Тема 2.4. Санітарно-гігієнічна експертиза товарів.

План.

1. Основні поняття санітарно-гігієнічної експертизи товарів.

2. Структура органів санітарно-епідеміологічних служб.

3. Гігієнічна експертиза товарів: мета завдання.

4. Класифікація санітарно-гігієнічної експертизи, показники безпеки в експертизі товарів.

5. Порядок проведення санітарно-гігієнічної експертизи товарів.

1. Основні поняття санітарно-гігієнічної експертизи товарів

Санітарно-гігієнічна експертиза є одним з найважливіших ви­дів товарної експертизи, оскільки її метою є підтвердження безпеки товарів для споживачів. Необхідність санітарно-гігієнічної експерти­зи обумовлена правом громадян України на безпеку товарів, що підтверджується Законом України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини".

Проблема безпеки набуває особливої актуальності у зв'язку з роз­ширенням зовнішньоекономічних і торговельних зв'язків України із зарубіжними країнами, ввезенням в Україну значних обсягів про­дукції, з порушенням постачальниками умов укладених угод, що сто­суються якості та безпеки продовольчої сировини і харчових про­дуктів.

Найважливішим завданням Державної санітарно-гігієнічної екс­пертизи харчових продуктів є визначення властивостей, які характе­ризують їх якість, харчову цінність та їх нешкідливість для здоров'я людини.

Під безпечністю розуміють відсутність токсичної, канцероген­ної, мутагенної, алергенної та іншої несприятливої дії на організм людини при споживанні харчових продуктів в загальноприйнятій кількості, межі якої встановлюються Міністерством охорони здо­ров'я України.

Хімічна безпека — це відсутність шкідливої дії, яка виникає внаслідок дії хімічних речовин.

Радіаційна безпека — відсутність негативної дії на здоров'я і життя людини, її майно.

Санітарно-гігієнічна безпека — відсутність недопустимого ри­зику, який може виникнути при різних біопошкодженнях споживних товарів. До них відносяться мікробіологічні та зоологічні пошкод­ження.

Об'єктами санітарно-гігієнічної експертизи є:

• продовольча сировина, напівфабрикати, готові продукти, товари;

• допоміжні і пакувальні матеріали;

• добавки, контамітанти (забруднювачі);

• процеси: виробничі, технологічні і ті, що відбуваються під час транспортування, реалізації, зберігання;

• обладнання: технологічне, торговельне, транспортні засоби;

• персонал: виробничий і обслуговуючий.

Суб'єктами експертизи є працівники санітарно-епідеміологічних установ, а також науково-дослідних інститутів, вищих учбових за­кладів та інших установ і організацій, які акредитовані МОЗ на право проведення робіт із гігієнічної регламентації небезпечних фак­торів чи атестовані на право здійснення токсино-гігієнічних, медико-зоологічних та інших досліджень щодо безпеки продукції для здоров'я людини, що діють на основі чинних законів, законодавчих іктів, положень.

2. Структура органів санітарно-епідеміологічних служб

Державна санітарно-епідеміологічна служба (надалі CEC) Мініс­терства охорони здоров'я (надалі МОЗ) України — це централізова­на система органів, установ та закладів санітарно-епідеміологічного профілю, яку очолює Головний державний санітарний лікар України — перший заступник Міністра охорони здоров'я України.

Держсанепідемслужбу системи МОЗ України складають:

• головне санепідемуправління;

• управління з медичних проблем аварії на Чорнобильській АЕС;

• центральна санепідемстанція;

• обласні, міські, районні станції;

• дезінфекційні станції;

• санепідемустанови на залізницях, водному та повітряному транспорті;

• санепідемстанції об'єктів, що мають особливий режим роботи;

• наукові установи (науково-дослідні інститути, наукові та науко­во-практичні об'єднання, контрольні, експертні установи, центри) гігієнічного та епідеміологічного профілю державної санітарно-епідеміологічної служби України;

• комітет з питань гігієнічного регламенту МОЗ України, інші ус­танови.

На установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби системи МОЗ покладаються функції спеціально уповноваже­них відповідних адміністративно-територіальних, транспортних та об'єктових органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

Основними напрямами діяльності, яку здійснюють державні санітарно-епідеміологічні служби, є:

• проведення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

• визначення заходів з профілактики захворювань і дотримання безпеки населення і захисту від шкідливого впливу довкілля;

• забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя насе­лення і запобігання розповсюдженню особливо небезпечних і небез­печних інфекційних хвороб тощо;

• проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи, гігієнічної регламентації небезпечних факторів і видача дозволів на їх використання.