В дошкільному віці план

1. Продуктивні види діяльності дошкільника. їх характеристика.

1. Особливості зображувальної діяльності дитини в дошкільному віці. Етапи розвитку дитячого малюнка.

2. Значення конструктивної діяльності для психічного розвитку дитини.

2. Особливості трудової діяльності в дошкільному віці. Роль праці для психічного розвитку дошкільника.

72

73

3. Спілкування як один з видів діяльності дитини в дошкільному віці.

4. Становлення елементів учбової діяльності в дошкільному віці.

Література:

1. Венгер А.Л. Психологические рисуночные тесты. - М, 2004.

2. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте.-М, 1967

3. Лисина М.И. Общение, личность и психика ребенка.- М., 1997

4. Люблинская А.А. Детская психология.- М., 1971

5. Мухина B.C. Детская психология.- М., 1999

6. Общение и речь: развитие речи детей в общении со взрослыми/Под ред. М.И. Лисиной. - М., 1985.

7. Психология личности и деятельности дошкольника/Под ред. А.В. Запорожца, Д.Б. Эльконина. - М., 1965.

8. Урунтаева Г.А. Дошкольная психология.- М., 1996.

9. Шаграева О.А. Детская психология. Теоретический и практический курс- М., 2001.

10. Эльконин Д.Б. Детская психология.- М., 1960.

Основні поняття: зображувальна діяльність, види та виразні засоби зображувальної діяльності, функції зображувальної діяльності, образ, конструювання, схема, спілкування, мотиви, засоби та види спілкування, форми спілкування, елементи учбової діяльності.

1. Гра - не єдина діяльність, що впливає на психічний розвиток дитини дошкільного віку. Дошкільник живе різноманітним життям: він малює, ліпить з глини, будує та конструює і т. і. Кожен з цих видів діяльності має свої особливості, потребує оволодіння особливими способами та здійснює специфічний вплив на психічний розвиток дитини.

Загальною рисою для малювання, ліплення, конструювання в дошкільному віці є те, що у всіх цих видах діяльності існує своєрідне відношення між уявленням та дією. В цих видах діяльності дитина йде від уявлення про предмет або явище до його матеріального втілення -зображення. А в процесі матеріального втілення уточнюється і її уявлення про предмет.

1.1. Зображувальна діяльність дитини - предмет особливої уваги педагогів та психологів. Основними напрямками дослідження дитячого малюнка в наш час є: вивчення вікової еволюції дитячого малюнка; психологічний аналіз процесу малювання; вимірювання обдарованості, існує змога пов'язати показники розумового розвитку дитини з якістю його малюнка.

В руслі психології говорять як мінімум про два підходи до аналізу дитячого малюнка з погляду на його зміст. Л.Ф Обухова виділяє інтелектуальну теорію, в колі уваги якої - символізм дитячого малюнка. В концепціях В. Штерна та Дж. Селлі малюнок розглядається як символ

певних понять. Лейпцігська школа комплексних переживань - ще один напрямок, ще один підхід до аналізу зображувальної діяльності дитини. Тут говориться про експресіоністський характер дитячого малюнка. Дитячий малюнок в концепції Г. Фолькельта - це відображення почуттів, емоціональних станів та переживань дитини.

Вивчення стадій дитячого малюнка та їх характеристика, роль юбражувальної діяльності у загальному психічному розвитку дитини представлено в роботах Л.Ф.Обухової, Є.С. Романової, Д.Б. Ельконіна. Тут також розглядаються функції дитячого малюнка.

У діяльнісному підході малюнок виступає як матеріальна опора внутрішнього плану діяльності. На думку Л.С. Виготського, художнє миховання - "фон життєдіяльності" дитини. Дитячий малюнок - це перехід під символу до знака. Зображувальна діяльність має безпосереднє підношення до розвитку мислення дитини. Дитячий малюнок - своєрідний мид діагностики розвитку дитячого мислення.

