і змагальності, які є визначальними для апеляційного провадження. Можливість апеляційного господарського суду щодо дослідження нових доказів зумовлена вимогами господарського процесуального законодавства, повноваження апеляційного суду при розгляді справи в апеляційній інстанції не зв'язані доводами апеляційної скарги (подання).

Право апеляційного господарського суду скасувати рішення суду першої інстанції або змінити його чи ухвалити нове рішення є характерним повноваженням суду апеляційної інстанції.

Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:

1. залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2. скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

3. скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду пов ністю або частково;

4. змінити рішення.

Апеляційний суд вправі прийняти додаткову постанову за заявою особи, яка бере участь у справі, або за своєю ініціативою у разі, якщо він скасував рішення господарського суду першої інстанції повністю або частково і прийняв нове рішення (п. 2 ст. 103 ГПК). Додаткову постанову може бути прийнято апеляційним судом, якщо з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення, або якщо не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення державного мита з бюджету.

За загальним правилом суд апеляційної інстанції повинен мати певні критерії, за допомогою яких він міг би перевірити правильність рішень місцевого суду. Такими критеріями є підстави для скасування або зміни судового рішення. У зв'язку

292

Г

з цим ГПК містить досить детальний перелік підстав, за яких рішення суду першої інстанції підлягає перегляду.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1. неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2. недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3. невідповідність висновків, викладених у рішенні місце вого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм ма теріального чи процесуального права.

Перші три з підстави свідчать про необґрунтованість судового рішення, а остання - про його незаконність.

Отже, обгрунтованим вважається рішення, яке повно відображає обставини, що мають значення для справи, а висновки суду щодо встановлених обставин і правових наслідків є вичерпними, такими, що відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, які досліджені в судовому засіданні.

Недотримання цих правил є підставою для скасування рішення суду.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Залежно від правових наслідків, зумовлених порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, в юридичній літературі виокремлюють такі порушення, які в усіх випадках призводять до скасування рішення, їх зазвичай називають безумовними підставами для скасування рішення суду.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо:

1. справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів;

2. справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду;

3. господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

4. рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

293

6. рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім ви падків, передбачених у ч. 3 ст. 17 цього Кодексу;

7. рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

Порушення норм процесуального права, зазначені в ч. 3 ст. 104 ГПК, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, зокрема тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і згідно з п. 2 ст. 103 Кодексу приймає нове рішення.

Отже, перелік підстав, зазначених у статті 104 ГПК, дає можливість дійти висновку, що всі підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення можна звести до незаконності й необґрунтованості рішення.

Вивчення кожного із зазначених видів порушень має як теоретичне, так і практичне значення. Лише чітко з'ясувавши, яке конкретно із зазначених у законі порушень допустив суд, апеляційна інстанція може правильно викласти мотиви скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Отже, аналіз підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення свідчить про те, що перелік цих підстав є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Необхідно зазначити, що ГПК не передбачає такої підстави для скасування рішення, як відмова позивача від позову.

Тут хотілося б зробити невеликий відступ від господарського процесу й звернутися до більш прогресивного цивільного процесу, насамперед до повноважень апеляційного суду в цивільному процесі. Ці повноваження зазначені в ст. 307 ЦПК.

За результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1. постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги й залишення рішення без змін;

2. скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3. змінити рішення;

4. постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції й закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;

5. постановити ухвалу визначення про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

294

Отже, відмінності між ст. 104 ГПК і ст. 307 ЦПК незначні. І в тій, і в іншій не зазначено підстав для скасування рішення першої інстанції й закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову в апеляційній інстанції.

Але в ЦПК є ст. 306 «Відмова позивача від позову й мирова угода сторін». У ній визначено, що в апеляційному суді позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто направив апеляційну скаргу.

Законодавець послідовно врегулював питання відмови позивача від позову в адміністративному судочинстві. Так, у ст. 194 КАС зазначено, що позивач може відмовитися від адміністративного позову в будь-який час до закінчення апеляційного провадження.

При цьому в ст. 204 цього Кодексу законодавець визначив, що постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку, а провадження у справі закривається на підставах, передбачених зокрема ст. 157 КАС. У п. 2 ч. 1 зазначеної статті як підстава для припинення провадження у справі передбачено відмову позивача від адміністративного позову, якщо відмова прийнята судом. У випадку якщо рішення суду першої інстанції є законним, а підстави для припинення провадження виникли після його прийняття, апеляційний суд визнає рішення суду першої інстанції недійсним і закриває провадження у справі.

І в господарському, і в цивільному процесі, і в адміністративному судочинстві завдання й мета апеляційної інстанції однакові: перевірка рішення суду першої інстанції й у випадках, передбачених законом, прийняття рішення щодо спору по суті.

Отже, основний аргумент тих, хто стверджує, що відмова позивача від позову в апеляційній інстанції неможлива тому, що спір вже вирішений, не відповідає основній меті законодавця в цьому питанні.

Основи цивільного процесу й адміністративного судочинства вказують на відсутність теоретичних підстав для ствердження про те, що ухвалення рішення в суді першої інстанції позбавляє можливості відмовитися від позову в апеляційному суді.

Що ж стосується безпосередньо господарського процесу, то у ст. 99 ГПК встановлено порядок розгляду апеляційної скарги (подання) і визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII цього Кодексу. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

295

Тобто насамперед необхідно встановити, чи передбачає ГПК у розділі XII якісь особливості щодо відмови позивача від позову. Ні, такі особливості не встановлені. Щодо повноважень суду апеляційної інстанції, якими він користується при розгляді справ, то й тут необхідно вказати, що він, як і суд першої інстанції, має право прийняти відмову позивача від позову.

