2.3. Образ і культура оратора. Етикет вчителя

Оратор повинен зважати на те, чого від нього очікує конкретна аудиторія, а не просто виходити на кафедру, аби "самовиразитися". Він мусить думати не лише про те, як він "сприймається", чи мати­ме успіх; важливіше те, що відбувається у свідомості слухача, а не на кафедрі. Мета промови — досягти бажаної реакції аудиторії.

Оратор не повинен відчувати себе "зверхньою істотою". Він му­сить мати слухача "у власній голові", бути співбесідником, а не "бити аудиторію" високими словами. Тому промова в основному має бути подібна до звичайної бесіди.

Маючи на меті переконати людей, оратор повинен добре го­туватися до майбутнього виступу. Не кожен володіє даром ім­провізації, виступу без підготовки. Та й дар цей розвивається й шліфується завдяки ретельній системній праці над собою.

Щоб оволодіти чиєюсь свідомістю, потрібно спочатку опанувати себе, навчитися керувати своїми думками та почуттями.

Оратор мусить дисциплінувати думку (логіка), емоцію (не варто "плакати" чи "реготати" на кафедрі), жест (погано, якщо промовець нагадує незграбними рухами працюючий млин або, навпаки, подібний до нерухомого стовпа).

Оратор має чітко визначити тему свого виступу і не відхиля­тися від неї. Водночас вузький знавець свого предмета, „професі­онал" швидко надокучить аудиторії. Отож треба ґрунтовно знати фахову літературу. Але загальна ерудиція, знання філософії, художньої літератури, обізнаність в різних галузях науки ніяк не завадять.

Педагогічна риторика (в особі О.О. Мурашова, 2001) пропонує такі правила успішного спілкування для педагога:

1. Не кожний актор вчить, проте кожний вчитель повинен вмі­ти грати такі ролі, як "професор", "митець", "співрозмов­ник", "приятель", "командир".

2. На уроці немає слів, які були б спрямовані для однієї люди­ни: звертаючись до одного, створюємо і моделюємо реакцію решти.

3. Зарозумілість (гордовитість) та крик виявляють боягузтво, незнання і невпевненість. Якщо ми бажаємо бути почутими, задля цього не слід напружувати голос.

4. При дітях недоречні розмови про особистість учня. Оцінюєть­ся сказане, а не той, хто сказав; зроблене, а не той, хто зробив.

Риторика

5. Не слід загрожувати і виправдовуватися." той, хто загрожує, буде битий від свого удару, а виправдовуючись, ніхто не міг ще виправдатися. Як погроза, так і невпевненість ви­являють слабку, полохливу людину.

6. Вчителів не слухають через негативні звернення. Краще ска­зати: "Чекаю на вашу увагу!", ніж "Досить розмовляти!"; "Продовжуйте свою цікаву бесіду!", ніж "Замовкніть!"; "Морзянка застаріла!", ніж "Годі стукати!". Солодкий тільки заборонений плід!

7. Не допускайте того, щоб клас перетворився на натовп, бо натовп - це стихія, непередбачувана і небезпечна.

Чого ще не можна допускати:

• не стати комунікативним лідером;

• виголосити догану всім або більшості;

• намагатися одразу спростувати те, що авторитетно для класу;

• передчасно заявити своє право на неформальні стосунки ("Друзі мої!")