Глава VI вирішення

ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ У ПЕРШІЙ ІНСТАНЦІЇ

6.1. Порушення провадження у справі

Провадження у господарському суді ініціюється шляхом звернення до нього з позовом про захист прав та інтересів визначених законом осіб у сфері господарських відносин. Господарський суд протягом п'яти днів з дня надходження заяви вирішує питання про порушення провадження у справі, повернення позовної заяви чи відмову в порушенні, про що виносить ухвалу.

Прийнявши позовну заяву, суддя не пізніше п'яти днів з дня її надходження призначає справу до розгляду, про що виносить ухвалу. Ухвала має бути мотивованою і відповідати вимогам ст. 86 ГПК. Можливість оскарження ухвали про відкриття провадження у справі законом не передбачена, оскільки винесення такої ухвали не перешкоджає правам інших осіб на судовий захист. Про призначений день судового засідання для розгляду справи суд зобов'язаний своєчасно повідомити осіб, які беруть участь у ній, інших учасників процесу, щоб надати їм можливість належно підготуватися і взяти участь у справі.

Розгляд порушеної господарської справи господарським судом першої інстанції має дві стадії: стадію підготовчого провадження та стадію судового розгляду справи.

Стадія підготовчого провадження є обов'язковою у кожній господарській справі, у зв'язку з чим підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя господарського суду, який порушив провадження у справі, що є цілком логічним. Ретельно здійснена підготовка справи до розгляду є запорукою успішності всього подальшого господарського процесу.

Незалежно від результату розгляду справи (винесення рішення, залишення позову без розгляду, припинення провадження) суддя зобов'язаний здійснити підготовку справи, для чого вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача (ст. 24); викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться у тому самому населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з'ясування, які матеріали може бути подано додатково (ст. 28); зобов'язує

222

сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребовує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи ознайомлюється з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження (статті ЗО, 38); вирішує питання про призначення судової експертизи (статті 31, 41, 42); провадить огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження (ст. 39); вирішує питання про визнання явки представників сторін на засідання господарського суду обов'язковою (ст. 83); вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи (статті ЗО, 38, 83); вирішує питання про розгляд справи безпосередньо на підприємстві, в організації; вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 66-68); вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи (статті 77-81 ГПК тощо).

Зазначені процесуальні дії спрямовані на вирішення суддею господарського суду на стадії підготовчого провадження кількох груп питань щодо: доказування та доказів (статті 32-43); участі у провадженні осіб, які беруть участь у справі, а також інших учасників господарського процесу (статті 21-31); вчиненні дій, спрямованих на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи згідно з ГПК. 3окрема, у разі звернення сторони з обгрунтованим клопотанням щодо забезпечення позову (статті 66-68), відкладення розгляду справи у зв'язку з наданням додаткових доказів у справі (статті 22, 77 ГПК) тощо, суддя господарського суду вживає для цього необхідних заходів.

У разі визнання підготовки справи до судового розгляду закінченою суддя господарського суду постановляє ухвалу, в якій перелічує всі підготовчі дії, які він здійснив на цій стадії судочинства, і встановлює дату розгляду справи (ст. 86), після чого починається стадія судового розгляду справи, що здійснюється за правилами розділу XI ГПК.

6.2. 3агальні засади вирішення

господарських спорів

у першій інстанції

Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі спори, підвідомчі господарським судам. Справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-

223

яку справу, що належить до підсудності цього суду залежно від категорії і складності може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Судовий розгляд - одна з основних стадій в господарському процесі, під час якої відбувається розгляд та вирішення справи по суті, тобто перевіряється законність та обгрунтованість вимог сторін та третіх осіб на підставі дослідження наданих доказів.

Значення цієї стадії полягає передусім в тому, що своє найважливіше завдання - захист майнових та інших прав і законних інтересів організацій та громадян-підприємців і активний всебічний вплив на поліпшення їх господарської діяльності - господарські суди виконують, розглядаючи і вирішуючи правові спори між суб'єктами господарювання. Під час розгляду справи перевіряється обгрунтованість вимог та заперечень сторін; на основі всебічного, повного та об'єктивного дослідження зібраних доказів встановлюються їх дійсні права та взаємні обов'язки, визначаються умови та причини, що викликали спір. 3начення цієї стадії полягає і в тому, що на основі аналізу та узагальнення досліджених на засіданні матеріалів та встановлених обставин справи господарський суд розробляє пропозиції, спрямовані на вдосконалення господарських відносин та усунення недоліків в діяльності суб'єктів господарювання.

Одним з найважливіших чинників ефективності судового розгляду є оперативність розгляду справи.

Цільова спрямованість на своєчасний розгляд та вирішення спору по суті в стадії судового розгляду дістає прояв у нормах господарського процесуального права, які покладають на суб'єктів процесу зобов'язання здійснювати процесуальну діяльність у встановлені законом та судом строки. Вимоги законодавства сформульовані таким чином, щоб розгляд справи було завершено, як правило, в першому судовому засіданні. Лише аномальний розвиток процесу може призвести до відкладання вирішення справи, але і в цьому випадку строк повторного судового засідання повинен призначатися з додержанням встановлених законом процесуальних строків. Слід також враховувати, що порушення процесуальних строків, встановлених законом для суду, не звільняє його від здійснення необхідних процесуальних дій, спрямованих на правильний і оперативний розгляд та вирішення справи.

Строки вирішення спору господарським судом першої інстанції регламентовані ст. 69 ГПК, яка вказує, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Тільки у виняткових випадках голова господарського суду чи його заступник мають право подовжити строк вирішення спору, але не більше як на один місяць, про що виноситься ухвала, яка не підлягає оскарженню в апеляційному та касаційному порядку (статті 106, 111-13 ГПК).

У разі необхідності заміни судді чи складу суддів, залучення до участі у справі іншого відповідача або заміни неналежного відповідача розгляд справи, а отже, і відлік строку, встановленого ст. 69 цього Кодексу, розпочинається заново (ст. 24 ГПК).

У строк більше двох місяців суддя може вирішити спір, якщо про це є письмове клопотання обох сторін чи однієї сторони, погоджене з другою стороною. 3а наявності цих обставин у судді немає необхідності порушувати перед головою господарського суду або його заступником питання щодо подовження строку вирішення спору.

Згідно з ч. 2 ст. 69 ГПК спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішений господарським судом у строк не більше одного місяця з дня одержання позовної заяви.

Суд розглядає справи, як правило, у відкритому судовому засіданні в усній формі, при незмінному складі та при забезпеченні гласності. 3акрите судове засідання можливе лише в тих випадках, коли необхідна охорона комерційної таємниці.

Відповідно до ст. 74 ГПК порядок ведення засідання визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями - суддею, головуючим у засіданні.

Суддя оголошує склад господарського суду, роз'яснює учасникам судового процесу їх права та обов'язки і сприяє у здійсненні належних їм прав. У засіданні заслуховуються представники позивача і відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні.

Засідання господарського суду можна розділити на три частини: підготовчу, розгляд спору по суті (дослідження та оцінка доказів) і прийняття рішення у справі.

Підготовча частина судового розгляду є системою процесуальних дій, спрямованих на те, щоб виявити можливість розгляду справи по суті'.

Див.: Кройтор В.А. 3ащита прав и интересов в суде. - Харьков, 2000. - С. 207.

Див.: Вирішення господарських спорів. 3астосування норм матеріаль ного права в роз'ясненнях і листах Вищого господарського суду України / За ред. Д.М. Притики. - К., 2002. - С. 198.