Якщо апеляційний суд відмовляє позивачеві в праві відмовитися від позову, то цим він змушує позивача продовжувати брати участь у господарському процесі проти його волі. Суд зобов'язує позивача захищати своє право, обмежуючи його в праві вільно розпоряджатися своїми правами й свободами, порушує принцип диспозитивності поводження особи й змушує її вчиняти дії, проти яких вона заперечує або здійснювати які не бажає.

Відповідно до принципів, закріплених у статтях 3, 8, ч. 1 ст. 19 Конституції, суд не може зазначати, що позивач не має права відмовитися від позову на стадії апеляційного провадження.

Відсутність прямої норми права щодо наслідків розгляду відмови від позову в апеляційній інстанції не може бути перешкодою для здійснення позивачем вільного волевиявлення у вирішенні питання щодо судового захисту порушеного права або відмови від такого захисту.

Принцип права не може бути проігнорований або порушений з посиланням на відсутність норми права. Суд може не прийняти відмову від позову, якщо це порушує права й інтереси третіх осіб. При цьому суд здійснює превентивну функцію щодо недопущення порушення прав інших осіб, а не позивача й відповідача.

Водночас позивач має право й повинен самостійно визначатися щодо здійснення або нездійснення захисту своїх прав у господарському процесі. У випадку, якщо відмова від позову не порушує прав і законних інтересів третіх осіб, апеляційний суд зобов'язаний прийняти її. Невизначеність у ГПК правових наслідків відмови від позову в апеляційній інстанції не є підставою для порушення Конституції, зокрема положень ст. 64, що не допускає обмеження прав і свобод, крім випадків, встановлених Основним Законом.

Обмеження позивача в праві щодо відмови від позову є обмеженням конституційного принципу верховенства права. Верховний Суд України під час перегляду рішень господарських судів у порядку повторної касації неодноразово вказував, що відсутність у тій чи іншій статті ГПК певного правового наслідку перегляду судового рішення не є процесуальною перешкодою для прийняття ним, Верховним Судом України, рішення, не

296

передбаченого ГПК. При цьому Верховний Суд України посилався навіть не на принцип верховенства права, а на свій статус найвищого органу в системі судів загальної юрисдикції й на обов'язок забезпечити законність у здійсненні правосуддя (постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 17 жовтня 2006 р. у справі № 3/157).

7.6. Постанова апеляційної інстанції

За результатами розгляду справи по суті апеляційний господарський суд, вислухавши пояснення сторін судового процесу, дослідивши наявні та витребувані судом докази, приймає постанову, яка набирає законної сили з дня її прийняття та надсилається сторонам у справі в п'ятиденний строк з дня її прийняття.

Постанова приймається іменем України відповідно до вимог ч. 5 ст. 124 Конституції та має вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини, які повинні містити певні відомості, зазначені у ст. 105 ГПК.

Так, у постанові мають бути зазначені:

1. найменування апеляційного господарського суду, який розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;

2. найменування сторін і найменування особи, яка подала скаргу (подання);

3. найменування місцевого господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвища судді (суддів);

4. стислий виклад суті рішення місцевого господарського

суду;

5. підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення;

6. доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу (по дання);

7. обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно- правових актів;

8. у разі скасування або зміни рішення місцевого госпо дарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції;

9. висновки за результатами розгляду апеляційної скарги (подання);

297

10) новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Згідно із ст. 101 ГПК апеляційна інстанція вправі прийняти додаткове рішення, роз'яснити чи виправити його лише стосовно прийнятих нею процесуальних документів, але не рішень, прийнятих у першій інстанції.

Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови апеляційного суду та порядок її виконання вирішується апеляційним судом одночасно з прийняттям постанови за результатами перегляду судового рішення, про що зазначається у постанові.

В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано після прийняття постанови апеляційним судом, зазначені питання вирішуються господарським судом, який розглянув справу у першій інстанції, з винесенням ухвали на підставі ст. 121 Кодексу.

Відповідно до ст. 121-1 ГПК повноваження на зупинення виконання судового рішення має виключно суд касаційної інстанції. Тому апеляційний господарський суд за будь-яких обставин не має права на таке зупинення.

Господарський суд апеляційної інстанції, прийнявши постанову за результатами перегляду рішення суду першої інстанції, повинен повернути матеріали відповідної справи до місцевого господарського суду.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку. Правила такого оскарження зазначені у розділі XII-1 Кодексу. Якщо зазначену постанову оскаржено в касаційному порядку, матеріали справи у разі необхідності видачі судом першої інстанції наказу на виконання рішення і в цьому випадку мають бути повернуті до цього суду, який, видавши стягувачеві зазначений наказ, надсилає їх до Вищого господарського суду України для здійснення касаційного провадження.

Список рекомендованої літератури:

1. Васильєв С.В. Хозяйственное судопроизводство Украиньї: Учеб. пособ. - Харьков, 2004. - 408 с.

2. Куйбіда Р. Перегляд судових рішень в Україні: вдоскона лення процедури (нотатки з науково-практичного семінару) // Право України. - 2003. - № 8. - С. 143-144.

3. Малишев К.И. Курс гражданского судопроизводства. - Т. 23. - СПб., 1874.

298