Л.Ф. Обухова зазначає ще одну функцію дитячого малюнка -експресивну. У малюнку дитина відображає своє відношення до дійсності. В ньому можна відразу побачити, що є головне для дитини, а що -другорядне. У малюнку завжди присутні емоційний та смисловий центри.

Виділяють дозображувальний та зображувальний етапи розвитку ції гячого малюнка. В межах цих етапів виділяють наступні стадії: стадію мірлючок, стадію послідуючих інтерпретацій, малюнки з примітивним юбраженням, схематичні малюнки, стадію пластичних зображень.

Самою першою стадією є стадія штрихів та карлючок, ними цитииа не намагається виразити щось певне. Вони є результатом наслідування тих дій, які дитина бачить у дорослого.

За цією стадією починається стадія безформних зображень (початок третього року життя). Дитина намагається виразити на папері мгіший образ, але через недостатнє вміння малювати їй дуже складно ми шачити смисл намальованого.

Перші малюнки дітей не є предметними. Будучи предметними за шораженням, малюнки дітей на цій стадії є сюжетними за змістом. Діти тиражують не предмет, а цілу розповідь про нього. Це проявляється у юму, що діти в процесі малювання багато говорять, доповнюючи словами и¹, що не можуть передати у малюнку.

Наступна стадія - це стадія схеми. На цій стадії дитина малює ■ сматичні зображення предмета, дуже далекі від його реальної передачі. І пповою стосовно цього є схема людини, в якій намальована тільки ціпова, руки та ноги, так званий головоніг, тобто схематична істота, що іоОражується дитиною замість людської фігури.

Суттєвою відмінністю даною стадії є й те, що дитина малює з ннм'яті, а не з натури. Прояви цього у зовнішній невідповідності та мгправдоподібності дитячого малюнка. Дитина, малюючи, передає те, що нона знає про предмет, а не те, що бачить. Тому часто в малюнку є зайве іс, чого вона не бачить; і часто, навпаки, опускає в малюнку багато дечого, !|ду вона безсумнівно бачить, але те, що для неї є несуттєвим у

74

75

зображуваному предметі. Психологи вважають, що на цій стадії малюнок дитини є немов перерахуванням або графічною розповіддю дитини про зображуваний предмет.

Наступна стадія - стадія виникнення почуття форми і лінії. Дана стадія не може бути різко відмежована від попередньої, однак, вона характеризується більшим числом подробиць, більш правдоподібним розміщенням окремих частин предмета.

Далі - стадія правдоподібного зображення, при якому схема вже зникає з дитячого малюнка зовсім. Малюнок має вид силуету або контуру.

На стадії пластичного зображення окремі частини предмета зображуються випукло за допомогою розподілу світу та тіні, з'являється перспектива, передається рух і більш або менш повне пластичне зображення предмета. Останні дві стадії розвитку дитячого малюнка відносяться вже до періоду шкільного дитинства.

Дитячий малюнок розрахований на впізнання зображеного предмету. Тому у малюнку дошкільника основне значення мають вказівки на характерні ознаки предмета, а весь малюнок в цілому представляє з'єднання цих окремих ознак. Дослідження показали, що при малюванні з натури діти дошкільного віку використовують її як джерело, з якого вони беруть окремі деталі, якими збагачується малюнок для отримання більшої схожості з зображуваним за кількістю та характером ознак.

Малюнки дітей дошкільного віку, що мають характер контуру, виконуються цільною, безперервною лінією, особливістю якої є її однакова товщина на всій протяжності. Діти цього віку не надають великого значення лініям контуру й задовольняються лише приблизною схожістю зображення з зображуваним. Якщо лінія контуру чомусь не задовольняє дитину, то вона починає малюнок спочатку.

Зміст дитячих робіт вказує на те, що дитина чуттєво реагує на події життя дорослих: якщо дорослі пам'ятають минуле, то воно стає надбанням і дитини; якщо дорослі схвильовані тим, що відбувається, то і дитина хвилюється теж. На підставі аналізу малюнків дітей можна стверджувати, що їх соціальні реакції адекватні суспільному настрою та інтересам дорослих. Аналіз дитячих малюнків дозволяє оцінювати їх як ймовірний документ епохи.