224

Див.: Васильєв С.А. Хозяйственное судопроизводство Украиньї: Учеб. пособ. - Харьков, 2002. - С. 250.

225

В цій, допоміжній стосовно розгляду справи по суті, частині судового засідання необхідно виокремити два самостійні процесуальні завдання:

1) з'ясування наявності чи відсутності умов, необхідних для забезпечення правильного розгляду справи в зазначеному судовому засіданні. Саме на це спрямовані вимоги закону, що передбачають здійснення процесуальних дій: з перевірки з'явлення учасників процесу і вирішення питання про розгляд справи у разі нез'явлення будь-кого з них; із з'ясування наяв ності згоди на розгляд справи суддею одноособово; з розгляду питання про відводи; про відкладення розгляду справи та правила такого відкладення;

2) створення необхідних умов для всебічного, повного і об'єк тивного дослідження доказів у справі на зазначеному судовому засіданні, для здійснення судочинства на підставі змагальності і рівноправності сторін. На це передусім спрямовані вимоги зако ну, що регламентують процесуальні дії: з роз'яснення учасникам розгляду справи їх процесуальних прав та обов'язків; з розгляду судом заяв і клопотань осіб, які беруть участь у справі.

Невиконання будь-якого з цих завдань може призвести до порушення прав та законних інтересів суб'єктів процесу, вплинути на результат вирішення спору, відстрочити винесення законного та обгрунтованого рішення. Тобто виконання вказаних завдань необхідне для забезпечення правильного і своєчасного вирішення справи. Саме в цьому полягають мета всієї сукупності процесуальних норм та суть сформульованих в них вимог, що встановлюють права та обов'язки учасників розгляду та вирішення справи в підготовчій частині судового засідання.

Можна виокремити такі основні процесуальні дії, допустимі на підготовчій частині судового розгляду:

• головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа підлягає розгляду;

• суд встановлює особу осіб, які з'явилися;

• перекладачеві, якщо він залучається до розгляду справи, оголошуються його права; крім того, його попереджають про кримінальну відповідальність за завідомо невірний переклад;

• головуючий оголошує склад суду, хто бере участь у роз гляді як прокурор, експерт, перекладач, секретар. Водночас головуючий пояснює особам, які беруть участь у справі, їх права заявляти відводи;

• головуючий пояснює особам, які беруть участь у справі, їх представникам права та обов'язки, їх право звернутися до третейського суду для розгляду справи, наслідки такої дії;

• суд розглядає заяви осіб, які беруть участь у справі;

226

_ за наявності підстав розглядається питання про невідкладність розгляду справи;

- експерту роз'яснюють його права та обов'язки; експерта попереджають про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправильного висновку.

Розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися на засідання.

Необхідно мати на увазі, що розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду (п. 2ч. 2 ст. 111-10 ГПК).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

У випадку нез'явлення на засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, тільки якщо нез'явлення таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У разі нез'явлення на засідання господарського суду представника позивача, якщо його присутність була визнана обов'язковою, суддя вправі притягти позивача до відповідальності, встановленої п. 5 ст. 83, або залишити позов без розгляду (п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК), або вжити обох цих заходів одночасно, а також винести окрему ухвалу, як це передбачено в ч. 1 ст. 90 ГПК.

Що ж до представника відповідача, то у разі його нез'явлення за викликом господарського суду останній має право відкласти розгляд справи (ст. 77 ГПК), вжити заходів, передбачених п. 5 ст. 83 ГПК або ст. 90 цього Кодексу.

Отже, із сукупності послідовних дій суд вирішує, чи може справа бути розглянута, та переходить до іншої стадії - розгляду справи по суті.

На стадії розгляду справи по суті велике значення має дослідження фактичних обставин справи, перевірка та оцінка зібраних доказів.

Ця частина судового розгляду, безсумнівно, є основною, оскільки саме в ній за участю всіх суб'єктів процесу на умовах змагальності та рівноправності сторін досліджуються й аналізуються фактичні обставини справи.

Див.: Притика Д. Арбітражний процес: Навч. посіб. - Харків, 2001. - С. 229.

227

Під час розгляду справи по суті суд виконує три основні завдання:

1. визначення обсягу та меж дослідження обставин справи в судовому засіданні. Так, головуючий визначає, в якому обсязі позивач підтримує свої вимоги, чи не бажає він використати своє право на зміну позову та чи визнає відповідач вимоги позову;

2. виявлення наявності або відсутності підстав для припинен ня провадження у справі на стадії судового розгляду, пов'язаних з диспозитивними розпоряджувальними діями суб'єктів спірних правовідносин. Наприклад, головуючий з'ясовує, чи не має позивач наміру відмовитися від своїх вимог і чи не бажають сторони завершити справу мировою угодою;

3. дослідження доказів у справі, яка належить до структури господарського процесуального доказування. Його структура також містить дії з визначення предмета доказування, збору, надання, оцінки доказів.

Всі зазначені елементи перебувають у тісній взаємодії і характеризуються внутрішньою єдністю, оскільки вся діяльність з судового доказування спрямована на досягнення однієї процесуальної мети. Такою метою є правильне встановлення фактичних обставин справи. Саме на це спрямовані всі процесуальні дії та правовідносини, що складаються при судовому доказуванні на стадії підготовки справи до судового розгляду та при вирішенні і розгляді справи по суті.

Розгляд справи по суті може складатися з таких послідовно здійснюваних процесуальних дій:

• розгляд починається доповіддю головуючого. Далі голо вуючий запитує, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача, чи не бажають сторони закінчити справу мировою угодою;

• суд встановлює порядок дослідження доказів. ГПК не містить норм, що регламентують порядок дослідження доказів, тому вирішуючи це питання, господарські суди керуються в основному порядком, виробленим судовою практикою;

• суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі;

• досліджуються письмові докази;

• досліджуються речові докази;

• досліджуються висновки експерта тощо.

Згідно зі ст. 75 ГПК, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

На судовому засіданні, а також про огляд і дослідження письмових або речових доказів у місці їх знаходження складається протокол.

228

У протоколі судового засідання зазначаються:

1. рік, місяць, число і місце судового засідання;

2. найменування суду, що розглядає справу, та склад суду;

3. номер справи і найменування сторін;

4. відомості про з'явлення на судове засідання представни ків сторін, інших учасників судового процесу або про причини їх нез'явлення;

5. відомості про роз'яснення господарським судом сторо нам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх процесу альних прав і обов'язків, зокрема права заявляти відводи, та попередження перекладача про відповідальність за завідомо неправильний переклад, судового експерта - за дачу завідомо неправильного висновку або відмову від дачі висновку;

6. усні заяви і клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

7. усні роз'яснення судовими експертами своїх висновків і відповіді на поставлені їм додаткові запитання.

Протокол веде секретар судового засідання.

Протокол у триденний строк підписують суддя (головуючий у колегії суддів) і секретар судового засідання.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з протоколами і протягом п'яти днів після їх підписання подавати письмові зауваження з приводу допущених у протоколах помилок або неповноти протоколу. 3ауваження щодо протоколів у всіх випадках долучаються до матеріалів справи.

Господарський суд розглядає зауваження щодо протоколу протягом п'яти днів з дня подання зауваження і за результатами розгляду виносить ухвалу, якою приймає зауваження або мотивовано відхиляє їх.

На вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції під час розгляду справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відтворення технічного запису судового процесу здійснюється на судовому засіданні під час розгляду справи судом у першій інстанції, в апеляційному чи касаційному порядку, а також під час розгляду зауважень щодо протоколу судового засідання на вимогу сторін чи за ініціативою суду.

