3. Провідна діяльність у юнацькому віці

У психологічних періодизаціях Д. Б. Ельконіна й А. Н. Леонтьева провідною діяльністю юності визнається учбово-професійна діяльність. Незважаючи на те що в багатьох випадках юнак продовжує залишатися школярем, навчальна діяльність у старших класах повинна набрати нову спрямованість і новий зміст, орієнтований на майбутнє. Можна говорити про вибіркове відношення до деяких навчальних предметів, пов'язане із планованою професійною діяльністю й необхідним для вступу у вуз (наприклад, хімія й біологія для майбутніх медиків), про відвідування підготовчих курсів, про включення в реальну трудову діяльність у пробних формах (допомога виховательці в дитячому садку, автомеханікові під час ремонтних робіт автомобіля й т.п.). В інших випадках юнаки й дівчата ще більше наближаються до виробничої сфери: продовжують освіту в ПТУ, технікумах, коледжах, технічних ліцеях або починають власне трудове життя, сполучаючи роботу з навчанням у вечірніх школах.

На думку Д. І. Фельдштейна, у юнацькому віці характер розвитку визначають праця й навчання як основні види діяльності .

Інші психологи говорять про професійне самовизначення як провідної діяльності в ранній юності. І. В. Дубровіна уточнює, що до моменту закінчення школи про саме самовизначення говорити рано, тому що це тільки наміри, плани на майбутнє, не реалізовані ще в дійсності. У старших класах формується психологічна готовність до самовизначення. Готовність до самовизначення означає не завершені у своєму формуванні психологічні структури і якості, а певну зрілість особистості, тобто сформованість психологічних утворень і механізмів, що забезпечують можливість росту особистості зараз і в майбутньому .

4. Інтелектуальний розвиток в юнацькому віці

Характерний рівень когнітивного розвитку в отроцтві і юності — формально логічне, формально – операційне мислення. Це абстрактне, теоретичне, гіпотетико-дедуктивне мислення, не пов'язане з конкретними умовами зовнішнього середовища, що існує в даний момент. До кінця підліткового віку загальні розумові здатності вже сформовані, однак протягом юності вони продовжують удосконалюватися .

Навчання в старших класах школи зв'язано зі значною зміною й ускладненням структури й змісту навчального матеріалу, збільшенням його обсягу, що підвищує рівень вимог до учнів. Від них очікують гнучкості, універсальності, продуктивності пізнавальної діяльності, чіткості, самостійності у вирішенні когнітивних завдань.

Спрямованість на майбутнє, постановка завдань професійного й особистісного самовизначення позначається на всьому процесі психічного розвитку, включаючи й розвиток пізнавальних процесів.

Інтерес до школи й навчання в старшокласників у порівнянні з підлітками помітно підвищується, оскільки навчання здобуває безпосередній життєвий зміст, пов'язаний з майбутнім. Також виникає виражений інтерес до різних джерел інформації (книг, кіно, телебачення). Підсилюється потреба в самостійному надбанні знань, пізнавальні інтереси здобувають широкий, стійкий і діючий характер, росте свідоме відношення до праці й навчання. Індивідуальна спрямованість і вибірковість інтересів пов'язана з життєвими планами.

Відбувається в ці роки й удосконалювання пам'яті школярів. Це стосується не тільки того, що збільшується взагалі обсяг пам'яті, але й того, що значною мірою змінюються способи запам'ятовування. Поряд з мимовільним запам'ятовуванням у старших школярів спостерігається широке застосування раціональних прийомів довільного запам'ятовування матеріалу. Старші школярі здобувають мета когнітивні вміння (такі, як поточний самоконтроль і саморегуляція), які, в свою чергу, впливають на ефективність їхніх пізнавальних стратегій.

Удосконалюється володіння складними інтелектуальними операціями аналізу й синтезу, теоретичного узагальнення й абстрагування, аргументування й доказу. Для юнаків і дівчат стають характерним є встановлення причинно-наслідкових зв'язків, систематичність, стійкість і критичність мислення, самостійна творча діяльність. Виникає тенденція до узагальненого розуміння світу, до цілісної й абсолютної оцінки тих або інших явищ дійсності. Ж. Піаже констатував, що «логіка юнацького періоду — це складна когерентна система, відмінна від логіки дитини; вона становить сутність логіки дорослих людей й основу елементарних форм наукового мислення» .

Вікова особливість складається у швидкому розвитку спеціальних здатностей, часто пов'язаних з обраною професійною областю (математичних, технічних, педагогічних й ін.). У результаті когнітивні структури в юнацькому віці здобувають дуже складну будову й індивідуальну своєрідність.

Описані зміни когнітивних структур стають передумовою виникнення здатності до інтроспекції, до рефлексії. Власні думки, почуття, вчинки індивіда стають предметом його уявного розгляду й аналізу. Інший важливий аспект інтроспекції зв'язаний зі здатністю розрізняти протиріччя між думками, словами й учинками, оперувати ідеальними ситуаціями й обставинами. З'являються можливості для створення ідеалів (сім'ї, суспільства, моралі або людини), для порівняння їх з реальною дійсністю, для спроб їхньої реалізації.

Юнаки й дівчата схильні до формулювання широких філософських узагальнень, до теоретизування й висування гіпотез, часто на обмеженій фактичній підставі, без знання передумов.

В подальшому в молодості інтелектуальний розвиток припускає вихід на якісно новий рівень, пов'язаний з розвитком творчих здатностей і предполагающий не просте засвоєння інформації, а прояв інтелектуальної ініціативи й створення чогось нового: мова йде про здатності побачити проблему, поставити й переформулювати питання, знаходити нестандартні рішення.