1.2. Конструювання - цілеспрямований процес, у результаті якого отримується певний реальний продукт. Стосовно зазначеного конструктивна діяльність схожа з іншими видами продуктивної діяльності. В той же час, конструювання пред'являє специфічні вимоги до вмінь дитини-дошкільника, яка в процесі цієї діяльності починає розуміти, що для створення тієї чи іншої конструкції недостатньо приєднувати різні деталі в різній послідовності, треба відокремити опорні деталі, інакше конструкція розвалиться.

Конструювання завжди припускає рішення певної конструктивно-технічної задачі, що передбачає організацію простору, встановлення взаємного розташування елементів та частин предметів відповідно до

певної логіки. Важливо, щоб будівництво відповідало вимогам реальної споруди і виконувало її призначення.

У дошкільному віці розвиваються дві взаємопов'язані сторони конструктивної діяльності: конструювання-зображення та

конструювання для гри.

Центральним моментом в конструюванні виступає аналітико-синтетична діяльність дитини в обстеженні предметів. Це дає дошкільнику чмогу встановити структуру об'єкта та його частин, урахувати логіку їх і'єднання, визначити способи конструювання. В аналізі зразка та виборі і пособів його будови дошкільнику допомагає не тільки зорове сприймання, а й спеціально організована пізнавальна діяльність. Дитина обстежує не лише основні властивості предметів (форму, пропорції, шличину і т. і. ), а, перш за все, їх специфічні конструктивні якості (рівновагу, сталість і т. і.).

На основі аналітико-синтетичної діяльності дитина планує хід конструювання, створює задум. Успішність реалізації задуму, певною мірою визначається вмінням дошкільника планувати та контролювати його мд.

Вдосконалення аналітико-синтетичної діяльності створює основу ■щи розвитку конструктивної творчості дошкільника. Конструювання погребує від дитини зовсім іншої організації діяльності, ніж, наприклад, м.іпювання.

Конструювання розвиває вміння бачити предмет, здатність розуміти пою призначення, дозволяє отримувати більш повне уявлення про і 'і ніоманітні властивості деталей, з яких цей предмет повинен складатися.

В процесі конструювання дитина дізнається, що за певною формою і н.п оіо деталей знаходяться їх певні конструктивні властивості. Виділяють наступні типи конструювання: конструювання за зразком; конструювання за умовою; конструювання за задумом. У процесі конструювання розвиваються і особистісні якості дітей: ні вчаться разом планувати будівлю, приходити до загального рішення, шорядковувати свої бажання конструктивним задумам, які підтримують 11.шість дітей, а також відстоювати власні думки з приводу більш і ного варіанта конструкції, вчаться реконструювати вже виготовлену юну і т. ін.

Таким чином, у процесі продуктивних видів діяльності відбувається щиток як особистісних якостей дитини-дошкільника, так і його навальних процесів, перш за все його сприймання та мислення.

2. Трудова діяльність дошкільника відрізняється від виробничої та

утово'ї праці дорослих. Вона не призводить до отримання об'єктивно

пущого продукту, але має велике значення для психічного розвитку

' ЛОЇ ДИТИНИ.

76

77

Специфіка праці дошкільника полягає в тому, що вона тісно пов'язана з грою. Слід підкреслити, що у всіх цих видів діяльності загальне джерело - потреба брати активну участь у житті дорослих та прагнення до самостійності. У праці та грі дитина засвоює сферу соціальних взаємин та дій, пов'язаних з побутовими та професійними функціями дорослих. У грі дитина діє в уявлюваному плані, вона не має конкретного результату.

Трудові дії та ситуація їх виконання реальні та призводять до отримання відчутного продукта. В трудовій діяльності дитина встановлює більш прямий і безпосередній зв'язок з життям дорослих, ніж у грі.

Вже на першому році життя відбувається інтенсивне формування довільних рухів руки, закладаються основи узгодженої роботи рук та очей.

