4.5. Процесуальні строки

Суспільні процеси, явища та людська діяльність відбуваються у часі. Остання як предмет наукового дослідження, є лише обмеженою тими чи іншими спеціальними завданнями абстракцією певним чином фіксованої тривалості, вимірювання. Тоді як філософія розглядає час у світлі дослідження взаємозв'язку подій, їх порядку, послідовності та змінюваності. Предметом філософського дослідження проблеми часу є величина зв'язку, величина залежності подій, їх визначення і самовизначення. У сукупності ці величини становлять фундамент філософії часу і розглядаються як дійсний час, який суттєво відрізняється від того чи іншого окремого поняття часу.

На думку А. Жгунової, строк - це певний відрізок часу, із закінченням або настанням якого норми права пов'язують виникнення чи припинення правовідносин. Аналізуючи працю А. Жгунової та проводячи власні дослідження, В. Лупь визначив строк як період або момент часу, з настанням чи із закінченням якого пов'язані певні події або дія (бездіяльність), що мають юридичне значення. На його ж думку, правовий строк - це час, з настанням чи спливом якого пов'язана та чи інша подія або дія, що має юридичне значення. Такої думки дотримується і В. Цікало, підкреслюючи, що для цивільних правовідносин значення має не сам час як явище соціальне, а закінчення його періоду.

Вплив часу відображається на всіх правовідносинах, а отже, суб'єктивні права та обов'язки, що становлять зміст правовідносин, завжди існують у часі. Початок або межу існування певних прав закон зумовлює часом. Такі випадки називають часовим обмеженням прав.

Суб'єкти, які реалізують свої права, заінтересовані у тому, щоб права та обов'язки здійснювалися не лише належним чином, а й своєчасно. Відповідно строки у правовідносинах мають велике значення, оскільки вони упорядковують і стабілізують будь-які правовідносини.

Строки, передбачені законом, можна поділити на дві групи: матеріальні (наприклад, позовна давність) та процесуальні (наприклад, строк на апеляційне оскарження рішення суду).

Процесуальний строк - це певний період у часі, протягом якого господарський суд, сторони та інші учасники процесу повинні вчинити певні процесуальні дії.

Аналіз ГПК, зокрема ст. 50, дозволяє виокремити два види строків: строки, встановлені Кодексом, та строки, встановлені господарським судом. Перші встановлені у вигляді чіткого періоду в часі починаються та закінчуються конкретно визначеною календарною датою, не можуть бути змінені судом. ГПК встановлені такі процесуальні строки: строк порушення провадження у справі (ст. 64); строк вирішення спору (ст. 69); строк розгляду зауважень на протокол судового засідання (ст. 81-1); строк розсилання рішень та ухвал (ст. 87); строк на апеляційне (ст. 93) та касаційне (ст. ПО) оскарження; строк перегляду рішень за нововиявленими обставинами (ст. 113); строк для пред'явлення наказу до виконання (ст. 118) та ін.

Другі визначаються судом в довільній формі, але в межах законодавчо встановлених строків на розгляд справи наприклад, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено на цьому засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: 1) нез'явлення на засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; 2) неподання витребуваних доказів; 3) необхідність витребування нових доказів; 4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; 5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, в якій вказуються час і місце проведення наступного засідання. Суддя має право оголосити перерву в засіданні в межах встановленого строку вирішення спору з подальшою вказівкою про це в рішенні або ухвалі. Цілком логічним є те, що суддя, головуючий у справі, приймаючи рішення про відкладення слухання справи та визначаючи чітку календарну дату, на яку відкладається слухання справи, керується міркуванням доцільності та процесуальної економії, тобто, з одного боку, часу має бути достатньо для вчинення визначеної процесуальної дії (наприклад, отримання відповіді на запит суду), з іншого - у разі тривалого відкладення слухання справи та потреби витребування додаткових доказів строки розгляду справи можуть закінчитися, що може привести до необхідності їх продовження.

Перебіг строку для вчинення процесуальних дій, що визначаються періодом часу, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок. Він обчислюється роками, місяцями та днями.

Так, апеляційна скарга (подання) на рішення господарського суду подається (вноситься) протягом 10 днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК. Касаційна скарга (подання) може бути подана (внесена) протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили (ст. ПО ГПК). Касаційна скарга, касаційне подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України можуть бути подані не пізніше одного місяця з дня її прийняття (статті 111 - 116 ГПК).

Строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що має неминуче настати, чи періодом часу. В останньому випадку дію може бути вчинено протягом всього періоду.

Перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок.

Оскільки із закінченням процесуального строку учасник процесу може втрачати можливість вчиняти дії без застосування спеціальної процедури поновлення строків, визначення цього моменту набуває принципового значення. ГПК у ст. 51 передбачає, що строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку; строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. При обчисленні строку місяцями (наприклад щодо подання касаційної скарги, подання) необхідно враховувати, що такий строк обчислюється саме місяцем, а не кількістю днів у місяці, оскільки можуть мати місце випадки, коли, наприклад, оскаржуване рішення (постанова), було прийняте ЗО січня 2006 р., оскільки наступний місяць не має такого числа, то відповідно строк закінчується 28 лютого 2006 р., або оскаржуване рішення (постанова), було прийняте 31 грудня 2005 р., то з урахуванням того, що відповідно до ч. 3 ст. 50 ГПК перебіг строку починається з наступного дня після календарної дати, якою визначено його початок, тобто з 1 січня 2006 р. - строк на касаційне оскарження закінчується 1 лютого 2006 р.

