ЗМІСТ

Вступні зауваження…………………………………………………………...4

Розділ 1. Психофізіологічні особливості юнаків……………….…5

Розділ 2. Особливості діагностування юнаків…………………....13

Практикум……………………………………………………….…14

Список використаних джерел………………….………………...101

Вступні зауваження

Даний методичний посібник рекомендований для студентів вищих навчальних закладів для закріплення та повторення вивченого матеріалу.

Також рекомендовано для психодіагностики юнаків. Адже юнацький вік це важкий період переходу особи від підліткового періоду до дорослого самостійного життя. Цей період характеризується великим емоційним навантаженням, соціальними та фізіологічними змінами

Хронологічні межі юнацтва визначаються в психології по-різному. Межа між підлітковим й юнацьким віком досить умовна, і в одних схемах періодизації (переважно в західній психології) вік від 14 до 17 років розглядають як завершення підліткового віку, а в інших — відносять до юності.

Верхня межа періоду юності ще більш розмита, оскільки історично й соціально обумовлена й індивідуально мінлива.

Розділ 1. Психофізіологічні особливості юнаків

1. Юність як психологічний вік

Протягом історії людства процес дорослішання подовжується в міру зростання вимог (професійних, правових, моральних і т.д.), висунутих до члена соціуму, і з урахуванням можливостей суспільства нести додаткові витрати на тривале утримання і навчання підростаючого покоління. Юнацький вік виділився історично недавно, а універсальним феноменом, що охоплює й хлопчиків, і дівчаток, всі прошарки суспільства, став тільки з кінця XIX в., з розвитком індустріалізації й урбанізації . Період юності становить частину розгорнутого перехідного етапу від дитинства до дорослості, точніше, від підліткового віку до самостійного дорослого життя. Однак юність — відносно самостійний період життя, що має власну цінність.

Хронологічні межі юнацтва визначаються в психології по-різному. Межа між підлітковим й юнацьким віком досить умовна, і в одних схемах періодизації (переважно в західній психології) вік від 14 до 17 років розглядають як завершення підліткового віку, а в інших — відносять до юності.

Верхня межа періоду юності ще більш розмита, оскільки історично й соціально обумовлена й індивідуально мінлива. Чому так важко визначити момент перетинання межі дорослості?

Сам термін «дорослість» багатозначний. Біологічна дорослість визначається досягненням статевої зрілості, здатністю до дітонародження; соціальна — економічною незалежністю, прийняттям ролей дорослої людини, поняття психологічної дорослості зв'язують зі зрілою особистісною ідентичністю. Критерієм досягнення дорослості (дорослішання) у людському суспільстві стає оволодіння культурою, системою знань, цінностей, норм, соціальних традицій, підготовленість до здійснення різних видів праці.

Трактування юності як періоду онтогенетичного розвитку залежить від принципових поглядів авторів того чи іншого підходу.

Біогенетичні теорії вважають, що саме біологічні процеси росту детермінують всі інші сторони розвитку, і розглядають юність насамперед як етап розвитку організму, що характеризується потужним ростом різних здатностей і функцій та досягненнями найвищого рівня.

Психоаналітичні теорії (3. Фрейд, А. Фрейд) бачать в юності певний етап психосексуального розвитку, коли приплив інстинктивної енергії лібідо повинен бути компенсований захисними механізмами Я. Боротьба тенденцій з боку Воно і Я проявляється в зростаючому занепокоєнні й збільшенні конфліктних ситуацій, які поступово, у міру встановлення нової гармонії Я і Воно, переборюються.

В протилежність психоаналізу, Е. Шпрангер вважав, що в юності відбувається вростання індивіда в культуру, «в об'єктивний і нормативний дух даної епохи».

У психосоціальні теорії Е. Еріксона в період підліткового віку і юності повинне бути вирішене центральне завдання досягнення ідентичності, створення несуперечливого образу самого себе в умовах множинності виборів (ролей, партнерів, груп спілкування і т.д.).

Соціологічні теорії юності розглядають її насамперед як певний етап соціалізації, як перехід від залежного дитинства до самостійної й відповідальної діяльності дорослого при вирішальній детермінації з боку суспільства.

Психологічні теорії надають найважливішого значення суб'єктивній стороні, характерним рисам внутрішнього світу й самосвідомості індивіда, що розвивається, його внеску як активного творця власного дорослішання. Розмаїтість індивідуальних варіантів переходу до дорослості привело до того, що в останні десятиліття дослідники все частіше використовують поняття завдання розвитку. У першу чергу вони були сформульовані в сфері юнацької психології. Вирішення вікових завдань визначається як поява здатності людини вирішувати ті або інші проблеми.

Так, Р. Хавігхерст у період дорослішання виділив такі вікові завдання :

— прийняття власної зовнішності, усвідомлення особливостей свого тіла й формування вмінь ефективно його використати (у праці, спорті й т.д.);

— засвоєння чоловічої або жіночої ролі (складання індивідуальної структури свого тендерного поводження, свого «образу» тендерної ролі, внутрішньої позиції чоловіка або жінки; наприклад, для дівчини це може бути образ «ніжної пані», «своєї в дошку» дівчиська або «фатальної красуні»);

— встановлення нових і більш зрілих стосунків з однолітками обох статей;

— завоювання емоційної незалежності від батьків й інших дорослих;

— підготовка до професійної кар'єри, навчання націлене на отримання професії (у вузі або безпосередньо на робочому місці, і навіть ще в школі — при диференційованому відношенні до різних навчальних предметів, при відвідуванні підготовчих курсів);

— підготовка до шлюбу й сімейного життя, надбання знань і соціальної готовності прийняти на себе відповідальність, пов'язану з партнерством і сім'єю;

— формування соціально відповідального поводження, цивільної активності (у тому числі політичної, ідеологічної, екологічної й т.д.);

— побудова внутрішньої системи цінностей й етичної свідомості як керівництва для поводження.

Завдання розвитку включають орієнтування й визначення свого місця в дорослому світі, прийняття й освоєння соціальних ролей, вирішення рольових конфліктів, подальше вдосконалювання стратегій подолання труднощів. Деякі із цих завдань більшою мірою характерні для першого періоду дорослішання, для підліткового віку, інші — саме для юності.