Наприкінці першого - початку другого року життя діти наслідують дії дорослих, починають узгоджувати свої рухи не тільки з фізичними властивостями предметів, а й з їх суспільно-фіксованим призначенням: вони роблять перші спроби їсти ложкою, пити з чашки і т. ін.

В міру того, як дитина оволодіває мовою, її дії пов'язуються зі словом, з'являється можливість словесно регулювати їх та привчати до вміння підпорядковувати свою поведінку елементарним вимогам оточуючих.

За даними М.І. Щєлованова та Н.М. Аксаріної, на третьому році життя під впливом відповідної виховної роботи дорослих дитина переходить від простого маніпулювання предметами до їх цілеспрямованого використання. Вона заздалегідь висловлює намір щось зробити та обирає ті матеріали, які більш відповідають виконанню цього наміру.

У дошкільному віці діти оволодівають відносно розвиненими діями, що узгоджуються з деякими фізичними та функціональними особливостями предметів. Ці дії дитини мають результативний характер та викликаються не тільки предметами, які нею сприймаються, а й словесними вказівками дорослого.

Подальший розвиток дій з предметами здійснюється у дошкільному віці. Велику роль відіграє ознайомлення дошкільника з діяльністю дорослих, яка втілюється потім у сюжетних іграх, конструюванні та малюнках дитини.

Протягом дошкільного віку початкові форми трудової діяльності дитини розвиваються за двома напрямками:

1. за напрямком формування передумов трудової діяльності, що виникають і здійснюють подальший розвиток в різних видах дитячої діяльності (передусім у продуктивній та ігровій), в них формується довільність поведінки, цілеспрямованість дій, елементи планування та здійснюється оволодіння навичками;

2. за напрямком становлення особистої трудової діяльності, у формуванні суспільних мотивів діяльності.

Оволодіння навичками є необхідною умовою для здійснення будь-якої діяльності, тому їх формування займає важливе місце у розвитку дитини.

Дослідження О.Р. Лурія та його співробітників, а також роботи під керівництвом О.В. Запорожця вказують на те, що в цей період дитинства відбуваються суттєві зміни у співвідношенні двох сигнальних систем при утворенні рухових навичок у дитини. Підвищується можливість освоєння та вдосконалення навичок дитини під впливом словесної інструкції дорослого. У зв'язку з цим, процес оволодіння навичками у дитини стає більш свідомим. Рухові навички дитини, які утворюються за допомогою словесного впливу, набувають більш узагальненого характеру.

В процесі розвитку трудової діяльності дитина поступово починає діяти відповідно до поставленої мети, оточуючі формулюють завдання та результати діяльності дитини, привчають її уявляти мету дії та підпорядковувати їй свою поведінку.

У дошкільному віці дитина вже може заздалегідь позначити, що вона буде робити, та виконує задум, якщо її нічого не відволікає.

Суттєві зміни відбуваються у змісті, формі і меті трудової діяльності дошкільника. Дитина поступово навчається заздалегідь уявити собі продукт своїх дій. Вміння заздалегідь уявляти результати діяльності характеризує новий етап розвитку дитини і підготовки її до праці.

Як показують дослідження, дитина-дошкільник тільки тоді захоплюється працею, коли виконання завдання завершується певним результатом.

В дослідженнях Д.Б. Ельконіна спеціально з'ясовувалася роль процесуальних та продуктивних моментів у діяльності дошкільника. Дітям було надано дощечки, молоток та цвяхи і пропонувалося: зробити столик; з'єднати дощечки; вбити цвяхи в дощечку; постукати молотком по дошці.

Таке експериментальне об'єднання змісту трудового завдання при збереженні його зовнішньої процесуальної сторони викликало зниження зацікавленості дітей до виконання завдання. Виявилося, що у випадку, коли процес роботи позбавлений предметного змісту, молодші діти переважно відмовляються від її виконання, а старші дошкільники самостійно надають зміст своїм діям та починають демонструвати свою фізичну силу або вміння володіти молотком. Ці факти говорять про те, що дошкільника не стільки цікавить процесуальний бік діяльності, скільки її результат.