Перебіг строку, що обчислюється днями (наприклад щодо подання апеляційної скарги, подання) починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок. Отже, якщо рішення прийняте 10 січня 2006 р., то строк на апеляційне оскарження закінчується 20 січня 2006 р. о 24 год. 00 хв. У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.

Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24 години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24 години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

Вчинення дії після спливу процесуальних строків має відповідні процесуальні наслідки, наприклад, у разі подання апеляційної скарги після закінчення строку, встановленого ч. 2 ст. 93 ГПК, апеляційний господарський суд повинен відмовити у прийнятті апеляційної скарги і винести з цього приводу відповідну ухвалу.

Отже, оскільки процесуальні строки, незважаючи на їх зв'язок із об'єктивними показниками часу (місяць, день), встановлені законодавцем, останній передбачив можливість їх зупинення. Відповідно до ст. 52 ГПК зупинення провадження у справі є підставою для зупинення усіх процесуальних строків, що не закінчилися до того часу, коли настала подія, у зв'язку з якою господарський суд зупиняє провадження у справі. 3упинення усіх незакінчених процесуальних строків триває до моменту поновлення провадження у справі. Підстави зупинення провадження у справі та його поновлення передбачені ст. 79 Кодексу та можуть мати різний характер. Днем зупинення та поновлення провадження та відповідно перебігу процесуальних строків є день винесення відповідно ухвали про зупинення та поновлення провадження.

Строк, пропущений стороною, може бути поновлено. У ст. 53 ГПК встановлено порядок відновлення та подовження процесуальних строків, залежно від того, встановлений процесуальний строк законом чи призначений господарським судом. Так, в разі визнання причини пропущення процесуального строку, встановленого законом, поважною господарський суд може відновити пропущений строк.

Наприклад, визнавши обставини, викладені у клопотанні про відновлення пропущенного процесуального строку, підтверджені листом Вугледарського відділення Держказначейства України та відміткою на рішення суду (1 серпня 2001 р.), підставою для відновлення процесуального строку скаржнику з урахуванням строку первісного подання касаційної скарги та строку перерваного знаходженням скарги у касаційній інстанції Вищий господарський суд України постановою від 12 березня 2002 р. в справі № 17-5-20-38/207 клопотання ДВАТ «Шахта Південне донбаська № 3» про відновлення строку для подачі касаційної скарги задовольнив, відновив процесуальний строк та скасував рішення господарського суду Одеської області від 1 серпня 2001 р. (30 липня 2001 р.) у справі № 17-5-20-38/207, а справу направив на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

У випадку пропущення визначеного господарським судом процесуального строку останній має право подовжити його. Крім того, подовжити строк, визначений господарським судом, можна й до його спливу. Відновлення встановленого законом процесуального строку здійснюється господарським судом за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи.

Заява про відновлення пропущеного строку має містити обґрунтування поважності обставин, що зумовили пропущення строку. У разі визнання господарським судом поважності причин пропущення процесуального строку, останній відновлюється, про що зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Відповідно до листа Вищого господарського суду України від 23 грудня 2002 р. № 05-2/1486 «Щодо відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги» до поважних причин належить зокрема отримання заявником рішення місцевого господарського суду після закінчення зазначеного процесуального строку. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала.

З відповідним клопотанням можуть звертатися лише особи, які мають право на подання апеляційної скарги. Таке клопотання може бути викладено у скарзі чи в окремій заяві і має бути подано одночасно з поданням апеляційної скарги. Клопотання розглядається, якщо воно надійшло до винесення ухвали про повернення апеляційної скарги.

В ч. 2 ст. 93 ГПК встановлено, що відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Отже, якщо апеляційну скаргу повернуто через пропущення строку на подання такої скарги, за відсутності клопотання про його відновлення її може бути подано вдруге з клопотанням про відновлення строку тільки протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги розглядається колегією суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі, до вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до провадження.

За результатами розгляду клопотання про відновлення пропущеного строку виноситься ухвала, зміст якої може бути викладено в ухвалі про прийняття апеляційної скарги.

Ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку подання апеляційної скарги може бути оскаржено у касаційному порядку, що надає додаткові гарантії стороні.

В разі повернення апеляційної (касаційної) скарги, подання з підстав, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 97 ГПК, після усунення цих обставин сторона у справі має право повторно подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання у загальному порядку. В цьому випадку необхідно враховувати, що загальний порядок передбачає встановлені ГПК строки на подачу апеляційної, касаційної скарги, та, як правило, після повернення апеляційної скарги, строк на оскарження якої становить 10 днів, він вже є пропущеним, тому у разі повторного подання відповідних скарг його необхідно поновлювати. Але в цьому випадку суд може виходити з того, що оскільки сторона неналежним чином скористалась своїм процесуальним правом щодо оскарження рішення (постанови), та не визнати причину пропущення строку поважною. Отже, при поновленні строків, які були пропущені через повернення апеляційної (касаційної) скарги, подання необхідно обґрунтувати причину пропущення таким чином, щоб у суду не було сумнівів щодо її поважності.