Питання про видачу копії технічного запису учаснику процесу, про його відтворення поза судовим засіданням вирішуються головуючим у кожному окремому випадку залежно від обставин.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши всі докази, господарський суд може зробити відповідний висновок за суттю спору. Якщо у підсумку дослідження й оцінки всіх матеріалів

229

справи сторони дійдуть згоди за спором, вона оформлюється мировою угодою. В інших випадках рішення приймає суд з урахуванням встановлених ним фактичних обставин справи.

Суд зобов'язаний прагнути того, щоб справа була вирішена під час одного засідання. Однак нормальний перебіг провадження в господарському суді іноді порушується внаслідок як причин, що перешкоджають винесенню рішення у справі взагалі, так і обставин, які створюють неможливість подальшого розгляду справи на цьому засіданні.

Існує три форми тимчасового зупинення процесу: перерва, відкладення розгляду та зупинення провадження у справі. 3азначені форми різняться за підставами, строками зупинення та наслідками.

Згідно ч. 3 ст. 77 ГПК суддя має право оголосити перерву в засіданні у межах встановленого строку розгляду спору з подальшою вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Перерва - це відстрочка продовження судового засідання на відносно короткий час, що спричиняється здебільшого необхідністю відпочинку судді, сторін чи виникненням таких обставин, які перешкоджають продовженню процесу, але можуть бути усунуті порівняно швидко та просто. Після закінчення перерви судове засідання продовжується з тієї стадії, на якій була оголошена перерва.

Відкладення розгляду справи - це перенесення засідання господарського суду на інший час у зв'язку з виявленням обставин, що перешкоджають вирішенню справи по суті на цьому засіданні.

Підставами відкладення розгляду справи зокрема є:

1. нез'явлення на засідання представників сторін, інших учасників судового процесу;

1. неподання витребуваних доказів;

2. необхідність витребування нових доказів;

3. залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача;

5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта. Про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, в якій

вказуються час і місце проведення наступного засідання.

Отже, питання про відкладення слухання справи, вирішується у більшості випадків на розсуд суду, виходячи з конкретних обставин справи. Однак справа відкладається через необхідність здійснення яких-небудь процесуальних дій.

Зупинення провадження у справі - тимчасове зупинення здійснення процесуальних дій у справі з незалежних від суду та сторін обставин, які перешкоджають подальшому розгляду справи.

230

Зупинення провадження у справі істотно відрізняється від відкладення розгляду справи. Слухання справи відкладається на певний строк для здійснення судом або особами, які беруть участь у справі, певних процесуальних дій. При зупиненні провадження у справі здійснення процесуальних дій припиняється за винятком дій щодо забезпечення доказів або позову та дій, пов'язаних із самим зупиненням провадження або його поновленням. Строк зупинення провадження у справі не вказується - воно поновлюється лише з настанням певних, передбачених в законі умов.

Згідно зі ст. 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. Приписи зазначеної норми є імперативними, тобто за наявності вказаної в цій нормі обставини господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі.

Так, Вищий господарський суд України, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТО В «Чернігівавтотранссервіс» на ухвалу господарського суду Чернігівської області від 6 квітня 2006 р. у справі № 8/79 за позовом ТОВ «Чернігівавтотранссервіс» до ВАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто», ПП «АІР-Систем», ВАТ «Українська автомобільна корпорація», ПП «Гарант-автосер-віс», КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання недійсними договорів, встановив:

ТОВ «Чернігівавтотранссервіс» звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом (з урахуванням уточнень) до ВАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто», ПП «АІР-Систем», ВАТ «Українська автомобільна корпорація», ПП «Гарант-автосервіс», КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» про визнання недійсними укладених відповідачами 18 та 19 лютого 2005 р. договорів купівлі-продажу 1, 5, 6, 7 поверхів нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Пушкіна, 16, та зобов'язання Чернігівського МБТІ здійснити реєстрацію права власності позивача на перелічені приміщення вказаної будівлі.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 21 березня 2006 р. вказана позовна заява прийнята до розгляду з порушенням провадження у справі № 8/79.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 6 квітня 2006 р., на підставі клопотання ВАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» провадження у справі зупинено до закінчення розгляду вказаним судом справи № 10/41 як пов'язаної з цією справою.

231

232

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ТОВ «Чернігівав-тотранссервіс» звертається до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати. Вимоги касаційної скарги мотивовані посиланням на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», статей 203, 215, 216, 316-321, 328, 658 ЦК, статей 2, 4, 48-50, 55, 56 Закону «Про власність», статей 54-60, 66, 67, ч. 4 ст. 85 ГПК. Скаржник вказує на відсутність підстав для зупинення провадження у справі, оскільки ця справа не пов'язана зі справою № 10/41.

Представник ВАТ «Українська автомобільна корпорація» у відзиві на касаційну скаргу просить скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без зміни як таку, що відповідає обставинам справи та чинному законодавству.

Заслухавши на судовому засіданні суддю-доповідача, присутніх в судовому засіданні представників відповідачів, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія Вищого господарського суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею цієї справи, що розглядається іншим судом.

Приписи зазначеної норми є імперативними, тобто за наявності вказаної в цій нормі обставини, господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі.

Господарський суд встановив, що предметом позову у справі № 10/41, до вирішення якої суд зупинив провадження у цій справі, є зокрема дійсність та правомірність договорів купівлі-продажу приміщень будівлі, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. Пушкіна, 16, укладених 1 квітня 2002 р. між ТОВ «Чернігівавтотранссервіс» (позивачем у цій справі) та ТОВ «Літо».

Отже, господарський суд Чернігівської області встановив, що справа № 10/41 пов'язана зі справою № 8/79 та правомірно зупинив провадження у цій справі.

Оскільки відповідно до вимог ст. 111-7 ГПК касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про пе-

ревагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія вважає, що господарський суд правильно застосував приписи наведеного процесуального законодавства до встановлених обставин справи, а отже, підстави для скасування оскаржуваної ухвали у касаційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 ГПК, Вищий господарський суд України постановив:

1. Касаційну скаргу ТОВ «Чернігівавтотранссервіс» за лишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Чернігівської області від 6 квітня 2006 р. у справі № 8/79 залишити без змін.

Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках:

1. призначення господарським судом судової експертизи;

1. надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів;

2. заміни однієї зі сторін її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.

Господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

Про зупинення провадження у справі та його поновлення виноситься ухвала, яку може бути оскаржено.

Зазначимо, що ГПК передбачає два види зупинення провадження у справі: обов'язковий, зазначений в законі, за наявності якого господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, і факультативний, необов'язковий для господарського суду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України розглянула касаційну скаргу ДП «Брендформ» (далі - Підприємство) на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2005 р. у справі № 37/183 господарського суду Харківської області за позовом Підприємства до ВАТ «Харківська ТЕЦ-5» (далі - Товариство) про стягнення 5743823,50 грн.

Ухвалою від 17 жовтня 2005 р. господарського суду Харківської області клопотання Товариства про зупинення провадження у справі задоволено. Провадження у справі зупинено.

Копії матеріалів справи № 37/183-05 на 57 аркушах надіслано до слідчих органів територіального відділу міліції Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві.

233

234

Сторони зобов'язано надати суду результати розгляду кримінальної справи № 03-5815 за фактом створення фіктивного підприємства ПП «Імпост-В».