Поряд з розвитком планування діяльності в дошкільному віці починає формуватися самоконтроль. Необхідно співвідносити досягнуте з тим, що очікувалось. Навчання дитини такому співвідношенню розвиває у неї контроль та оцінку своєї діяльності.

Самооцінка формується в результаті порівняння своєї роботи з роботою інших та в зв'язку зі схваленням чи осудом оточуючими

78

79

діяльності дитини. Найбільш сприятливі умови для формування контролю та оцінки роботи створюються в колективній діяльності та у спільному обговоренні процесу роботи та результатів.

Багато дослідників основну роль в трудовому вихованні дошкільників відводили формуванню у них суспільних мотивів діяльності. Мотиви поведінки розвиваються у дитини не спонтанно, а під впливом оточуючих умов і, насамперед, під виховним впливом дорослих.

Мотиви, внесені до діяльності дитини дорослим шляхом відповідної організації її роботи, словесних пояснень, спрямовують роботу дитини, роблять її цілеспрямованою.

Для дошкільника залежність між мотивом і продуктом діяльності повинна бути встановлена так, щоб дитина бачила зв'язок між тим, що робить, і тим, для чого робить.

Формування в дошкільному віці правильного ставлення до праці оточуючих і до своєї власної праці та виникнення на цій основі суспільних мотивів діяльності має важливе значення для розвитку моральних якостей особистості дитини.

Таким чином, можна виділити наступні особливості розвитку трудової діяльності дошкільника:

складаються суспільні мотиви праці;

розширюються та ускладнюються трудові вміння та навички; формуються цілепокладання, планування та самоконтроль; з'являється потреба трудитись та звичка до регулярної праці, що характеризує працелюбність;

формується уявлення про працю дорослих.

3. Спілкування - один з важливих факторів загального психічного розвитку дитини.

Спілкування розглядається як взаємодія людей, спрямована на узгодження та об'єднання їх зусиль з метою налагодження відносин та досягнення загального результату (М.І. Лісіна). Цей особливий вид діяльності має мотиви, предмет, зміст, засоби, результат.

У процесі спілкування складаються суб'єкт—суб'єктні відносини, оскільки кожен його учасник виступає суб'єктом, виявляє активність, що адресується до особистості іншої людини, незмінно висловлюючи їй своє відношення та сприймаючи відношення партнера до себе.

На думку М.І. Лісіної, спілкування спрямоване на задоволення особливої потреби людини: потреби в спілкуванні, тобто прагнення до пізнання самого себе та інших людей.

М.І. Лісіна виділила 4 форми спілкування дитини перших 6 років життя з дорослими:

ситуативно-особистісна; ситуативно-ділова; позаситуативно-пізнавальна; позаситуативно-особистісна.

Форма спілкування - це комунікативна діяльність на певному етапі її розвитку, що характеризується наступними параметрами: часом виникнення даної форми спілкування; ' • місцем, яке вона займає в житті дитини;

головним змістом потреби, яка задовольняється дітьми в процесі спілкування;

основними засобами спілкування, за допомогою яких відбувається комунікація з іншими людьми.

Першою формою спілкування є ситуативно-особистісна. Вона вважається сформованою, якщо малюк дивиться в очі дорослого, відповідає на посмішку, а також спостерігається наявність рухового пожвавлення та вокалізації, намагання продовжити емоційний контакт з дорослим. Дитина готова перебудувати свою поведінку відповідно до поведінки старшого партнера. Зміст потреби в спілкуванні складає прагнення до доброзичливої уваги. Мотив спілкування — особистісний. Спілкування відбувається за допомогою експресивно-мімічних, засобів, якими немовля інтенсивно оволодіває впродовж 4-6 тижнів. Функцію спілкування виконує "комплекс пожвавлення". У першому півріччі життя дитини спілкування є провідною діяльністю.

