- •І. А. Хоменко
- •Конспект лекцій
- •Передмова до чернівецького видання
- •Вступ, або художнє мовлення між минулим і майбутнім
- •Розділ 1. Контури пошуку
- •1.1. Радіо – креатор і репродуктор: уточнення дефініцій
- •1.2. Шляхи пошуку
- •Висновки до розділу 1
- •Контрольні запитання до розділу 1
- •Творчі завдання до розділу 1
- •Розділ 2. Оригінальне радіомистецтво україни у соціокультурному контексті
- •2.1. Старі проблеми і нові погляди
- •«Дмитро Лизогуб»
- •2.2. «Золота доба» радіомовлення і «розстріляний ренесанс» української культури
- •2.2.1 Українське оригінальне радіомистецтво: народження і формування жанрових особливостей.
- •2.2.2 Оригінальне радіомистецтво: переслідування і заборона.
- •2.2.3. Після «відлиги»: пратеатральні форми української оригінальної драматургії; радіофільм.
- •2.3. Радіомистецтво діаспори та оригінальна українська радіоп’єса пострадянського періоду
- •Висновки до розділу 2
- •Контрольні запитання до розділу 2
- •Творчі завдання до розділу 2
- •Розділ 3. Структура і метод оригінального радіомистецтва з погляду теорії і практики
- •3.1. Рівень структури
- •«Окупант»
- •«Чингульський курган»
- •3.2. Рівень методу
- •«Надія Рушева»
- •3.3. Методологічні аспекти радіомистецтва у дискурсі функціональних можливостей акустичної драматургії
- •«Чорно-біле відлуння»
- •«Григорій Сковорода і сучасність»
- •«Справа Резниченків»
- •Висновки до розділу 3
- •Контрольні запитання до розділу 3
- •Творчі завдання до розділу 3
- •Розділ 4. Функціональні особливості оригінального драматичного радіомистецтва
- •4.1. Обумовленість змісту і композиції оринальної радіодрами специфікою радіо як комунікаційного каналу
- •«Святі мученики Михаіл та Феодор»
- •«Антонієві печери»
- •«Проект серіалу фантастичних радіоп’єс»
- •Проект «Незалежність»
- •4.2. Оригінальне радіомистецтво: потенційна небезпека, суспільна користь, нові можливості впливу
- •«Філіппінське диво»
- •Жінка: Ваша газета надрукувала статтю про філіппінське диво. Хірургів, які без скальпеля оперують, силою духу. Нібито у нас є фірма, що з ними працює. Чи не дасте ви мені її адресу?
- •Чоловік: а хіба ви не знаєте?
- •«Тест на розумність»
- •«Об’єкт і предмет»
- •Висновки до розділу 4
- •Контрольні запитання до розділу 4
- •Творчі завдання до розділу 4
- •Загальні висновки,
- •Передмова до наступного кроку
- •Список використаних джерел
- •Додатки додаток «а»
- •Остання інстанція
- •Додаток «б»
- •Псевдонім
- •І за рядком небокраю
- •Ніби до слова «кохання»
- •(Друга серія)
- •Директор
- •Повірити у правду –
- •Змивають позолоту
- •Додаток «в»
- •Балада про мандрівного лицаря Бернарда і його ворога
- •Балада про мандрівного лицаря
Висновки до розділу 2
1. На початку ХХІ століття в Україні розпочався процес відродження оригінального драматичного радіомистецтва. Складовими його стало реформування художнього мовлення НРКУ і удосконалення наукових уявлень про минуле і майбутнє ефірної акустичної драматургії.
2. Можна вважати доведеним, що українське оригінальне драматичне радіомистецтво народилося у 1933 році; що першим українським радіодраматургом був співробітник Всеукраїнського радіокомітету О. Димінський. Доведено також, що гененетично жанр української радіоп’єси пов’язаний як з філософською літературною і театральною класичною спадщиною, так і з жанрами радіожурналістики, притаманними мовленню згаданого періоду. Синтез нових мистецьких форм, найяскравішим втіленням яких стало авізуальне драматичне мистецтво, був детермінований суспільною потребою та технічними можливостями, що надав митцям винайдений у ХХ столітті комунікаційний засіб – радіо. З’ясовано, що українські радіомитці зробили цікаві творчі відкриття, які, на жаль, не вплинули на світову практику радіодраматургії, оскільки вітчизняну радіодраму було викреслено з культурного процесу під час репресивних кампаній тридцятих років. Але цінність цих знахідок підтверджується тим, що значно пізніше вони були знову відкриті європейськими радіодраматургами. Щодо ґенези оригінального радіомистецтва – існують об’єктивні докази того, що теоретичні засади його були визначені ще до виникнення радіомовлення як такого філософом М. Бердяєвим.
3. Українська оригінальне радіомистецтво, маючи певні національні риси, розвивалося у відповідності з загальносвітовими еволюційними закономірностями художнього мовлення. Типологічно воно відповідало концепції акустичного монтажного фільму, розробленій німецькими теоретиками радіомовлення першої третини ХХ століття, а методологічно – ґрунтувалося на принципі абстрактного моделювання дійсності.
4. Звинувачення у формалізмі, «куркульстві», «хуторянстві», «шкідництві», висунуті проти українських радіомитців політично ангажованою необ’єктивною критикою – безпідставні. Доведено, що знищення національної драматичної радіокультури не було специфічною рисою української історії, а відповідало загальносвітовій динаміці взаємин оригінального радіомистецтва та тоталітарної або схильної до інформаційного тоталітаризму влади. Таким чином, деструктивний вплив останньої на природну еволюцію оригінального радіомистецтва можна визначити як штучні обмеження або «чинники ліміту».
5. Як і в більшості країн Європи та у США, Україні були притаманні два напрямки розвитку оригінального радіомистецтва. Суто драматургічний («серйозний», за Е. Барноу) та пратеатральний (гібридний).
6. Результати досліджень достовірні настільки, наскільки взагалі можуть бути достовірними відомості з історії радіомовлення – галузі, приреченої «ефемерною» (ефірною – краще не скажеш) природою радіо, браком матеріальних свідчень його минулого на хибні пріоритети, необґрунтовано категоричні висновки й забуті факти. Рівень їхньої достовірності цілком відповідає рівню аналогічних зарубіжних праць (вітчизняних праць на тему «історія української радіодрами» не існує). Адже навіть такі видатні дослідники, як Т. Марченко, І. Попов, М. Шишліна (Росія), Е. Барноу (США) змушені були констатувати принципову неможливість відновити деякі сторінки історії радіоп’єси, визнати те, що певна кількість радіодраматургічної спадщини «... у буквальному розумінні розчинилася в ефірі» [378, 5]».
7. Можливі напрямки подальших пошуків у галузі історії оригінального радіомистецтва повязані, насамперед, з розширенням бази інформаційних джерел і переосмислення вже відомих даних у дискурсі світового досвіду. Практичне значення викладених результатів дослідження полягає у частковому заповненні порожнечі, якою була раніше історія української радіодрами (зокрема – «домагнітофонної епохи»), моральній реабілітації вітчизняних радіомитців, визначенні низки національних пріоритетів у такій соціально корисній галузі, як акустична драматургія, а також доведенні того факту, що аргументи, які висувалися публічно проти радіомистецтва, не відповідали справжнім (політичним) причинам його заборони. І що спроби (всупереч досвіду багатьох європейських країн, США, Японії) заперечити мистецьку цінність і самобутність радіодраматургії не мали підстав. А це дозволяє сподіватися, що майбутнє і української акустичної драми, і українського «feature» буде щасливішим за минуле.