Постановою від 30 листопада 2005 р. Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Підприємства залишено без задоволення, а ухвалу від 17 жовтня 2005 р. господарського суду Харківської області - без змін.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 79 ГПК господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь у судовому засіданні, або за своєю ініціативою зокрема у випадку надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів.

Постанова апеляційної інстанції обгрунтована тим, що при винесенні рішення господарський суд Харківської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства, насамперед статей 33, 38, 43, 79 ГПК щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи відповідно до вимог чинного законодавства, та надано належну правову оцінку.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх судових інстанцій, Підприємство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, вважаючи, що при її прийнятті не було враховано вимоги ст. 79 ГПК, оскільки провадження у справі може бути зупинено у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи компетентним органом.

Скаржник зазначає, що кримінальна справа порушена за фактом створення фіктивного підприємства, водночас на момент розгляду справи у господарському суді доказів, які б спростували правомірність створення ПП «Імпост-В», у якого Підприємство придбало товар, не існувало, а отже, не було об'єкта злочинного посягання.

Також скаржник вказує, що судові органи при винесенні оскарженої ухвали та постанови не надали належної правової оцінки тій обставині, що відповідно до ст. 330 ЦК Підприємство є належним набувачем, який придбав майно за грошові кошти за договором, та мав право відчужувати придбане майно.

Крім того, скаржник вважає, що апеляційний суд при прийнятті постанови не враховував, що ухвалами суду першої інстанції від 22 вересня 2005 р. та від 6 жовтня 2005 р. Товариству було відмовлено у задоволенні клопотань про зупинення розгляду справи.

З урахуванням зазначеного скаржник просить скасувати ухвалу та постанову попередніх судових інстанцій та відмо-

вити Товариству у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

На день розгляду касаційної скарги по суті письмовий відзив на касаційну скаргу від Товариства не надійшов.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника Підприємства, суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як було встановлено попередніми судовими інстанціями, які приймали рішення у цій справі, Підприємство звернулося з позовом про стягнення з Товариства заборгованості у розмірі 5743823,50 грн., яка виникла внаслідок несплати Товариством вказаної суми затовар, який було отримано на підставі договору поставки від 20 серпня 2004 р. № 01/08.

Товариство вважає, що оскільки територіальний відділ міліції Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві порушив кримінальну справу № 03-5815 за фактом створення фіктивного підприємства ПП «Імпост-В», то в нього немає підстав здійснювати розрахунки за отриманий товар.

У зв'язку з вказаними обставинами Товариство звернулося до господарського суду Харківської області з клопотанням про зупинення провадження у справі № 37/183-05 до вирішення кримінальної справи № 03-5815 стосовно особи, яка не є учасником господарського спору щодо оплати коштів за отриманий товар, що, на думку Товариства, пов'язана з цією господарською справою.

Матеріали справи свідчать, що Товариство двічі заявляло клопотання про зупинення провадження у справі з зазначених обставин, проте ухвалами суду першої інстанції від 22 вересня 2005 р. та від 6 жовтня 2005 р. йому було відмовлено в задоволенні таких клопотань, а ухвалою господарського суду Харківської області від 17 жовтня 2005 р. третє клопотання про зупинення провадження у справі було задоволено та при цьому не надано правої оцінки попереднім ухвалам суду з зазначеного питання.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що згідно з п. 2 ч. 2 ст. 79 ГПК господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь у судовому засіданні, або за своєю ініціативою зокрема у випадку надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів. Цей вид зупинення провадження у справі є факультативним, необов'язковим для господарського суду.

235

236

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що ГПК передбачає два види зупинення провадження у справі: обов'язковий, зазначений в законі, за наявності якого господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, і, як зазначалося, факультативний, необов'язковий для господарського суду.

На підставі правового аналізу наведених процесуальних норм колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постановляючи ухвалу, місцевий господарський суд не врахував приписів ст. 79 ГПК, згідно з якими господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим органом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що оскаржена ухвала суду не містить обгрунтованого висновку про неможливість розгляду господарського спору до вирішення кримінальної справи, що знаходиться в провадженні слідчих органів.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що місцевий суд не навів мотивів щодо підстав зупинення провадження у справі, не вказав, чи пов'язаний предмет спору в цій справі з об'єктом злочинного посягання у кримінальній справі, та не врахував того, що доводи, викладені Товариством у клопотанні, самі по собі не можуть бути підставою для застосування ст. 79 ГПК. Крім того, суд не зазначив конкретних підстав зупинення провадження у справі, які передбачені вказаною правовою нормою.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що надсилання копій матеріалів справи господарського суду до слідчих органів не може бути причиною зупинення провадження у справі, оскільки до слідчих органів відповідно до ст. 79 ГПК передбачено надсилання саме матеріалів справи, а не їх копій.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що для зазначеної справи не існувало обставин, що перешкоджали або унеможливлювали її розгляд, і які б зумовили зупинення провадження у справі, а перевірка слідчими органами підстав створення підприємства ПП «Імпост-В» можлива і за повідомленням господарського суду, яке надсилається до відповідних органів на підставі ч. 4 ст. 90 ГПК.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій при винесенні оскаржених судових рішень порушили норми процесуального права, у зв'язку з чим

вони підлягають скасуванню, а справа - надісланню до суду першої інстанції для розгляду спору по суті.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 ГПК, колегія суддів постановила:

1. Касаційну скаргу ДП «Брендформ» 724 від 26 грудня 2005 р. у справі № 724 задовольнити.

2. Ухвалу від 17 жовтня 2005 р. господарського суду Харківської області та постанову від 30 листопада 2005 р. Харківського апеляційного господарського суду у справі № 37/183-05 господарського суду Харківської області скасувати, а справу надіслати до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Усунення причин, що перешкоджають розгляду справи на засіданні, як правило, потребує тривалого часу. Строки розгляду господарських спорів обмежені. Тому час, необхідний для усунення причин, що перешкоджають розгляду, має бути виключений з часу, відведеного для розгляду спору. Однак здійснення окремих заходів повинно бути викона"но в межах загальних строків для розгляду господарських спорів. В таких випадках питання про зупинення розгляду справи виноситься на розгляд суду, який може не зупинити, а відкласти розгляд справи.

6.3. Порядок прийняття, форма і зміст рішення

Прийняття рішення. Підсумком судового вирішення господарського спору є судове рішення - владний акт, що пов'язує правову норму з конкретним юридичним фактом і поширює дію норми на цей факт, встановлює права й обов'язки конкретних суб'єктів права. Як акт застосування норм права судове рішення ухвалюється іменем України і є категоричним й обов'язковим до виконання велінням, у якому реалізуються авторитет і сила судової влади. Судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією прав і свобод, правопорядку та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права. Тому суди повинні неухильно додержувати вимоги про законність і обґрунтованість рішення у справі.

Див.: Абрамов Н.А. Хозяйственно-процессуальное право Украиньї: Учеб. пособ. - Харьков, 2002. - С. 84.

237

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення господарський суд приймає при вирішенні спору по суті, тобто при повному чи частковому задоволенні позову або при відмові в позові. В інших випадках господарський суд виносить ухвали, а у справах про банкрутство - постанови про визнання боржника банкрутом. Постанови також виносяться апеляційною і касаційною інстанціями за підсумками перегляду винесених судом попередніх інстанцій рішень, ухвал і постанов.

Якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо), господарський суд виносить ухвалу.