З 6-ти місяців життя дитини дана форма спілкування змінюється ситуативно-діловою, яка розгортається в процесі спільних з дорослим маніпулятивних дій і задовольняє нову потребу малюка - в співробітництві. Дитині недостатньо доброзичливої уваги. їй необхідно, щоб дорослий мав відношення до того, чим займається малюк та брав участь у цьому процесі. На перший план виступають ділові мотиви. А дорослий розглядається дитиною як приклад, учасник, організатор спільних дій. Експресивно - мімічні засоби доповнюються предметними. Спілкування яскраво емоційно оздоблене, але не тільки позитивними емоціями. Діти можуть виражати образу, гнів, якщо поведінка дорослого їх не задовольняє. Збагачується і спектр позитивних переживань.

Ситуативно-ділова форма спілкування зберігається до 3 років, вона залучена до предметної діяльності. У дітей підвищується потреба в співробітництві з дорослим. В ході співробітництва дитина отримує доброзичливу увагу та співучасть у практичних діях.

Обидві форми спілкування мають ситуативний характер, тобто діють у даному місці та часі.

У молодшому дошкільному віці виникає позаситуативно-пізнавальна форма спілкування. Вона включена до спільної з дорослими діяльності, але вже не до практичної, а до пізнавальної. Розвиток допитливості, удосконалення способів його задоволення спонукають дитину ставити більш складні питання. Але вирішити такі проблеми самостійно дитина не може. Провідним стає пізнавальний мотив. Співробітництво приймає позаситуативний — теоретичний характер, оскільки обговорюються проблеми, не обов'язково пов'язані з даною ситуацією. У дошкільників виникає потреба в повазі дорослого. Це стає головною причиною підвищеної образливості дітей та їх чуттєвості до

80

81

оцінок дорослих. Основним комунікативним засобом стає мова, яка забезпечує позаситуативність спілкування і дозволяє передати та отримати максимально змістовну інформацію.

Наприкінці дошкільного віку з'являється найвища форма спілкування з дорослими - позаситуативно-особистісна. Вона аналогічна до ситуативно - особистішої, але на відміну від останньої -позаситуативна, що визначає корінну відмінність у можливостях контактів дитини з дорослим та їх вплив на психічний розвиток малюка.

Головним мотивом спілкування стає особистіший. Дорослий з'являється перед дошкільником в повноті своїх особливостей, обдарувань, життєвого досвіду. Для дошкільника набувають значення і ті деталі життя дорослих, які їх не стосуються, але дозволяють відтворити повний образ даної людини. В розмовах переважають теми не про тварин, природу та предмети, а про життя, роботу дорослих, їх взаємовідносини. Спілкування має "теоретичний" характер та включене до пізнавальної діяльності дитини. Виникає потреба не тільки в доброзичливій увазі дорослого, а і в його взаєморозумінні та співпереживанні. Дітям потрібно знати, як треба діяти, як чинити вірно. Вони погоджуються виправляти помилки, змінювати свою точку зору або відношення до обговорюваних питань, щоб досягнути єдності думок з дорослим.

Таким чином, кожна форма спілкування має свій вплив на психічний розвиток дитини. Ситуативно-особистісне спілкування стимулює, головним чином, становлення перцептивних дій та реакцію схоплювання у дитини. Ситуативно-ділове спілкування призводить до переходу дитини від окремих дій до предметної діяльності та розвитку її мови. Позаситуативно-пізнавальне спілкування допомагає дошкільнику розширити рамки світу для пізнання, прослідкувати взаємозв'язок явищ тощо. Позаситуативно-особистісна форма спілкування вводить дитину до світу соціальних взаємин і дозволяє зайняти в ньому адекватне місце. Важливе значення даної форми в тому, що дитина пізнає дорослого як вчителя та засвоює уявлення про себе як про учня, тому найбільш успішно набуває нових знання.

4. Основною особливістю учбової діяльності є її мета: освоєння нових знань, вмінь та навичок, а не отримання зовнішнього результату.

