1. Поняття, предмет та метод конституційно-процесуального права

Конституційно-процесуальне право, як галузь права – це сукупність процесуальних норм, які визначають порядок реалізації тих конституційно-матеріальних норм, котрі потребують для цього особливої процедури в сфері формування та діяльності органів державної влади.

Предметом конституційно-процесуального права є врегульовані законом суспільні відносини щодо процедури формування і діяльності органів державної влади, прийняття ними публічних та індивідуальних рішень нормативного і ненормативного характеру.

Метод (слово грецького походження: шлях до чого-небудь) є способом досягнення мети, способом діяльності. Метод правового регулювання – це сукупність прийомів та засобів за допомогою яких норми права впливають на поведінку людини.

Всі методи можна загалом поділити на загальні та спеціальні.

Загальними є аналіз, синтез, індукція, дедукція, метод моделювання тощо.

З спеціальних юридичних методів ми будемо використовувати:

1.формально-юридичний метод.

Сюди входять два моменти:

а) з’ясування визначеної законом процедури;

б) відповідність цієї процедури фактичним відносинам.

Вказаний метод, окрім іншого, дає нам можливість побачити ті прогалини та неузгодженості які існують в законодавстві України, шляхи їх подолання та можливості подальшого розвитку права.

2.Порівняльно-правовий метод.

Його суть полягає в порівнянні правової процедури з подібною правовою процедурою, яка існує в іншому державному органі, або у аналогічному органі однак другої держави.

3. Системно-функціональний метод, тобто вивчення дільності того чи іншого державного органу в рамках державного механізму та їхнього взаємозв’язку.

За обов’язковістю виконання методи регулювання суспільних відносин в конституційно-процесуальному праві поділяються на:

1. Метод імперативного регулювання;

Даний метод полягає в обов`язковості (імперативності) виконання тих приписів, які регулюють ті чи інші правила поведінки.

2. Метод диспозитивного регулювання.

При застосуванні цього методу особа вільна у виборі шляхів своїх дій, та обирає їх за власним розсудом.

Особливістю конституційно-процесуального права, як і більшості процесуальних галузей, є те, що основним методом регулювання є імперативний метод. Так, порушення процедури прийняття закону (навіть на певній одній його стадії) веде до того, що даний закон буде визнано неконституційним. Це ж стосується і формування органів державної влади (наприклад, обрання громадян народними депутатами України).

2. Поняття конституційно-процесуальних норм, їх особливості та класифікація.

Процесуальні норми – це встановлені або санкціоновані державою загальнообов’язкові правила поведінки процедурного характеру, які регулюють відносини у сфері правоустановчої, правотворчої та правозастосовчої діяльності.

Конституційно-процесуальні норми – це встановлені чи санкціоновані державою загальнообов’язкові правила поведінки, які регулюють відносини між суб’єктами конституційно-процесуальних відносин.

Для процесуальних норм характерні ознаки, які мають будь-які норми права. Однак, особливістю процесуальних норм є те, що:

1. вони носять сугубо організаційно-процедурний, управлінський характер;

2. предмет процесуальних норм – це відносини, які складаються у сфері реалізації матеріальних норм та обов’язків;

3. категоричний характер приписів, які адресуються переважно суб’єктам наділеним владними повноваженнями;

4. основною формою реалізації процесуальних норм є їх виконання.

5) процесуальні норми обслуговують матеріально-конституційні й покликані до життя потребами реалізації матеріальних.

6) процесуальні норми являють собою певну систему. Їх умовно можна поділити на регулятивні та юрисдикційні.

Властивостями конституційно-процесуальних норм є те, що:

1. вони є похідними щодо матеріальних конституційно-правових норм і не можуть існувати поза зв’язками з матеріальними нормами;

2. мають своїм завданням забезпечення відповідних матеріальних норм;

3. норми конституційно-процесуального права є визначальними щодо норм інших процесуальних галузей.

Способи класифікації конституційно-правових норм здійснюються:

1. за видами правової діяльності:

• правоустановчі (встановлення загальних начал організації і діяльності державних і місцевих органів);

• правотворчі;

• правозастосовчі.

2. за об’єктом правового регулювання:

• норми, які регулюють процесуальні відносини в політичній, економічні системі (наприклад порядок проведення референдумів)

• норми, які регулюють процесуальну діяльність одного органу;

• норми, які регулюють діяльність державних органів, що знаходяться у відносинах субординації;

• норми, що регулюють діяльність державних органів, що не знаходяться у відносинах субординації;

• норми, які регулюють відносини державного органу з одного боку та фізичних і юридичних осіб з іншого боку.

3. по призначенню та функціональній ролі:

• абсолютно виражені (які безпосередньо регулюють процес, пов’язаний із застосуванням матеріальної норми);

• бланкетні (відсильні) (які безпосередньо не врегульовують даний процес, а відсилають до інших норм).

4. за юридичною силою:

• норми Конституції України;

• норми законів України;

• норми підзаконних актів.

- норми міжнародних договорів.

5. за суб’єктом:

• норми адресовані державним органам влади;

• норми адресовані об’єднанням громадян, трудовим колективам;

• норми адресовані фізичним особам.

6) за дією в часі:

• постійні (діють протягом невизначеного часу);

• тимчасові (норми з обмеженою чинністю)

7) за можливістю вибору поведінки:

• імперативні (наказові);

• диспозитивні.

8) за територіальною ознакою:

• загальнодержавні (діють в межах держави);

• місцеві (діють в межах адміністративно-територіальної одиниці).

9) за характером поведінки:

• зобов’язуючі;

• забороняючі;

• уповноважуючі.