Ухвала господарського суду має містити:

1. найменування господарського суду, номер справи і дату винесення ухвали, найменування сторін, ціну позову, вимогу позивача, прізвища судді (суддів), представників сторін, проку рора, інших осіб, які брали участь у засіданні (із зазначенням їх посад);

2. стислий виклад суті спору або зміст питання, з якого виноситься ухвала;

3. мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство;

4. висновок з розглянутого питання;

5. вказівку на дії, які мають вчинити сторони, інші під приємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи у строки, визначені господарським судом.

Рішення та ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь в судовому процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено ГПК (статті 86, 87 Кодексу).

Судове рішення в господарському суді першої інстанції приймається на засіданні за результатами вивчення всіх обставин справи і відповідно до норм матеріального і процесуального права. На підставі ст. 124 Конституції, ч. 1 ст. 84 ГПК судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території. 3гідно зі ст. 4 Кодексу рішення з господарського спору має прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

238

Рішення викладається у письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні. В разі розгляду справи трьома суддями суддя, не згодний з рішенням, зобов'язаний викласти у письмовій формі свою окрему думку, що приєднується до справи (ст. 82 ГПК).

Прийняте рішення оголошується суддею у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

За згодою сторін суддя може оголосити тільки вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначається у протоколі судового засідання.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією (ст. 85 Кодексу).

Права господарського суду щодо прийняття рішення, регламентовані ст. 83 ГПК. Господарський суд, приймаючи рішення, має право:

1) визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;

2. виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони;

3. зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що пору шила зобов'язання;

4. стягувати у дохід Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встанов леному ст. 9 ГПК або відповідно до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах;

5. стягувати в дохід Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону;

6) відстрочити або розстрочити виконання рішення. Рішення господарського суду має грунтуватись на повному

з'ясуванні такого:

• чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

239

• чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактич них обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

• яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Президія Вищого арбітражного суду України в роз'ясненні «Про судове рішення» наголошує на тому, шо господарським судам слід виходити з того, що рішення може грунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі ст. 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жоден доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Приймаючи рішення зі спору, господарський суд має враховувати таке. 3гідно з ч. 2 ст. 4 вказаного Кодексу господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Актами, що не відповідають законодавству України, можуть бути акти центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування або інших органів, які за своїм статусом не є державними.

Відповідно до цієї статті до актів, які підлягають застосуванню господарськими судами, не належать судові рішення судів загальної юрисдикції. У процесі здійснення господарського судочинства з конкретної справи господарські суди керуються судовими рішеннями судів загальної юрисдикції виключно на підставі, у межах та порядку, передбачених статтею 35 ГПК, тобто у встановленні преюдиціальних фактів.

Зміст і структура судового рішення мають відповідати вимогам ст. 84 Кодексу. Рішення господарського суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому:

1) у вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів), представників

240

сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також вказується у вступній частині рішення;

2. описова частина має містити стислий виклад вимог по зивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослід ження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження);

3. у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими госпо дарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропози ції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обгрунту вання відстрочки або розстрочки виконання рішення;

4. резолютивна частина має містити висновок про задово лення позову або про відмову в позові повністю чи частково за кожною із заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рі шення).

При задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються:

• найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення;

• розмір сум, що підлягають стягненню (основної забор гованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених у пунктах 4, 5 ч. 2 ст. 83 ГПК);

• найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна);

• найменування, номер і дата виконавчого або іншого до кумента про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає ви конанню), а також сума, що не підлягає списанню.

У спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

241

В резолютивній частині рішення вказується про визнання договору недійсним у випадках, передбачених у п. 1 ст. 83 ГПК.

При задоволенні заяви про визнання акта недійсним в резолютивній частині вказуються найменування акта і органу, що його видав, номер акта, дата його видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій саме частині).

В резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення державного мита з бюджету.

Якщо у справі беруть участь кілька позивачів і відповідачів, в рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них.

При розгляді первісного і зустрічного позовів у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.

Прийняте у справі рішення має бути якомога більш повним, ясним, чітким. Водночас рішення не повинно мати зайвої деталізації, яка не має правового значення у справі.

Президія Вищого арбітражного суду України в роз'ясненні «Про судове рішення» вказує, що господарські суди повинні дотримувати передбаченої статтями 84, 86 ГПК послідовності викладення рішення, ухвали (вступна, описова, мотивувальна та резолютивна частини).

Про зміну сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх процесуальних позицій порівняно з позовною заявою, відзивом на неї, клопотанням тощо слід зазначити у мотивувальній частині рішення.

За наявності у справі третіх осіб у вступній та описовій частинах рішення згідно зі статтями 26, 27 ГПК має бути точно визначений їх статус - із самостійними вимогами щодо предмета спору чи без таких. 3алежно від цього слід формулювати мотивувальну та резолютивну частини рішень.

Зміна в рішенні господарського суду предмета, підстав позову за заявою позивача, зробленою безпосередньо в засіданні суду, допустима лише, якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22, 23 Кодексу, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета, підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача має викладатися у письмовій формі.

У зв'язку з висуненням позивачем у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 22 ГПК, додаткових, змінених чи нових вимог до відповідача останній вправі вимагати відкладення розгляду справи для подання відповідних доказів. Передбачені ч. 4 статті права позивача змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані тільки до прийняття рішення судом першої

242

інстанції. Ця норма не застосовується під час розгляду справи в інших інстанціях. 3азначені права можуть бути використані позивачем також під час нового розгляду справи у першій інстанції після скасування рішення і передання у встановленому порядку справи на новий розгляд суду першої інстанції.

Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. 3міна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Так, якщо вимога про визнання угоди недійсною замінюється вимогою про розірвання договору і наводяться інші підстави відповідної вимоги, то має місце зміна предмета і підстави позову. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

Резолютивна частина рішення в жодному разі не повинна викладатись альтернативно (наприклад: стягнути з відповідача певну суму або в разі відсутності коштів на його рахунку - звернути стягнення на належне йому майно). У випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві, господарський суд має визначити предмет позову і вирішувати спір залежно від характеру зобов'язань відповідача.

У резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

При цьому господарські суди повинні зазначати:

• у рішеннях за позовами про витребування майна чи про визнання права власності на майно - найменування майна, місце його знаходження (у спорі про передачу майна), а у разі необхідності - строк виконання відповідних дій та (або) про видачу наказу про примусове виконання рішення;

• у рішеннях щодо кількох відповідачів - ступінь відпові дальності кожного з них;

• у рішеннях про визнання недійсними установчих доку ментів суб'єкта підприємництва - про обов'язок власника (власників) або органу, уповноваженого створювати підпри ємство, здійснити ліквідацію підприємства у встановленому законом порядку. Копію такого рішення надсилати власнику (власникам) або зазначеному органу;

• у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог - про відхилення решти вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині;

• у рішеннях, якими надано відстрочку або розстрочку ви конання (ст. 121) - конкретні терміни їх виконання;

• в ухвалах зі справ, у яких сторони досягли мирової угоди (ч. 4 ст. 121 ГПК) - про затвердження відповідної угоди;

243

• у рішеннях про вчинення певних дій або про утримання від певних дій - відповідний припис, наприклад: «Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адресою, площі)», «Такому-то утриматися від вчинення дій, які перешкоджають доступу такого-то у приміщення (із зазначенням тих же даних про приміщення)», а у разі необхідності - строк виконання відповідних дій та (або) про видачу наказу про примусове виконання рішення.

У рішеннях зі справ, у яких мало місце поновлення строків позовної давності чи процесуальних строків, ця обставина зазначається як у мотивувальній, так і у резолютивній частинах рішення.