Якщо дитина малює, захоплюючись процесом малювання або бажаючи отримати гарний малюнок, вона зайнята грою або продуктивною діяльністю. Але коли на занятті з малювання дитина ставить за мету -навчитися малювати краще, її дії набувають учбового характеру.

Навчання на заняттях має важливе значення для первинного оволодіння елементами учбової діяльності, яке вміщує формування пізнавальних інтересів та опанування вмінням вчитися.

Відомості, які дитина отримує, породжують допитливість, інтерес до всього нового.

Але допитливість ще не забезпечує готовності вчитися, систематично отримувати знання. Інтерес до того чи іншого явища у

82

дитини швидко виникає, але й швидко зникає, змінюється іншим. В Окремих випадках у дошкільників рано з'являються стійкі інтереси, що призводять до їх успіхів в опануванні знаннями.

і Звичайно ж, стійкі пізнавальні інтереси виникають у дітей тільки

'наприкінці дошкільного віку в умовах спеціально організованого навчання. Основну роль у цьому відіграє зміст дошкільного навчання.

Дослідження показують, що інтерес до математики, мови, явищ живої та неживої природи з'являється у всіх дітей, якщо на занятті їм дають не окремі відомості, а систему знань, в якій перед дітьми постають основні явища, властиві кожній області дійсності.

Коли діти знайомляться з такими загальними закономірностями, мони з великим інтересом прослідковують їх прояви в приватних випадках, перед ними розкриваються нові сторони оточуючого світу і вони починають бачити, що навчання - це шлях до неймовірних відкриттів.

Стійкі пізнавальні інтереси створюють у дитини бажання вчитися, отримувати нові знання. Вміння вчитися припускає, насамперед, розуміння смислу навчального завдання як завдання, яке виконують для того, щоб навчитися, вміння відрізняти учбові завдання від практичних, чситтєвих ситуацій.

У молодшому та середньому дошкільному віці діти, як правило, приймають учбові завдання тільки в тому випадку, якщо отримані при цьому знання та навички можуть бути використані у грі, малюванні або іншому виді діяльності.

В умовах спеціально організованого навчання у старшому дошкільному віці у дітей виробляється вміння приймати учбові завдання без можливості негайно реалізувати засвоєне.

Спостереження показують, що протягом всього дошкільного дитинства дидактична гра - більш ефективний засіб освоєння знань, ніж форма прямих учбових завдань. Але якщо в молодшому та середньому дошкільному віці різниця дуже велика, то в старшому вона значно знижується. Це реальний показник зростаючого вміння дітей перейматися учбовими завданнями.

Розуміння смислу учбових завдань призводить до того, що діти починають звертати увагу на способи виконання дій, які подає їм дорослий. Дошкільники вчаться цілеспрямованому спостереженню, опису, порівнянню предметів, переданню змісту оповідань, картин і т. ін. Основного значення набуває правильність виконання завдань, дотримання вимог. При цьому діти звертаються до дорослого з проханням оцінити правильність виконання тих чи інших учбових вимог.

Оцінка, яку дає роботі дітей дорослий, порівняння ходу та результату роботи різних дітей призводить до того, що дитина сама починає більш вірно контролювати свої дії і оцінювати свої знання та навички. У дітей починають складатися навички самоконтролю та самооцінки щодо виконання учбових завдань. Поява самоконтролю та самооцінки є важливим кроком дошкільника в оволодінні учбовою діяльністю, яка стає провідною в молодшому шкільному віці.

83

Таким чином, протягом дошкільного віку у дітей формуються елементи учбової діяльності, що створює основу для подальшого успішного навчання дітей в школі.

Питання для самоперевірки:

1. В чому специфіка трудової діяльності дошкільника?

2. Назвіть етапи розвитку дитячого малюнка.

1. Які елементи учбової діяльності формуються в дошкільному віці?

Контрольні запитання:

1. Яка роль конструктивної діяльності для психічного розвитку дитини дошкільного віку?

2. Яке значення для розвитку дитини мають форми спілкування з дорослим?

3. В яких напрямках відбувається розвиток трудової діяльності в дошкільному віці?