У рішеннях зі спорів, пов'язаних із стягненням грошових сум, зазначаються зокрема дані, визначені в п. 3 ч. 1 ст. 19 Закону «Про виконавче провадження». У зв'язку з цим господарським судам слід враховувати таке.

Відповідні дані зазначаються згідно з поданою до господарського суду позовною заявою. 3а відсутності у позовній заяві даних про найменування (ім'я) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (місце проживання), ідентифікаційний код (індивідуальний ідентифікаційний номер) тощо, необхідні відомості господарському суду слід витребувати у позивача і відповідача згідно з п. 4 ст. 65 ГПК. Якщо позивач не подав витребуваних відомостей, господарський суд залишає позов без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 цього Кодексу.

Залежно від конкретних матеріалів і обставин справи в наказі господарського суду можуть бути зазначені банківські рахунки в національній або іноземній валюті, а також реєстраційні рахунки.

Рішення господарського суду може прийматись тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи. У разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді до складу суду розгляд справи слід починати спочатку, про що голова господарського суду або його заступник мають винести ухвалу. У разі необхідності цією ж ухвалою подовжується строк вирішення спору, але не більше як на один місяць (ч. 3 ст. 69 ГПК). При цьому необхідно зважати на те, що згідно з ч. 4 ст. 20 Кодексу заява про відвід судді повинна подаватись, як правило, до початку розгляду справи.

Порядок оголошення рішення та набрання ним законної сили регламентується нормами ст. 85 ГПК. Прийняте рішення оголошується суддею у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

244

Суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника. 3а відсутності відповідної згоди суд згідно з ч. 3 ст. 77 Кодексу може оголосити перерву в засіданні з метою підготовки повного тексту рішення.

Мотивоване рішення і раніше оголошені вступна та резолютивна його частини підписуються усіма суддями, які беруть участь у його прийнятті.

Вступна і резолютивна частини мотивованого рішення мають дослівно відповідати вступній і резолютивній частинам рішення, оголошеним після закінчення розгляду справи.

Президія Вищого арбітражного суду України в роз'ясненні «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» вказує, що до справи долучаються як оголошені вступна і резолютивна частини рішення, так і рішення, складене в остаточній формі.

6.4. Додаткове рішення, ухвала

У судовій практиці мають місце ситуації, за яких суд першої інстанції повинен вчиняти певні процесуальні дії у справі, наприклад, вживати заходів щодо забезпечення позову, розглядати заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення тощо, але матеріали цієї справи надіслані до апеляційної чи касаційної інстанції. У таких випадках судам першої інстанції Вищий господарський суд України рекомендує вчиняти певні процесуальні дії лише за умов, якщо відсутність матеріалів справи не заважає їх належному здійсненню згідно з вимогами ГПК.

Згідно зі ст. 88 цього Кодексу господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо:

1. з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;

2. не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення державного мита з бюджету.

Додаткове рішення, ухвала можуть бути оскаржені в установленому порядку.

Прийняття додаткового рішення за заявою сторони, прокурора, який брав участь у процесі, або за ініціативою суду

245

здійснюється, як правило, тим самим суддею (складом суду), який приймав первісне рішення. Про відхилення заяви сторони чи прокурора щодо прийняття додаткового рішення виносяться ухвала (ст. 86 ГПК).

Додаткове рішення і ухвала про відхилення заяви щодо його прийняття можуть бути оскаржені у порядку, передбаченому розділами XII, XII-1 Кодексу.

Прийняття додаткового рішення є допустимим виключно з підстав, передбачених ст. 88 ГПК. Порушення вимог цієї статті має наслідком зміну або скасування рішення в апеляційному чи у касаційному порядку (п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 111-10 ГПК).

ГПК не встановлює будь-яких обмежень строків подання заяв про прийняття додаткового рішення, виправлення чи роз'яснення його. Тому під час розгляду цих заяв господарським судам слід керуватись тими статтями ГПК, які регламентують відповідні строки щодо основного рішення.

Вирішуючи питання щодо процедури розгляду заяв про прийняття додаткового рішення, роз'яснення чи виправлення його, господарські суди повинні виходити з того, в якому порядку розглядалась справа, зокрема, за участю однієї чи обох сторін або за їх відсутності, а також з обставин справи, доводів, наведених у заяві тощо.

Додаткове рішення підлягає перегляду за правилами ГПК. При цьому питання щодо необхідності перевірки основного рішення у справі вирішує апеляційна або касаційна інстанція залежно від змісту додаткового рішення, мотивів, викладених у заяві про його перевірку, характеру і обставин справи тощо. 3а таким самим принципом вирішується питання про скасування чи зміну обох рішень або одного з них.

Згідно зі ст. 89 ГПК суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення.

Про роз'яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок виноситься ухвала.

Що стосується роз'яснення чи виправлення рішення, то слід мати на увазі таке: ст. 89 ГПК не передбачає можливості перегляду в апеляційному чи у касаційному порядку ухвали, винесеної на підставі цієї статті.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши у відкритому засіданні матеріали касаційної скарги орендного обласного підприємства (ООТ) «Мико-лаївтеплокомуненерго», м. Миколаїв, на ухвалу Одеського

246

апеляційного господарського суду від 15 листопада 2004 р. у справі господарського суду Миколаївської області № 1/190 за позовом ЗАТ «Н.Ітера», м. Миколаїв, правонаступник - ТОВ «Зоря-Сервіс» м. Миколаїв, до ООП «Миколаївтеплокому-ненерго» про стягнення 1386354,90 грн., встановила:

Рішенням арбітражного суду Миколаївської області від 26 вересня 2000 р. стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 217721,37 грн., збитків від інфляції у сумі 1166933,61 грн. та судові витрати, в частині основного боргу в сумі 3217213,52 грн. провадження у справі припинено, в частині 3% річних у сумі 11634,85 грн. вимоги залишено без розгляду.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 26 липня 2001 р. поновлено строк пред'явлення наказу до виконання.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 26 липня 2001 р. 3АТ «Н.Ітера» замінено правонаступником ТОВ «Зоря-Сервіс».

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 20 жовтня 2004 р. на підставі ст. 89 ГПК визнано наказ таким, що не підлягає виконанню, та видано новий наказ, оскільки у наказі від 26 липня 2001 р. допущена описка у номері справи.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2004 р. відповідачеві у прийнятті апеляційної скарги відмовлено, оскільки ухвали про виправлення описки не оскаржуються.

ООП «Миколаївтеплокомуненерго» звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на ухвалу апеляційного господарського суду і вважає її такою, що прийнята з порушенням законодавства і підлягає скасуванню, оскільки на виконання рішення суд видав наказ через чотири роки на користь нового стягувача на ту саму суму.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-13 ГПК касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Господарський суд Миколаївської області ухвалою від 20 жовтня 2004 р. на підставі ст. 89 ГПК виправив описку в наказі господарського суду від 26 липня 2000 р., оскільки

247

у номері наказу зроблена описка, у зв'язку з чим він не був виконаний виконавчою службою.

Приписами ст. 89 ГПК встановлено, що суддя за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення, про шо виноситься ухвала.

Оскільки згідно зі ст. 106 ГПК ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а ст. 89 вказаного Кодексу оскарження ухвал про виправлення помилки не передбачено, апеляційна інстанція дійшла обґрунтованого висновку щодо відмови у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу про виправлення помилки.

Щодо посилань скаржника на те, що наказ видано на нового стягувача, то вони не відповідають дійсності, оскільки господарський суд ухвалою від 26 липня 2001 р. замінив ЗАТ «Н.Ітера» його правонаступником ТОВ «Зоря-Сервіс».

У зв'язку з викладеним ухвала апеляційного господарського суду відповідає законодавству та матеріалам справи.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 ГПК, колегія суддів постановила:

Ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2004 р. у справі господарського суду Миколаївської області № 1/190 залишити без змін, а касаційну скаргу ООП «Миколаївтеплокомуненерго» - без задоволення.

Право господарського суду винести окрему ухвалу закріплене у ст. 90 ГПК. Господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу.

Окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, в порядку та розмірі, передбачених ч. 1 ст. 119 цього Кодексу.

Окрему ухвалу може бути оскаржено в установленому ГПК порядку.

Якщо при вирішенні господарського спору господарський суд виявить у діяльності працівників підприємств та організацій порушення законності, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення органам внутрішніх справ чи прокуратури.

248

6.5. 3акінчення провадження у справі без прийняття рішення

За загальним правилом розгляд справи закінчується прийняттям рішення. Однак за наявності визначених в законі підстав можливе закінчення провадження у справі без прийняття рішення.

За характером підстав та процесуальними наслідками є дві форми закінчення провадження у справі без винесення рішення:

1. припинення провадження у справі;

2. залишення заяви без розгляду.

Перелік підстав припинення провадження у справі (ст. 80) та залишення позову без розгляду (ст. 81 ГПК) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Принципова відмінність наслідків цих дій полягає у тому, що у першому випадку повторне звернення до господарського суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається, а у другому (після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду) позивач має право знову звернутись до господарського суду з тим же позовом у загальному порядку.

Припинення провадження у справі - це закінчення розгляду справи без винесення рішення по суті спору внаслідок виявлення обставин, за яких у подальшому розгляд спору в господарському суді є неможливим або недоцільним.

Згідно зі ст. 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, якщо:

1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. Йдеться про непідвідомчість спору суду та помилкове порушення справи за позовом особи, що не має статусу юридичної особи, а тому не наділена процесуальною правоздатністю. Наприклад, позов подано в інтересах позивача іншими, крім органів прокуратури, юридичними особами, державними або іншими органами (ст. 2 ГПК). При цьому слід мати на увазі, що звернення до господарських судів України прокурорів з інших держав в інтересах суб'єктів господарювання цих держав не передбачене чинним законодавством чи відповідними міждержавними угодами і договорами України. Тому такі спори вирішенню господарськими судами України не підлягають (п. 1 ч. 1 ст. 62 Кодексу);

Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (_п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК). Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у

249

справі. В останньому випадку провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на п. 5 ч. 1 ст. 80 Кодексу. Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, у прийнятті позовних матеріалів слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 або припинити провадження у справі з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК.

Вирішення такого спору відповідно до законів України, міждержавних угод чи договорів віднесене до відання інших органів (ч. 4 п. 1 ст. 12 ГПК);

2) відсутній предмет спору.

Президія Вищого арбітражного суду України у роз'ясненні від 23 серпня 1994 р. № 02-5/612 «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України» вказує, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК) зокрема у таких випадках:

припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань;

спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання;

3. є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. В цьому випадку йдеться про тотожність позову. Якщо у судді є сумніви в тотожності позову на момент прийняття заяви, він приймає заяву, питання про тотожність вирішує під час судового розгляду, приймаючи відповідне рішення;

4. позивач відмовився від позову і відмову прийнято госпо дарським судом. Відмова позивача від позову не є підставою для безумовного припинення провадження. У випадках від мови позивача від позову господарському суду слід керуватись ч. 6 ст. 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб;

5. сторони уклали угоду про передачу цього спору на ви рішення третейського суду;

6. підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідо вано. 3а наявності відомостей про ліквідацію підприємства чи організації, які є сторонами у справі, господарському суду слід враховувати, що підприємство (організація) вважається ліквідованим з моменту виключення його із ЄДРПОУ. Отже,

250

вирішуючи питання щодо припинення провадження у справі на підставі п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК, господарський суд повинен витребувати докази виключення підприємства з державного реєстру. У справах про визнання недійсним акта, раніше виданого ліквідованим органом, господарський суд вправі замінити його іншим органом, на який покладено видання таких актів;

7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

У випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення державного мита з бюджету, а також можуть бути розв'язані питання про стягнення штрафів, передбачених у пунктах 4, 5 ч. 2 ст. 83 ГПК.

Ухвалу про припинення провадження у справі може бути оскаржено.

Мирова угода - розпорядча дія сторін, спрямована на врегулювання господарського спору на взаємоприинятих умовах та припиненням порушеної судом справи. Мирова угода може бути укладена тільки між сторонами і не може бути здійснена іншими особами, які беруть участь у справі.

Можливість мирового врегулювання господарських спорів - важлива передумова рівноваги господарських відносин. Цей процесуальний інститут:

а) сприяє економії часу, сил і коштів держави та учасників процесу;

б) забезпечує вирішення спору за допомогою соціально-еко номічних чинників, які всебічно враховують інтереси сторін, а не лише формалізованих постанов;

в) усуває конфліктний стан господарських відносин, ос кільки сторони спору, мирно вирішивши господарський спір, більшою мірою, ніж при розгляді судом спору, схильні до продовження господарського співробітництва.

Згідно зі ст. 78 ГПК відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах,

' Див.: Притика Д. Арбітражний процес: Навч. посіб. - Харків, 200!. - С. 248.

251

що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову.

Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

У роз'ясненні «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» Вищий арбітражний суд України наголошує на певних особливостях укладання мирової угоди та її затвердження господарським судом. 3окрема, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами позивача (ч. 3 ст. 26 ГПК), а отже, вправі укладати мирові угоди на загальних підставах.

Представник будь-якої із сторін вправі укладати мирову угоду від її імені лише у разі, коли відповідні повноваження прямо обумовлені у довіреності.

Мирова угода може містити й часткові поступки, наприклад, про зменшення позовних вимог або про часткове визнання позову.

Умови мирової угоди мають бути викладені чітко й однозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання.

Суддя має роз'яснити сторонам процесуальні наслідки припинення провадження у справі.

В ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі (п. 7 ч. 1 ст. 80 ГПК), а також вирішується питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону або за своїм змістом є такою, що не може бути виконана згідно з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки

252

сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини твердо врегульовано законом і вони не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

У разі ухилення однієї із сторін від виконання мирової угоди наказ про примусове виконання не може бути видано, оскільки провадження у справі господарським судом припинено. Однак інша сторона у цьому випадку не позбавлена права звернутися на загальних підставах з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Так, Вищий господарський суд України, розглянувши матеріали касаційної скарги ЗАТ «ТД «Ленінська кузня» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 2 лютого 2006 р. у справі № 16/488 господарського суду м. Києва за позовом ВАТ «Херсонський суднобудівний завод» до ЗАТ «ТД «Ленінська кузня» про стягнення 197129,32 грн., встановив:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21 липня

2004 р. у справі № 13/392 між позивачем та відповідачем було затверджено мирову угоду при стягненні 505500 грн. за договором від 15 жовтня 2003 р. № 464/41, провадження у справі припинено.

ВАТ «Херсонський суднобудівний завод» повторно звернулося з позовом до ЗАТ «ТД «Ленінська кузня» про стягнення 175500 грн. залишку основного боргу (заборгованості за мировою угодою), 2895,12 грн. (3% річних) та 18734 грн. інфляційних.

Рішенням господарського суду м. Києва від 26 жовтня

2005 р. у справі № 16/488 позов ВАТ «Херсонський судно будівний завод» задоволено повністю.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що борг на момент спливу кінцевого терміну погашення заборгованості за мировою угодою було сплачено частково, тому відповідно до статтей 526, 530 ЦК позовні вимоги є обгрунтованими і мають бути задоволені.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 2 лютого 2006 р. рішення господарського суду м. Києва залишено без змін з тих самих підстав.

У поданій касаційній скарзі ЗАТ «ТД «Ленінська кузня» просить скасувати рішення та постанову зазначених судових інстанцій, посилаючись на порушення останніми норм процесуального та матеріального права, провадження у справі припинити.

253

254

ВАТ «Херсонський суднобудівний завод» у відзиві на касаційну скаргу просить залишити без змін зазначені судові рішення.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, дослідивши юридичну оцінку судовими інстанціями обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги.

Матеріалами справи підтверджується таке.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21 липня 2004 р. у справі № 13/392 затверджено мирову угоду між ВАТ «Херсонський суднобудівний завод» та ЗАТ «ТД» «Ленінська кузня».

Відповідно до п. 2 мирової угоди відповідач зобов'язався здійснювати погашення суми боргу перед відокремленим структурним підрозділом «Херсонметалосервіс» ВАТ «Херсонський суднобудівний завод» у розмірі 505.500 грн. рівними платежами у сумі 100000 грн. відповідно до графіку протягом п'яти місяців.

Кінцевий термін виконання зобов'язань за мировою угодою настав 30 листопада 2004 р.

З матеріалів справи вбачається, що до моменту спливу кінцевого терміну погашення заборгованості відповідач частково сплатив суму боргу в розмірі 280000 грн., а після закінчення цього терміну - 50000 грн.

Отже, відповідачем за мировою угодою було сплачено 330000 грн.

Заборгованість за мировою угодою становить 175000 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 604 ЦК такі дії сторін визначаються як припинення первісного зобов'язання за домовленістю сторін новим зобов'язанням між тими самими сторонами (новація).

Оскільки ці дії вчинені сторонами в межах судового процесу і затверджені ухвалою господарського суду м. Києва від 21 липня 2004 р., процесуальним наслідком їх є припинення провадження у справі (ч. 4 ст. 78 ГПК).

Внаслідок цього господарський суд не може видати наказ про примусове виконання мирової угоди.

Проте інша сторона в цьому разі не позбавлена права звернутись на загальних підставах з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Кожна із сторін мирової угоди, яка вважає порушеними свої права, які виникли з мирової угоди, може звернутись з позовом про зобов'язання виконати зобов'язання в натурі, або з позовом про захист своїх прав іншим способом, передбаченим законом.

Відповідно до статей 520, 526 ЦК зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться, та у встановлений строк.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК).

За таких умов судові інстанції також правомірно дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, річних та збитків від інфляції (ч. 2 ст. 625 ЦК).

Зазначене свідчить про повноту встановлення судовими інстанціями обставин справи та вірне застосування до них норм матеріального та процесуального права, спростовує доводи касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК, Вищий господарський суд України постановив:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 2 лютого 2006 р. у справі № 16/488 залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Згідно з ч. 4 ст. 78 ГПК господарський суд виносить ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, а відповідно до ч. 5 цієї статті приймає рішення про задоволення позову у разі визнання його відповідачем. Проте суд, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог та відповідача - про визнання позову. На підставі ч. 6 ст. 22 ГПК у разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (у тому числі юридичної чи фізичної особи, яка не є учасником судового процесу), спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства (п. 3.7 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Зазначимо, що чинним господарським процесуальним законодавством не повною мірою врегульовані такі питання, як порядок примирення сторін, мотивування відмови господарського суду затвердити мирову угоду, розмежування мирової угоди та інститутів визнання позову або відмови від позову, істотні умови мирової угоди, категорія справ, за якими мирова Угода не допускається, тощо.

Порушена в господарському суді справа не може закінчитися прийняттям рішення також і в тому випадку, коли під

255

час її розгляду виявиться недодержання порядку пред'явлення позову або порушення позивачем деяких обов'язків в процесі. В таких випадках позов залишається без розгляду.

Залишення позову без розгляду - припинення провадження у справі без прийняття рішення, що не перешкоджає можливості повторного звернення до суду з тотожною заявою.

Згідно зі ст. 81 ГПК господарський суд залишає позов без розгляду, якщо:

1. позовну заяву підписано особою, яка не має права підпи сувати її, або особою, посадове становище якої не вказано;

2. у провадженні господарського суду або іншого органу, який діє в межах своєї компетенції, є справа з господарського спору між тими само сторонами, про той само предмет і з тих само підстав;

3. позивач не звертався до установи банку за одержан ням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства мала бути одержана через банк. Оцінюючи повноту і достатність позовних матеріалів для вирішення спору, необхідно враховувати, що спільними вказівками Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 12 січня 1993 р. № 18-60/98-22001 визнано недоцільним подальше застосування інкасової форми розрахунків за поставлену (продану) продукцію, виконані роботи, надані послуги. Отже, у господарського суду відсутні підстави ви магати від позивачів доказів звернення до установи банку за одержанням заборгованості (п. 4 ч. 1 ст. 81 ГПК), оскільки кредитор вправі звернутись зі своїми вимогами безпосередньо до боржника;

4. позивач без поважних причин не подав витребувані гос подарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирі шенню спору;

Застосування п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК можливе лише за наявності таких умов:

• додаткові документи вважаються витребуваними, тіль ки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі;

• витребувані документи чи з'явлення представника по зивача дійсно необхідні для вирішення спору;

• позивач не подав витребувані документи чи не на правив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин. Отже, перш ніж залишити позов без розгляду, господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини

256

невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність (роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України»);

5) громадянин відмовився від позову, який було подано в його інтересах прокурором.

Про залишення заяви без розгляду виноситься ухвала, в якій можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення державного мита з бюджету, а також про стягнення штрафів, передбачених у пунктах 4, 5 ч. 2 ст. 83 цього Кодексу.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, необхідно мати на увазі, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» останнє підлягає поверненню позивачеві тільки у випадках припинення провадження у справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК. В усіх інших випадках застосування статей 80, 81 цього Кодексу державне мито поверненню не підлягає.

Припинення провадження у справі, порушеній за позовом прокурора, або залишення його позову без розгляду не дає господарському суду права стягувати державне мито з позивача незалежно від підстав, на яких ґрунтується висновок господарського суду.

Ухвалу про залишення позову без розгляду може бути оскаржено.

Після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку.

Отже, у складі підстав залишення позову без розгляду в господарському процесі чітко виокремлюються випадки, коли позов має бути залишений без розгляду, а також випадки, коли це питання вирішується на розсуд суду.

З урахуванням обставин кожного конкретного випадку суд може і не залишати позов без розгляду, а відкласти слухання справи на певний строк. Обставини, що є підставою для залишення позову без розгляду - це найчастіше недоліки процесу, які можна усунути. Відповідно до цього визначаються процесуальні наслідки застосування зазначеного інституту: позивач має право пред'явити позов на загальних підставах, якщо умови, що були підставою для пред'явлення позову без розгляду, будуть усунені. 3алишення справи без розгляду свідчить про неправомірне виникнення процесу внаслідок допущених позивачем порушень. Тому пред'явлення позову, за яким провадження закінчилося без прийняття рішення, не

257

впливає на перебіг строків позовної давності. Сторони повертаються до процесуального стану, і перебіг строку позовної давності продовжується.